Постанова № 32476584, 17.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2013 року Справа № 911/489/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач)з участю представників: позивача: відповідача: не з'явився не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Росіо"на рішення та постановугосподарського суду Київської області від 20 березня 2013 року Київського апеляційного господарського суду від 12 червня 2013 рокуу справі№ 911/489/13-гза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Рувер Груп"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Росіо"про стягнення 27 077,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Рувер Груп" звернулось до господарського суду із позовом (з урахування заяви про зменшення позовних вимог) до товариства з обмеженою відповідальністю "Росіо" про стягнення заборгованості за договором поставки № 5 від 25.01.2012 р., яка складається із 24 000, 00 грн. основного боргу, 1 731, 60 грн. пені, 346,33 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 20.03.2013 р. (суддя - Конюх О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 р. (головуючий - Рябуха В.І., судді - Кондес Л.О., Ропій Л.М.), позов задоволено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 24 000,00 грн. основного боргу, 346,33 грн. 3 % річних, 1 731,60 грн. пені та судові витрати.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 червня 2013 року і в задоволені позову відмовити.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанції, 25.01.2012 р. між позивачем (постачальник) і відповідачем (покупець) було укладено договір поставки № 5, за умовами якого позивач постачає, а відповідач приймає гофропродукцію на умовах, що передбачені договором.

Пунктами 2.1, 3.4 договору передбачено, що кількість, асортимент, ціна та дата відпуску кожної партії товару узгоджуються сторонами згідно заявок покупця, які передаються покупцем постачальнику за 10 календарних днів до поставки товару. Постачальник виготовляє та постачає товар покупцю на його склад власним транспортом разом з товаросупровідними документами.

За умовами п. 5.1 договору, оплата за кожну партію товару здійснюється покупцем протягом 14 календарних днів з дня поставки товару, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

У п. 10.3 договору сторони погодили строк його дії з моменту підписання до 31.12.2015 р., в будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань та задоволення законних вимог.

На виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 43 580,50 грн., що підтверджується видатковими накладними № 72 від 30.07. 2012 р., № 70 від 27.09.12 р. та довіреністю № 0034 від 30.07.2012 р.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Однак, відповідач свої грошові зобов`язання за договором виконав частково, сплативши позивачу 19 580,50 грн., внаслідок чого у нього виник основний борг у розмірі 24 000,00 грн., який суди попередніх інстанцій правомірно стягнули.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 7.2. договору сторонами встановлено, що у разі порушення покупцем грошових зобов'язань, він сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки платежу.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, не вийшовши за межі позовних вимог, обґрунтовано стягнув з відповідача 1 731, 60 грн. пені. та 3 % річних у розмірі 346,33 грн.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і підстав для скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Росіо" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 20 березня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 червня 2013 року у справі за № 911/489/13-г - без змін.

Головуючий, суддя М. ОстапенкоСуддя П. ГончарукСуддя Л. Стратієнко