Ухвала суду № 32553600, 10.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-17078/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Ключковича В.Ю.

Федорової Г.Г.

За участю секретаря: Присяжної Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комел» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Комел» звернувся з позовом до суду до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 19 листопада 2012 року №0010212280, 0010222280 та №19931750.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення рішення від 19 листопада 2012 року №0010212280, 0010222280 та №19931750.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби, подав апеляційну скаргу, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що перевірка позивача, за наслідками проведення якої винесені оскаржувані податкові повідомлення - рішення, призначена відповідно до кримінально-процесуального закону та на момент розгляду справи відсутні докази набрання законної сили рішенням, прийнятим в порядку кримінально-процесуального судочинства за результатами розгляду відповідної кримінальної справи.

Проте, з таким висновком суду колегія суддів в повній мірі погодитись не може, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, в період з 17 вересня 2012 року по 15 жовтня 2012 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Комел» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року.

В ході перевірки податковим органом було встановлено порушення вимог: - п. 5.1., пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами та доповненнями, пп. 14.1.27 п. 14.1. ст.14, п. 138.2. ст. 138, п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі по тексту - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2197325,00 грн., у тому числі: за III квартал 2009 року в сумі 290153,00 грн., за IV квартал 2009 року в сумі 354576,00 грн., за І квартал 2010 року в сумі 206441,00 грн., за II квартал 2010 року у сумі 335046,00 грн.; за ІІІ квартал 2010 року в сумі 878480,00 грн.; за IV квартал 2010 року у сумі 123539,00 грн.; за І квартал 2011 року в сумі 1146,00 грн.; за II квартал 2011 року у сумі 1890,00 грн.; за ІІІ квартал 2011 року в сумі 1318,00 грн.; за IV квартал 2011 року у сумі 441,00 грн.; за І квартал 2012 року в сумі 1867,00 грн.; за II квартал 2012 року у сумі 2428,00 грн.,

-п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4., п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України від 03.04.11997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), п. 198.3. ст.198, п. 200.1. ст. 200, п. 201.1. ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість періоді, що перевірявся, на загальну суму 1700790,00 грн., в тому числі: за липень 2009 р. в сумі 90738,00 грн.; за серпень 2009 р в сумі 13570,00 грн.; за вересень 2009 р. в сумі 71071,00 грн.; за жовтень 2009 р. в сумі 68016,00 грн.; листопад 2009 р. в сумі 102742,00 грн.; за грудень 2009 р. в сумі 112903,00 грн.; за січень 2010 р. в сумі 27240,00 грн.; за лютий 2010 р. в сумі 60290,00 грн.; за березень 2010 р. в сумі 77624,00 грн.; за квітень 2010 р. в сумі 78404,00 грн.; за травень 2010 р. в сумі 39497,00 грн.; за червень 2010 р. в сумі 150136,00 грн.; за липень 2010 р. в сумі 173471,00 грн.; за серпень 2010 р. в сумі 255210,00 грн.; за вересень 2010 р. в сумі 274103,00 грн.; за жовтень 2010 р. в сумі 98555,00 грн.; за листопад 2010 р. в сумі 105,00 грн.; за грудень 2010 р. в сумі 171,00 грн.; за січень 2011 р. в сумі 196,00 грн.; за лютий 2011 р. в сумі 596,00 грн.; за квітень 2011 р. в сумі 680,00 грн.; за червень 2011 р. в сумі 884,00 грн.; за липень 2011 р. в сумі 789,00 грн.; за жовтень 2011 р. в сумі 741,00 грн.; за лютий 2012 р. в сумі 878,00 грн.; за квітень 2012 р. в сумі 1650,00 грн.; за травень 2012 р. в сумі 530,00 грн.,

-завищення від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду: у зменшення суми податкового боргу в податку на додану вартість за серпень 2009 р. в розмірі 56743,00 грн.;

-завищення від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду: до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового періоду) за червень 2012 р. в розмірі 1033,00 грн.;

а також п.п. «е» п.п. 4.2.9. п. 2.9. ст. 9, п. 7.1. ст. 7, п.п. 8.1.1. п. 8.1. ст. 8, п.п. «а» п. 17.2. ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. №889-VI (зі змінами та доповненнями) та п. 164.3. ст. 164, п. 167.1. ст. 167, п.п. 168.1.1. п. 168.1. ст. 168 ПК України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб на суму 8502,87 грн.

19 листопада 2012 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС, на підставі Акта перевірки № 1760/22-80/24083083 від 26 жовтня 2012 року, винесено податкові повідомлення-рішення № 0010212280, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 та відповідно до абз. «б» п. 123.1 статті 123, ПК України за порушення вимог пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами та доповненнями, пп. 14.1.27 п. 14.1. ст.14, п. 138.2. ст. 138, п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 2745458,00 грн., з якого сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 2197325,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 548133,00 грн.; № 0010222280, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 та відповідно до абз «б» п. 123.1 статті 123 ПК України за порушення вимог п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4., п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України від 03.04.11997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), п. 198.3. ст.198, п. 200.1. ст. 200, п. 201.1. ст. 201 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 1906176,00 грн., з якого сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 1525411,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 380765 грн. та №19931750, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 та відповідно до п. 127.1 статті 127, пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні Положення» ПК України за порушення вимог п.п. «е» п.п. 4.2.9. п. 2.9. ст. 9, п. 7.1. ст. 7, п.п. 8.1.1. п. 8.1. ст. 8, п.п. «а» п. 17.2. ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. №889-VI (зі змінами та доповненнями) та п. 164.3. ст. 164, п. 167.1. ст. 167, п.п. 168.1.1. п. 168.1. ст. 168 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 9989,22 грн., з якого сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 8502,87 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1486,35 грн.

Не погоджуючись із названими податковими повідомленнями рішеннями, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для нарахування грошового зобов'язання по податку на додану вартість стало виявлення податковим органом придбання позивачем товарів від ТОВ «Інтерпроцесор» та ПП «Компанія «Сторакс», за договорами, які суперечать п.п. 1, 2 ст. 215, п. 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що ним отримано лист ГСУ ДПС України від 17.04.2012 року №69-116/09-41 з доданою до нього постановою старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України про призначення документальної перевірки ТОВ «Комел», зі змісту якого вбачається, що допитані в ході розслідування засновники та директори ТОВ «Інтерпроцесор» пояснили, що зареєстрували дане підприємство на прохання сторонніх осіб за грошову винагороду, без мети здійснення фінансово-господарської діяльності.

Крім того, згідно акту від 22 серпня 2012 року №648/22-8/31607782 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Компанія «Сторакс» за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, яким встановлено, що в ході аналізу податкової звітності зазначеного підприємства встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів виходить з наступного.

Вирішуючи питання про реальність укладених між позивачем та зазначеними вище контрагентами договорів поставки, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що Товариства (постачальники) зобов'язались у відповідності з замовленням покупця (позивача) поставити товар, а покупець - прийняти товар та оплатити його вартість. Пунктом поставки товару за цими договорами визначено склад покупця, а поставка товару до місця передачі здійснюється транспортом постачальника.

Виконання вказаних договорів, на думку колегії суддів, підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, складеними постачальниками та позивачем.

Крім того, колегія суддів зауважує, що в акті перевірки працівниками контролюючого органу також підтверджено наявність у позивача відповідних первинних документів, складених у зв'язку з виконанням відповідних договорів.

Посилання ж відповідача на викладені у постанові старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України про призначення документальної перевірки ТОВ «Комел» від 10 квітня 2012 року пояснення засновників та директорів ТОВ «Інтерпроцесор», колегія суддів до уваги не приймає, оскільки позивачем під час розгляду справи в суді надано нотаріально засвідчено заяву директора названого Товариства, згідно якої він жодних пояснень в рамках розслідування кримінальної справи не давав та не заявляв, що будучи директором ТОВ «Інтерпроцесор» не здійснював фінансово-господарської діяльності або підписання незрозумілих йому документів. Крім того, зазначеною заявою директор контрагента позивача підтвердив укладення договору поставки наприкінці 2010 року та підписання ним всіх первинних бухгалтерських документів і податкових накладних, пов'язаних з виконанням зобов'язань за таким договором.

Аналізуючи аргументи податкового органу щодо безтоварності угоди, укладеної між позивачем та ПП «Компанія «Сторакс», колегія суддів зважає на наступне.

ДПІ у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби отримало акт від 22.08.2012 року №648/22-8/31607782 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Компанія «Сторакс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Реміс ЛТД» з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року.

Як вбачається зі змісту названого акту, під час позапланової перевірки податковим органом використовувались: матеріали кримінальної справи, акт документальної перевірки ТОВ «Реміс ЛТД», інформація, що міститься в базі даних АРМ «Звіт», АРМ «Аудит», АРМ «Розширений пошук у схемах, що використовуються суб'єктом господарювання з метою мінімізації об'єктів оподаткування та ухилення від сплати податків «АФС «Облік», АІС «Податки», база даних ТАХ, системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України, без використання первинних бухгалтерських документів.

Отже, під час проведення відповідної перевірки, предметом дослідження були саме договірні взаємовідносини між ПП «Компанія «Сторакс» та ТОВ «Реміс ЛТД». Однак, контролюючим органом висновки зроблені без визначення предметності договорів, що були укладені між названими суб'єктами господарювання, що ставить під сумнів правомірність покладення в основу визначення податкових зобов'язань позивача за результатами договору, підписаного між останнім та ПП «Компанія «Сторакс», оскільки однорідність предметів такого договору та договорів, укладених між ПП «Компанія «Сторакс» та ТОВ «Реміс ЛТД» жодними доказами не підтверджується.

Крім того, предметом дослідження під час проведення позапланової перевірки ПП «Компанія «Сторакс» були виключно взаємовідносини зазначеного підприємства з ТОВ «Реміс ЛТД», які жодного відношення до взаємовідносин позивача з його контрагентом не мають.

Серед іншого, колегія суддів звертає увагу на те, що в акті від 22.08.2012 року №648/22-8/31607782 встановлено неподання ПП «Компанія «Сторакс» податкової звітності лише з жовтня 2011 року, у той час як договірні взаємовідносини між цим підприємством та позивачем мали місце у період з червня по жовтень 2010 року.

Здійснюючи аналіз правових норм, що врегульовують спірні відносини, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, частина грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток сформовано за наслідками визначення правильності оподаткування договірних відносин, які виникли у період дії Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно вимог п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та (або) суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналогічні правові норми закріплені й у Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року.

Так, у пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України закріплено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Визначення первинного документу, закріплено у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік), згідно якого це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного Закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи, у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік, є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Інтерпроцесор», ПП «Компанія «Сторакс», по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання вказаних договорів.

Щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту у період з 01 січня 2011 року за наслідками виконання договорів поставки, укладених з названими контрагентами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно п. 201.7 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який діяв на момент виписки податкових накладних контрагентами позивача), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу п. 5, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Таким чином, колегія суддів зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагентами позивача такі не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що наведені у акті перевірки позивача обставини, щодо безтоварності угод, укладених між контрагентами позивача та третіми особами, жодним чином не спростовують товарність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, оскільки однорідність таких договорів суб'єктом владних повноважень не доведена.

За таких обставин, оскаржувані позивачем податкові повідомлення - рішення в частині визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, у зв'язку з виключенням зі складу податкового кредиту сум, на які виписані податкові накладні ТОВ «Інтерпроцесор» та ПП «Компанія «Сторакс» та зі складу валових витрат сум, сплачених зазначеним суб'єктам господарювання за придбаний товар є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Перевіряючи правомірність збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на доходи фізичних осіб в частині викладенні зі складу валових витрат сум, сплачених за послуги стільникового зв'язку, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, під час проведення перевірки позивача, контролюючим суб'єктом виявлено, що протягом періоду, який перевірявся до складу валових витрат суб'єкта господарювання віднесені грошові кошти, сплачені за користування стільниковим зв'язком, а саме: за послуги міжнародного роумінгу, міжнародних дзвінків, додаткових послуг та послуг мобільного інтернету.

На підтвердження правомірності таких дій позивачем надано накази №26/2002 від 01.08.2002 року Про впровадження мобільного зв'язку на підприємстві та №27/2002 від 01.08.2002 року Про затвердження правил користування мобільним зв'язком на підприємстві, а також додатки № 1 - 6 до наказу №26/2002 від 01.08.2002 року, яким затверджено перелік працівників, яким надані мобільні телефони для використання.

Виходячи з умов названих наказів, а також посад осіб, яким надані мобільні телефони та які, згідно з роздруківками оператора здійснювали дзвінки за кордон, користувались мобільним Інтернетом та отримували додаткові послуги, а також, виходячи з того, що основним видом господарської діяльності позивача є торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням, колегія суддів приходить до висновку, що використання відповідних послуг мобільного зв'язку здійснювалось з метою забезпечення належного виконання договірних зобов'язань позивачем, тобто таке використання пов'язано з господарською діяльністю останнього.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, витрати позивача на послуги мобільного зв»язку в господарській діяльності підприємства підтверджені договором з оператором мобільного зв'язку, розрахунками і платіжними документами на оплату таких послуг, податковими накладними, отриманими від оператора мобільного зв'язку, які відповідають вимогам первинних документів, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення до складу валових витрат понесених позивачем витрат на оплату стільникового зв'язку та безпідставність визнання податковим органом податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, на грошові суми, сплачені за отриманий стільниковий зв'язок як на такі, що є додатковим благом, в розумінні приписів Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Наведені висновки суду також узгоджуються з практикою Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалах від 15 січня 2008 року у справі №А23/111 та від 04 березня 2008 року у справі №К_36315/06.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки суду першої інстанції з приводу проведення перевірки позивача, за результатами якої винесені оскаржувані податкові повідомлення - рішення, на підставі постанови про призначення позапланової документальної перевірки від 10 квітня 2012 року, винесеної старшим слідчим з ОВС ГСУ ДПС України Борисенком В.М, по кримінальній справі №69-119, матеріалами справи не підтверджуються.

Крім того, в самому Акті від 26 жовтня 2012 року №176/22-80/24083083 міститься посилання на постанову старшого слідчого, як на документ, яким встановлені обставини, що стали підставою для висновку про безтоварність договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Інтерпроцесор», що на думку колегії, спростовує факт проведення відповідної перевірки на підставі такої постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню з підстав надання позивачем, на виконання вимог частини 1 статті 71 КАС України, доказів дотримання ним вимог податкового законодавства та товарності договірних відносин з ТОВ «Інтерпроцесор» та ПП «Компанія «Сторакс», у той час, як відповідачем, в порушення вимог частини 2 названої правової норми, не надано доказів на підтвердження обґрунтованості та правомірності висновків, викладених у акті перевірки, які стали підставою для визначення сум податкових зобов'язань.

При цьому, доводи апеляційної скарги не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Ключкович В.Ю.

Федорова Г.Г.

Повний текст ухвали виготовлено 16 липня 2013 року

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Ключкович В.Ю.

Федорова Г. Г.