Ухвала суду № 32551676, 23.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6151/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Чаку Є.В.

Бєлової Л.В.

При секретарі: Бібко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центральний офіс з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2013 року адміністративний позов ПАТ Банк «Контракт» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

На вказану постанову суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до Указу Президента України «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 24 грудня 2012 року № 726/2012 утворено Міністерство доходів і зборів України, реорганізувавши Державну митну службу України та Державну податкову службу України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» від 20 березня 2013 року № 229 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства доходів і зборів; реорганізовано шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Міністерства доходів і зборів територіальні органи Державної податкової служби та Державної митної служби; визначено територіальні органи Міністерства доходів і зборів правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються.

У відповідності до Додатку 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» від 20 березня 2013 року № 229 Окружну державну податкову службу - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків ДПС реорганізовано в Міжрегіональне головне управління Міністерства доходів і зборів України - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Враховуючи зазначене, відповідачем в даній адміністративній справі є саме Міжрегіональне головне управління Міністерства доходів і зборів України - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведена виїзна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 16 квітня 2013 року № 393/43-10/19361746, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 176 739, 98 грн., до не нарахування та не сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб за ІІ квартал 2011 року на суму 3 059 623, 60 грн., до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 131 414, 69 грн.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 26 квітня 2013 року: № 0000144310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку інших ніж заробітна плата в розмірі 3 059 623, 60 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1, 00 грн.; № 0000134310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України в розмірі 176 739, 98 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1, 00 грн.; № 0000174310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 131 414, 69грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 32 853, 67 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (кредитор) та ПАТ «Укрінвестпартнер» (новий кредитор) укладені договори про відступлення права вимоги від 14 червня 2011 року № 1/06 та 2/06.

За умовами договору від 14 червня 2011 року № 1/06 позивач як кредитор відступив, а ПАТ «Укрінвестпартнер» як новий кредитор одержав право вимоги виконання фізичною особою за законодавством України ОСОБА_3 зобов'язань згідно Договору № 17/2011 про відкриття кредитної лінії від 17 лютого 2011 року, укладеного між Кредитором та Боржником, - повернення кредиту в строк до 16 лютого 2012 року, що передбачений Кредитним договором, а також сплата нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки (штрафу, пені), відшкодування збитків, в строки та в розмірах, що передбачені Кредитним договором. За відступлення прав вимоги за цим договором, новий кредитор сплатив первісному кредитору суму коштів у розмірі 8 116 000, 00 грн.

На підтвердження виконання умов цього договору, 16 червня 2011 року сторонами складений акт виконання Договору № 1/06 про відступлення права вимоги від 14 червня 2011 року.

За умовами договору від 14 червня 2011 року № 2/06 позивач як кредитор відступив, а ПАТ «Укрінвестпартнер» як новий кредитор одержав право вимоги виконання фізичною особою за законодавством України ОСОБА_4 зобов'язань згідно Договору № 18/2011 про відкриття кредитної лінії від 17 лютого 2011 року, укладеного між Кредитором та Боржником, - повернення кредиту в строк до 16 лютого 2012 року, що передбачений Кредитним договором, а також сплату нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки (штрафу, пені), відшкодування збитків, в строки та в розмірах, що передбачені Кредитним договором. За відступлення прав вимоги за цим договором, новий кредитор сплатив первісному кредитору суму коштів у розмірі 10 194 000, 00 грн.

На підтвердження виконання умов цього договору, 16 червня 2011 року сторонами складений акт виконання Договору № 2/06 про відступлення права вимоги від 14 червня 2011 року.

Відповідно до статті 512, 514 Цивільного кодексу України - кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Варто звернути увагу на те, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру, положення ЦК України про відступлення права вимоги застосовуються до договору купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 656 ЦК України).

На підставі зазначених норм цивільного законодавства позивачем укладено з ПАТ «Укрінвестпартнер» договори про відступлення права вимоги від 14 червня 2011 року № 1/06 та 2/06.

В той же час, слід звернути увагу на те, що прикладом відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за умовами якого одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Отже, як вбачається зі змісту статей 512, 656, 1077 ЦК України, законодавцем розмежовуються два види правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори факторингу та правочини з відступлення права вимоги.

При цьому, однією з відмінних ознак факторингу від інших правочинів з відступлення права вимоги, є передача грошових коштів в розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що між позивачем та контрагентом фактично укладено договір купівлі-продажу права вимоги, а не договір факторингу, як стверджує відповідач.

Тобто помилковими є твердження відповідача щодо тлумачення змісту договорів про відступлення права вимоги, укладених між позивачем та контрагентом, як факторингу.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до статті 213 ЦК України - зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

В той же час, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо тлумачення змісту правочинів.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 статті 204 ЦК України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (стаття 234 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що договори про відступлення права вимоги від 14 червня 2011 року № 1/06 та 2/06, укладені між позивачем та контрагентом не були визнанні недійсними у судовому порядку, тобто є чинними та правомірними.

Відповідно до пп. 14.1.255 п. 14.1 статті 14 ПК України - відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Відповідно до п. 153.5 статті 153 ПК України - з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

При першому відступленні зобов'язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог цього Кодексу, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону.

Якщо доходи, отримані платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, перевищують витрати, понесені таким платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), отриманий прибуток включається до складу доходу платника податку.

Якщо витрати, понесені платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), перевищують доходи, отримані таким платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, від'ємне значення не включається до складу витрат або у зменшення отриманих прибутків від здійснення інших операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги третьої особи.

Аналогічна позиція з питань оподаткування операцій з відступлення права вимоги підтримується Державною податковою службою України (лист від 11 червня 2012 року № 9765/6/15-1415 та від 05 грудня 2012 року №10784/0/71-12/22-1117), яка наголошує на однаковому регулюванні відносин з відступлення права вимоги та факторингу.

З матеріалів справи вбачається, що саме враховуючи викладені спеціальні законодавчі норми, операції з відступлення права вимоги за відповідними договорами, відображені позивачем в бухгалтерському та податковому обліках (в складі доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування задекларовані доходи в розмірах 8 116 000,00 грн. та 10 194 000, 00 грн., отримані позивачем як плату за договорами про відступлення права вимоги; в складі витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування задекларовані витрати в розмірах фактичної заборгованості, що була відступлена за відповідними договорами про відступлення права вимоги).

Згідно п. 44.1 статті 44 ПК України - для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України - витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, оформлені належними первинними документами (договорами), отже позивачем виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

В той же час, податковим органом, який вдався до тлумачення правовідносин між суб'єктами цивільного права, ключове питання про наявність витрат у відповідних операціях взагалі не досліджувалось, що суперечить вимогам податкового законодавства України.

Враховуючи вищезазначене, висновки відповідача про те, що позивачем, у момент здійснення операцій з відступлення права вимоги (яка за своїм економічним змістом є операцією факторингу) з контрагентом, який, на думку податкового органу, не мав фактичного права на здійснення таких операцій та на проведення подальшої роботи по стягненню заборгованості за відступленими кредитами, здійснено фактичне анулювання боргових зобов'язань щодо боржників, які фактично є їх доходами боржників позивача-фізичних осіб та призвело до нарахування, не утримання та не сплати позивачем до бюджету податку з доходів фізичних осіб за ІІ квартал 2011 року на суму 3 059 623,60 грн. не відповідають дійсності та судом до уваги не приймаються.

Відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 статті 162 ПК України - платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний; оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (п. 163.1 статті 163 ПК України).

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні (пп. «а» п. 171.2 статті 171 ПК України).

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 статті 168 ПК України - податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Провівши системний аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач не є податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб - його боржників за кредитними договорами, зобов'язання за якими були відступлені контрагенту, отже не є особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб.

Крім того, боргові зобов'язання фізичних осіб - боржників позивача за кредитними договорами, відступлені контрагенту за договорами відступлення права вимоги, за своєю сутністю, не можуть вважатися доходами боржників.

Боргові зобов'язання фізичних осіб - боржників позивача за кредитними договорами не були анульовані позивачем, як стверджує відповідач, а були на законних підставах відступлені контрагенту. Тобто, для боржників фактично змінився лише кредитор.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 26 квітня 2013 року №№ 0000144310 та 0000134310.

Також, як вбачається з матеріалів справи, вибірковою перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість встановлено, що між позивачем (довіритель) та ПАТ АБ «Украгазбанк» (повірений) укладено договір-доручення від 22.09.2010 р. №01/М/КнТ, за яким повірений, який є Принципіальним Учасником міжнародної платіжної системи MasterCard Worldwide (MasterCard) приймає на себе зобов'язання виконувати від імені та за рахунок довірителя всі необхідні дії по наданню довірителю послуг, спрямованих на вступ до MasterCard і подальшу участь довірителя у MasterCard в якості Афілійованого Учасника, виконувати від імені та за рахунок довірителя розрахунки в іноземній та національній валюті з MasterCard по операціям емісії та еквайрінгу довірителя, а також здійснювати всі інші розрахунки, пов'язані з виконанням всіх інших зобов'язань довірителя як Афілійованого Учасника MasterCard.

За умовами зазначеного договору, позивач як довіритель зобов'язувався: забезпечити умови обслуговування держателів банківських платіжних карток у відповідності до стандартів MasterCard; відкрити у повіреного, в порядку передбаченому чинним законодавством кореспондентські рахунки USD-KP та UAH-KP, перераховувати на них кошти, призначені для проведення розрахунків по операціям з використанням банківських платіжних карток довірителя, операціям еквайрінгу довірителя та для проведення інших розрахунків на користь MasterCard; з метою оплати повіреним послуг, наданих MasterCard довірителю у розмірі, встановленому тарифами MasterCard, перераховувати на USD-KP авансом суму коштів у доларах США, еквівалентну сумі, зазначеній в рахунку (Тарифах) MasterCard по крос-курсу НБУ на дату перерахування коштів (якщо валюта рахунку (Тарифів) відрізняється від доларів США), про що повірений направляє відповідне повідомлення довірителю.

Враховуючи зазначене, відповідач прийшов до висновку про те, що позивач, послуги платіжних систем, а саме послуги від MasterCard отримував через повіреного - ПАТ АБ «Укргазбанк».

Таким чином, податковим органом встановлено порушення позивачем ПК України в частині заниження обсягу продажу на вартість отриманих послуг від міжнародної платіжної системи MasterCard, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 131 414, 69 грн.

Відповідно до пп. 196.1.5 п. 196.1 статті 196 ПК України - не є об'єктом оподаткування операції з надання послуг платіжних організацій платіжних систем, пов'язаних з переказом коштів, з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства. Перелік послуг з розрахунково-касового обслуговування визначається Національним банком України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Згідно пп.6 п.6 Переліку типових операцій з розрахунково-касового обслуговування, які відповідно до пп. 196.1.5 п. 196.1 статті 196 розділу V ПК України не є об'єктом оподаткування, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 листопада 2011 року № 400, до таких операцій, зокрема, включені операції зі спеціальними платіжними засобами, а саме послуги платіжних систем під час здійснення розрахунково-касових операцій з використанням спеціальних платіжних засобів.

При цьому, відповідно до п. 1.29 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» - платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Внутрішньодержавна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація є резидентом та яка здійснює свою діяльність і забезпечує проведення переказу коштів виключно в межах України.

Міжнародна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу.

Таким чином, операції з постачання послуг, які надавалися позивачу через повіреного міжнародною платіжною системою MasterCard, з використанням спеціальних платіжних засобів не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Аналогічна позиція викладена у листі Державної податкової служби України від 11 січня 2013 pоку №334/6/15-3115.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача від 26 квітня 2013 року № 0000174310.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центральний офіс з обслуговування великих платників - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Бєлова Л.В.

Чаку Є.В.