Рішення № 32485488, 17.07.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" липня 2013 р. Справа № 918/601/13

Суддя Войтюк В.Р. розглянувши матеріали справи

за позовом Управління комунальною власністю

до відповідача Селянського фермерського обслуговуючого господарства «Маленький оазис»

про стягнення в сумі 4 435 грн. 22 коп.

Представники:

позивача: Гарник О.В. дов. № 08-1013 від 28.12.12 р.

відповідача: не з`явився

У судовому засіданні 17 липня 2013 року було оголошено перерву до 15 год.00 хв. 17 липня 2013 року.

СУТЬ СПОРУ: Управління комунальною власністю звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Селянського фермерського обслуговуючого господарства «Маленький оазис» про стягнення неустойки в сумі 4 435 грн. 22 коп.

Ухвалою суду від 24 квітня 2013 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі № 918/601/13, справу призначено до слухання в засіданні на 20 травня 2013 року.

У судовому засіданні 20 травня 2013 року оголошено перерву до 25 червня 2013 року.

Ухвалою суду від 25 червня 2013 року відкладено розгляд справи на 08 липня 2013 року у зв`язку з неявкою представника відповідача та продовжено строк розгляду справи на п`ятнадцять днів за клопотанням позивача.

У судовому засіданні 08 липня 2013 року оголошено перерву до 10 липня 2013 року.

Ухвалою суду від 10 липня 2013 року розгляд справи відкладено на 17 липня 2013 року на 09 год. 00 хв.

У судових засіданнях 17 липня 2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задоволити.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між управлінням комунальною власністю та Селянським фермерським обслуговуючим господарством «Маленький оазис» 15 травня 2009 року укладений договір №1902 оренди нежитлового приміщення в м. Рівне, по вул. Райдужній,4 загальною площею 37,0 кв.м. Рішенням господарського суду Рівненської області від 16 березня 2010 року по справі №12/14 договірні відносини між позивачем та відповідачем розірвані.

Позивач стверджує, що свого зобов'язання, стосовно повернення об'єкту оренди орендар не виконав, вимогу управління комунальною власністю від 30.04.2010 за №08-262 про повернення приміщення відповідач проігнорував, у призначений час для передачі приміщення не з'явився, об'єкт оренди не передав, про що свідчить складений акт №33 від 12 травня 2010 року.

Пояснює, що фактично майно було повернуто орендодавцю 31 серпня 2010 року, про що свідчить акт №57 від вказаної дати. На адресу відповідача надіслана претензія за №08-260 від 11 квітня 2013 року про сплату неустойки в сумі 4 435 грн. 22 коп. відповідно до п.2 ст.785 Цивільного кодексу України. Вказана вимога залишена без уваги та задоволення.

На підставі ст.ст. 11, 526, 549, 785 Цивільного кодексу України, ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» позивач просить стягнути з селянського фермерського обслуговуючого господарства «Маленький оазис» на користь управління комунальною власністю неустойку сумі 4 435 грн. 22 коп.

Відповідач у запереченнях проти позову та його представник у судовому засіданні 17 липня 2013 року, яке розпочалось о 09 год.00 хв., проти позову заперечив. Стверджує, що СФОГ «Маленький оазис», повернув орендоване приміщення позивачу 16.03.2010 року - в день винесення рішення у справі №12/14 господарським судом Рівненської області шляхом передачі ключів представнику позивача Іолтуху О. та направлення повідомлення Управлінню комунальною власністю м.Рівне про передачу приміщення та вільний доступ до приміщення.

Зазначає, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 02.08.2010року у справі №14/80 (суддя Марач В.В.), яке набрало законної сили, вирішено спір між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а тому провадження в даній справі підлягає припиненню відповідно до ст.80 ГПК України.

На думку відповідача, оскільки умовами договору оренди не передбачено стягнення неустойки з орендаря за невиконання умов договору оренди чи неповернення майна вимоги позивача щодо стягнення неустойки є безпідставними та не ґрунтуються на Договорі оренди та Законі України «Про оренду державного та комунального майна», а тому задоволенню не підлягають.

Відповідач заявляє, що позивачем пропущено строки позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, оскільки відповідно до ст.786 ЦК України до вказаних правовідносин застосовується позовна давність в один рік. З моменту правовідносин, визначених в позові пройшло вже 3 роки.

Відповідач вважає, що позивач безпідставно застосував до даних правовідносин ст.785 ЦК України, яка передбачає «Обов`язки наймача у разі припинення договору найму». Припинення Договору найму передбачене ст. 781 ЦК України та має місце: у разі смерті фізичної особи - наймача та у разі ліквідації юридичної особи. В даному ж випадку Договір оренди не припинено, а розірвано з ініціативи Орендодавця. Оренда комунального майна регулюється спеціальним законом - Законом України «Про оренду державного та комунального майна», а тому ст. 785 ЦК України до вказаних правовідносин застосовуватись не може, а Закон України «Про оренду державного та комунального майна», який підлягає до застосуванню до даних правовідносин, не передбачає стягнення неустойки з Орендаря .

Зазначає, що зобов`язання щодо оренди приміщення та передачі приміщення на даний час не існує, оскільки договір оренди розірвано рішенням суду ще 16.03.2010року, тому вимоги щодо стягнення неустойки є безпідставними.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд припинити провадження в справі № 918/601/13, а у випадку розгляду справи по суті - відмовити позивачу в задоволенні позову.

Після оголошеної у судовому засіданні 17 липня 2013 року перерви до 15 год. 00 хв. 17 липня 2013 року представник відповідача у судове засідання не з`явився.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

У протоколі судового засідання від 17 липня 2013 року по справі № 918/601/13 зазначено, що у судовому засіданні оголошено перерву до 15 год. 00 хв. 17 липня 2013 року. У вказаному протоколі міститься підпис представника відповідача Григорійчук Л.Б., яки підтверджує повідомлення представника відповідача про час і місце наступного судового засідання.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

15 травня 2009 року між Управлінням комунальною власністю (орендодавець) та селянським фермерським обслуговуючим господарством «Маленький оазис»(орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 1902, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування нежитлове приміщення для розміщення майстерні з ремонту та пошиття взуття на вул.Райдужній, 4 загальною площею 37,0 кв.м. (а.с.7).

За умовами п.1.2. договору орендар вступає у платне користування майном в строк, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання договору та акту прийому-передачі майна.

Відповідно до п.1.3. договору приміщення передається від орендодавця орендарю, а потім повертається орендодавцю на підставі акту прийому-передачі, що готується орендодавцем.

Строк дії договору встановлено з 15 травня 2009 року по 15 квітня 2012 року (п.2.1. договору).

Оренда державного та комунального майна є різновидом майнового найму, і при розгляді справи застосовуються норми як Закону України „Про оренду державного та комунального майна", так і норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст.283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Факт передачі позивачем майна в оренду відповідачу підтверджується актом № 32 прийому-передачі нежитлового приміщення від 15 травня 2009 року (а.с.23).

Відповідно до ч.2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Підстави припинення договору оренди визначено у статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Згідно приписів ч.3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

За умовами ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 16 березня 2010 року у справі № 12/14 договір оренди нежитлового приміщення № 1902 розірвано. Вказане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 03 квітня 2010 року (а.с.11-13).

Частиною 1 статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, визначених договором оренди.

За умовами п.1.3. договору оренди нежитлового приміщення № 1902 відповідач зобов`язаний був повернути приміщення позивачу на підставі акту прийому-передачі, що готується орендодавцем.

30 квітня 2010 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення №08-262 в якому управління комунальною власністю вимагало повернути орендоване приміщення 12 травня 2010 року о 12.год. і сплатити заборгованість по орендній платі по день фактичної передачі приміщення по акту-прийому передачі (а.с.8).

Вказане повідомлення отримане відповідачем 07 травня 2010 року (а.с.8), однак відповідач у зазначений день та час не з'явився, приміщення не передав, про що управлінням комунальною власністю складений акт №33 від 12 травня 2010 року (а.с.9).

Комісією, в складі головних спеціалістів відділу комунального майна та представника ЖКП «Паркове» 31 серпня 2010 року складено акт № 57 прийму-передачі нежитлового приміщення на вул.Райдужній, 4, з якого убачається, що приміщення передане управлінню комунальною власністю 31 серпня 2010 року (а.с.10).

Відповідач зазначає, що повернув орендоване приміщення позивачу 16.03.2010 року - в день винесення рішення у справі №12/14 господарським судом Рівненської області шляхом передачі ключів представнику позивача Іолтуху О. та направлення повідомлення Управлінню комунальною власністю м.Рівне про передачу приміщення та вільний доступ до приміщення.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив фат отримання заяви відповідача від 16 березня 2010 року до управління комунальною власністю у якій він просить з`явитись представників орендаря для складання акту прийому-передачі орендованого приміщення за адресою: м.Рівне, вул.Райдужна, 4.

У якості доказу направлення вищевказаної заяви позивачу відповідачем надано опис відправлення кореспонденції: 16.03.2010 року (а.с.36).

Дослідивши наданий доказ суд зазначає, що згідно пункту 61 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 5 березня 2009 року, у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Згідно вищезазначених Правил розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" і підтверджує факт надання послуги відділенням зв'язку.

Таким чином, належними доказами відправлення позивачеві заяви від 16 березня 2010 року є опис вкладення в поштовий конверт з підписом працівника поштового зв'язку та відбитком календарного штемпеля, а також документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Наданий відповідачем опис відправленої кореспонденції: 16.03.2010 року не містить підпису працівника поштового зв'язку та номеру поштового відправлення і не може бути прийнятий судом в якості доказу направлення позивачу заяви від 16 березня 2010 року.

Розрахункового документу (касового чеку, розрахункової квитанції тощо) відповідачем суду також не надано.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів направлення позивачу заяви від 16 березня 2010 року до управління комунальною власністю у якій він просить з`явитись представників орендаря для складання акту прийому-передачі орендованого приміщення за адресою: м.Рівне, вул.Райдужна, 4.

Також у матеріалах справи відсутні докази підтвердження того, що 16 березня 2010 року представнику позивача Іолтуху О. відповідач передав ключі від орендованого приміщення.

Повернення наймачем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору (ст. 795 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, орендоване приміщення передано позивачу 31 серпня 2010 року, що підтверджується актом прийому-передачі нежитлового приміщення на вул.Райдужній, 4, № 57 від 31.08.2010 р. (а.с.10).

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Позивач на підставі ч.2 ст. 785 ЦК України нарахував відповідачу неустойку за період прострочення з 03 квітня 2010 року по 31 серпня 2010 року в сумі 4 435 грн. 22 коп.

12 квітня 2013 року позивач направив відповідачу претензію від 11 квітня 2013 року № 08-260 з вимогою протягом п`яти днів з моменту отримання даного листа сплатити неустойку в сумі 4 435 грн. 22 коп.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Стосовно тверджень відповідача, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 02.08.2010 року у справі №14/80 вирішено спір між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а тому провадження в даній справі підлягає припиненню відповідно до ст.80 ГПК України, суд зазначає наступне.

Предметом розгляду справи № 14/80 були вимоги управління комунальною власністю про зобов'язання Селянське (фермерське) обслуговуюче господарство "Маленький оазис" звільнити приміщення в м. Рівне по вул. Райдужній,4 шляхом виселення та стягнення з останнього заборгованості по орендній платі за березень та два дні квітня 2010р. вв сумі 479,73 грн. (а.с.24-25).

Предметом даного позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 4 435 грн. 22 коп. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за період з 03 квітня 2010 року по 31 серпня 2010 року.

Відтак у суду відсутні підстави для припинення провадження у справі.

Суд зазначає, що відповідач під час вирішення спору у господарському суді не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності своїх заперечень проти позову. Наведені ним в запереченнях проти позову доводи нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, є обґрунтованою.

Відповідач заявляє, що позивачем пропущено строки позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

У п.5.4. Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зазначено, що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Управління комунальною власністю звернулося з позовом до суду 24 квітня 2013 року, що підтверджується реєстраційним штампом канцелярії суду. Договір оренди нежитлового приміщення № 1902 припинив дію 03 квітня 2010 року - у день набрання законної сили рішення господарського суду Рівненської області від 16 березня 2010 року у справі № 12/14.

Враховуючи вищезазначене, клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності, вимоги ст. 257 ЦК України, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 4 435 грн. 22 коп. неустойки у розмірі подвійної плати за користування нежитловим приміщенням за період з 03 квітня 2010 року по 31 серпня 2010 року, підлягає частковому задоволенню у розмірі 3 800 грн. 54 коп. за користування нежитловим приміщенням за період з 24 квітня 2010 року по 31 серпня 2010 року на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України. Вимога позивача про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування нежитловим приміщенням за період з 03 квітня 2010 року по 23 квітня 2010 року є такою, що пред'явлена за межами, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України, загального строку позовної давності тривалістю в три роки, а відтак є такою, що не підлягає задоволенню судом.

Згідно статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

За умовами пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з частиною 1 статті 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду (частина 1 вищезазначеної статті).

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем згідно платіжного доручення від 15 квітня 2013 року № 51 перераховано до Державного бюджету України 2 217 грн. 61 коп. судового збору (а.с.6).

Оскільки сума позовних вимог становить 4 435 грн. 22 коп., то судовий збір, з урахуванням приписів Закону України "Про судовий збір", за їх розгляд має становити 1 720 грн. 50 коп.

На підставі вищевикладеного сплачений судовий збір в розмірі 497 грн. 11 коп. підлягає поверненню з Державного бюджету України управлінню комунальною власністю

Відповідно до п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Керуючись статтями 49, 82-85 , ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з селянського фермерського обслуговуючого господарства "Маленький оазис" (вул.Центральна, 2а, с.Посягва, Гощанський район, Рівненська область, 35440, іден.код 32124862) на користь Управління комунальною власністю (вул.Соборна, 12-А, м.Рівне, 33000, іден.код 26259563) неустойку в сумі 3 800 грн. 54 коп., 1 474 грн. 30 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Ухвалою суду повернути Управлінню комунальною власністю (вул.Соборна, 12-А, м.Рівне, 33000, іден.код 26259563) з Державного бюджету України зайво сплачений згідно платіжного доручення № 51 від 15 квітня 2013 року судовий збір в розмірі 497 (чотириста дев`яносто сім) грн. 11 коп.

.

Повне рішення складено 19 липня 2013 року.

Суддя Войтюк В.Р.