Рішення № 32546462, 18.07.2013, Київський районний суд м. Сімферополя

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 123/4841/13-ц

Номер провадження 2/123/2215/2013

18.07.2013 року Київський районний суд м. Сімферополя у складі:

Головуючого - судді Тонкоголосюка О.В.,

при секретарі - Селезньовій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про захист честі, гідності, репутації та стягнення моральної та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі і гідності та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про захист честі, гідності, репутації та стягнення моральної, мотивуючі свої вимоги тим, що останні в травня 2010 року звернулися до Київського райвідділу міліції м. Сімферополя із заявою, в якій повідомили правоохоронні органи про те, що вона, ОСОБА_1, нібито має низький рівень розвитку та страждає психічним захворюванням, має зовнішній вигляд, який їх насторожує. Наполягають на тому, що вона страждає шизофренією тому просять встановити ступень захворювання.

ОСОБА_1 вважає, що такою заявою на адресу правоохоронних органів, відповідачі принижують мої честь і гідність, паплюжать репутацію, оскільки, викладені в їх заяві відомості не відповідають дійсності, тому своїми протиправними діями, які виразилися в поширенні недостовірної інформації щодо неї та її психічного здоров'я, їй, ОСОБА_1, завдано моральну шкоду, яку, з урахуванням обставин і характеру поширення недостовірної інформації, а також, групи заявників, вона оцінює у сім тисяч п'ятсот гривень.

Просить визнати відомості, зазначені відповідачами в заяві на адресу Київського райвідділу міліції м. Сімферополя від 26.05.2010 року поширенням недостовірної інформації, що порочить її честь, гідність та репутацію, та стягнути з відповідачів, солідарно, на її користь 7500 (сім тисяч п'ятсот) гривень, як відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримала в повному об'ємі.

Відповідач ОСОБА_2 та її представники проти позову ОСОБА_1 заперечували посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Більш того, ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною поведінкою ОСОБА_1, яка протягом семі років, маючи намір заволодіти нерухомістю, виживає її та її неповнолітню доньку з її квартири шляхом застосування наклепу, різного роду погроз, встановлення відеозапису за її будинком, перекриття проходу до її житла причепом до автомобілю, фізичної розправи. Просить в задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовити, стягнути з останньої на її, ОСОБА_2, користь у відшкодування моральної шкоди 15000 грн., а також судові витрати.

Відповідачі за первісним позовом - ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 проти позову ОСОБА_1 заперечували з тих же підстав, що й ОСОБА_2, наполягаючи на тому, що звернення до правоохоронних органів не є поширенням недостовірної інформації, якщо дані викладені в заяві не знайдуть свого підтвердження.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не явився, про дату та місце слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Суд, зі згоди решти учасників процесу вважає за можливе розглянути справу за його відсутності по доказах, що є в наявності.

Вислухав сторони, що явилися, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 57 ЦПК України, передбачено, що доказами по справі є будь які фактичні данні, на підставу яких суд встановлює наявність, або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інші обставини які мають значення для вирішення справи, ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказах, речових доказах, зокрема звуко- та відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Окрім того, Пленум Верховного Суду України в пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» розтлумачив, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення, визнаються одні та відхиляються інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вказане положення також закріплено і ст. 60 ч. 4 ЦПК України.

У відповідності до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними сестрами, між якими, після смерті матері в 2005 році, склалися конче неприязні стосунки з приводу нерухомого майна. На цьому підґрунті між ними неодноразово виникали конфліктні ситуації, що приводило до звернення в правоохоронні органи та суду. Проте, враховуючі, що жодна з сестер не має наміру поступатися своїми принципами, суд на сьогодні не має підстав для задоволення ні первісного, ні зустрічного позовів, виходячи з наступного.

Поширенням недостовірних відомостей про себе позивач ОСОБА_1 зазначає висловлювання відповідачів за первісним позовом у їх колективній заяві до правоохоронних органів, що нібито вона має низький рівень розвитку та страждає психічним захворюванням, має зовнішній вигляд, який їх насторожує.

Відповідно до ст. ст. 3, 10 Конституції України честь та гідність людини визнаються в Україні одними з найвищих соціальних цінностей.

Разом з тим ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі ст. 47-1 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в абзацах 3-5 п. 19 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

Як убачається з положень п. 15-16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей).

Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

Судом в ході розгляду справи було достовірно встановлено, що саме поведінка кожної з сестер приводить до чисельних звернень в правоохоронні органи, при цьому кожна з них впевнена в тому, що вона має рацію, тому вважати, що колективне звернення до правоохоронних органів є ні чим іншим, як завідомо неправдиві відомості, або що для звернення цих осіб до правоохоронних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, а саме завдати ОСОБА_1 певні незручності, у суду немає підстав.

В отже, й підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо захисту честі , гідності та ділової репутації також немає.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, у принижені честі, гідності, а також ділової репутації фізичної особи.

Оскільки вимоги про стягнення моральної шкоди мають похідний характер і пов'язані з встановленням факту порушення прав особи незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, які виражені у принижені честі, гідності, а також ділової репутації фізичної особи, то і в цій частині у позові ОСОБА_1 також слід відмовити.

Що стосується вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди з боку ОСОБА_1, то суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я: у душевных стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно п.п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується та відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд. зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У матеріалах справи не міститься обґрунтування в чому полягає моральна шкода та доказав її спричинення, також позивачем не надано обґрунтування визначення розміру заподіяної шкоди. Само по собі звернення до правоохоронних органів з приводу конфліктних ситуації, що складаються між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є доказом того, що останній було завдано моральні страждання, тим паче, що за жодною із її заяв не було порушене кримінальне провадження, що дало б суду змогу вважати, що стосовно неї з боку ОСОБА_1 було здійснено неправомірну поведінку.

Таким чином, на порушення приписів ч. 3 ст. 10, ст. 57, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, суд вважає що позивачами не доведено тих обставин, на які вони посилається, як на підставу своїх вимог, тому вони задоволенню не підлягають за недоведеністю.

На підставі викладеного, ст.. ст.. 23.227 ЦК України, керуючись ст.. ст. 1, 3, 10, 11, 57, 60, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про захист честі, гідності, репутації та стягнення моральної шкоди відмовити в повному обсязі.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі і гідності та стягнення моральної шкоди відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Тонкоголосюк О. В.