Постанова № 32524498, 12.07.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2013 року місто Київ № 810/1005/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого – судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСТ-Трейд»

про

накладення арешту на кошти платника, –

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби, з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСТ-Трейд» про накладення арешту на кошти платника в сумі 92 285, 49 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач має податковий борг, який не сплачено в установлений законом строк. Податковий орган стверджує, що у відповідача відсутнє майно, тому, посилаючись на положення підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, він звернувся до суду з позовом про накладення арешту на кошти відповідача, що знаходяться в банку, в межах податкового боргу.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 14.06.2013 року судом відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

Про дату, час та місце судового розгляду сторони були повідомлені належним чином.

У призначений день та час до суду з’явився позивач, відповідач до суду не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

На підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з протокольною ухвалою від 10.07.2013 року суд постановив про розгляд справи за відсутності представника відповідача у порядку письмового провадження.

Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав. Таким чином, справа розглядалась судом за наявними в ній матеріалами і доказами.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТСТ-Трейд» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 37868196.

Позивач стверджує, що у відповідача утворився податковий борг за платежем «Податок на додану вартість» у загальній сумі 92 285, 49 гривень. Оскільки у відповідача відсутні транспортні засоби, земельні ділянки та інше нерухоме майно, продаж якого податковий орган міг би здійснити в рахунок погашення податкового боргу, позивач звернувся до суду з позовом про накладення арешту на кошти відповідача, що знаходяться в банку, в межах податкового боргу, як із самостійною позовною вимогою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковим кодексом України визначені функції та компетенція контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно зі статтею 191 Податкового кодексу України органи державної податкової служби виконують, зокрема, такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом (підпункт 191.1.1); здійснюють контроль за погашенням податкового боргу з податків та зборів платників податків, у тому числі тих, майно яких перебуває у податковій заставі (підпункт 191.1.15); організовують роботу та здійснюють контроль за застосуванням арешту майна платника податків, що має податковий борг, та/або зупинення видаткових операцій на його рахунках у банку (191.1.19).

Пунктом 20.1 статті 20 Податкового кодексу України визначені права органів державної податкової служби, зокрема: звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу (підпункт 20.1.17); звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини (20.1.18).

В силу положень статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами, забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Відповідно до статей 61, 62 Податкового кодексу України податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Підпунктом 14.1.152 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що погашення податкового боргу - це зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Погашення податкового боргу платника податків здійснюється податковим органом за рахунок будь-якого майна такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами (пункт 87.2 статті 87 Податкового кодексу України).

Пунктом 87.11 статті 87 Податкового кодексу України передбачено, що з метою погашення податкового боргу орган стягнення (державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України) звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

В силу статті 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Податковим кодексом України визначено особливий порядок накладення адміністративного арешту на кошти на рахунку платника податків.

Згідно із пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім коштів на рахунку платника податків.

Застосування адміністративного арешту коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду (підпункт 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 7.1 Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 07.11.2011 року № 1398, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.01.2012 року за № 9/20322 (далі – Порядок № 1398), арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Згідно з пунктом 7.3 Порядку № 1398, для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Таким чином, реалізація права податкового органу на застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків може здійснюватися виключно шляхом безпосереднього звернення до адміністративного суду з позовом про накладення арешту на кошти на рахунку платника податків в день прийняття відповідного рішення про накладення арешту на майно платника податку.

В даному випадку суду не надані докази прийняття позивачем рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податку в день подачі позову до суду, а отже порушений порядок накладення такого виду арешту.

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (далі арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Арешт коштів на рахунку платника податків є різновидом адміністративного арешту, який застосовуються виключно на підставі рішення суду (на відміну від адміністративного арешту іншого майна, який здійснюється за рішенням керівника податкового органу). Разом з тим, підстави його застосування, що визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, є загальними як для керівника податкового органу так і для суду.

Так, згідно із пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна може бути застосовано, якщо з’ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктів господарювання, дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов’язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу, та/або акта опису (виділення) майна для його продажу.

Аналогічні норми містить Порядок № 1398, відповідно до пункту 3.1 якого арешт майна може бути застосовано, якщо з’ясовується одна з вищезазначених обставин.

Як вбачається із наведених норм, адміністративний арешт застосовується за наявності однієї із наведених обставин.

Із досліджених доказів по справі, судом встановлено, що вище наведені обставини для застосування адміністративного арешту у позивача відсутні.

Надані листи Комунального підприємства Київської обласної ради «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» від 14.09.2012 року № 1646, Вишгородського РЕВ ДАІ при УДАЇ ГУ МВС України в Київській області від 06.09.2012 року № 1610, Управління Держкомзему у Вишгородському районі Київської області від 28.08.2012 року № 2453 про відсутність права власності на об’єкти нерухомого майна, транспортні засоби та земельні ділянки не є підставами в розумінні Податкового кодексу України для застосування арешту коштів на рахунках відповідача.

Наявність у відповідача податкового боргу не є безумовною підставою для застосування адміністративного арешту коштів на рахунку. Адміністративний арешт не є виключним та єдиним способом погашення податкового боргу. Винятковість адміністративного арешту законодавець чітко пов’язує із обставинами, визначеними пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, що виникли між платником податків та податковим органом.

Суд погоджується з посиланням позивача на те, що за умови відсутності майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, встановлена підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України норма, надає право податковому органу звертатися до суду з позовом про накладення арешту на кошти платника податків. Проте, реалізація цього права можлива лише за умови дотримання підстав, встановлених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Статтею 95 Податкового кодексу України передбачено, що орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Орган державної податкової служби також звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Системний аналіз наведених вище норм у їх взаємозв’язку дає підстави для висновку про те, що основними завданнями державної податкової служби є здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, виконанням платниками податків податкових обов’язків, а також погашення (стягнення) податкового боргу.

При цьому, способами примусового погашення податкового боргу платника податків є: звернення податкового органу до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу (пп. 87.11 ст. 87, пп. 91.1, 91.3 ст. 91 ПК України); звернення податкового органу до суду з позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі (пп. 91.3 ст. 91 ПК України).

Щодо адміністративного арешту майна платника податків (арешт майна), то як вже зазначалось, даний інститут є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом, який застосовується з виключних підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Застосування арешту майна платника податків, якій в дійсності полягає в обмеженні права особи щодо володіння, користування та розпорядження її майном, в якості самостійного способу захисту порушеного права, способу погашення податкового боргу, форми захисту державних інтересів або виду відповідальності платників податків ні Податковим кодексом України, ні іншими законами України не передбачено.

Відповідно до статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України податковий орган також може звернутися до суду з клопотанням про забезпечення адміністративного позову, у тому числі шляхом накладення арешту на майно платника податків в межах суми стягнення, в разі якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди інтересам держави до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Але жодних інших норм матеріального права, які б утворювали підстави для застосування арешту майна платника податків за позовом органу державної податкової служби, визначає права, обов’язки платників податків та їх відповідальність, які б випливали з цих правовідносин, чинне законодавство України не містить.

Таким чином, положення підпункту 191.1.19 пункту 191.1 статті 191, підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, якими податковим органам надано право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, слід розуміти як право звертатися до суду з клопотанням про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника у справах щодо стягнення податкового боргу з такого платника податків.

Судом встановлено, що даний позов містить єдину самостійну вимогу - застосувати арешт майна платника податків (не адміністративний арешт у розумінні статті 94 Податкового кодексу України), з підстав відсутності в нього майна для погашення податкового боргу, при цьому жодні вимоги про стягнення з відповідача податкового боргу в органу державної податкової служби відсутні.

Це означає, що пред’явлений позов не відповідає вимогам статті 19 Конституції України щодо наявності законних підстав для дій податкового органу та способу їх вчинення.

Суд зазначає, що накладення арешту на майно платника податків безумовно створює перешкоди у здійсненні ним права володіння, користування та розпорядження майном або грошима тому, якщо це не пов’язано із забезпеченням вимог про стягнення податкового боргу або виконанням платником податків його обов'язків (адміністративний арешт), є діями, що жодним чином не відповідають інтересам держави та правопорядку.

В даній справі суд також вважає за необхідне відзначити, що Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби зверталася з позовною заявою до ТОВ «ТСТ-Трейд» про стягнення податкового боргу. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2012 року у справі 2а-4361/12/1070 позов Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби позов задоволено та стягнуто з ТОВ «ТСТ-Трейд» суму податкового боргу, до загальної суми якого і входить заборгованість 92285, 49, про яку мова йде у справі, що розглядається.

Суд звертає увагу, що позивач взагалі не повідомив суд про вказані обставини, що свідчить про неправомірну діяльність з боку позивача.

За наведених обставин позов задоволенню не підлягає.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідач не надав суду жодних доказів понесення ним судових витрат, тому судові витрати присудженню з Державного бюджету України на його користь не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 – 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову – відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.