Постанова № 32541262, 18.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2013 року Справа № 5019/1612/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівДроботової Т.Б., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "Хлібороб"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 01.04.13у справі№5019/1612/12за позовомПриватного сільськогосподарського підприємства "Хлібороб"доПублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії "Дубенського комбінату хлібопродуктів"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізична особа-підприємець ОСОБА_5за участюПрокурора Рівненської областіпростягнення 703 453,50 грнРозпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 02.07.13 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: Добролюбова Т.В. - головуючий , Дроботова Т.Б., Швець В.О.

Ухвалою Вищого господарського суду від 17.06.13 розгляд касаційної скарги призначено на 04.07.13. Ухвалою від цієї дати розгляд справи відкладено на 18.07.13.

В судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: Чепелюк О.О. - за дов. від 05.02.13; від відповідача: Мартиненко О.О. - за дов. від 25.02.13; від третьої особи: не з'явився, проте належно повідомлений про час і місце розгляду касаційної скарги; від прокуратури: Гудименко Ю.В. - прок. ГПУ, посв.

Приватним сільськогосподарським підприємством "Хлібороб" у жовтні 2012 заявлений позов про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація Україна" в особі філії "Дубенського комбінату хлібопродуктів" 703 453,50 грн - збитків, спричинених втратою зерна ріпаку. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що 06.07.12 між ним та відповідачем укладено договір складського зберігання зерна №7 на виконання умов якого останньому на зберігання передано зерно ріпаку першого класу в кількості 156323 кг. Разом з цим, позивач зазначав, що 30.07.12 між ним та Приватним підприємцем ОСОБА_5 укладено договір купівлі - продажу №30/072012 вказаного ріпаку, однак станом на 30.07.12 підприємцю товар не передавався, накладна на виконання умов договору №30/072012 не видавалась, акт приймання - передачі товару не підписувався, тобто підприємець не набув право власності на цей ріпак і власником залишається Приватне сільськогосподарське підприємство "Хлібороб". Позивач також зазначав, що 30.07.12 він направив на адресу відповідача лист про намір переоформити зерно ріпаку на третю особу, проте, як вважав позивач, зерно не було переоформлено відповідачем, оскільки останнім не вчинено ряд дій, визначених умовами договору зберігання та положеннями Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики України №661 (надалі - Інстуркція №661), зокрема позивачем не проведено оплату за фактично надані зерновим складом послуги, не надавалось відповідачеві доручення на ім'я уповноваженого здійснити переоформлення, не складався тристоронній акт приймання -передачі зерна. Як стверджував позивач, спірне зерно ріпаку на його вимогу відповідачем не повернуто у зв'язку з його втратою, чим і спричинено збитків у заявленому до стягненні розмірі. При цьому, позивач посилався також на приписи статей 316, 317, 319, 321, 936 - 963 Цивільного кодексу України, Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Рішенням господарського суду Рівненської області від 25.12.12, ухваленим суддею Заголдною Я.В., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що переоформлення зерна на Приватного підприємця ОСОБА_5 відбулось з порушенням вимог пункту 2 розділу V Інструкції, однак це не призвело до настання негативних майнових наслідків для позивача, оскільки останній своїми діями підтвердив намір переоформити зерно, а третьою особою частково проведено розрахунки. Суд виходив з того, що відсутні усі складові цивільного правопорушення, наявність котрих є обов'язковою умовою для відшкодування збитків. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 22, 623, 950, 951 Цивільного кодексу України, статей 33, 34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", статей 216, 224 Господарського кодексу України. Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Савченко Г.І. - головуючого, Мельник О.В., Грязнова В.В., постановою від 01.04.13, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення. Приватне сільськогосподарське підприємство "Хлібороб" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статей 22, 334, 936, 942, 957, 949 Цивільного кодексу України, статей 32, 33 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", статті 224 Господарського кодексу України. Скаржник наголошує на відсутності накладної про прийняття товару чи акта приймання - передачі товару, адже наявність договору купівлі -продажу не свідчить про перехід права власності на товар, а тристоронній акт приймання -передачі зерна та акт - розрахунок, котрі є обов'язковою умовою при переоформленні зерна не складались. На думку скаржника, відповідач ігноруючи умови договору зберігання та Інструкції допустив переоформлення зерна ріпаку на третю особу чим спричинив збитки позивачеві. Окрім цього, скаржник не погоджується з висновком судів про те, що звернення його з відмовою в порушенні кримінальної справи відносно ПП ОСОБА_5 свідчить про визнання ним факту переоформлення зерна, адже звернення з відповідною заявою до правоохоронних органів є правом особи. Від Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" отримано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення у справі залишити без змін.

Від Приватного підприємця ОСОБА_5, Прокурора Рівненської області відзивів на касаційну скаргу судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога Приватного сільськогосподарського підприємства "Хлібороб" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація Україна" в особі філії "Дубенського комбінату хлібопродуктів" 703 453,50 грн - збитків, спричинених втратою зерна ріпаку. Фактичною підставою позову підприємством визначено те, що втрата зерна сталась внаслідок недотримання відповідачем порядку переоформлення зерна ріпаку, переданого на зберігання за договором від 06.07.12, укладеним між Приватним сільськогосподарським підприємством «Хлібороб» - поклажодавцем та Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація Україна» в особі філії «Дубенського комбінату хлібопродуктів» - зерновим складом. Як установлено судами, на виконання умов договору складського зберігання від 06.07.12 позивачем передано відповідачеві насінна ріпаку в кількості 156 323 кг, що підтверджується складськими квитанціями на зерно. Установлено судами і те, що 30.07.12 позивач надав відповідачеві лист на переоформлення зерна ріпаку в кількості 156 323 кг на користь Приватного підприємця ОСОБА_5 і цього ж дня відповідачем видано наказ №22 на переоформлення зерна з позивача на Приватного підприємця ОСОБА_5. Відповідно до статті 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Правовідносини між власниками зерна та суб'єктами зберігання зерна регулюються також Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та іншими нормативними актами, зокрема Наказом Міністерства аграрної політики України від 27.06.03 №198 "Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно" (надалі - Положення), Наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.08 №661 "Про затвердження Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах" (надалі - Інструкція), Наказом Міністерства аграрної політики України від 15.06.04 №228 "Про затвердження Технічного регламенту зернового складу". Статтею 955 Цивільного кодексу України унормовано, що положення параграфа 1 глави 66 Цивільного кодексу України застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом. Відповідно до статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом. Згідно з пунктами 10, 24 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа. Статтею 24 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" визначено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи. Аналогічні вимоги щодо видачі зерна містить і пункт 11.3 Положення. Приписами статті 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути річ. При цьому, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, що була передана на зберігання, а якщо договором передбачено зберігання знеособлених речей, змішані родові, тотожну, або обумовлену кількість речей такого самого роду та якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Обов'язок зернового складу повернути зерно передбачений також приписами статті 32 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні", а саме зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством та пунктом 6.1. Технічного регламенту зернового складу, згідно з яким, зерновий склад зобов'язаний з дотриманням процедури, зазначеної у договорі складського зберігання зерна, на першу вимогу володільця складського документа повернути йому зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк зберігання зерна ще не закінчився. У разі відмови зберігача від повернення прийнятої на зберігання речі, поклажодавець має право вимагати її повернення в натурі, і лише у разі наявності підстав вважати, що річ втрачена зберігачем, поклажодавець може вимагати відшкодування збитків. Статтею 33 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" унормовано, що за втрату зерна прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством. Зерновий склад звільняється від відповідальності за втрату зерна, викликаних непереборною силою. За втрату прийнятого на зберігання зерна після того, як настав обов'язок поклажодавця взяти це зерно назад, зерновий склад несе відповідальність лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності. Згідно зі статтею 34 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" збитки, завдані поклажодавцеві втратою зерна, відшкодовуються зерновим складом - у розмірі вартості втраченого зерна. Аналогічні вимоги містяться і в статтях 950, 951 Цивільного кодексу України, за приписам яких за втрату речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема у разі втрати речі - у розмірі її вартості. За загальними правилами за втрату речі зберігач несе цивільну відповідальність за наявності повного складу цивільного правопорушення, а саме: 1) порушення зберігального обов'язку повернути поклажодавцеві у схоронності річ або відповідну кількість речей такого самого роду і такої самої якості; 2) збитків, завданих поклажодавцеві у формі втрати речі 3) причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) зберігача і негативними наслідками, що виявились результатом таких дій (бездіяльності); 4) вини зберігача у настанні щодо речі негативних наслідків, яка проявилась у будь -якій формі, тобто умислу, грубої чи звичайної необережності зберігача до невиконання чи неналежного виконання своїх зберігальних обов'язків. При цьому, професійний зберігач має довести наявність непереборної сили, відповідальність непрофесійного зберігача за втрату або пошкодження речі після закінчення строку зберігання настає лише за наявності умислу або грубої необережності. Як убачається зі змісту судових рішень, відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з відсутності усіх складових елементів цивільного правопорушення, при цьому вказали на те, що збитки спричинені позивачеві Приватним підприємцем ОСОБА_5, котрий не заперечує факт отримання спірного зерна ріпаку, втім не сплатив його вартість згідно з договором купівлі - продажу від 30.07.12. Між тим, судами не враховано того, що договір купівлі - продажу від 30.07.12 не є предметом спору у даній справі, як не входить до предмета доказування при вирішенні даного спору і з'ясування питань щодо проведення чи не проведення розрахунків між позивачем та Приватним підприємцем ОСОБА_5 за договором купівлі - продажу. Предметом судового розгляду у даній справі є відшкодування позивачеві збитків, спричинених втратою відповідачем зерна, переданого йому на зберігання, відтак предметом доказування, зокрема є встановлення судами наявності чи відсутності між сторонами договірних відносин зі зберігання; факту передачі та прийняття майна на зберігання; звернення поклажодавця до зберігача про повернення майна; неповернення майна зберігачем; встановлення факту відсутності цього майна у зберігача (втрата) з підтвердженням цих обставин відповідними доказами; наявність усіх наведених складових елементів цивільної відповідальності. Однак, суди обох інстанцій відмовляючи у позові не з'ясували обставин щодо фактичної наявності чи відсутності спірного зерна ріпаку на складі відповідача. Не досліджений судами і здійснений позивачем розрахунок розміру збитків. Водночас, як установлено судами і це підтверджується матеріалами справи, пунктами 3.10.-3.14. договору сторони погодили порядок переоформлення зерна, зокрема визначили, що відвантаження або переоформлення зерна проводиться в кількості та за якістю в межах класу, груп стандартами, що зазначені в складському документі на зерно, виданому при прийманні зерна на зберігання за мінусом втрат, пов'язаних з природними втратами та втратами при поліпшенні якості зерна. Зерновий склад зобов'язаний видати поклажодавцю акт-розрахунок, в якому проводиться розрахунок втрат, пов'язаних з природними втратами та втратами при поліпшенні якості зерна, що належить поклажодавцю, обраховує втрати і зменшення в межах норм відповідно до пункту 1.10. Інструкції. Наказ на відвантаження зерна оформляє зерновий склад після надання поклажодавцем або його представником за довіреністю письмової заяви про відвантаження або переоформлення зерна, оригіналів складських документів та довіреності. Оформлення документів на відвантаження зерна проводиться в присутності поклажодавця або його представника, уповноваженого довіреністю. Наявність документа, що засвідчує особу представника, є обов'язковою. Зерно вважається переоформленим зерновим складом з моменту підписання сторонами акта-розрахунку та складського документа. За приписами пункту 2 розділу V Інструкції №661 переоформлення зерна від одного власника іншому проводиться в їх присутності або в присутності уповноважених ними осіб згідно з заявою власника про переоформлення. У заяві вказуються культура, клас, обсяг переоформлення, реквізити нового власника. При переоформленні зерна ВТЛ зернового складу надає бухгалтерії аналізну картку з відміткою "переоформлення". Якість зерна визначається на дату переоформлення і відповідає якості, що склалася в партії на момент переоформлення та зареєстрована в журналі форми N ЗХС-49 "переоформлення". До заяви додаються складські документи і доручення, видається наказ керівника зернового складу (форма N 16), складається акт приймання-передавання зерна, який підписується в тристоронньому порядку (перший власник зерна, новий власник зерна і керівник зернового складу), оформляється договір складського зберігання зерна з новим власником. Обсяг переоформленого зерна визначається актом-розрахунком, який складається підприємством на момент переоформлення, після чого новому власнику видаються переоформлені складські документи. Процедура переоформлення відображується в особовому рахунку власника зерна в книзі кількісно-якісного обліку хлібопродуктів (форма N36 з відміткою "переоформлення"). Відповідно вносяться зміни в звіт форми N ЗХС-37. Перед переоформленням зерна перший власник повинен повністю розрахуватися з підприємством за послуги з приймання, очищення, сушіння та зберігання зерна, вирішити питання щодо використання побічних продуктів і відходів, що належать йому. Підставами для видачі чи переоформлення продуктів переробки зерна є акт-розрахунок виходу продукції при переробці зерна (форма N 117, N 121) та товарно-транспортні накладні. Таким чином, які вірно зазначили суди переоформлення зерна від одного власника іншому супроводжується оформленням заяви про переоформлення зерна, акту-розрахунку, акту приймання-передавання зерна, наказу тощо. Разом з цим, суди попередніх інстанцій установили, що переоформлення відповідачем зерна з позивача на Приватного підприємця ОСОБА_5 відбулося з порушенням умов договору складського зберігання та вимог пункту 2 розділу V Інструкції №661, а саме відсутній тристоронній акт приймання - передавання зерна, в день переоформлення зерна акт - розрахунок не складався, відсутня довіреність видана позивачем на ім'я представника, уповноваженого на переоформлення зерна. При цьому, дійшовши висновку про те, що виявлені при переоформленні зерна порушення не завдали збитків позивачеві, суди виходили, зокрема з того, що у відповідача відсутній обов'язок зі складання тристороннього акта приймання - передавання зерна. Проте, такий висновок визнається помилковим, оскільки виходячи з положень Інструкції №661 оформлення документів при надходженні зерна на зберігання проводиться зерновим складом за його кількістю та якістю щодо кожного поклажодавця і оприбутковується матеріально відповідальною особою в кількості, яка фактично установлюється при зважуванні під час отримання зерна, тобто обов'язок щодо обліку, прийнятого на зберігання зерна, покладається саме на зберігача, як і обов'язок зі складання тристороннього акта, адже саме останній при не складанні такого акта несе ризик у вигляді майнових втрат у разі виявлення нестачі, пошкодження або втрати зерна, прийнятого на зберігання. Щодо висновку судів про те, що відсутність довіреності позивача на ім'я представника, уповноваженого на переоформлення зерна, не спростовує факту переоформлення зерна, то суди при цьому виходили з постанови СДСБЕЗ Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області про відмову в порушенні кримінальної справи від 24.09.12, в якій вказано, що лист на переоформлення зерна в кількості 156 323 кг був поданий особисто головою ПСП «Хлібороб», втім судами безпідставно не враховані приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України, якими унормовано, що для господарського суду преюдиціальними є факти, які містяться лише у вироку суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Судами помилково не враховано, що дотримання відповідачем усіх вимог Інструкції №661 та умов договору, унеможливило б виникнення даного спору. Відповідно до приписів процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Проте, постанова і рішення у справі цим вимогам не відповідають, оскільки прийняті при неповному з'ясуванні усіх обставин справи, з якими законодавство пов'язує законне вирішення даного спору по суті. Разом з цим, суди повинні навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Однак, судові рішення не містять мотивів за якими судами відхилені доводи позивача щодо не проведення ним розрахунків за надані зерновим складом послуги, адже відповідно до умов договору та пункту 2.6 Інструкції №661 перед переоформленням зерна власник має повністю розрахуватись за надані зерновим складом послуги. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства. З огляду на те, що судами неповно установлені усі обставини справи з якими законодавство пов'язує законне вирішення спору, висновки судів обох інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог визнаються передчасними. За таких обставин, доводи касаційної скарги частково підтверджені матеріалами справи. Суд касаційної інстанції приймає нове рішення у разі коли судами з'ясовані усі фактичні обставини, які входять до предмета доказування у справі, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права. Разом з цим, передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд для установлення обставин, які мають суттєве значення для вирішення даного спору по суті заявлених вимог. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.04.13 у справі №5019/1612/12 і рішення господарського суду Рівненської області від 25.12.12 у цій справі скасувати. Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Рівненської області.

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Хлібороб" задовольнити частково.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Дроботова

В.Швець