Рішення № 32526012, 18.07.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 30/62/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2013 Справа № 908/1985/13

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до відповідача: Відділу освіти, молоді та спорту Василівської районної державної адміністрації Запорізької області (71600, м. Василівка Запорізької області, вул. Чекістів, буд. 6)

про стягнення 39846,10 грн.,

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача - ОСОБА_1, НОМЕР_1, виданий 14.06.1995р.;

ОСОБА_2, угода про надання правової допомоги від 20.03.2013 р.;

від відповідача - Божко Д.В., довіреність №1192/01-27 від 27.08.2012 р.;

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Відділу освіти, молоді та спорту Василівської районної державної адміністрації Запорізької області 31125,60 грн. заборгованості за договором про надання послуг шкільних їдалень № 31 від 09.02.2012 р., з яких: 15720,00 грн. сума основного боргу та 15405,60 грн. неустойки. Також позивач просить стягнути з відповідача 5000,00 грн. моральної шкоди та 2000,00 грн. витрат на правову допомогу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 525, 610, 611, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України та умови укладеного між сторонами договору. Вказує, що в порушення умов договору відповідач вартість наданих йому послуг за період з 05 листопада по 30 листопада 2012 р. не сплатив, внаслідок чого у нього утворилася сума боргу в розмірі 15720,00 грн. Невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманих послуг, на думку позивача, є підставою для покладення на нього додаткової відповідальності.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.06.2013 р. порушено провадження у справі № 908/1985/13, присвоєно справі номер провадження № 30/62/13, розгляд якої призначено на 18.07.2013 р. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті.

За клопотанням представників сторін фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

В судовому засіданні представник позивача та особисто позивач підтвердили вимоги, викладені у позовній заяві, а також надали усні пояснення щодо обставин справи.

Представник відповідача у судовому засіданні надав письмовий відзив на позов, в якому відповідач - Відділ освіти, молоді та спорту Василівської районної державної адміністрації Запорізької області - не заперечує існування заборгованості перед позивачем в сумі 15720,00 грн. і вказує, що несплата боргу обумовлена ненадходженням бюджетних коштів. Вказує, що безпідставним є вимога про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомоги, а також заперечує стягнення пені з огляду на невірність розрахунку.

Також, представник відповідача підтвердив правильне найменування відповідача та надав правовстановлюючі документи.

В судовому засіданні 18.07.2013 р. справу розглянуто по суті спірних правовідносин, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну та резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

09.02.2012 року між Відділом освіти Василівської районної державної адміністрації Запорізької області (Замовником, правонаступником якого є відповідач у справі) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Виконавцем, позивачем у справі) було укладено договір № 31 про надання послуг шкільних їдалень (надалі - Договір), за умовами якого Виконавець зобов'язався у 2012 році надавати Замовнику послуги шкільних їдалень Орлянській ЗОШ І-ІІІ ступенів, зазначені в пропозиції конкурсних торгів Виконавця, а Замовник зобов'язався прийняти та оплатити такі послуги (п. 1.1 Договору).

Пунктом 3.1 Договору сторонами узгоджено, що ціна цього договору становить 161408,00 грн. без ПДВ. Вартість харчування одного учня на день складає 8,00 грн.

Згідно з п. 4.1 Договору розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником вартості наданих послуг після підписання акта приймання-передачі послуг уповноваженим и представниками сторін. Договірні зобов'язання виникають в залежності від реального фінансування. Замовник виконує зобов'язання передбачені п. 4.1 Договору за умови наявності відповідного бюджетного призначення.

Відповідно до п. 6.1.4 Договору Замовник зобов'язався сплачувати за надані Виконавцем послуги шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання акта приймання-передачі послуг.

Пунктом 10.1 Договору передбачено, що Договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2012 р.

Свої обов'язки за договором позивач виконав у повному обсязі, щомісяця надаючи відповідачу послуги шкільних їдалень на підставі укладеного договору, в тому числі, за період - з 05 листопада по 30 листопада 2012 р.

За вказаний період між сторонам підписано акт приймання-передачі наданих послуг шкільних їдалень № 1 від 05.12.2012 р. на суму 15720,00 грн.

В порушення умов договору свої зобов'язання по оплаті отриманих послуг відповідач своєчасно не виконав. Визначену актом приймання-передачі суму у встановлений договором термін не сплатив.

Позовні вимоги про стягнення з Відділу освіти, молоді та спорту Василівської районної державної адміністрації Запорізької області 15720,00 грн. основного боргу за договором про надання послуг шкільних їдалень № 31 від 09.02.2012 р., 15405,60 грн. неустойки, 5000,00 грн., а також 5000,00 грн. моральної шкоди, є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін ґрунтуються на договорі № 26 від 09.02.2012 р., який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати позивачу передбачених договором послуг, всупереч умов Договору та вимог закону, не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість за Договором у спірний період в сумі 15720,00 грн.

Слід відзначити, що факт надання послуг у спірний період та наявність заборгованості у визначеній позивачем сумі відповідачем не заперечується.

Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.

Суд також приймає до уваги, що між позивачем та відповідачем було підписано Акт звірки взаєморозрахунків за договором за період 01.10.2012р. - 01.01.2013р., згідно з яким загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 15720,00 грн.

Згідно з чинним законодавством України, акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили як доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку. Проте, в розумінні ст.ст. 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача суми 15720,00 грн. за договором № 31 від 09.02.2012 р. є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Крім того, в зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті вартості отриманих послуг, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми неустойки в розмірі 15405,60 грн.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 ГК України встановлено: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 укладеного між сторонами Договору передбачено право позивача як постачальника вимагати від відповідача у випадку несвоєчасної оплати наданих послуг сплати неустойки в розмірі 1% від вартості несплаченої суми за кожен день прострочення.

З огляду на вищевикладене, враховуючи умови Договору та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що визначені п.7.2 санкції фактично є пенею, оскільки неустойка не нараховується за кожний день прострочення, а обчислюється у відсотках від суми неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 6 статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 549-551, 611 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В свою чергу, п. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Яке вже зазначалося вище, в даному випадку сторони пунктом п. 7.2 Договору визначили неустойку (пеню) в розмірі - 1% від вартості несплаченої суми за кожен день прострочення.

Так, частиною 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановленої законом, може бути збільшений у договорі.

Разом з тим, правило названої норми, що допускає збільшення договором розміру неустойки, встановленої законом, є загальним. Воно не виключає застосування спеціальних правил законів, хоч би вони були прийняті до введення в дію нового Цивільного кодексу України. Наведене стосується Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким розмір пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, що може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ на день прострочення.

Отже, яким б способом не визначався у договорі розмір неустойки (пені), він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.

Зважаючи на вищенаведене, суд визнає вимогу позивача про стягнення неустойки обґрунтованою, проте, вважає необхідним розмір пені, яка підлягає стягненню, обмежити подвійною обліковою ставкою, оскільки законом встановлений граничний розмір пені за прострочення платежу - не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу, включаючи ПДВ та інші податки) і у більшому розмірі вона не може бути стягнута.

Здійснивши розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», судом встановлено, що з урахуванням суми основного боргу (15720,00 грн.) та періодом заборгованості (з 12.12.2012 р.- виникнення зобов'язання по оплаті по 14.03.2013 р. - визначений позивачем), сума неустойки становить 594,01 грн. і в цій сумі вимоги позивача про стягнення пені підлягають задоволенню.

Крім того, позивач, з посилаючись на те, що незаконними діями відповідача йому було нанесено моральну шкоду просить стягнути з відповідача 5000,00 грн. моральної шкоди.

Відповідно до статті 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач в обґрунтування своєї вимоги про стягнення 5000,00 грн. моральної шкоди на те, що він зазнав переживань та збитків. Проте, жодних обґрунтувань та доказів на підтвердження своїх вимог позивачем не надано.

За таких обставин, суд у задоволенні заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача моральних збитків в розмірі 5000,00 грн. відмовляє з огляду на їх необґрунтованість.

Оскільки позивачем доведено правомірність заявлених позовних вимог лише частково, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Отже, з підстав зазначених вище, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню частково - в сумі 15720,00 грн. основного боргу та 594,01 грн. неустойки. В решті заявлених позовних вимог суд відмовляє з огляду на їх необґрунтованість.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, позивач звертається з вимогою про стягнення 2000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки, статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише у тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також у тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

У відповідності до роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002р. № 04-5/609 вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним.

Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження отриманих послуг позивач посилається на угоду про надання правової допомоги та представництва від 20.03.2013 р., а також на ордер від 20.06.2013 р., виданий адвокатським об'єднанням адвокату ОСОБА_2 на ведення справи ОСОБА_1.

На підтвердження понесення витрат на оплату послуг адвоката позивачем надано до матеріалів справи оригінал квитанції від 20.03.2013 р. про сплату 2000,00 грн.

Враховуючи той факт, що заявлені позовні вимоги задоволенні частково, то і витрати на послуги адвоката, у відповідності до ст. 49 ГПК України, підлягають частковому задоволенню у розмірі 904,00 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відповідачем у справі вважати Відділ освіти, молоді та спорту Василівської районної державної адміністрації Запорізької області.

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Відділу освіти, молоді та спорту Василівської районної державної адміністрації Запорізької області (м. Василівка Запорізької області) задовольнити частково.

Стягнути з Відділу освіти, молоді та спорту Василівської районної державної адміністрації Запорізької області (71600, м. Василівка Запорізької області, вул. Чекістів, буд. 6; код ЄДРПОУ 02136175, р/р 35419017001725 в УДКСУ в Запорізькій області, МФО 813015) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) 15720 (п'ятнадцять тисяч сімсот двадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 594 (п'ятсот дев'яносто чотири (грн.. 01 коп. неустойки, 904 (дев'ятсот чотири) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката та 776 (сімсот сімдесят шість) грн. 96 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті заявлених позовних вимог відмовити.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 22.07.2013 р.