Рішення № 32531997, 15.07.2013, Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим

Справа № 117/554/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2013 року Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого - судді Петрової Ю.В.

за участю: секретаря - Тріфонової С.О.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Лаврухіної І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Совєтський Совєтського району Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство «Фрегат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористані щорічні відпустки, моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 32 287 гривень 12 копійок, виходячи з середнього заробітку у розмірі 3 500 гривень щомісячно, моральної шкоди у розмірі 2 000 гривень, зобов'язання відповідача внести у трудову книжку записи про прийом на роботу з 01 листопада 2002 року в якості заступника головного бухгалтера, про призначення на посаду головного бухгалтера з 01 лютого 2007 року відповідно до наказу від 01 лютого 2007 року і звільнення з роботи, стягнення компенсації за невикористані відпустки за весь період роботи з 2002 по 2012 рік.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 01 листопада 2002 року по 16 січня 2013 року перебувала у трудових відносинах із відповідачем, працюючи на посаді заступника головного бухгалтера, а з 01 лютого 2007 року на посаді головного бухгалтера, проте відповідних записів відповідачем у її трудову книжку внесено не було.

24 грудня 2012 року позивачка подала заяву про звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України, проте наказу про її звільнення до теперішнього часу не видано, з ним вона не ознайомлена, проте вважає себе звільненою з 16 січня 2013 року, тобто з наступного дня після закінчення роботи створеної відповідачем комісії згідно наказу № 23 від 24 грудня 2012 року для проведення вірності ведення бухгалтерського обліку та передачі бухгалтерських документів позивачкою бухгалтеру-касиру ОСОБА_3 Зазначена комісія згідно наказу діяла з 25 грудня 2012 року до 15 січня 2013 року.

На неодноразові усні та письмове звернення до відповідача про внесення відповідних записів у трудову книжку та виплату належних платежів при звільненні відповідач позитивних відповідей не надав, законні вимоги не виконав, у зв'язку з чим до теперішнього часу дата звільнення позивачці не відома, хоча трудові правовідносини вже припинені.

Позивачка вказує, що також їй не виплачена заробітна плата за грудень 2012 року у розмірі 3 500 гривень, яку просить стягнути у визначеному розмірі, не нараховані та не виплачені компенсаційні виплати за невикористані щорічні відпустки за період з 2002 року по 2012 рік включно.

За таких обставин, виходячи із розміру середнього заробітку 3 500 гривень, розрахованого нею у відповідності із Порядком нарахування середнього заробітної плати № 100, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року із змінами та доповненнями, просить у тому числі стягнути з відповідача на її користь компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2002 рік 4 дні відпустки, за період з 2003 року по 2012 рік включно - 240 днів у розмірі 28 787 гривень 12 копійок.

У тому числі, посилаючись на те, що відповідачем порушено ст. 48 КЗпП України, Інструкцію про порядок ведення трудових книжок щодо не внесення відповідних записів у трудову книжку, просить зобов'язати внести відповідні записи про прийом на роботу з 01 листопада 2002 року в якості заступника головного бухгалтера, про призначення на посаду головного бухгалтера з 01 лютого 2007 року відповідно до наказу від 01 лютого 2007 року і звільнення з роботи.

Розрахунок середнього заробітку, який слід стягнути з відповідача на її користь визначає у період з передбачуваної дати звільнення 16 січня 2013 року на час розгляду справи у суді.

Також вважає, що винними діями відповідача їй завдано моральну шкоду, яку оцінює у розмірі 2 000 гривень, яка виразилася у додаткових зусиллях для організації її життя, оскільки відсутність відповідних записів у ній перешкоджало працевлаштуванню або у постановці на облік у центрі зайнятості.

Все вищезазначене послужило підставою звернення до суду із відповідними вимогами.

Ухвалою суду від 22 травня 2013 року провадження у справі у частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача внести відповідні записи у трудову книжку закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України у зв'язку з відмовою позивача від частини позовних вимог.

Ухвалою суду від 15 липня 2013 року провадження у справі у частині позовних вимог щодо стягнення заробітної плати за грудень 2012 року у розмірі 3 500 гривень, середнього заробітку за період з 01 січня 2013 року по 02 липня, включно, 2013 року закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України у зв'язку з відмовою позивача від частини позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, при цьому пояснила, що 24 грудня 2012 року вона написала заяву про звільнення її з посади головного бухгалтера на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку із чим директором підприємства прийнято видано наказ № 23 «Про утворення комісії з передачі бухгалтерських документів», яка діяла до 28 грудня 2012 року.

При цьому, 28 грудня 2012 року вона знаходилася на прийомі та обслідуванні у поліклініці Совєтського РТМО, а у період з 02 по 04 січня вона перебувала на лікарняному, а тому на її думку згідно вимог Закону граничним строком її звільнення є 06 січня 2013 року.

25 січня 2013 року вона звернулася до ОСОБА_3, яка працює на підприємстві та займається кадровим діловодством та є бухгалтером по заробітній платі. Остання повідомила, що наказу про її звільнення не має.

У зв'язку з цим позивачка листом від 28 січня 2013 року звернулася до директора підприємства, в якому просила надіслати на її адресу наказ про її звільнення та сплатити належні виплати при звільненні.

При цьому зазначала, що трудову книжку вона відповідачу не залишила, а забрала її з собою, оскільки на підприємстві вже були випадки, коли звільненому працівнику трудову книжку не видавали на руки протягом тривалого часу.

Вказала, що під час розгляду справи відповідачем внесено відповідні записи у трудову книжку щодо її звільнення, а також 02 липня 2013 року поштовим переказом їй сплачено у рахунок заробітної плати 2 867 гривень 90 копійок, у рахунок середнього заробітку за час затримки при звільненні 17 496 гривень 01 копійку. У зв'язку з чим просила стягнути на її користь середній заробіток за період з 03 липня 2013 року по час постановлення рішення суду, оскільки до цього часу відповідачем з нею не проведено остаточного розрахунку при звільненні, а саме, не виплачено компенсації за всі дні невикористаних відпусток, яку просила стягнути на її користь у сумі 28 787 гривень 12 копійок, а саме, за 244 дні відпустки: 4 дні за 2202 рік, 240 днів за період з 2003 року по 2012 рік.

У тому числі зазначала, що винним діями відповідача їй було завдано моральну шкоду, яка виразилася у тому, що викладені обставини вимагали від неї додаткових зусиль з організації свого життя, вона зверталася до декількох роботодавців, проте не мала можливості працевлаштуватися за вказаних обставин. Крім того, вона за цих причин не мала можливості стати на облік до центру зайнятості. Остаточно визначила розмір завданої шкоди у сумі 500 гривень, які просила стягнути на її користь.

При цьому пояснювала, що на ПрАТ «Крим-Магістраль» та ПрАТ СГП «Фрегат» вона працювала за сумісництвом.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала вимоги своєї довірительки у повному обсязі, наполягала на їх повному задоволенні, посилалася на те, що на вимоги щодо стягнення компенсації за всі дні невикористаних відпусток не має застосовуватися позовна давність, оскільки на ці вимоги не розповсюджується позовна давність згідно діючого законодавства.

У тому числі вказала, що фактично її довірителька працювала у відповідача з 2002 року, в тому числі і за сумісництвом. Проте відповідні накази, інші докази, не мала можливості надати суду.

Крім того, факт роботи ОСОБА_1 з 2002 року має бути підтверджений іншими доказами, а не тільки записами в трудовій книжці, які вони не мали змоги надати суду, при цьому якими саме не зазначила.

Представник відповідача Лаврухіна І.О. у судовому засіданні позовні вимоги визнала частково в частині виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 липня по 15 липня 2013 року, компенсації за невикористані відпустки за 2010 - 2012 роки, про що надала відповідний розрахунок.

При цьому, вказувала, що виплату середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні за період з 08 січня 2013 року по 02 липня 2013 року і заборгованість по заробітній платі за грудень 2012 року вони виплатили позивачці добровільно 02 липня 2013 року шляхом поштового переказу.

Щодо вимог про компенсацію за невикористані відпустки зазначила суду, що згідно з даними трудової книжки позивачки, які вона змогла оглянути лише під час судового розгляду справи, оскільки до позовної заяви її копію позивачкою надано не було, позивачка працювала у ПрАТ СГП «Фрегат» з 31 грудня 2009 року, до цього часу позивачка працювала у ПрАТ «Крим-Магістраль».

При цьому, ПрАТ СГП «Фрегат» не є правонаступником ПрАТ «Крим-Магістраль» і тому відшкодовувати компенсацію за невикористані відпустки за період з 2002 року по 2009 рік їх підприємство не повинно.

Щодо відшкодування моральної шкоди вважала, що така шкода з боку підприємства позивачці завдана не була, оскільки саме дії позивачки щодо при тримання трудової книжки заважали підприємству своєчасно внести записи і провести розрахунок.

Заслухавши пояснення осіб, які приймають участь у справі, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Разом з тим, згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений ст. 16 ЦК України.

Як правило, особа, права якої порушені, може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371цього кодексу вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У зв'язку з викладеним, посилання представника відповідача на пропущення строку для звернення до суду із зазначеним позовом безпідставні, оскільки він позивачкою не пропущений, та розцінюються судом як спосіб захисту від позову.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, проводиться в день звільнення.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

У п. 20 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як вбачається з трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1, яка була заповнена 10 січня 1991 року відділом кадрів Совєтського агропромислового об'єднання, ОСОБА_1 з 10 січня 1991 року по 25 лютого 1991 року працювала у Совєтському агропромисловому об'єднанні, звідки була звільнена за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України (наказ № 2 від 10 січня 1991 року, наказ № 6 від 25 лютого 1991 року).

Згідно наказу № 157 від 01 березня 1991 року позивачка з 25 лютого 1991 року прийнята до Виробничого кооперативного підприємства «Магістраль» на посаду головного бухгалтера.

З 31 березня 1993 року звільнена з займаної посади в порядку переводу у АТ «Крим-Магістраль» (наказ № 16 від 31 березня 1993 року).

01 квітня 1993 року прийнята в порядку переводу на посаду головного бухгалтера АТ «Крим-Магістраль» (наказ № 1 від 01 квітня 1993 року, де працювала по час звільнення за згодою сторін ст. 36 КЗпП України (наказ № 5 від 30 грудня 2009 року).

Наказом № 85 від 31 грудня 2009 року ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера ЗАТ Сільськогосподарське підприємство «Фрегат», яке згідно рішення загальних зборів акціонерів на виконання Закону України «Про акціонерні товариства» перейменовано у Приватне акціонерне товариство Сільськогосподарське підприємство «Фрегат» (протокол № 1 від 21 листопада 2011 року).

З 08 січня 2013 року наказом № 2 позивачка звільнена з цього підприємства за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

При цьому, як встановлено у судовому засіданні вищезазначений запис у трудовій книжці було зроблено відповідачем під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим позивачка у цій частині позовних вимог відмовилася.

Разом з тим, як витікає з матеріалів справи, директором підприємства у зв'язку із подачею позивачкою ОСОБА_1 заяви про звільнення видано наказ № 23 від 24 грудня 2012 року про призначення комісії для перевірки правильності ведення бухгалтерського обліку і передачі бухгалтерських документів головним бухгалтером ОСОБА_1 бухгалтеру ОСОБА_3, строком у період з 25 грудня 2012 року по 15 січня 2013 року.

Згідно переліку переданих бухгалтерських документів від 27 грудня 2012 року разом із іншими трудовими книжками, які знаходились в її введенні, позивачка належну їй трудову книжку підприємству не передавала, що свідчить про факт при тримання зазначеного документу, що і не заперечувала ОСОБА_1 в судовому засіданні.

До того ж, згідно копії довідки АБ № 720356 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) Приватне акціонерне товариство «Крим-Магістраль» являється юридичною особою, яке як вбачається із п. 5.2. Статуту у новій редакції, затвердженого зборами акціонерів ЗАТ «Крим-Магістраль» (протокол № 1 від 19 листопада 2011 року) відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Крим-Магістраль».

Згідно копії довідки АБ № 672172 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) Приватне акціонерне товариство Сільськогосподарське підприємство «Фрегат» являється юридичною особою, яке як вбачається із п. 5.2. Статуту у новій редакції, затвердженого зборами акціонерів ЗАТ «Сільськогосподарське підприємство «Фрегат» (протокол № 1 від 21 листопада 2011 року) відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Сільськогосподарське підприємство «Фрегат».

З вищезазначеного випливає, що ПрАТ «Крим-Магістраль» та ПрАТ СГП «Фрегат» є самостійними юридичними особами з різними метою та предметами діяльності, та останнє підприємство на є правонаступником першого, що також підтверджено довідкою ПрАТ СГП «Фрегат» від 15 липня 2013 року.

У судовому засідання встановлено, та не заперечувалося позивачкою, що на теперішній час ОСОБА_1 за поштовим переказом отримала від відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 17 496 гривень 01 копійку (сума визначена з утриманням податків та обов'язкових платежів) за період з січня 2013 року по липень (два дня липня) 2013 року всього за 183 дні, заробітну плату у розмірі 2 867 гривень 90 копійок (сума визначена з утриманням податків та обов'язкових платежів).

У відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести за допомогою належних та допустимих доказів ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням положень ст.ст. 57 - 59 ЦПК України.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Середній заробіток за час затримки розрахунку обчислюється згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (надалі Порядок).

Згідно з п. 2 Порядку в даному випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Порядку).

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивачем визначена середньоденна заробітна плата у розмірі 117 гривень 98 копійок, зазначений розмір визнавався представником відповідача у судовому засіданні і використовувався відповідачем для проведення розрахунків середнього заробітку за час затримки при звільненні у спірний період, який вже було сплачено відповідачем у добровільному порядку, який враховується судом при визначенні середнього заробітку за час затримки при звільненні, оскільки суд відповідно до ст. 11 ЦПК України розглядає справи в межах позовних вимог.

З урахуванням того, що відповідачем виплачено позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по 02 липня 2013 року включно, а компенсація за всі дні невикористаних відпусток до теперішнього часу не виплачена, а тому період затримки на час розгляду справи з 03 липня на час розгляду справи 15 липня 2013 року складає 9 днів за виключенням неробочих днів, у зв'язку з чим середній заробіток позивача складає 1 061 гривня 82 копійки (117 гривень 98 копійок х 9 днів = 1 061 гривня 82 копійки), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Що стосується позовних вимог щодо компенсації за невикористані відпустки за період з 2002 року по 2012 рік, то суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки (тобто, до моменту звільнення), а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (частина перша ст. 24 Закону України «Про відпустки»).

Відповідно до правила ст. 20 Закону України «Про оплату праці» на роботодавцеві лежить обов'язок обліку виконуваної роботи та бухгалтерського обліку витрат на оплату праці.

Оскільки з досліджених в судовому засіданні доказів, а саме копією трудової книжки ОСОБА_1, вбачається , що позивачка працювала у відповідача починаючи з 31.12.2009 року , то суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення компенсації за невикористані відпустки підлягають задоволенню саме за період з 2010 рік по 2012 рік включно, що складає згідно із розрахунком відповідача 8494,56 грн.

Посилання позивачки і її представника на те, що крім записів в трудовій книжки факт роботи у відповідача з 2002 року , в тому числі і за сумісництвом , має бути підтверджено і іншими доказами , суд до уваги не бере, оскільки згідно з п. 1.1.Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.93 N 58 1.1. Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Суд вважає, що посилання представника відповідача на записи в трудовій книжці позивачки як на доказ її перебування в трудових відносинах з роботодавцем в певний період, починаючи з 2009 року, такими що засновані на законі.

Крім того, в ході судового розгляду справи позивачка відмовилася від вимог щодо внесення змін до її трудової книжки , провадження в цій частині судом закрито на підставі ухвали суду від 22 травня 2013 року , що свідчить про те, що позивачка погодилася і не заперечувала проти тих записів , які внесені в її трудову книжку.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди у сумі 500 гривень, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з п.1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно положень п. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступені вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту ч.ч. 1, 2 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до п. 9 Пленуму Верховного суду України №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31 березня 1995 в редакції від 25 травня 2001 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунків. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Безперечно у результаті порушення відповідачем законних прав позивач дійсно зазнала моральної шкоди, яка полягає у нервових переживаннях з цього приводу.

Але зазначений позивачем ОСОБА_1 розмір моральної шкоди в сумі 500 гривень, суд вважає таким , що є завищеним виходячи з фактичних обставин справи, тому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд вважає доцільним визначити розмір моральної шкоди в сумі 300 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача на її користь.

З відповідача на підставі ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір на користь держави щодо вимог майнового характеру у розмірі 229 гривень 60 копійок, щодо вимог немайнового характеру у розмірі 52 гривні.

На підставі викладеного, ст.ст. 83 ч. 1, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 16, 23 ЦК України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, керуючись ст.ст. 5, 10, 11, 57 - 60, 88, 169, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство «Фрегат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 061 (одна тисяча шістдесят одну) гривню 82 копійки, компенсацію за невикористані щорічні відпустки у розмірі 8 494 (вісім тисяч чотириста дев'яносто чотири) гривні 56 копійок, відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 (триста) гривень, а всього 9 856 (дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят шість) гривень 38 копійок.

Сума визначена без утримання податку й інших обов'язкових платежів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство «Фрегат» на користь держави судовий збір у розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 60 копійок у Державний бюджет Совєтського району на р/р 31211206700290, одержувач: УДКСУ у Совєтському районі АРК, код ЄДРПОУ № 37590738, МФО 824026, банк отримувача - ГУ ДКСУ в АРК м. Сімферополь, призначення платежу: «Судовий збір, Код 22030001 Пункт 1.1».

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство «Фрегат» на користь держави судовий збір у розмірі 52 (п'ятдесят дві) гривні у Державний бюджет Совєтського району на р/р 31211206700290, одержувач: УДКСУ у Совєтському районі АРК, код ЄДРПОУ № 37590738, МФО 824026, банк отримувача - ГУ ДКСУ в АРК м. Сімферополь, призначення платежу: «Судовий збір, Код 22030001 Пункт 1.2».

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення через Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Ю.В. Петрова