Постанова № 32552685, 17.07.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 липня 2013 р. № 820/5108/13-а

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Таранової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Парк Стоун" до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання незаконними висновків акту перевірки, податкового повідомлення-рішення та його скасування,

встановив:

ТОВ "Парк Стоун" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати неправомірними висновки акту "Про результати проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Парк Стоун" з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ "Будмаркет 2", складеного Державною податковою інспекцією у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби 29.11.2012 року за № 997/22/35349967;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби від 11.12.2012 року № 0000452210, прийняте відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю Пашкова Є.В. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю Доценко Н.В. проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняте за результатами перевірки рішення є законним, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до Податкового кодексу України позивачу було визначене відповідне податкове зобов'язання на підставі оскаржуваного рішення.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Парк Стоун" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Будмаркет 2" за травень 2012 р., за результатами якої 29.11.2012 року було складено акт перевірки № 997/22/35349967, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- нереальність здійснення господарських операцій ТОВ "Парк Стоун" по придбанню товарів та надання послуг ТОВ "Будмаркет 2" за травень 2012 р.;

- відсутність об'єкту оподаткування при придбанні товарів, які не підпадають під визначення ст. 185, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого, встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 5600,00 грн. за травень 2012 р., у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у ТОВ "Будмаркет".

За наслідками вказаного акту перевірки ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС відносно позивача було прийняте податкове повідомлення-рішення від 11.12.2012 року №0000452210 на загальну суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість 7000,00 грн.

Із зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваного рішення.

Окрім того, факти вказаних порушень вимог податкового законодавства, які віднесені до провини позивача, не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для встановлення податковим органом вищевказаних порушень з боку позивача, є відсутність факту реального вчинення ним господарських операцій з його контрагентом, що базується на викладеному нижче.

Так, на адресу ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС від Дніпропетровскої МДПІ Дніпропетровскої області ДПС надійшла довідка від 31.07.2012 р. № 300/226/35294850 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "Будмаркет 2" з питань дотримання вимог податкового законодавства України при формуванні податкового кредиту та податкових забов'язань по взаємовідносинам з контрагентами покупцями та постачальниками за травень 2012 року.

У вказаній довідці зазначено, що ТОВ "Будмаркет 2" не знаходиться за податковою адресою, тому складено акт про відсутність за місцезнаходженням, а також перевіркою ТОВ "Будмаркет 2" встановлено наступне:

- не підтвердження господарських операцій між ТОВ "Будмаркет 2" та контрагентами -постачальниками, та покупцями виходячи з врахування реального часу здійснення операцій у зазначених обсягах наявні ознаки дефективності первинних документів за період, що перевірявся;

- порушення п. 198.6 ст. 198 ПКУ, п. 2 ст. 3 п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Врахування в даному випадку податковим органом вищезазначених обставин, як підставу для встановлених порушень з боку позивача порушень вимог податкового законодавства, на думку суду, є безпідставним, з огляду на наступне.

Так, у п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Як свідчать докази справи, вищезазначеними контрагентами на адресу позивача були виписані податкові накладні, що відповідали вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Пунктом п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

П. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України встановлює, що право на віднесення сум податкового кредиту надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 Податкового кодексу.

При судовому розгляді встановлено, що укладений між позивачем та вищевказаним контрагентом правочин є дійсним, виконаним сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ні ким не оскарженим та у судовому порядку не визнаний не дійсним.

Виконання умов договору підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, які відносяться до бухгалтерської та податкової звітності, які виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дається поняття первинного документу - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

Суд звертає увагу, що зазначені документи бухгалтерської та податкової звітності були надані до перевірки, зауважень до яких під час останньої у відповідача не було.

А від так, враховуючи вищевикладене, посилання відповідача на акт, складений стосовно контрагента позивача не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено право податкового органу в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання брати за основу акти перевірок інших суб'єктів господарювання, як підставу для висновку для порушення ним приписів податкового законодавства.

Водночас, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності вищезазначених правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договір, який був укладений між позивачем та зазначеним в акті перевірки контрагентом - ТОВ "Будмаркет 2", визнаний судом недійсним.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, відповідач при складанні акту перевірки та зазначення висновків, які не узгоджуються з положеннями чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини і як наслідок прийняття на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав договір, укладені між позивачем - з одної сторони та його контрагентом - з другої сторони, недійсним.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її висновок, викладений в акті перевірки від 29.11.2012 року за № 997/22/35349967 та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірними, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати неправомірними висновки акту "Про результати проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Парк Стоун" з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ "Будмаркет 2", складеного Державною податковою інспекцією у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби 29.11.2012 року за № 997/22/35349967.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби від 11.12.2012 року № 0000452210, прийняте відносно товариства з обмеженою відповідальністю "Парк Стоун".

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 18.07.2013 року.

Суддя Самойлова В.В.