Постанова № 32526801, 27.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 червня 2013 року № 826/8089/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Катющенко В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Державної фінансової інспекції в м. Києві до Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України про зобов'язання вчинити певні дії ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна фінансова інспекція в м. Києві (надалі - позивач, ДФІ в м. Києві) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України (надалі - відповідач, Інститут), в якому просить суд: зобов'язати відповідача вчинити певні дії, зокрема виконати в повному обсязі пункти 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 13, 14, 15 та 17 письмової вимоги від 17 січня 2013 року №26-032-14-14/630.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2013 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні 19 червня 2013 року позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Будь-яких заперечень з приводу заявлених позовних вимог суду також не надано.

Відповідно до частини 6 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 19 червня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 1.1.1.2. Плану контрольно-ревізійної роботи ДФІ в м. Києві на IV квартал 2012 року та на підставі направлень на проведення ревізії, ревізійною групою позивача у період з 08 жовтня 2012 року по 30 листопада 2012 року було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій, що перебувають у віданні Національної академії наук України Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України за період з 01 листопада 2010 року по 01 жовтня 2012 року, за наслідками якої складено відповідний акт від 14 грудня 2012 року №032-30/2389.

На підставі висновків зазначеного акту позивачем пред'явлено відповідачу вимогу, викладену в листі від 17 січня 2013 року №26-032-14-14/630 «Про усунення порушень, виявлених ревізією та визначено останньому строк для інформування про вжиті заходи та виконання цих вимог до 08 лютого 2013 року.

У зв'язку з невиконанням вимоги у повному обсязі станом на момент звернення до суду, ДФІ в м. Києві звернулась з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд приходить до наступного.

Положеннями Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-ХІІ (тут і далі редакція, чинна на момент проведення ревізії) визначено правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, закріплено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи (далі по тексту - Закон України від 26.01.1993р. №2939-ХІІ).

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Статтею 4 Закону України від 26.01.1993р. №2939-ХІІ закріплено, що інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Основні функції органу державного фінансового контролю, яким є позивач, закріплені в статті 8 названого Закону. Так, до таких функцій віднесено, зокрема:

- здійснення державного фінансового контролю та контроль за:

виконанням функцій з управління об'єктами державної власності;

цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів;

цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;

складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;

станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів;

усуненням виявлених недоліків і порушень;

- вжиття в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб.

На реалізацію наведених функцій статтею 10 Закону України від 26.01.1993р. №2939-ХІІ органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені положення Закону України від 26.01.1993р. №2939-ХІІ кореспондуються з приписами пункту 50 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі по тексту - Порядок №550). Згідно з пунктами 45 та 46 названого Порядку у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи контролюючого органу, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.

Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

У той же час, відповідно до частини 2 статті 15 Закону України від 26.01.1993р. №2939-ХІІ лише законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

З урахуванням зазначених вимог чинного законодавства, суд вважає за необхідне перевірити законність пред'явленої відповідачу вимоги.

З урахуванням зазначених вимог чинного законодавства, суд вважає за необхідне перевірити законність пред'явленої відповідачу вимоги, а саме пунктів з 2 по 8, з 11 по 15 та 17 такої вимоги.

Як вбачається зі змісту акта ревізії від 14 грудня 2012 року, під час проведення ревізії встановлено, що за період з 01 листопада 2010 року по 01 жовтня 2012 року в Інституті відбулась підготовка наукових кадрів (аспірантів, докторантів) понад державне замовлення на безоплатній основі, без укладення контрактів та договорів у кількості 19 здобувачів з інших установ та закладів, а також співробітників Інституту.

Крім того, у зазначений період в Інституті відбувався захист кандидатських дисертацій та кандидатських іспитів поза державним замовленням здобувачами та аспірантами на безоплатній основі.

Наведене призвело до недоотримання відповідачем коштів у розмірі 340000,00 грн. та 9300,00 грн. відповідно.

Перевіряючи наведені висновки контролюючого суб'єкта, суд зауважує на таке.

Діяльність у галузі підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів, врегульована Положенням про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 року №309, з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №309).

Відповідно до преамбули названого Положення воно є обов'язковим для всіх вищих навчальних закладів та наукових установ України незалежно від їх підпорядкованості та форми власності.

Пунктом 4 Положення №309 закріплено, що підготовка в аспірантурі і докторантурі здійснюється:

1) за рахунок:

коштів Державного бюджету України - за державним замовленням для роботи у державному секторі народного господарства;

коштів юридичних та фізичних осіб - на умовах контракту - для роботи у державному і недержавному секторах народного господарства;

2) іноземців та осіб без громадянства на підставі:

міжнародних договорів України;

загальнодержавних програм;

договорів, укладених вищими навчальними закладами, науковими установами з юридичними та фізичними особами.

Згідно з пунктом 18 цього Положення підготовка аспірантів або докторантів понад державне замовлення здійснюється на підставі контрактів, укладених між вищими навчальними закладами, науковими установами та вступниками до аспірантури або докторантури (установами, організаціями та підприємствами, що направили їх на навчання), якими передбачається повне відшкодування витрат на їх підготовку, включаючи виплату стипендії.

Жодних виключень з наведеного правила норми Положення №309 не містять.

Перелік послуг, які можуть надаватися бюджетними науковими установами на платній основі, закріплений постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 року №1180, у пункті 10 якого передбачено, що на платній основі надаються послуги з підготовки наукових кадрів (ординаторів, аспірантів, докторантів) понад державне замовлення, а також наукових кадрів для інших країн.

Посилання відповідача під час проведення перевірки на те, що проведення підготовки наукових кадрів (аспірантів, докторантів) понад державне замовлення на безоплатній основі, без укладення контрактів та договорів, а також проведення захисту кандидатських дисертацій та кандидатських іспитів без стягнення відповідної плати обумовлено низьким рівнем заробітної плати науковців та положеннями постанов Президії НАН України від 16 лютого 2001 року №43, від 23 червня 1999 року №206 та від 26 вересня 2012 року №192, суд до уваги не приймає, оскільки зазначені вище нормативно-правові акти не передбачають таких підстав для таких дій.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про підтвердження під час розгляду справи допущення відповідачем виявлених порушень, що стали підставою для виставлення відповідних вимог, зазначених у пунктах 2 та 17.

Також під час ревізії правильності та повноти надходжень від підготовки наукових кадрів за контрактом встановлено, що облік, нарахування та надходження плати за навчання ведеться у розмірі кожного аспіранта, докторанта, здобувача відповідно до умов укладених договорів, за рахунок коштів фізичних осіб по субрахунку 675/а «розрахунки з іншими кредиторами» у меморіальному ордері № 6 «Накопичувальна відомість за розрахунками з іншими кредиторами». Ревізією повноти та своєчасності розрахунків за навчання встановлено, що нарахування доходів за підготовку наукових кадрів здійснювалась по факту надходження коштів на рахунки, а не на дату виникнення зобов'язань, що призвело до недоотримання доходів Інститутом за період з 01 листопада 2010 року по 01 жовтня 2012 року на загальну суму 76000,00 грн.

На пояснення вчинення нарахування доходів наведеним способом головний бухгалтер відповідача зазначила, що згідно договорів про надання платних послуг, нарахування доходів за підготовку наукових кадрів і оплата за навчання здійснюється на основі виписаного рахунку. Однак, у зв'язку з тим, що певні аспіранти та здобувачі не звертались до бухгалтерії для отримання рахунків, нарахування доходів не проводилося.

Під час проведення ревізії відповідачем було проведено нарахування доходів на відповідну суму 76000,00 грн. Проте, у зв'язку з не вчиненням Інститутом жодних дій щодо стягнення зазначеної суми, позивачем виставлено вимогу про їх вчинення.

З огляду на те, що під час проведення ревізії відповідач фактично визнав допущення ним виявленого порушення, що підтверджується нарахуванням доходів та відображенням дебіторської заборгованості в бухгалтерському обліку, суд приходить до висновку про законність відповідної вимоги щодо вчинення дій по стягненню недоотриманих коштів.

Також, під час ревізії, відповідачем було визнано допущення не нарахування, та відповідно, недоотримання грошових коштів на відшкодування за обслуговування прибудинкової території будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі будівлі (експлуатаційні витрати) у розмірі 44959,98 грн., а саме від МГО «Міжрегіональна асоціація підтримки малого та середнього бізнесу України та Росії» у розмірі 5677,43 грн., ТОВ «Мастер Проект» - 1066,53 грн., ТОВ «Чаплін в К» - 682,57 грн., Представництва «Нове-АД-Холдинг» - 683,77 грн., ТОВ «Торговий дім заводу Прогрес» - 29958,19 грн., Державного підприємства «Центр Азіатсько-Тихоокеанських досліджень при Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України» - 6891,49 грн., шляхом проведення відповідних нарахувань та виставлення рахунків.

В ході контрольного заходу названими юридичними особами частково було відшкодовано визначені витрати, що зумовило виставлення вимоги про повне їх відшкодування.

Під час ревізії видатків відповідача на капітальне будівництво, реконструкцію та реставрацію, поточний та капітальний ремонт, посадовими особами позивача встановлено, що у період, який перевірявся, між відповідачем та ТОВ «Конкор-С» та СПД ОСОБА_1 було укладено договори з поточного ремонту приміщень, а саме від 01 жовтня 2011 року №1-прт та від 27 вересня 2011 року №10 відповідно.

Так, відповідно до п. 1.1 договору від 03 жовтня 2011 року № 1-прт. TOB «Конкор-С» зобов'язується виконати роботи по поточному ремонту приміщення індивідуального теплового пункту в Інституті за адресою вул. Леонтовича 5, м. Київ.

Згідно з п 2.1. сума договору становить 97584,50 гривень.

До ревізії надано дефектний акт, затверджений директором - академіком HAH України ОСОБА_2, протокол узгодження договірної ціни та договірна ціна в сумі 97584,50 гривень.

На виконання умов договору від 03 жовтня 2011 року № 1-прт TOB «Конкор-С» виконано роботи по поточному ремонту приміщення індивідуального теплового пункту в Інституті, про що складено акт приймання виконаних будівельних робіт від 03 листопада 2011 року № 1 на суму 97584,50 гривень.

Під час проведення ревізії проведено вибіркове контрольне обстеження, за наслідками якого встановлено, що обсяги фактично виконаних робіт не відповідають обсягам, зазначеним в акті від 03 листопада 2011 року № 1.

Перевіркою правильності застосування норм та коефіцієнтів встановлено, що в акт приймання виконаних будівельних робіт № 1 включено роботи по очищенню приміщень від сміття, які враховано розцінками на ремонтні роботи відповідно до п.1.14 вказівок по застосуванню ДБН Д. 1.-1-4-2000 (РЕКНр), включено роботи, які враховано в складі робіт інших розцінок, застосованих в цих же актах, зокрема: на навантаження сміття вручну, які враховано у складі тарифу на перевезення, застосовано коефіцієнт до норм труда робітників, зайнятих на ремонтно-будівельних роботах, машиністів, часу експлуатації будівельних машин та механізмів для урахування вплив умов виконання робіт 1,3 замість 1,2 згідно доповненню 2, вказівок по застосуванню ДБН Д. 1.-1-4-2000 (РЕКНр), також при розрахунку загальновиробничих витрат в порушення розділу 4.2, відповідно до вимог ціноутворення ДБН Д. 1.1-1-2000, не враховано понижуючих коефіцієнтів, що враховують зміну витрат на заробітну плату працівників, занятих на управлінні та обслуговувані будівельного виробництва та що враховує зміну інших витрат які відносяться до утримання та обслуговування апарату управління відокремлених виробничих структурних підрозділів будівельної організації.

Не відповідність фактично виконаних обсягів виконаних робіт обсягам, зазначеним в акті, включення зайвих розцінок, завищення коефіцієнту для урахування впливу умов виконання робіт та не врахування усереднених норм понижуючих коефіцієнтів призвело до завищення вартості виконаних робіт на суму 37480,00 гривень.

Під час перевірки витрат, понесених відповідачем на підставі договору підряду від 27 вересня 2011 року № 10, укладеного з СПД ОСОБА_1, встановлено наступне.

Відповідно до п. 1.1 названого договору СПД ОСОБА_1 зобов'язується виконати роботи по поточному ремонту приміщення Інституту.

Згідно з п 2.1. сума договору становить 48969,60 гривень.

До ревізії надано дефектні акти, підписані директором - академіком HAH України ОСОБА_2 та директором ОСОБА_1, протокол узгодження договірної ціни та договірна ціна в сумі 48969,60 гривень.

На виконання умов договору від 27 вересня 2011 року № 10 СПД ОСОБА_1 виконано роботи по поточному ремонту приміщень Інституту, про що складено акт приймання виконаних будівельних робіт від 04 листопада 2011 року № 1 на суму 48969,60 гривень.

Під час ревізії проведено вибірковий контрольний обмір робіт поточному ремонту приміщень Інституту виконаних СПД ОСОБА_1, під час якого встановлено, що обсяги фактично виконаних робіт не відповідають обсягам, зазначеним в акті від 04 листопада 2011 року № 1.

Перевіркою правильності застосування норм та коефіцієнтів встановлено, що в порушення п 1.18 вказівок по застосуванню ДБН Д. 1.-1-4-2000 (РЕКНр) застосовано не відповідну фактичному складу робіт розцінку на ремонт штукатурки внутрішніх стін (до 1 м2, частково до 5 м2).

Не відповідність фактично виконаних обсягів фактично виконаних робіт обсягам, зазначеним в акті (пробивання борозен в цегляних стінах) та застосування не відповідної фактичному складу робіт розцінки призвело до завищення вартості робіт по акту приймання виконаних будівельних робіт від 04 листопада 2011 року № 1 на суму 1570,00 гривень.

Всього встановлено завищення вартості ремонтно-будівельних робіт в Інституті на загальну суму 39050,00 грн., внаслідок оплати яких Інституту завдано матеріальної шкоди (збитків) на відповідну суму.

Заперечуючи проти виявленого порушення під час перевірки відповідач зазначав, що відповідні контрольні обміри були проведені без представників підрядних організацій, що виконували ремонтні роботи, а тому достовірність висновків контролюючого органу є сумнівним.

Однак, наведені доводи Інституту суд до уваги не приймає, оскільки відповідно до приписів пункту 16 Порядку №550 під час проведення фактичної перевірки працівникам контролюючого органу надано право на вчинення дій щодо інвентаризації, обстеження та контрольного обміру виконаних робіт.

Крім того, відповідачем, в порушення вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано жодних доказів на спростування висновків ДФІ в м. Києві, зроблених за наслідками проведення контрольних обмірів.

Також суд погоджується з правомірністю вимоги органу фінансового контролю, викладеної у пункті 11, щодо безпідставної виплати громадянці ОСОБА_3 грошових коштів на підставі договору від 04 січня 2011 року №26, за яким остання надала послуги з інформаційно-правового забезпечення наукової, науково-організаційної та фінансово-господарської діяльності Інституту.

Як встановлено під час ревізії, грошові кошти у сумі 12500,00 грн., перераховані ОСОБА_3 за зазначеним договором без підписання акту виконаних робіт Інститутом, що свідчить про ненадання виконавцем послуг, за які проведено оплату.

У той же час, суд не може погодитись з вимогою позивача, викладеною у пункті 6, а саме щодо повернення Інституту зайво виплачених коштів директору ОСОБА_4 у сумі 740,00 грн.

Так, у період з 16 по 25 квітня 2011 року ОСОБА_2 перебував у відрядженні в м. Ухань (КНР) для участі в українсько-китайському семінарі в Китайській академії суспільних наук та за період перетину кордону йому нараховано та виплачено добові за нормами, що встановлені для країни, куди відряджено працівника.

Проведення нарахувань у відповідному розмірі вчинено відповідачем у відповідності до положень абзацу 2 пункту 16.2. Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року №59, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за №218/2658 у відповідній редакції.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача виконати пункт 6 вимоги.

У той же час, суд погоджується з правомірністю вимоги, викладеної у пункті 7 щодо повернення Інституту коштів, відшкодованих директору ОСОБА_2 за переліт у розмірі 5,2 тис. грн. за відсутності оригіналів квитків, що є порушенням вимог пункту 12 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон.

Також суд погоджується з висновками контролюючого органу щодо понесення Інститутом зайвих витрат на оплату квитків на здійснення перельоту до м. Донецька для проведення лекцій та опонування на захисті дисертацій ОСОБА_2, оскільки відповідно до приписів пункту 10 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 7 березня 2007 р. N 423, згідно якого кошти на оплату праці офіційних опонентів, їх відрядження, друкування автореферату надає та організація, де працює чи до якої прикріплений здобувач.

В ході ревізії використання службового автомобіля органом фінансового контролю було виявлено, що відповідно до відміток у дорожніх листах під час перебування директора Інституту ОСОБА_2 у службових відрядженнях поза межами міста Києва, у відпустці та на лікарняному, він перебував у розпорядженні директора, що є порушеннями вимог абзацу 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про впорядкування використання легкових автомобілів бюджетними установами та організаціями» від 04.06.2003 № 848, згідно якого легкові автомобілі використовуються тільки для поїздок, пов'язаних із службовою діяльністю посадових осіб. Після кожної поїздки посадова особа, в розпорядження якої надано автомобіль, в подорожньому листі водія підтверджує особистим підписом час закінчення обслуговування.

З огляду на те, що посадова особа, в розпорядженні якої знаходився автомобіль - ОСОБА_2 був відсутній на роботі у відповідні періоди, він не міг використовувати автомобіль у службових цілях.

Виявлення зазначеного порушення стало підставою для правомірного виставлення пункту 12 вимоги.

Також ані під час проведення ревізії, ані під час розгляду справи по суті, відповідачем не доведено використання службового автомобіля директором ОСОБА_2 у службових цілях під час здійснення поїздок у м. Ворзель та у м. Бориспіль.

Надані під час контрольного заходу пояснення директора про те, що відповідні поїздки були зумовлені необхідністю відвезти або забрати наукові праці, які останній зберігає у своєму дачному будинку, суд вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують виявлене порушення.

Допущення зазначеного порушення призвело до зайвого списання бензину, загальною вартістю 4,9 тис. грн. та, як наслідок, виставлення вимоги про відшкодування відповідних витрат (пункт 13 вимоги).

З огляду на викладене, а також враховуючи, що за наслідками вивчення акта ревізії, відповідач, скориставшись наданим йому правом на подання письмових заперечень, зазначив про незгоду з висновками органу фінансового контролю, що стали підставою для формулювання пунктів 2, 5, 11 та 12, а також те, що по пунктам 3, 4, 14 вчинено дії щодо часткового усунення виявлених порушень, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в частини зобов'язання відповідача виконати пункти 2 та 4 вимоги повністю, а пункти 3, 5, 7, 8, 11, 12, 13, 14, 15 та 17 в частині зобов'язання Інституту забезпечити повернення та стягнення зазначених у них сум.

В частині зобов'язання відповідача у разі неможливості повернення або стягнення зазначених у пунктах 3, 5, 7, 8, 11, 12, 13, 14, 15 та 17 вимоги сум, відшкодувати їх за рахунок винних осіб, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки наведена частина названих пунктів вимоги носить умовний характер, а саме у разі неможливості стягнення або повернення відповідних сум.

Отже, за відсутності доказів неможливості стягнення або повернення відповідних сум, підстави для зобов'язання відповідача відшкодувати такі суми за рахунок винних осіб на момент розгляду справи відсутні.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б повністю спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Підсумовуючи вищенаведене, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх частково задоволення.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України виконати пункти 2 та 4 письмової вимоги Державної фінансової інспекції в м. Києві від 17 січня 2013 року №26-032-14-14/630 повністю, а пункти 3, 5, 7, 8, 11, 12, 13, 14, 15 та 17 в частині вчинення дій щодо:

- забезпечення стягнення на користь Інституту коштів в сумі 76,0 тис. грн., у тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи;

- відображення в обліку дебіторської заборгованості за виконавцями ремонтних робіт на загальну суму 39,05 тис. грн. та проведення претензійно-позовної роботи з підрядною організацією ТОВ «Конкор-С» та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 щодо повернення зайво сплачених коштів;

- повернення Інституту зайво виплачених коштів у розмірі 5,2 тис. грн.;

- повернення Інституту зайво виплачених коштів у розмірі 4,18 тис. грн.;

- повернення Інституту зайво виплачених коштів у розмірі 16,8 тис. грн.;

- повернення Інституту зайво виплачених коштів у розмірі 3,46 тис. грн.;

- повернення Інституту зайво виплачених коштів у розмірі 4,9 тис. грн.;

- забезпечення стягнення на користь Інституту коштів в сумі 6,26 тис. грн., у тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи;

- забезпечення стягнення на користь Інституту коштів в сумі 10,26 тис.;

- забезпечення стягнення на користь Інституту коштів в сумі 9,3 тис. грн., у тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя В.П. Катющенко