Рішення № 32520075, 18.07.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2013 р. Справа № 914/2034/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.

при секретарі Ділай М.М.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Дрогобицького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України в особі уповноваженого органу: Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській області, м. Львів,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1,

про: зобов'язання звільнити нежитлові приміщення, стягнення 4 994 грн. 21 коп. заборгованості з орендної плати, 361 грн. 46 коп. пені та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від прокурора: Телюк Г.В. (посвідчення №005502);

Від позивача: Долішній І.І. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від відповідача: не з'явився;

Присутні: Ярмола В.П. - представник Державного підприємства ДІПМ «Містопроект» (довіреність в матеріалах справи).

Прокурору та представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтями 22 та 29 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Прокурор та представник позивача не наполягають на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Дрогобицького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України в особі уповноваженого органу: Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання звільнити нежитлові приміщення, стягнення 4 994 грн. 21 коп. заборгованості з орендної плати, 361 грн. 46 коп. пені та стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 28.05.2013 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 25.06.2013 року, про що прокурор та сторони були належним чином повідомлені під розписку: прокурор 30.05.2013 року рекомендованою поштою №82100 0057708 5 та №79005 0703693 3, позивач - 31.05.2013 року рекомендованою поштою №79007 1762090 5, відповідач - 30.05.2013 року рекомендованою поштою №82100 0057701 8 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

Судове засідання 25.06.2013 року відкладено на 09.07.2013 року з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду у справі.

Розгляд справи 09.07.2013 року відкладено на 18.07.2013 року.

Прокурор в судове засідання 18.07.2013 року з'явився, подав клопотання (вх. №28474/13), в якому, у зв'язку з укладенням 24.01.2013 року між відповідачем та ДП ДІПМ «Містопроект» Акту приймання-передачі частки нерухомого майна №2/2013 просить суд припинити провадження в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача звільнити нежитлові приміщення у зв'язку з відсутністю предмета спору. Представник позивача та ДП ДІПМ «Містопроект» подане клопотання підтримали (докази в матеріалах справи).

Представник позивача в судове засідання з'явився, подав пояснення по справі (вх. №28423/13) та клопотання (вх. №28474/13), у якому зменшує позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 4 903 грн. 19 коп. заборгованості зі сплати орендної плати та 354 грн. 07 коп. пені, позовні вимоги (зменшені) підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві поясненнях по справі та заяві про зменшення позовних вимог, подав для огляду в судовому засіданні оригінали документів, які витребовувалися господарським судом (копії - у справі), надав усні пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Прокурор та представник ДП ДІПМ «Містопроект» подане клопотання підтримали (докази в матеріалах справи).

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

18.07.2013 року від Державного підприємства Державного інституту проектування міст «Містопроект» надійшло клопотання (вх. №28472/13), у якому просить суд залучити його до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору з підстав того, що ДП ДІПМ «Містопроект» є балансоутримувачем орендованого за договором нерухомого майна, що належить до державної власності від 23.01.2012 року №14, та того, що у відповідача наявна заборгованість перед ДП ДІПМ «Містопроект». Прокурор та представник позивача проти вказаного клопотання не заперечили.

Згідно частини першої статті 26 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін.

Заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та ДП ДІПМ «Містопроект», оглянувши та дослідивши матеріали справи і подане клопотання, суд дійшов до висновку про те, що клопотання ДП ДІПМ «Містопроект» від 18.07.2013 року вх. №28472/13 слід відхилити, оскільки заявником не дотримано законодавчо встановленого порядку вступу у справу, доказів подання позовної заяви до позивача або відповідача станом на час розгляду справи по суті заявником не заявлено та не подано.

Спір розглядається у відповідності до поданого прокурором клопотання (від 18.07.2013 року вх. №28474/13) про припинення провадження у справі, а також поданого позивачем клопотання (від 18.07.2013 року вх. №28474/13) про зменшення позовних вимог.

Враховуючи повторну неявку повноважного представника відповідача та неподання ним відзиву на позовну заяву справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.

В ході розгляду справи встановлено.

Позивач: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 20823070, знаходиться за адресою: 79000, Львівська область, м. Львів, вул. Січових Стрільців, буд. 3 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, йому присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується Витягом з ЄДРЮО та ФОП від 16.05.2013 року №16457414 (докази в матеріалах справи).

Відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Пунктом 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року №02-5/612 «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Арбітражного процесуального кодексу України» (із подальшими змінами і доповненнями) встановлено, що господарський суд припиняє провадження в справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК), зокрема, у таких випадках: припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань; спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Судом роз'яснено прокурору та представнику позивача правові наслідки припинення провадження у справі, передбачені статтями 78 та 80 ГПК України.

Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, оглянувши та дослідивши подані матеріали суд дійшов до висновку про те, що провадження у справі в частині позовних вимог про звільнити нежитлові приміщення (№№1-12) загальною площею 118,5 м. кв., які розміщені на цокольному поверсі чотирьохповерхової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 слід припинити на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.

23.01.2012 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (надалі - позивач, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - відповідач, орендар) укладено Договір оренди нерухомого державного майна №14 (надалі - договір), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення №№1-12 загальною площею 118,5 м. кв., які розташовані на цокольному поверсі чотирьохповерхової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 (за договором - майно), що знаходиться на балансі ДП ДІПМ «Містопроект» (надалі - балансоутримувач). Вартість зазначеного майна визначена згідно зі звітом про оцінку майна, і станом на 30.09.2011 року становить 310 935 грн. 00 коп.

За своєю правовою природою, основними та другорядними (не основними) ознаками, які визначені нормами чинного цивільно-господарського законодавства, зазначений договір є договором найму (оренди).

Зазначений договір оренди укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін за договором, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Статтею 283 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно приписів частини 3 статті 283 ГК України, об'єктом оренди, зокрема, можуть бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Статтею 759 ЦК України, передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У статті 760 ЦК України наведено предмет договору найму.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, за основними ознаками визначення договору, зазначений договір є договором оренди майна у сфері господарювання.

Розділом 2 договору визначено умови передачі орендованого майна орендарю.

Так, згідно пунктів 2.1.-2.2. договору орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Розділом 3 договору передбачено орендну плату.

Так, згідно пункту 3.1. договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786 (із змінами), становить за базовий місяць оренди (жовтень 2011 року) 3 886 грн. 69 коп. без урахування податку на додану вартість.

Відповідно до пунктів 3.2. договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством України. Орендна плата за кожен наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до пункту 3.6. договору 203 орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні:

- 70% до державного бюджету на рахунок, визначений Управлінням Державного Казначейства України, а саме: Одержувач коштів - Держбюджет міста Львова, код ЄДРПОУ одержувача - 23949066, банк одержувача - УДК у Львівській області, МФО 825014, № рахунку -31311315602002 (код 22080200);

- 30% на рахунок балансоутримувача.

Пунктом 3.7. договору сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджет та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Пунктом 3.11. договору встановлено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та Балансоутримувачу.

Розділами 5 та 7 договору передбачено обов'язки сторін, розділами 6 та 8 - їх права.

Так, відповідно до пункту 5.3. договору орендар зобов'язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно пункту 5.9. договору орендар зобов'язувався у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Розділом 10 договору встановлено строк чинності, умови зміни і припинення договору.

Так, відповідно до пункту 10.1. договору його укладено строком на один рік, що діє з 23.01.2012 року по 22.01.2013 року включно.

Пунктом 10.4. договору сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору, при наявності погодження органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди та балансоутримувача.

Пунктом 10.7. договору сторони погодили, що чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна: достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; смерті орендаря.

Згідно пункту 10.9. договору у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, 23.01.2012 року передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення №№1-12 загальною площею 118,5 м. кв., які розташовані на цокольному поверсі чотирьохповерхової будівлі за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується підписаним повноважними представниками та завіреним відтисками печаток юридичних осіб - сторін за договором Актом приймання-передачі від 23.01.2012 року №14/2012 (належним чином завірена копія вказаного акту долучена до матеріалів справи).

Актом прийому-передачі частки нерухомого майна загальною площею 118,50 м. кв. за адресою: АДРЕСА_3 від 24.01.2013 року №2/2013 відповідач передав, а третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, прийняла майно, що орендувалось за Договором оренди нерухомого державного майна від 23.01.2012 року №14 (належним чином завірена копія Акту долучена до матеріалів справи).

Відповідач своїх зобов'язань із сплати орендної плати за користування об'єктом оренди за період 01.12.2012 року по 24.01.2013 року включно не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість із сплати орендної плати за період з 01 грудня 2012 року по 24 січня 2013 року включно в розмірі 4 903 грн. 19 коп. (розрахунок суми заборгованості (зменшений) в матеріалах справи).

Так, заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати орендної плати за користування об'єктом оренди за період з 01.12.2012 року по 24.01.2013 року включно становить 4 903 грн. 19 коп., доказів її погашення станом на момент розгляду справи в суді прокурором і сторонами суду не заявлено та не подано.

Окрім того, як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач 20.02.2013 року звернувся до відповідача із заявою про припинення договору в порядку, передбаченому пунктом 10.4. договору (належним чином завірена копія заяви і доказів її надсилання відповідачу в матеріалах справи).

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів частини першої статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною першою статті 19 цього ж Закону встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно приписів частини першої статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Приписами статті 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку господарське зобов'язання виникло між сторонами з господарського Договору оренди нерухомого державного майна від 23.01.2012 року №14.

Частиною 2 статті 175 ГК України передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми - юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 2 частини першої статті 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (в нашому випадку - передачі товару).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 цієї статті визначено, що застосування господарських санкцій повинно га рантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Частиною 3 цієї ж статті, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

потерпіла сторона має право на відшкодування зби тків незалежно від того, чи є застереження про це в до говорі; передбачена законом відповідальність виробни ка (продавця) за недоброякісність продукції застосовує ться також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язан ня, а також відшкодування збитків не звільняють право порушника без згоди другої сторони від виконання прий нятих зобов'язань у натурі;

у господарському договорі неприпустимі застере ження щодо виключення або обмеження відповідально сті виробника (продавця) продукції.

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 219 ГК України визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Приписами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 2 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є різновидом неустойки, яка може встановлюватися за будь-яке порушення зобов'язання та як різновид неустойки, є відмінним від штрафу, оскільки штраф є сталою величиною, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002 року №2921-111, передбачено, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищенаведеного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 343 ГК України чітко визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Окрім стягнення суми основної заборгованості за договором прокурор в інтересах держави в особі позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 354 грн. 07 коп. пені, нарахованої за період з 01.12.2012 року по 24.01.2013 року включно у відповідності до пункту 3.7. договору (розрахунок суми пені (зменшений) в матеріалах справи).

Пунктом 10.4. договору сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору, при наявності погодження органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди та балансоутримувача.

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджується в судовому засіданні прокурором та представником позивача, 20.02.2013 року надіслано на адресу відповідача заяву про припинення договору б/н, в якій останній повідомляв про припинення договору від 23.01.2012 року №14 з 23.01.2013 року.

Таким чином суд дійшов до висновку про те, що Договір оренди нерухомого державного майна від 23.01.2012 року №14 припинено 22.01.2013 року внаслідок закінчення строку, на який його було укладено в порядку, передбаченому пунктами 10.4. та 10.7. договору.

Щодо звернення з позовом до господарського суду Дрогобицького міжрайонного прокурора, то слід зазначити наступне.

На органи прокуратури, відповідно до статті 121 Конституції України, покладено представництво інтересів держави в суді у випадках визначених законом. Право на звернення прокурора або його заступника до Господарського суду в інтересах держави передбачено пунктом 6 статті 20 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 2 ГПК України.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 року №3-рп/99 «У справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді)», інтереси держави можуть збігатися повністю або частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді.

Враховуючи те, що термін «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави, чи в чому існує загроза інтересам держави.

Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, яку вона закріпила в законах й інших нормативно-правових актах.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, оглянувши та дослідивши докази по справі, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що провадження у справі в частині зобов'язання відповідача звільнити нежитлові приміщення (№№1-12) загальною площею 118,5 м. кв., які розміщені на цокольному поверсі чотирьохповерхової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 слід припинити на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, а позов (зменшений) є документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований та підлягає до задоволення повністю.

Судові витрати: прокурор за даним позовом судового збору не сплачував, оскільки, відповідно до пункту 11 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (у чинній редакції), звільнений від сплати останнього за позовами про захист інтересів держави.

Приписами частини першої та підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» встановлено, що із позовних заяв майнового характеру, сплачується судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Нормою частини першої статті 8 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2013 рік» передбачено, що станом на 01.01.2013 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1 147 грн. 00 коп.

Так, прокурором в інтересах держави в особі позивача у позовній заяві (уточненій) заявлено одну вимогу майнового характеру - про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати орендної плати в розмірі 4 903 грн. 19 коп. і пені в розмірі 354 грн. 07 коп.

Таким чином суд дійшов висновків, що судові витрати у справі в розмірі 1 720 грн. 50 коп. слід покласти на сторони відповідно до статті 49 ГПК України та стягнути їх з відповідача в користь Державного Бюджету України, оскільки спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного із позивачем договору оренди.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 20, 21, 22, 29, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 77, 80, 82 - 85, 116 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов (зменшений) задоволити повністю.

2. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) звільнити нежитлові приміщення (№№1-12) загальною площею 118,5 м. кв., які розміщені на цокольному поверсі чотирьохповерхової будівлі за адресою: АДРЕСА_3, припинити.

3. Стягнути з боржника: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь стягувача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (79000, Львівська область, м. Львів, вул. Січових Стрільців, буд. 3; код ЄДРПОУ 20823070) 4 903 грн. 19 коп. заборгованості зі сплати орендної та 354 грн. 07 коп. пені.

4. Стягнути з боржника: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України 1 720 грн. 50 коп. судового збору.

5. Накази видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

18.07.2013 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 19.07.2013 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.