Ухвала суду № 32486478, 19.07.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11/774/887/13 Суддя в 1 інстанції Стовба С.Н.

Категорія ч.2 ст. 185 КК України Доповідач Ферафонтов В.Ю.

УХВАЛА

Іменем України

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого, судді Ферафонтова В.Ю.

суддів Косенко Л.М., Крот С.І.

за участю:

прокурора Харив Н.А.

обвинуваченого ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську 18 червня 2013 року апеляційні скарги прокурора, що приймав участь в розгляді справи у суді першої інстанції, та засудженого ОСОБА_1 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року,

встановила:

Цим вироком:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця с. Шолохове Нікопольського району Дніпропетровської області, громадянина України, раніше неоднарозово судимого, останній раз 20 січня 2011 Нікопольським міськрайонним судом за ст. 204 ч.1 КК України до до штрафу у розмірі 8500 гривень та 25 листопада 2011 Нікопольським міськрайонним судом за ст. 185 ч.2, 71 КК України до 2 років 1 місяця позбавлення волі,

засуджено:

- за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

На підставі ст.70 ч.4 КК України до призначеного покарання частково приєднане покарання за вироком Нікопольського міськ районного суду віл 25 листопада 2011 року у виді одного року позбавлення волі та остаточно призначене покарання у виді трьох років позбавлення волі.

Вирок Нікопольського міськрайонного суду від 20 січня 2011 року підлягає виконанню окремо.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАО КБ "Приват Банк" 243 гривні 30 копійок в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Вирішення питання щодо речових доказів.

Згідно вироку суду ОСОБА_1, 13 квітня 2011 року в 00 годин 11 хвилин, з метою розкрадання чужого майна, знаходячись біля магазину "ІНФОРМАЦІЯ_2", розташованого АДРЕСА_1, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу таємно викрав з фасаду будівлі дві зовнішніх камери відеоспостереження загальною вартістю 3000 гривень, що належать ОСОБА_2, чим заподіяв потерпілій матеріальну шкоду на вищевказану суму.

28 квітня 2011 приблизно в 11 годині 50 хвилин, ОСОБА_1 з метою викрадення чужого майна, знаходячись біля будинку № 36 по пр. Трубників в м. Нікополі Дніпропетровської області, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу таємно викрав з фасаду вказаного будинку камеру зовнішнього відеоспостереження в термокожуху вартістю 214 гривень 33 копійки, що належить ПАТ КБ "Приватбанк", чим заподіяв банку матеріальний збиток а вищевказану суму.

29 травня 2011 року в 00 годин 04 хвилини, ОСОБА_1,з метою викрадення чужого майна, знаходячись біля магазину "Білла-Україна" філія № 231, розташованого по вул. І. Богуна, 2 у м. Нікополі Дніпропетровської області, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу таємно викрав з фасаду будівлі камеру зовнішнього відеоспостереження вартістю 630 гривень, яка належить магазину "Білла-Україна" філія № 231, чим заподіяв магазину матеріальний збитків на вищевказану суму.

В апеляції прокурор, який приймав участь в розгляді справи судом першої інстанції, вказує на те, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а також невідповідністю призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину та особі засудженої через його м'якість. Просить вирок Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2013 року, скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд.

Засуджений ОСОБА_1 в своїй апеляції вказує на неповноту та однобічність судового та досудового слідства, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також суттєве порушення вимог кримінально-процесуального закону. Вважає, що судом в недостатній мірі були вивчені докази по справі, а сама справа розглядалась з обвинувальним ухилом. Просить вирок Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2013 року, відносно нього скасувати.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, що приймав участь в суді першої інстанції, засудженого ОСОБА_1, який підтримав свою апеляцію та заперечував проти апеляції прокурора, перевіривши матеріали справи, вивчивши та проаналізувавши доводи, що містяться в апеляціях, зіставивши їх з наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та засудженого не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду, щодо винності ОСОБА_1 у вчиненні злочинів за обставин, наведених у вироку, матеріалами справи доведені.

Як видно з матеріалів справи і протоколу судового засідання, слідчими органами і судом досліджені всі обставини, які могли мати значення для справи. Дані, котрі б могли свідчити про те, що органи досудового слідства чи суд були необ'єктивними або упередженими у своїх висновках стосовно доведеності злочинних дій ОСОБА_1, чи допустились порушень норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування вироку, відсутні. Тому твердження в скарзі засудженого про те, що справу відносно нього сфабриковано, необґрунтоване.

Між тим, як вбачається з вироку, висновок суду про винність ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, підтверджений зібраними у справі доказами, які правильно оцінені судом та обґрунтовано покладені ним в основу вироку.

В основу обвинувального вироку, як видно з його мотивувальної частини, суд поклав ті показання засудженого на досудовому слідстві, які характеризувались послідовністю щодо висвітлення основних подій злочинів, узгодженістю між собою і в повній мірі відповідали іншим об'єктивним доказам у справі.

З таким рішенням суду колегія суддів погоджується виходячи з наступного.

В ході досудового слідства ОСОБА_1 в письмових явках з повинною вказав які злочини і де саме він скоїв. Допитаний по фактам скоєння їм злочинів в якості як підозрюваного, так і обвинуваченого (т.1, а.с.152,164), засуджений підтвердив ці факти та обставини їх скоєння. При проведенні відтворення обстановки і обставин події, ОСОБА_1 вказав на місця скоєння злочинів та яким способом він їх вчинив, що зафіксовано у відповідних протоколах про проведення даних слідчих дій (т.1, а.с.153-157). На підставі показань засудженого встановлено яким чином він зривав камери, а потім за допомогою секатора обрізав дроти. Вказаний секатор, зі слів засудженого, був виявлений та вилучений у коморі гуртожитку де він мешкав. Отже, зміст цих показань свідчить, що про такі деталі подій могла говорити лише та особа, яка була безпосереднім їх учасником.

Про достовірність зазначених показань засудженого свідчать інші об'єктивні докази, які були предметом всебічної перевірки в суді та змістовно виписані у вироку.

Мова йде в першу чергу про показання потерпілої ОСОБА_2, представників цивільних позивачів, які фактично співпадають з показаннями ОСОБА_1 на досудовому слідстві відносно місць скоєння злочинів та викраденого майна. Крім того, в ході досудового слідства у свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_7 працівники міліції вилучили викрадені камери відеоспостереження, які були повернуті власникам. З оголошених в судовому засіданні показань цих свідків вбачається, що вилучені у них камери відеоспостереження вони придбали у ОСОБА_1 Факти вилучення речових доказів підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які були понятими при здійсненні даних слідчих дій.

Суд, як вбачається з вироку, дав оцінку показанням засудженого у судовому засіданні про те, що крадіжки камер відео спостереження він не вчиняв, а обмовив себе під впливом працівників міліції, перевірив цю версію ОСОБА_1 та дійшов обґрунтованого висновку що вона є вигаданою.

За дорученням суду прокурор Нікопольської міжрайонної прокуратури провів перевірку щодо застосування відносно ОСОБА_1 працівниками Нікопольського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області заходів психологічного впливу та виніс постанову про закриття кримінального провадження, у зв'язку з відсутністю подій кримінального правопорушення.

Що стосується доводів прокурора, про те, що судом при викладенні мотивувальної частини вироку в жодному з епізодів не вказано, що злочини скоєні засудженим - «повторно», то вони є безпідставними, оскільки суд в цій частині вироку описував обставини скоєння злочинів як вони були встановлені та доведенні, а вже при кваліфікації дій засудженого за ч.2 ст.185 КК України, врахував як кваліфікуючу ознаку «повторність». Тому в даному випадку колегія суддів не вбачає порушення кримінально-процесуального закону, яке б було підставою для зміни вироку.

Що стосується покарання, то воно судом призначене у відповідності з вимогами статті 65 КК України з урахуванням характеру та ступені тяжкості злочину та особи засудженого. Судом призначено найбільш суворий вид покарання передбачений ч.2 ст.185 КК України в межах санкції даного закону.

Підстав для призначення більш суворого покарання, як про це ставиться питання в апеляції прокурора, колегія судів не знаходить.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України 1960 року, п.п.11,15 Перехідних положень КПК України 2012 року, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляції прокурора, який приймав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, та засудженого ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року, відносно ОСОБА_1, за ч.2 ст.185 КК України - залишити без змін.

Судді: