Ухвала суду № 32502829, 15.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2013 р. м. Київ К/800/8344/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.10.2012

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013

у справі № 1570/5833/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Дистриб'юторська компанія «Європродукт»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби

про визнання дій протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дистриб'юторська компанія «Європродукт» звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби про визнання дій щодо призначення та проведення перевірки, збільшення податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток - протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.09.2012 № 0000302600 та № 0000312600.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.10.2012 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними дії Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби щодо проведення 04.09.2012 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, та визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 17.09.2012 № 0000302600 та № 0000312600; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013 у даній справі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.10.2012 змінено та викладено її резолютивну частину в наступній редакції: «Позов задовольнити частково; скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби від 17.09.2012 № 0000302600 та № 0000312600; в задоволенні решти позовних вимог відмовити», в іншій частині - постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 КАС України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- 03.09.2012 позивачу був направлений наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки № 232 від 03.03.2012, на підставі якого та у відповідності до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України 04.09.2012 контролюючим органом було проведено перевірку позивача з питань правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за І квартал 2011 року при взаємовідносинах з ПП «Укрторгтранс», ТОВ «Агропортторг» та ТОВ «САКБІ», за результатами якої складено Акт № 115/26-0/32575055/22;

- за наслідками перевірки СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000312600 від 17.09.2012, яким позивачу за порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 3 843 270, 32 грн. (з яких: 2 562 180,21 грн. - основний платіж та 1 281 090,11 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення № 0000302600 від 17.09.2012, яким позивачу за порушення п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 074 016,27 грн. (з яких: 2 049 744,18 грн. - основний платіж та 1 024 872,09 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Висновок про вказані порушення позивачем податкового законодавства зроблений внаслідок того, що в ході перевірки посадові особи відповідача дійшли висновку, що позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту безпідставно віднесено суми, сплачені по взаємовідносинах з контрагентами ПП «Укрторгтранс», ТОВ «Агропортторг» та ТОВ «САКБІ», оскільки, на думку перевіряючих, операції з даними контрагентами носять характер безтоварних.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у відповідача були відсутні законні підстави для проведення документальної позапланової перевірки позивача, оскільки позивачем на момент проведення перевірки не було отримано наказу на її проведення. Крім того, судом першої інстанції визнано необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства та заниження податкових зобов'язань.

Суд апеляційної інстанції, частково змінюючи постанову суду першої інстанції, погодився з судом першої інстанції щодо наявності законних підстав для скасування податкових повідомлень-рішень, однак, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання дій відповідача щодо призначення та проведення перевірки протиправними, дійшов висновку, що наказ винесено відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах наданих йому повноважень.

З огляду на встановлені судами обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, з яким погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові та позапланові; виїзні та невиїзні) та фактичні перевірки. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Згідно ст.79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Частиною другою ст.79 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копи наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що у відповідача бути наявні законні підстави для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача.

Щодо визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток судова колегія зазначає наступне.

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст.9 названого Закону).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Судами були досліджені первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум понесених ним валових витрат, пов'язаних з власною господарською діяльністю.

Щодо визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість судова колегія зазначає наступне.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

У відповідності зі ст.198 ПК України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п.198.6).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п.201.4 ст.201 ПК України).

Актом перевірки та судами попередніх інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло остатнього права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з постачальниками.

Натомість, відповідач, стверджуючи про встановлені факти порушення позивачем податкового законодавства, посилається на інформацію з наявних в інспекції інформаційних баз, актів ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, ДПІ у Оболонському районі м. Києва, не беручи до уваги первинну документацію позивача.

Судом також обґрунтовано відхилені посилання податкового органу в акті перевірки на порушення кримінальної справи по ТОВ «САКБІ» за ознаками злочину, передбаченого ст.205 ч.2 КК України, оскільки сам факт порушення вказаної кримінальної справи не має доказового значення у спірних правовідносинах.

Відповідно до пп. 54.3.4. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків.

Судами встановлено, що на час донарахування позивачу податкового зобов'язання по податку на додану вартість таке рішення суду було відсутнє.

Для висновку про нікчемність угоди необхідно мати належні та допустимі докази наявності умислу керівників позивача та його контрагента на момент укладання правочину, проте, таких доказів матеріали справи не містять.

Одночасно слід зазначити, що виявлення факту розбіжностей між сумою податкового кредиту позивача та сумою податкового зобов'язання підприємств (контрагентів) шляхом автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА або відсутності даних щодо підтвердження отриманих податкових накладних і оплати податкового зобов'язання не є підставою для визнання угоди нікчемною та зменшення суми податкового кредиту.

У разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем валових витрат та податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.10.2012 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний