Постанова № 32537582, 11.07.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2013 р. 12:24 Справа №801/3120/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., за участю секретаря Бездушної І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Кримавтотранс»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.13р. №0001412203, №0001422203,

за участю представників:

позивача - Калініченко М.С., довіреність №б/н від 14.06.13р.;

відповідача - не з'явився;

Суть спору: Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Кримавтотранс» (далі - позивач, ПАТ «АК «Кримавтотранс») звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС (далі - відповідач, ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.13р. №0001412203, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 477511,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 238755,50грн., №0001422203, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 454773,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 227386,50грн.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 28.03.13р. відкрито провадження по адміністративній справі та закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, день та місце його проведення був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

У період з 15.02.13р. по 21.02.13р. посадовими особами відповідача була проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ПАТ «АК «Кримавтотранс» з питань достовірності нарахування податкового кредиту за листопад 2012 року та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 4 квартал 2012 року при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Данкан» та АТЗТ «Вітас». За результатами перевірки було складено акт від 28.02.13р. №1324/22-3/03120667 (а.с.7-13, том 1).

Перевіркою було встановлені порушення позивачем, тому числі:

- п.п. 14.1.185, п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ у листопаді 2012 року в розмірі 454773,00грн.;

- п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого донараховано податку на прибуток за 4 квартал 2012 року на загальну суму 477511,00грн.

На підставі зазначених порушень відповідачем, були винесені податкові повідомлення-рішення від 20.03.13р. №0001412203, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 477511,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 238755,50грн. (а.с. 14, том 1), №0001422203, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 454773,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 227386,50грн. (а.с. 15, том 1).

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист правий, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при виконанні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було зроблено висновок про завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 4 квартал 2012 року в сумі 2273864,00грн., чим порушено п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

В актах перевірок відповідач зазначив, що у контрагентів позивача - ТОВ «Данкан» та АТЗТ «Вітас» відсутні основні фонди, виробничі потужності, транспортні засоби, складські приміщення, до того ж, мають стан 9 «Направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням».

Як наслідок, відповідачем зроблено висновок про те, що ТОВ «Данкан» та АТЗТ «Вітас» проводять діяльність, спрямовану на отримання податкової вигоди шляхом формування штучного податкового кредиту з ПДВ.

Щодо встановленого за результатами перевірки порушення, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

З наведених вище норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного чи іншого законодавства суб'єктами господарювання, в зв'язку з чим, діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок якого податкові органи повинні дотримуватись.

Згідно 14.1.191. ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п. 138.4 ст. 134 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Кодексу встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Відповідно до підпункту «а» п.185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку, в тому числі з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно п.188.1 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п.198.1 п.п. «а» ПК України).

З пункту 198.2 статті 198 ПК України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктами 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. «а» п. 200.4 ст. 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Підпунктами 201.4, 201.5, 201.6 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Статтею 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно до положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладені норма свідчать про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

01.08.09р. між ТОВ «Данкан» (Постачальник) та ПАТ «АК «Кримавтотранс» (Покупець) укладено договір поставки товару (нафтопродуктів) №13/08-Г. (а.с. 27, том 1).

На підтвердження виконання зазначеного договору, ТОВ «Данкан» виписана позивачу податкову накладна на загальну суму 22256,64грн. (в т.ч. ПДВ 3709,44грн.) (а.с. 93, том 1).

01.08.12р. між АТЗТ «Вітас» (Орендодавець) та ПАТ «АК «Кримавтотранс» (Орендатор) укладено договір оренди майна (меблів, обладнання, побутової техніки, будівель, споруд), відповідно до якого позивачем орендовано майно автостанцій (а.с. 30-42, том 1).

На підтвердження виконання зазначеного договору, надані акти здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг), АТЗТ «Вітас» виписані позивачу податкові накладні на загальну суму 819548,22грн. (в т.ч. ПДВ 136591,37грн.) (а.с. 94-127, 195-217, том 1).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «Данкан» було укладено договір від 03.07.09р. № 12/08-РС, предметом якого є надання позивачу активів виконаних робіт робочою силою ТОВ «Данкан» згідно штатному розпису позивача (а.с. 28-29, том 1).

У виконання зазначеного договору ТОВ «Данкан» позивачу були видані податкові накладні на загальну суму 1886831,70грн. (в т.ч. ПДВ 314471,95грн.) (а.с.48-93, том 1).

Суть спору полягає в тому, що на думку відповідача позивачем необґрунтовано включені до складу витрат, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, та податкового кредиту за ПДВ за листопад 2012 року суми, сплачені за господарськими операціями, в т.ч. ПДВ, оскільки операції із ТОВ «Данкан» та АТЗТ «Вітас» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними.

Такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Окрім того, суд вважає необхідне зазначити наступне.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ані акт перевірки, ані заперечення відповідача не тільки не містить таких посилань, а й не доводять умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано документів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Крім того, з метою встановлення факту здійснення господарських операцій, формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суд з'ясував, що по договору від 03.07.09р. №12/08-РС між позивачем та ТОВ «Данкан» були підписані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за листопад 2012 року (а.с. 195-250, том 1, а.с. 1-21, том 2). Відповідно до додатків до зазначених актів у листопаді від ТОВ «Данкан» отримані послуги у вигляді виконаних робіт робочою силою 652 працівника згідно штатному розпису (а.с. 151-194, том 1).

Послуга з надання персоналу - господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій. Угода про надання персоналу може передбачати укладання зазначеними фізичними особами трудової угоди або трудового контракту із особою, у розпорядження якої вони направлені. Інші умови надання персоналу (у тому числі винагорода особи, що надає послугу) визначаються угодою сторін (п. 14.1.183 ст. 14 ПКУ).

У судовому засіданні 20.05.13р. судом допитані в якості свідків: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які підтвердили, що працювали на автостанціях у м. Джанкой, м. Євпаторія, Госпбазі, АС «Курортна», що свідчить про факт реального здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентом.

Таким чином, зміст правочинів з постачальником ТОВ «Данкан» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договір поставки укладений за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з ТОВ «Данкан» свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали в повному обсязі.

Використання позивачем у своїй господарській діяльності отриманого товару (нафтопродуктів), майна та послуг підтверджується договорами оренди автомобілів від 20.05.09р., від 01.03.10р., від 15.12.10р., від 01.04.12р., в яких позивач виступав в якості Орендатора, відповідними документами на автомобільні засоби, водійськими посвідченнями.

Як вбачається з матеріалів справи, придбання нафтопродуктів було здійснено позивачем для власних потреб. Використання у власній господарській діяльності приміщень та споруд автостанцій, орендованих у АТЗТ «Вітас» підтверджується свідоцтвами про атестацію автостанцій, довідка про реєстрацію книг обліку розрахункових операцій, звітом про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок) (а.с. 73- 86, 162-218, том 2).

Сплата вартості отриманого товару (нафтопродуктів), майна та послуг підтверджується платіжними дорученнями, банківськими виписками та оборотно-сальдовими відомостями (а.с. 119-161, том 2).

Таким чином, первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача підтверджена правомірність віднесення позивачем до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування суми 2273864,00грн., у зв'язку із чим, відсутні підстави для нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 477511,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 238755,50грн.

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ судом встановлено наступне.

Документи щодо господарської операції позивача з ТОВ «Данкан» та АТЗТ «Вітас», свідчать про те, що показники податкової звітності сформовані на підставі достатніх первинних документів (а.с. 48-127, том 1).

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідачем, в підтвердження правомірності своїх дій, не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи на час здійснення господарських операцій - контрагентів позивача.

З наведеного вище вбачається, що контрагенти позивача, як юридичні особи, на час здійснення спірних господарських правовідносин, були зареєстровані у якості платників ПДВ, наділені цивільною правоздатністю та дієздатністю, мали відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Крім того, на думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема по ланцюгу постачання, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Висновки про наявність або відсутність ознак угоди, які відносять її до такої, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зазначаються судом у мотивувальній частині рішення по справі за позовом органів податкової служби про застосування наслідків вчинення угод, укладених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Судом встановлено, що висновки відповідача про те, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентами є такими, що суперечить інтересам держави та суспільства,є необґрунтованими, не підтверджуються матеріалами справи та не відповідають вимогам діючого законодавства України з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підстави недійсності господарського зобов'язання також встановлені ч.1 статті 207 ГК України, також до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

У судовому засіданні, на підтвердження господарських операцій, що відбулися у перевіряємий відповідачем період, були надані копії відповідних платіжних доручень та інших первинних документів. Всі первинні документи, що підтверджують здійснення між позивачем та контрагентом вищезазначених господарських операцій, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом також враховано, що у разі коли встановлюється, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Суд також враховує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків, що відображено в бухгалтерському обліку платника податків , що під час судового розгляду було доведено позивачем, а саме наданим документами оприбуткування придбаного товару та його подальше використання в господарські діяльності.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було надано оцінку нікчемності договорів, укладених між позивачем та контрагентами. Відповідач зробив висновки про нікчемність договорів без їх фактичного дослідження або без посилання на відповідне рішення про визнання таких договорів нікчемними, оскільки ним було встановлено, що податковий кредит проведений на підставі нікчемних правочинів, підлягає зменшенню.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Також позивачем був зроблений висновок про отримання податкових накладних без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, без посилання в акті перевірки та без оцінки будь-яких документів, у тому числі, податкових накладних, що свідчили б про цей факт.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем, під час перевірки не досліджувались та не оцінювались первинні бухгалтерські документи позивача (з зазначенням їх номеру, назви, дати), на підставі яких позивачем здійснювалось формування податкового кредиту.

У зв'язку із чим, суд вважає необґрунтованими висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ у листопаді 2012 року в розмірі 454773,00грн.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.13р. №0001412203, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 477511,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 238755,50грн., №0001422203, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 454773,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 227386,50грн.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

В зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС 2294,00грн. судового збору.

У зв'язку з чим, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні 11.07.13р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст. 160 КАС України повний текст постанови виготовлено 16.07.13р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 20.03.13р. №0001412203, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 477511,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 238755,50грн., №0001422203, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 454773,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 227386,50грн.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Кримавтотранс» (95011, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 20, ЄДРПОУ 03120667) шляхом безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС (ЄДРПОУ 36822070) 2294,00грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду

Суддя підпис Котарева Г.М.