Постанова № 32556473, 29.05.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 р. Справа № 804/5363/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняШрамко Я.В.за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Строган О.М., Гусаров В.О. Гуртовий П.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопромремонт» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.04.2013р. №0000182201, №0000192201,-

ВСТАНОВИВ:

16.04.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікопромремонт» звернулося з адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби та просить визнати винесені відповідачем відносно позивача податкові повідомлення-рішення №0000182201 від 04.04.2013р. та №0000192201 від 04.04.2013р. протиправними та скасувати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що висновки, викладені в акті перевірки від 07.03.2013р. є неправдивими, а дії податкового органу протиправними щодо порушення позивачем ч.1,5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 228 ЦК України по правочинах, здійснених позивачем з ТОВ «Ферріт Д», ТОВ «Матадор», ТОВ «Галактика М», оскільки податковий орган не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх недійсності та з урахуванням того, що позивачем були надані під час перевірки усі первинні бухгалтерські документи, які не були враховані відповідачем, а висновки зроблені лише на підставі актів перевірок контрагентів позивача, які складені з порушенням Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232. При цьому, позивач зазначає і про те, що притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що були вчинені іншими особами згідно з законом неможливе, а тому вважає, що порушення, допущені одним платником податків не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, просить в його задоволенні відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що позивачем не було надано до перевірки первинні документи, якими оформлювалося транспортування ТМЦ (ТТН, подорожні листи та інше), не надано доказів факту отримання ТМЦ та робіт від постачальника та факту здійснення перевезень вантажу, не було надано інших документів, що підтверджують якість товарів та їх відповідність встановленим стандартам чи вимогам, а отже укладені угоди з ТОВ «Матадор», ТОВ «Галактика М», ТОВ «Ферріт Д» не мали реального товарного характеру. Позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрати дохідної частини Державного бюджету України. У зв'язку з викладеним, перевіркою не встановлено реальність здійснення господарських операцій ТОВ «Нікопромремонт» з його контрагентами їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме - встановлено дефектність первинних документів та відсутність об'єктів оподаткування, неможливість реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу придбання ТМЦ (робіт, послуг). Окрім того, представник відповідача зазначив, що по факту ухилення від сплати податків відносно посадових осіб позивача розпочато досудове розслідування.

У ході судового розгляду справи судом були встановлені наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікопромремонт» зареєстровано виконавчим комітетом Марганецької міської ради 11.09.2006р. як юридична особа за адресою:53407, Дніпропетровська область, м. Марганець, вулиця Нахімова, 24, є платником податку на додану вартість, перебуває на обліку як платник податків у Нікопольській ОДПІ, що підтверджується копією статуту позивача, витягом з ЄДРПОУ від 16.04.2013р., копією довідки управління статистики у Нікопольському районі від 03.01.2013р. (а.с. 16-18, 68-88 том 1).

У період з 22.02.2013р. по 28.02.2013р. Нікопольською ОДПІ Дніпропетровської області ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Ферріт Д», ТОВ «Матадор», ТОВ «Галактика М» за період з 01.01.2010р. по 31.01.2013р. за результатами якої складено акт від 07.03.2013р. №774/221/34455903 та встановлено наступні порушення, а саме:

- п.135.1, п.п.135.5.4 п.135.5 ст. 135, п.137.1 ст. 137, п.п.138.1, п.138.2, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого ТОВ «Нікопромремонт» занижено податок на прибуток за перевіряє мий період на суму 550220,26 грн.;

- ст.185, ст.188, ст.198, ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 501925,3 грн. (а.с.18-55 том 1).

На підставі вищевказаного акту перевірки податковим органом 04.04.2013р. були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення форми «Р» :

- № 0000182201 за яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 752887,95 грн., в тому числі за основним платежем - 501925,3 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 250962,65 грн. (а.с.12 том 1);

- №0000192201 за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 687775 грн., в тому числі за основним платежем - 550220,26грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 137555,07 грн. (а.с.11 том 1).

Позивач не погоджується з вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями та вважає, що вони прийняті на підставі неправдивих висновків, викладених в акті перевірки від 07.03.2013р., а тому є протиправними, оскільки відповідачеві не надано повноважень та функцій щодо встановлення в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Статтями 19-1, 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, при цьому, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків, в порядку встановленому цим Кодексом.

За приписами ст.54, 86 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надані повноваження щодо складання актів перевірок та податкових повідомлень-рішень за результатами проведених перевірок.

Як видно із матеріалів справи, податковим органом на виконання своїх функцій та повноважень було проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства позивачем за результатами якої складено акт від 07.03.2013р. №774/221/34455903 яким було встановлено заниження позивачем ПДВ на суму 501925,3 грн. та заниження податку на прибуток на суму 550220,26 грн. по правовідносинах з ТОВ «Ферріт Д», ТОВ «Матадор» і ТОВ «Галактика М» у зв'язку з чим були прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення від 04.04.2013р. про збільшення позивачеві сум грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

У відповідності до п.п.14.1.56 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

За приписами п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

- доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

- інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Підпунктом 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій формі, матеріальній або нематеріальній формі, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу.

Згідно підпункту 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з п.44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» № 996-ХІУ від 16.07.1999р. ( далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи ( у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактично здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх оформлених реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Таким чином, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість суду необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, тощо.

Судом у ході судового розгляду справи встановлено, що позивач у перевіряємому періоді мав правовідносини з ТОВ «Ферріт Д», ТОВ «Матадор», ТОВ «Галактика М».

Так, 26.03.2012р. ТОВ «Ферріт Д» (Підрядником) та ТОВ «Нікопромремонт» (замовником) було укладено договір № 35 на виконання робіт по ремонту електрообладнання за умовами якого ТОВ «Ферріт Д» зобов'язувалося виконати для позивача ремонт всіх видів електродвигунів, а також 02.04.2012р. між цими ж сторонами було укладено договір № 40 за умовами якого ТОВ «Ферріт Д» як продавець зобов'язувався поставити позивачеві як покупцю товар, а саме: електроізоляційні матеріали, підшипники, масло, комплектуючі деталі (а.с. 91-95 том 1).

На підтвердження виконання вказаних двох договорів позивачем надані суду наступні бухгалтерські документи, а саме: копії договорів, копії видаткової та податкової накладних за договором поставки та копії актів прийомки робіт, копії податкових накладних за договором на виконання робіт (а.с. 91-153 том 1).

Аналогічного змісту були укладені також позивачем і два договори з ТОВ «Матадор» (договір на виконання робіт № 27 від 07.02.2012р. та договір поставки № 20 від 23.01.2012р.), при цьому, були надані такі ж копії документів, а саме: копія видаткової та податкової накладних за договором поставки, копії актів прийомки робіт та копії податкових накладних за договором на виконання робіт (а.с.157-179 том 1).

Ідентичні договори позивач також уклав і з ТОВ «Галактика М» - договір на виконання робіт № 25 від 28.12.2011р. та договір поставки № 40 від 20.02.2012р. зі складеними однотипними первинними документами (а.с.182-227 том 1).

В тому числі, позивачем долучено до матеріалів справи і копії банківських виписок про перерахування коштів за вищевказаними договорами на рахунки своїх контрагентів (а.с.228-251 том 1, а.с.1-9 том 2).

Вивчивши подані вищезазначені первинні бухгалтерські документи, суд не може прийняти їх як докази на підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вищевказаними договорами з огляду на наступне.

Із наявних в матеріалах справи документів видно, що одним із видів діяльності позивача є ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування, що підтверджується довідкою статистики від 03.01.2013р. (а.с.68 том 1).

Однак, із встановлених судом обставин вбачається, що позивач за умовами укладених договорів, замовив виконання робіт з ремонту електродвигунів у вищевказаних контрагентів, при цьому, у ході судового розгляду справи, в якому приймав участь безпосередньо директор позивача Строган О.М., який зазначив, що ремонт двигунів проводився особисто ним та на території виробничого приміщення за адресою: м.Марганець, вул.Бєстужева, б.1, яке ним орендується на підставі договору № 12 від 30.12.2011р. (а.с. 12 том 2).

Водночас, ураховуючи відділеність контрагентів позивача, які зареєстровані та здійснювали свою господарську діяльність у м. Дніпропетровську та проведення робіт з ремонту електродвигунів у м. Марганці, судом зясовувалося питання щодо транспортування вказаних електродвигунів та працівників контрагентів з м.Дніпропетровська до м. Марганця, однак позивач послався на відсутність таких доказів та не зміг пояснити, яким чином здійснювалося перевезення як електродвигунів для проведення ремонту, так і працівників підрядника на підприємство позивача.

Також, при дослідженні судом питання доцільності укладення вказаних договорів на виконання робіт з урахуванням того, що видом діяльності позивача є ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування, директор позивача Строган О.М. пояснити нічого не зміг.

Окрім того, не надано суду і доказів прийняття в ремонт та повернення з ремонту відповідного електрообладнання.

Також на вимогу суду позивачем не було надано і доказів про кількість на підприємстві позивача працівників, які могли виконувати зазначені в первинних документах об'єми робіт, приймати придбаний товар та зберігати на підприємстві, не надано доказів отримання прибутку за результатами даних господарських операцій.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що складені між сторонами первинні бухгалтерські документи та сам факт перерахування коштів, не можуть свідчити про реальність здійснення господарських операцій за вищевказаними дослідженими договорами з урахуванням вимог ст.ст. 1,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які наведені вище та за відсутності доказів використання придбаних робіт та послуг у своїй господарській діяльності.

При цьому, слід зазначити, що суд не вбачає доцільності в укладенні вищевказаних договорів на виконання робіт з метою отримання прибутку згідно до вимог п.п.14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України з огляду на те, що одним із видів діяльності позивача є ремонт та технічне обслуговування електрообладнання та як встановлено в судовому засіданні зі слів директора позивача, останній сам здійснював вказані роботи.

Також, судом не може бути прийнято до уваги та покладено в основу даного рішення посилання позивача на те, що судовим рішенням у справі №804/1263/13- визнані дії податкової інспекції з проведення перевірки ТОВ «Ферріт Д» протиправними та зазначене рішення залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2013р., оскільки у відповідності до вимог ст. 61 Конституції України, а також норм Податкового кодексу України юридична відповідальність має індивідуальний характер та кожний платник податку несе індивідуальну відповідальність щодо порядку ведення та зберігання первинних бухгалтерських документів, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

При цьому, судом враховується те, що відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Як вбачається зі змісту постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2013р. у справі № 804/1263/13-а, яким визнані протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська щодо проведення перевірки та складання акту перевірки від 21.12.2012р., у ході судового розгляду даної справи обставини щодо реальності здійснення господарських операцій за договорами, укладеними ТОВ «Ферріт Д» з позивачем не досліджувалися, а тому зазначене рішення суду не може бути підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, ч. 1 ст. 71 вказаного Кодексу покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги ї заперечення.

Представниками позивача у ході судового розгляду справи не доведено належними та допустимими доказами реальність здійснення ним господарських операцій з контрагентами позивача - ТОВ «Ферріт Д», ТОВ «Матадор» та ТОВ «Галактика М».

Окрім того, є помилковим і посилання позивача у позові на те, що під час перевірки податковим органом за межами його повноважень зроблені висновки в акті перевірки про порушення ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України та встановлено нікчемність правочинів з огляду на те, що зміст та висновки акту перевірки від 07.03.2013р. не містять таких посилань, а у висновках зазначено про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток, що відповідає змісту прав і обов'язків органу державної податкової служби.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши надані суду документи та дії відповідача щодо прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішення з урахуванням ч. 3 ст. 2 вищевказаного Кодексу, суд приходить до висновку про те, що зазначене рішення прийнято відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення даного позову.

За нормами ст.ст. 7,8,9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, принципом законності відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України.

Приймаючи рішення у даній справі судом також враховується правова позиція Вищого адміністративний Суд України, яка викладена в ухвалі від 29.04.2010р. № К-38733/06, а також в інформаційному листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011р., в якому зазначено, що якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що рішення прийнято на користь суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з чим судові витрати понесені позивачем не підлягають стягненню з державного бюджету відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12,71,72, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопромремонт» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.04.2013р. №0000182201, №0000192201- відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 03.06.2013р.

Суддя С.О. Конєва