Ухвала суду № 32502417, 08.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2013 р. м. Київ К-28184/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Мартиненко І.В.

представника позивача Барішевського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2010

у справі №2а-40846/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова асоціація «Агросвіт»

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

за участю Прокурора Фрунзенського району м. Харкова

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2010, позов задоволено в повному обсязі. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова від 05.06.2009 № 0000211600/0, від 05.06.2009 № 0000201600/0, від 27.07.20009 № 0000221600/0 та від 27.07.2009 № 0000231600/0.

ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2010 та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями від 05.06.2009 № 0000211600/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 106062 грн., у т.ч. 88385 грн. основного платежу та 17677 грн. штрафних (фінансових) санкцій, для зменшення позивачеві за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями від 05.06.2009 № 0000201600/0 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2009 року у сумі 81117,00 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 27.05.2009 № 3483/16-024/32949661, про порушення позивачем вимог п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 5.12.2-5.12.5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 166.

При цьому податковий орган в акті перевірки від 27.05.2009 № 3483/16-024/32949661 виходив з того, що позивач, не зважаючи на висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 20.03.2009 № 869/16-024/32949661, про неврахування позивачем при заповненні податкових декларацій за листопад та грудень 2008 року результатів висновків перевірки, викладених в акті від 20.01.2009 № 165/16-024/32949661, про завищення позивачем залишку від'ємного значення рядка 26 декларації з податку на додану вартість за листопад-грудень 2008 року в сумі 3122928,00 грн., не відобразив в податковій декларації за квітень 2009 року результатів перевірки, викладених в акті від 20.03.2009 № 869/16-024/32949661, щодо завищення значення рядка 26 декларацій за листопад та грудень 2008 року в сумі 3122928,00 грн.

Підставою для визначення позивачеві за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями від 27.07.2009 № 0000231600/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 3452922,00 грн., у т.ч. 2877435,00 грн. основного платежу та 575487,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, для зменшення позивачеві за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 27.07.2009 № 0000221600/0 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 74920,00 грн. за травень 2009 року слугували висновки перевірки, викладені в акті від 21.07.2009 № 5180/16-024/32949661, про порушення позивачем вимог п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 5.12.2-5.12.5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 166.

При цьому податковий орган в акті перевірки від 21.07.2009 № 5180/16-024/32949661 виходив з того, що позивач, не зважаючи на висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 27.05.2009 № 3483/16-024/32949661, не відобразив в податковій декларації за травень 2009 року результатів попередньої перевірки щодо зменшення значення рядка 26 декларації в сумі 2953426,00 грн.

Фактичними підставами для визначення позивачеві податкових зобов'язань з податку на додану вартість та зменшення бюджетного відшкодування за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями є виключення відповідачем з податкового кредиту позивача за жовтень 2008 року податку на додану вартість в сумі 3122298,00 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ «Сільськогосподарські інвестиції» та АТ «Промснаб», через неможливість проведення зустрічних перевірок цих підприємств щодо включення сум податку до податкових зобов'язань та сплати їх до держбюджету.

Інших правових та фактичних підстав для визначення позивачеві податку на додану вартість та зменшення бюджетного відшкодування податковим органом судам не наведено.

Порядок визначення податкового кредиту, сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, на час виникнення спірних відносин передбачався п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний був дотримуватися і виключно за умови порушення якого формування податкового кредиту та заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування мало бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт,послуг), що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вказаних вище вимог Законів при формуванні податкового кредиту, вирахуванні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, останній не може бути позбавлений такого права.

Платник податків (покупець), який дотримався вимог закону при вчиненні господарських операцій з підприємством, відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та яке перебуває на обліку в податковому органу, не має обов'язку в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та бюджетне відшкодування у разі непідтвердження зустрічними перевірками формування вказаним контрагентом податкових зобов'язань та сплати їх до держбюджету через неможливість їх проведення за певних обставин. Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість залежно від факту отримання підтвердження дотримання контрагентом вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку до бюджету. У разі, коли вказаний контрагент допустив порушення податкової дисципліни, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо нього, адже законами іншого не передбачено.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит та заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

При цьому досліджено питання щодо фактичного виконання господарських операцій, в результаті чого встановлено, що такі операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема фактичне придбання комплексу будівель та обладнання підтверджено договорами купівлі-продажу, актами приймання-передачі, податковими накладними, платіжними дорученнями.

До того ж судами встановлено, що за результатами перевірки позивача, оформленої актом від 20.03.2009 № 869/16-24/32949661, податковий орган не приймав рішень, які б передбачали для позивача певні правові наслідки, що виключає висновок про виникнення у останнього обов'язку врахувати виявлений податковим органом факт завищення податкового зобов'язання з податку на додану вартість та у зв'язку з цим не включати до складу податкового кредиту наступних періодів залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду та заявляти такий залишок до бюджетного відшкодування.

Зважаючи на дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, надану судами правову оцінку обставинам, на які посилалися сторони, обґрунтовуючи свої вимоги та заперечення, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло