Ухвала суду № 32477202, 10.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" липня 2013 р. м. Київ К/9991/17178/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Маринчак Н.Є.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Кожушко Т.П.,

відповідача - Полякової О.Г.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (далі - ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24.01.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011

у справі № 2а-27145/10/0570

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Наукове-виробниче об'єднання "Еталон" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24.01.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011, позов задоволено; визнано протиправним податкове повідомлення-рішення від 27.09.2010 № 0003762340/0, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2010 року в сумі 96018 грн.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням пунктів 1.4, 1.7 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято за наслідками проведення ДПІ позапланової виїзної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в періоді вересень, листопад 2009 року, січень, лютий, березень 2010 року, оформленої актом від 14.09.2010 № 1563/23-3/25115499.

У цьому акті податковою інспекцією зазначено про незаконне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «АМК-Трейдинг», товариством з обмеженою відповідальністю «КФ «Сервіс комплект», товариством з обмеженою відповідальністю «Кіт-Авто» та товариством з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Донімперіал плюс».

На обґрунтування своєї правової позиції по справі ДПІ послалася на те, що:

- у названих контрагентів відсутні об'єктивні умови для провадження господарської діяльності, а саме - матеріально-технічна база (виробничі та складські приміщення, транспортні засоби, виробничі потужності тощо) та трудові ресурси, необхідні для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій з поставки;

- позивачем не подано товарно-транспортних накладних на підтвердження факту транспортування придбаного товару та інших документів, складенням яких має опосередковуватися дійсний рух товару у процесі поставки; під час перевірки платником не було надано і документів, на підставі яких здійснювалося оприбуткування товару, вівся його складський облік.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ участі позивача у штучній схемі з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди, позаяк застосований позивачем механізм господарсько-правових правовідносин зі спірними постачальниками створює лише видимість товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення фактичної господарської діяльності.

Однак суди цілком об'єктивно не погодилися з таким висновком податкової інспекції.

Так, згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В силу ж вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Судами встановлено, що на підтвердження реальності фінансово-господарських правовідносин з придбання у названих постачальників продукції (запасних частин та комплектуючих) позивачем подано договори, видаткові та податкові накладні, специфікації, рахунки-фактури, супровідні записки на поставки партій виробів, інвентаризаційні описи.

Оскільки наведені документи містять необхідні для цілей оподаткування відомості щодо змісту, обсягу та вартості спірних операцій, то вони були об'єктивно розцінені судами як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки та фактичної наявності у Товариства придбаного товару.

Вищий адміністративний суд України вважає об'єктивним висновок судів про те, що доводи податкового органу, якими відповідач обґрунтовує свою правову позицію по справі, не спростовують фактичного виконання зазначених операцій.

Так, суди правильно зазначили, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку Товариство здійснювало операції з придбання товару та не виступало в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Посилання ДПІ на відсутність у названих постачальників об'єктивної можливості для виконання поставки товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу за даних обставин були об'єктивно відхилені судами. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, ДПІ не доведено існування об'єктивної потреби у залученні до спірних поставок значної чисельності працівників та основних засобів з урахуванням кількості та обсягів поставленого товару

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком попередніх судових інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

Оскільки надана судами правова оцінка обставин справи ґрунтується на нормах чинного законодавства та відповідає фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали зі спору не вбачається.

З огляду на реорганізацію ДПІ Вищий адміністративний суд України здійснює заміну відповідача у справі його правонаступником - державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити державну податкову інспекцію у Ворошиловському районі м. Донецька її правонаступником - державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

2. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення.

3. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24.01.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 у справі № 2а-27145/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Н.Є. Маринчак