Постанова № 32524506, 09.07.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2013 року місто Київ № 810/3162/13-а

12.11

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко О.О., представників

позивача:- Ярмола А.Ю., відповідача:- Бойко Б.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» (представник Ярмола Артем Юрійович) доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» (представник Ярмола Артем Юрійович), звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 10.01.2013 року № 0000102301 та № 0000112301 прийняті з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягають скасуванню.

Під час судового розгляду справи представниками сторін надавалися додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 36460480.

З матеріалів справи встановлено, що 19.12.2012 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 19.12.2012 року № 504/22-02/36460480 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» (код за ЄДРПОУ: 36460480), з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Норіус Компані» (код за ЄДРПОУ: 36509300) за лютий 2012 року».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення вимог податкового законодавства:

- частина п'ята статті 203, частини перша, друга статті 215, стаття 216 Цивільного кодексу України, в частині не додержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів;

- пункт 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункти 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 121 033, 00 гривень, у тому числі у лютому 2012 року - 121 033, 00 гривень;

- підпункти 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункт 138.2 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на суму 127 085, 00 гривень, в тому числі за І квартал 2012 року - 127 085, 00 гривень.

На підставі Акта перевірки від 19.12.2012 року № 504/22-02/36460480, року ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС були винесені податкові повідомлення-рішення від 10.01.2013 року № 0000102301 за платежем по ПДВ за на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 121 033, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 30 258, 00 гривень та від 10.01.2013 року № 0000112301 платежем по податку на прибуток на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 127 085, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 31 771 , 00 гривень.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати їх протиправними та скасувати, що і є предметом даного спору.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Норіус Компані» судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що підставами для висновків відповідача щодо факту відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «Норіус Компані» були наступні обставини.

Від ВПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС надійшов висновок експертного дослідження СТКРЗ Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області № 642 від 20.11.2012 року.

На дослідження були надані копії первинних документів по взаємовідносинах ТОВ «Тема-Б» з ТОВ «Норіус Компані».

Перед спеціалістом були поставлені наступні питання: чи виконані підписи на даних документах громадянином ОСОБА_3 (директор ТОВ «Норіус Компані»), чи іншою особою. В якості порівняльних зразків були використані вільні зразки підпису громадянина ОСОБА_3.

Згідно Висновку спеціаліста встановлено наступне: при порівняльному дослідженні підписів, які виконані в досліджених первинних бухгалтерських документах, з вільними зразками підписів громадянина ОСОБА_3, що надані у якості порівняльного матеріалу, було встановлено розбіжності по усім загальним ознакам (по будові, переважаючій формі виконання, координації рухів, нахилом, напрямком лінії підпису) та окремим ознакам.

Виявлені розбіжності стійкі, утворюють сукупність, яка являється підставою для категорично-негативного висновку про те, що підписи, які виконано в наданих на дослідження документах, навпроти прізвища ОСОБА_3, виконані не громадянином ОСОБА_3, а іншою особою.

Обґрунтовуючи відсутність реальних господарських операцій між позивачем та контрагентом, відповідач посилається на наявність ознак нікчемності ТОВ «Норіус Компані» та зазначив, що операції, здійснені ТОВ «Норіус Компані», не мали реального товарного та матеріального характеру, не виявлено відповідних офісних, виробничих та/або складських приміщень, не встановлено наявність трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів.

Отже, на думку відповідача, посадовими особами позивача безпідставно включено до складу податкового кредиту, задекларованого в декларації з ПДВ за перевіряємий період на загальну суму ПДВ 121 033, 00 гривень та безпідставно сформовано об'єкт оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбання товарів ТОВ «Норіус Компані», що призвело до заниження суми ПДВ на суму 121 033, 00 гривень та порушено підпункту 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, призвело до заниження суми податку на прибуток, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на суму 127 085, 00 гривень, в тому числі за І квартал 2012 року - 127 085, 00 гривень.

З такими висновками відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «Норіус Компані» (продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 25/1-1 від 25.01.2012 року. Згідно умов вищевказаного договору, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти цукор-пісок вироблений із цукру сирцю тростинного та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.

Згідно з додатком № 1 від 25.01.2012 року до договору купівлі-продажу № 25/1-1 від 25.01.2012 року, кількість товару, що поставляється за даним додатком становить до 200, 00 тонн. Ціна однієї тонни без ПДВ 4925, 00 гривень, ПДВ - 985, 00 гривень, разом з ПДВ сума складає 5910, 00 гривень. загальна вартість товару по зазначеному додатку складає 1 182 000, 00 гривень, в тому числі ПДВ 20% - 197 000, 00 гривень, з урахуванням пакування та тари. Вартість пакування та тари окремо не сплачувалася.

Покупець здійснював оплату вартості замовленої партії товару згідно виставленого рахунку-фактури.

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: актами приймання-передачі, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями тощо. Факт оплати підтверджується банківськими виписками.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, який саме товар було придбано та за якою ціною.

Як встановлено з матеріалів справи, єдиною підставою для донарахування податкових зобов'язань був висновок експертного дослідження СТКРЗ Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області № 642 від 20.11.2012 року.

Допитаний в судовому засідання в якості свідка громадянин ОСОБА_3 (директор ТОВ «Норіус Компані») пояснив, що усі фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Норіус Компані» відбувалися згідно чинного законодавства, усі документи фінансово-господарської діяльності підписувалися уповноваженими особами та реальність виконання правочинів відповідає дійсності. Щодо висновків податкового органу заперечував та зазначив, що про проведення експертизи нічого не знав, вільних зразків свого підпису для експертного дослідження не надавав.

Звідки з'явилися вільні зразки підписів громадянина ОСОБА_3 (директор ТОВ «Норіус Компані») відповідач суду не пояснив, витребуваних документів, які слугували підставою проведення експертизи суду не надав, натомість відповідачем була надана службова записка за підписом заступника начальника ВПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС майора податкової міліції Дмитрика П.П., адресована начальнику управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС Сибірцеву М.В. зі змісту якої вбачається, що на службову записку № 195/22-2 від 21.09.2012 року надається висновок спеціаліста № 642 від 20.11.2012 року.

Відповідно до підпункту 83.1.3 пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є експертні висновки.

Встановлено, що при проведенні почеркознавчих досліджень ОСОБА_3 присутній не був.

Такі дії спеціаліста свідчать про грубе порушення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України за № 53/5 від 08.10.1998 року (зі змінами та доповненнями станом на проведення експертного дослідження).

Цією Інструкцією передбачено, що перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків підписів до матеріалів, їх необхідно пред'явити особі, яка підлягає ідентифікації.

Крім того, вільні зразки повинні відповідати об'єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні, відомості та інше), за його змістом та цільовим призначенням. Відбираються зразки підписів у два етапи, які чітко передбачені Інструкцієї № 53/5 від 08.10.1998 року.

Отже, висновки, викладенні в експертному дослідженні не є належною підставою для визнання податкових накладних, видаткових накладних, складених між позивачем та ТОВ «Норіус Компані» до уваги судом не беруться, адже експертні дослідження складені всупереч Інструкції № 53/5 від 08.10.1998 року.

Тим більше суд звертає увагу, вказана Інструкція № 53/5 передбачає, що у виняткових випадках, коли оригінали досліджуваних документів У виняткових випадках, якщо експертиза є особливо складною, потребує вирішення більше десяти питань або вирішення питань, які потребують декількох досліджень, чи налічує більше п'яти томів матеріалів справи, або є комплексною чи потребує залучення фахівців з інших установ (у тому числі судово-медичних), підприємств, організацій і не може бути виконана в зазначені строки, більший розумний строк установлюється за письмовою домовленістю з органом (особою), який призначив експертизу, після попереднього вивчення експертом наданих матеріалів. Попереднє вивчення матеріалів при нескладних та середньої складності дослідженнях не повинно перевищувати п'яти днів; при складних та найскладніших дослідженнях - відповідно десяти та п'ятнадцяти днів.

Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку експертиза проводилась на підставі копій первинних бухгалтерських документів. Позивач зазначив, що оригінали первинних бухгалтерських документів податковим органом не витребовувались. Свідок ОСОБА_3 також повідомив суд, що первинні бухгалтерські документи у нього не витребовувались.

Отже, висновки, викладенні в експертному дослідженні, тим більше, що дослідження проводилось спеціалістом, який не несе кримінальної відповідальності за свої дії, не є належною підставою для визнання податкових накладних, видаткових накладних, складених між позивачем та ТОВ «Норіус Компані» до уваги судом не беруться, адже експертні дослідження складені всупереч Інструкції № 53/5 від 08.10.1998 року.

Суд звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Однак, в Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «Норіус Компані» спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «Норіус Компані», недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Норіус Компані» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: актами приймання-передачі, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями тощо. Факт оплати підтверджується банківськими виписками.

Також слід зазначити, що позивачем була надана копія відповіді, яка була направлена разом з копіями первинних документів на запит ДПІ у Солом'янському районі міста Києва № 5801/10/23-02 від 26.04.2012 року, в якій, зокрема, позивач повідомив про усіх контрагентів, і в тому числі про ТОВ «Норіус Компані», з якими мали взаємовідносини, перелік первинних документів, які складалися у взаємовідносинах з цими контрагентами, посадових осіб, засновників, фактичну та юридичну адресу місцезнаходження, відкриті в банківських установах рахунки, види діяльності, постачальників ТОВ «Норіус Компані», отримані ліцензії на імпорт, рух активів в процесі господарської діяльності та інші відомості.

Жодні з цим пояснень не знайшли свого відображення в Акті перевірки, а отже не були взяті перевіряючими до уваги.

Досліджуючи правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, суд виходить з наступних положень нормативно-правових актів.

З приводу формування валових витрат, слід відмітити наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наданих позивачем документів не встановлено неправомірності віднесення до складу валових витрат по придбанню товару у ТОВ «Норіус Компані» у загальній сумі 127 085, 00 гривень.

Щодо правомірності формування податкового кредиту, слід зазначити наступне.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання товару. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Норіус Компані».

Вирішуючи питання про реальність придбання у ТОВ «Норіус Компані» товару з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Придбаний позивачем у ТОВ «Норіус Компані» товар (цукор) в подальшому був використаний у власній господарській діяльності, згідно наявних в матеріалах справи доказів поставлявся на адресу ТОВ «Фоззі-Фуд», що підтверджується договором поставки № 363 від 28.10.2009 року та видатковими накладними.

Вищевказаний товар (цукор) поставлявся позивачу ТОВ «Нова експедиція», що підтверджується договором про надання послуг перевезення № 13 від 11.03.2011 року та товарно-транспортними накладними.

Купівля-продаж вказаного товару (цукру) повністю відповідає основним видам діяльності як позивача так і його контрагента - ТОВ «Ноніус Компані». Товар сертифікований, що підтверджується сертифікатами відповідності

Належне відображення в податковій звітності свідчать податкові декларації за 2012 рік та окремо за лютий 2012 року.

Таким чином, на момент укладання правочинів та їх виконання позивачем та його контрагентом ТОВ «Норіус Компані» було дотримано усіх вимог чинного законодавства.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Норіус Компані», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії видаткових накладних та податкових накладних, отриманих від контрагента, а також належним чином засвідчені копії банківських виписок, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар.

Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за вказаним договором.

Згідно первинних бухгалтерських документів та податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт придбання товару документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту придбання товару під час судового розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про завищення валових витрат та заниження податку на додану вартість, з підстав визнання спірних правочинів нікчемними, є безпідставними.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняті оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, виходячи з реальності укладених правочинів, а, отже, доводи відповідача про заниження податку на подану вартість і податку на прибуток підприємств і нарахування за такі порушення штрафних санкції є необґрунтованими.

У зв'язку з наведеним, викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій та винесення відповідних рішень.

Суд, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 10.01.2013 року № 0000102301 та № 0000112301.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» понесені ним судові витрати в сумі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яноста чотири) гривні 00 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12 липня 2013 р.