Рішення № 32485415, 04.06.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" червня 2013 р. Справа № 911/1234/13

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західенергоресурс», м. Рівне

до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», Київська область, Вишгородський район, с. Новосілки

про стягнення 306739,61 грн.

секретар судового засідання Бердило І.П.

за участю представників:

від позивача: Корнійчук Р.В. (довіреність №16 від 2 січня 2013 року);

від відповідача: Билим А.В. (довіреність №1/02-04-89 від 12 лютого 2012 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Західенергоресурс» (далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (далі - відповідач) про стягнення 306739,61 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору комісії від 1 серпня 2011 року, а саме, відповідач не повністю повернув грошові кошти за реалізований товар, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 298444,49 грн. Додатково, за прострочення виконання зобов'язання позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 7996,68 грн. та інфляційні втрати в розмірі 298,44 грн.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 10 квітня 2013 року та призначено справу до розгляду на 23 квітня 2013 року.

Під час судового розгляду відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

Представник відповідача в усних та письмових поясненнях, викладених у відзиві на позовну заяву, проти позову заперечував.

4 червня 2013 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (за договором - комітент) та Волинською філією Українського державного підприємства «Укрінтеравтосервіс» (за договором - комісіонер) 1 серпня 2011 року укладено договір комісії.

Пунктом 1.1 договору встановлено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за комісійну винагороду реалізувати від свого імені паливо-мастильні матеріали та інші товари.

Згідно пункту 2.1.4 договору комісіонер зобов'язаний кожного робочого дня проводити повний розрахунок за попередню добу в сумі коштів, отриманих від реалізації товарів комітента, шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок комітента.

Пунктом 3.1.1 договору передбачено, що комітент зобов'язаний передати комісіонеру товар для продажу відповідно до умов цього договору, та сприяти забезпеченню наявності повного асортименту товарів у комісіонера.

Відповідно до пункту 4.1 договору передання товару комітентом комісіонеру для продажу відповідно до умов цього договору здійснюється за товарно-транспортними накладними.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що комісійна винагорода комісіонера встановлюється у розмірі 9100,00 грн. на місяць.

Згідно пункту 6.5 договору грошові кошти, належні комісіонеру за реалізований комісіонером товар виплачуються комісіонером кожного робочого дня за попередню добу в сумі коштів, отриманих від реалізації товарів комітента, шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок комітента.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 720460,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №12000036 від 5 березня 2012 року, №12000041 від 13 березня 2012 року, №12000045 від 19 березня 2012 року, №12000056 від 22 березня 2012 року та №12000059 від 26 березня 2012 року, копії яких наявні в матеріалах справи та оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

В матеріалах справи наявні звіти комісіонера від 31 березня 2012 року та від 17 квітня 2012 року.

Зі звіту комісіонера від 17 квітня 2012 року вбачається, що станом на 17 квітня 2012 року заборгованість відповідача складає 328444,49 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявні банківські виписки (том 1, а.с. 34-36) з яких вбачається, що відповідач частково розрахувався з позивачем на суму 30000,00 грн., в результаті чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 298444,49 грн.

До того ж, листом №1/01-04-40 від 12 квітня 2013 року відповідач - Українське державне підприємство «Укрінтеравтосервіс» визнав наявну перед позивачем заборгованість та просив надати йому можливості погасити заборгованість на протязі 2 років.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в усних та письмових поясненнях, викладених у відзиві на позовну заяву, проти позову заперечував.

Судом оглянуто оригінали документів, залучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Пунктом 6.6 ч. 4 ст. 6 положення про Волинську філію УДП «Укрінтеравтосервіс» передбачено, що директор Волинської філії УДП «Укрінтеравтосервіс» мав право готувати угоди, а також інші документи від імені товариства по основним видам діяльності, з подальшим підписанням їх генеральним директором на суму, яка перевищує в гривневому еквіваленті 2,5 тис. доларів США.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що директор Волинської філії не мав права підписувати зазначений договір, оскільки, сума договору перевищує суму передбачену положенням про Волинську філію.

Доводи відповідача, щодо відсутності повноважень директора Волинської філії відповідача на укладання даного договору спростовуються наступним.

Суд вважає, що сума даного договору визначається розміром комісійної винагороди, яка відповідно до п. 6.1 договору становить 9100,00 грн., та відповідно до п. 6.4 договору становить 11200,00 грн.

Судом встановлено, що на 1 серпня 2011 року (дата укладання договору) Національним банком України встановлено офіційний курс гривні до долару США у такому співвідношенні: 100 доларів США - 797,1200 грн. (http://www.bank.gov.ua/control/uk/curmetal/currency/search?formType=searchFormDate&time_step=daily&date=01.08.2011&execute=%D0%92%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8).

Отже, максимально допустима сума договору, який міг підписувати директор Волинської філії відповідача 1 серпня 2011 року становить 19925,00 грн.

Крім того, судом встановлено, що структурний підрозділ відповідача реалізовував товар, переданий йому позивачем, та отримував за це комісійну винагороду.

Слід зауважити, що структурний підрозділ відповідача переданий йому товар не купував, а лише реалізовував його.

Станом на день прийняття рішення у справі відповідач не повернув позивачу грошові кошти за реалізований товар. Зазначений факт відповідачем не спростовано. Розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 298444,49 грн. заборгованості підлягає задоволенню.

У відповідності до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нараховані позивачем 3% річних у сумі 7996,68 грн. та інфляційні втрати у сумі 298,44 грн. є обґрунтованими, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Украінтеравтосервіс» (07362, Київська область, Вишгородський район, с. Новосілки, вул. Київська, 50, код 21536845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Західенергоресурс» (33024, Рівненська область, м. Рівне, вул. Макарова, 44а, код 37245962) - 298444 (двісті дев'яносто вісім тисяч чотириста сорок чотири) грн. 49 коп. заборгованості, 298 (двісті дев'яносто вісім) грн. 44 коп. інфляційних втрат, 7996 (сім тисяч дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 68 коп. 3% річних та 6134 (шість тисяч сто тридцять чотири) грн. 79 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 6 червня 2013 року

Суддя Заєць Д.Г.