Рішення № 32551505, 18.07.2013, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2013 р. Справа № 909/604/13

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кавлак І.П., при секретарі судового засідання: Манів-Головецькій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Груп ІФ"

вул. Крайківського, 1-б, м. Івано-Франківськ, 76018

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудкомінвест"

вул. Шухевичів, 42/1, м.Івано-Франківськ, 76018

вул. Південний Бульвар, 35а, м. Івано-Франківськ, 76018

про стягнення основного боргу в сумі 18609,16 грн. та 3111 грн. штрафу

Представники сторін в судове засідання не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетон Груп ІФ" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудкомінвест" про стягнення 23 399 грн. 57 коп., з яких: 18 609 грн. 16 коп. - основний борг, 1 399 грн. 51 коп. - пеня, 279 грн. 90 коп. - 3% річних, 3 111 грн. 00 коп. - штраф.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 24.05.13 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 06.06.13.

Ухвалами господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.13 та 04.07.13, відповідно до положень ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 04.07.13 та 18.07.13 відповідно.

18.07.13 представник позивача в судове засідання не з»явився, але через канцелярію суду направив клопотання (вх.№ 11870/13 від 17.07.13) про розгляд справи без участі повноважного представника на підставі поданих документів.

17.07.13 через загальний відділ господарського суду Івано-Франківської області надійшла заява ТзОВ "Бетон Груп ІФ" про зменшення розміру позовних вимог (вх.№ 11868/13). Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 18609 грн. 16 коп. та 3111,00 грн. штрафу; відмовляється від позову в частині стягнення пені в сумі 1 399 грн. 51 коп. та 3 % річних в сумі 279 грн. 90 коп.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, а тому заява позивача підлягає прийняттю та розгляду по суті відповідно до зменшених позовних вимог. При цьому суд виходить з того, що зменшення розміру позовних вимог не порушує процесуальних прав відповідача.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов господарського договору поставки № 28/02-04 б від 28.02.12 в частині здійснення розрахунку за отриманий товар, у зв»язку з чим у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 18609 грн. 16 коп. З огляду на наявність зазначеної заборгованості, позивачем нараховано штраф в сумі 3111,00 грн.

Представник відповідача жодного разу в судове засідання не з"явився, своїм правом на участь у судовому розгляді не скористався, відзиву на позов не надіслав, хоча належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи ухвалами суду: від 24.05.13, від 06.06.13 та від 04.07.13. повідомлення про вручення ухвал суду наявні в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 2.6.15. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив. Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Крім того, абзацом 3 пункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції" передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Частиною 3 ст. 22 ГПК України встановлено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов»язків цивільного характеру.

За таких обставин, суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, зважаючи на обмеженість строками розгляду справи, встановленими ст. 69 ГПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно дослідивши фактичні обставини справи, об»єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд вважає, що позовні вимоги обгрунтовані з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 28 лютого 2012 року між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір поставки № 28/02-04б (надалі - Договір).

Зазначений вище Договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, підписи засвідчено печатками юридичних осіб, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України. Згідно приписів ст. 204 ЦК України, господарський договір поставки № 28/02-04б від 28.02.2012 є правомірним правочином, так як іншого (розірвання, припинення, скасування цього договору) сторонами суду не представлено.

Пунктом 1.1 Договору постачальник зобов»язався, на умовах передбачених цим договором, постачати покупцеві товар, а покупець зобов»язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату, дотримуючись умов передбачених цим договором.

У відповідності до умов Договору, за період з серпня 2012 року по жовтень 2012 року постачальник поставив, а покупець отримав товар на загальну суму 24609 грн. 16 коп.

Виконання позивачем договірних зобов»язань підтверджується наявними в матеріалах справи накладними, а саме:

накладною № 31080000007 від 31 серпня 2012 року на суму 3048 грн. 16 коп.;

накладною № 31080000022 від 31 серпня 2012 року на суму 6975 грн. 00 коп.;

накладною № 6090000014 від 06 вересня 2012 року на суму 4520 грн. 00 коп.;

накладною № 4100000008 від 04 жовтня 2012 року на суму 4866 грн. 00 коп.;

накладною № 19100000007 від 19 жовтня 2012 року на суму 5200 грн. 00 коп.

Товар отриманий уповноваженою особою - Томином Андрієм Зіновійовичем на підставі довіреностей: № 49 від 30 серпня 2012 року, № 60 від 6 вересня 2012 року, № 68 від 4 жовтня 2012 року, № 80 від 18 жовтня 2012 року.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Нормою статті 1 зазначеного Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Дослідивши первинні бухгалтерські документи, в яких належним чином зафіксовано та підтверджено здійснення господарської операції щодо отримання товару відповідачем, суд прийшов до висновку, що наявні в матеріалах справи первинні бухгалтерські документи є доказом, що господарська операція виконана і мають юридичну (доказову) силу.

Крім того, в якості доказу передання відповідачеві товару позивачем до матеріалів справи додані податкові накладні , які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість, згідно наявних в матеріалах справи накладних.

Згідно з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, судом встановлений факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 24609 грн. 16 коп.; зазначена вище поставка відбулася в межах договору № 28/02-04б від 28.02. 2012 року.

Ціна товару і порядок розрахунків визначені в розділі 2 Договору.

Пунктом 2.7. Договору сторони погодили, що кінцевий розрахунок з постачальником за партію товару покупець проводить не пізніше 3(трьох) банківських днів з моменту поставки чергової партії товару.

В порушення умов договору, покупець прийняті на себе договірні зобов»язання належним чином не виконав; суму заборгованості проплатив частково в сумі 6000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками; оплати залишку вартості товару в сумі 18609 грн. 16 коп. відповідачем не здійснено.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача направлено претензію вих. № 58 від 11 квітня 2013 року з вимогою сплати заборгованості в строк до 30 квітня 2013 року. Проте, зазначена вище вимога залишена без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст. ст. 173, 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як передбачено ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться у строк (термін) визначений у зобов'язанні (ч. 1 ст. 530 ЦК України), оскільки зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відтак, в силу ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки господарський договір поставки № 28/02-04б від 28.02. 2012 року скріплений підписами уповноважених на це осіб, затверджений печатками підприємств, сторонами погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього, дотримання положень такого Договору є обов'язковими як для позивача, так і для відповідача. Вказаний договір, укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні приписи містяться у ст. 712 ЦК України, яка наведена вище.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Відповідач в судове засідання жодного разу не з»явився, відзиву на позов не надіслав та не подав жодних документальних доказів, які б спростовували доводи позивача щодо неналежного виконання зобов'язань по оплаті відповідачем отриманого товару.

Заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 18609 грн. 16 коп. на час прийняття рішення не сплачена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, отже вимога про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 18609 грн. 16 коп. обгрунтована та підлягає задоволенню.

Факт прострочки виконання грошового зобов'язання за договором № 28/02-04б від 28.02. 2012 року підтверджується матеріалами справи, відповідачем не спростований.

Згідно з ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Приписами ст.546, ст.549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України визначено, що одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені, штрафу, яка сплачується боржником у разі порушення зобов'язання. Згідно ч.2 ст. 551 ЦК України, п.4 ст.231 ГК України, якщо предметом неустойки є грошова сума і її розмір законом не визначений, розмір неустойки встановлюється договором.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.2.1. договору сторони погодили, що у разі порушення умов цього договору (в т.ч. невиконання або неналежного виконання п.п. 2.6., 2.7. Договору) покупець незалежно від нарахованої пені, сплачує постачальнику штраф у розмірі одного неоподаткованого мінімуму за кожний день тривання такого порушення.

Суд, на підставі ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевірив нарахування штрафу в розмірі 3111 грн. 00 коп. та дійшов висновку про задоволення зазначеної вимоги за розрахунком позивача, який наявний в матеріалах справи та є арифметично вірним.

Зважаючи на те, що факт прострочки виконання грошового зобов»язання за договором поставки № 28/02-04б від 28.02. 2012 року відповідачем не спростований, підтверджується матеріалами справи, з урахуванням положень укладеного сторонами Договору, суд вважає обгрунтованими вимоги позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 3111 грн. 00 коп. та наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Судовий збір за правилами ст. 49 ГПК України слід покласти на відповідача.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, ст.ст. 173, 175, 193, 216, 230-232, 265 ГК України, ст.ст. 204, 207, 208, 509, 526, 530, 546, 549, 551, 599, 611, 612, 629, 712 ЦК України, керуючись ст.ст. 4-3, 22, 33, 43, 49, 55, 75, ст. 82, ст.ст. 83-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Груп ІФ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудкомінвест" про стягнення основного боргу в сумі 18 609 грн. 16 коп. та 3111 грн. 00 коп. штрафу задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудкомінвест" (вул. Шухевичів, 42/1, м.Івано-Франківськ, 76018; код 33426468) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Груп ІФ" (вул. Крайківського, 1-б, м. Івано-Франківськ, 76018; код 37183330) - заборгованість в сумі 18609(вісімнадцять тисяч шістсот дев»ять)грн. 16 коп., 3111 (три тисячі сто одинадцять)грн. 00 коп. штрафу та 1720(одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.07.13

Суддя І.П. Кавлак

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Кавлак І. П. 23.07.13