Рішення № 32475174, 11.07.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" липня 2013 р. Справа № 911/2113/13

Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Автокразбанк», м. Київ

до фізичної особи-підприємця Міхеєвої Ольги Володимирівни, Київська обл., м. Біла Церква

про стягнення 38683,22 грн.

за участю представників:

від позивача: Шутов О.О. (дов. № 08/19 від 19.09.2012 р.);

від відповідача: Гажала Ю.Б. (договір від 17.06.2013 р.);

Обставини справи:

публічне акціонерне товариство «Автокразбанк» (позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця Міхеєвої Ольги Володимирівни (відповідач) про стягнення 36414,21 грн., з яких 21000,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 338,30 грн. процентів, нарахованих на строкову заборгованість за кредитом, 6995,60 грн. процентів, нарахованих на прострочену заборгованість за кредитом, 5980,31 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 2100,00 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору № 0297 від 31.10.2007 р. про кредитну лінію, в зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість за кредитом у сумі 21000,00 грн., строкова заборгованість зі сплати нарахованих процентів у сумі 338,30 грн., прострочена заборгованість зі сплати нарахованих процентів у сумі 6995,60 грн. У зв'язку з наявністю вказаної заборгованості позивачем на підставі п. 3.11. договору нараховано пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 5980,31 грн. та на підставі п. 5.6. договору нараховано штраф у сумі 2100,00 грн.

Разом з позовною заявою позивачем було подано заяву № 2911/9317 від 03.04.2013 р. про забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позовних вимог на майно відповідача, яке належить їй на праві власності та на яке згідно чинного законодавства може бути звернуто стягнення.

18.06.2013 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач частково визнає позовні вимоги у сумі 21000,00 грн., проти іншої частини позову відповідач заперечує повністю.

18.06.2013 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти нарахування штрафних санкцій та процентів за користування кредитом посилається на те, що вона неодноразово зверталася до позивача із заявами про реструктуризацію заборгованості, однак вказані заяви були залишені позивачем без розгляду і задоволення. Крім того, за твердженням відповідача, позивачем незаконно здійснено нарахування пені за період з 29.04.2011 р. по 01.02.2013 р., оскільки ним було пропущено передбачений ст. 258 ЦК України строк позовної давності.

11.07.2013 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 38683,22 грн. за договором № 0297 від 31.10.2007 р., з яких 21000,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 8759,61 грн. процентів, нарахованих на заборгованість за кредитом, 6823,61 грн. пені за несвоєчасну сплату заборгованості за кредитом та 2100,00 грн. штрафу.

Таким чином, судом розглядаються позовні вимоги про стягнення 38683,22 грн., з яких 21000,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 8759,61 грн. процентів, нарахованих на заборгованість за кредитом, 6823,61 грн. пені за несвоєчасну сплату заборгованості за кредитом та 2100,00 грн. штрафу.

Представник позивача у судових засіданнях 18.06.2013 р. та 11.07.2013 р. позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовні заяві.

Відповідач та його представник в судовому засіданні 18.06.2013 р. позов визнали частково у сумі 21000,00 грн., проти іншої частини позовних вимог заперечували повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. У судовому засіданні 11.07.2013 р. представником відповідача було подано клопотання про застосування позовної давності по вимогам зі стягнення неустойки (штрафу, пені).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

31.10.2007 р. між відкритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Автокразбанк», яке відповідно до п. 1.1. Статуту позивача змінило найменування на публічне акціонерне товариство «Автокразбанк», (банк) та фізичною особою-підприємцем Міхеєвою Ольгою Володимирівною (позичальник) було укладено договір № 0297 про кредитну лінію (кредитний договір), відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит у вигляді відкличної «револьверної» кредитної лінії з лімітом заборгованості 110000,00 грн., на умовах, які зазначені договором (п. 1.1. кредитного договору).

Відповідно до п. 1.2. кредитного договору кредит надається на строк з 31.10.2007 р. по 30.10.2008 р. Кредит надається шляхом перерахування коштів відповідно до заяв позивальника з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника. Позичальник використовує отримані кошти цільовим призначенням на поповнення обігових коштів.

Згідно з п. 1.3. кредитного договору позичальник щомісячно сплачує відсотки за користування кредитом із розрахунку 21 відсоток річних. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється на 25 число кожного місяця.

Строк кредиту, а також відсотки за користування ним розраховуються з моменту отримання (зарахування на поточний рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його використання. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється з моменту перерахування коштів з позичкового рахунку позичальника за методом «факт/факт», тобто для розрахунку приймається фактична кількість днів у місяці та році (п. 1.5. кредитного договору).

Пунктом 3.1. кредитного договору встановлено, що термін дії договору з моменту його укладення до повного погашення загальної суми кредиту, суми нарахованих відсотків, а також виконання всіх інших зобов'язань позичальника перед банком, які передбачені цим договором.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п .3.2. кредитного договору).

27.10.2008 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 1 про зміну договору про кредитну лінію № 0297 від 31.10.2007 р., якою продовжено строк повернення кредиту до 20.04.2009 р.

17.04.2009 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 2 про зміну договору про кредитну лінію № 0297 від 31.10.2007 р., якою продовжено строк повернення кредиту до 20.04.2010 р.

20.04.2010 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 3 про зміну договору про кредитну лінію № 0297 від 31.10.2007 р., якою продовжено строк повернення кредиту до 20.04.2011 р.

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем укладено договір про заставу майна № 1177 від 31.10.2007 р., посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Кушнір Н.Б., предметом застави відповідно до умов якого є товари в обороті згідно додатку № 1, що належать відповідачу на підставі накладних № 1.1. від 02.10.2007 р., № 1.2. від 02.10.2007 р., № 1.3. від 05.10.2007 р. та № 1.4. від 11.10.2007 р. (п. 1.2. договору застави).

На виконання умов кредитного договору № 0297 від 31.10.2007 р. позивач 01.11.2007 р. перерахував відповідачу кредитні кошти у сумі 110000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 499 від 01.11.2007 р.

В порушення п. 1.2. кредитного договору відповідач не повернув позивачу 21000,00 грн. кредиту, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку відповідача № 20672010501644 з 31.10.2007 р. по 16.03.2012 р. та визнається відповідачем, в зв'язку з чим відповідно до п. 1.3. кредитного договору йому було нараховано проценти за користування кредитом за період з 01.08.2011 р. по 20.06.2013 р. у сумі 8759,61 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами погасити існуючу заборгованість за кредитним договором № 0297 від 31.10.2007 р. та сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами (претензії № 3.0010-13/11 від 13.10.2011р., № 3.0110-29/10 від 29.02.2012 р., № 3.0000-28/03 від 28.08.2012 р. та № 3.0000-28/02 від 28.08.2012 р.), проте вони були залишені відповідачем без розгляду та задоволення.

Отже, відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконав, відсотки не сплатив, кредитні кошти не повернув, у зв'язку з чим станом на момент прийняття рішення у даній справі заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 29759,61 грн., з яких: 21000,00 грн. - прострочена заборгованість за кредитом та 8759,61 - прострочені проценти за кредитом, нараховані за період користування кредитом з 01.08.2011 р. по 20.06.2013 р. за процентною ставкою 21%.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 10561 Цивільного кодексу України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

В силу ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, оскільки відповідач в порушення умов кредитного договору № 0297 від 31.10.2007 р. не повернув позивачу кредитні кошти у сумі 21000,00 грн. та не сплатив проценти за користування вказаними кредитними коштами, то вимоги позивача про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за кредитом у сумі 21000,00 грн. та простроченої заборгованості зі сплати нарахованих процентів за період з 01.08.2011 р. по 20.06.2013 р. у сумі 8759,61 грн. підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну сплату заборгованості за кредитом у сумі 6823,61 грн. за загальний період з 29.04.2011 р. по 30.06.2013 р.

Пунктом 3.11. кредитного договору передбачено, що за порушення строків повернення кредиту і відсотків за кредит позичальник сплачує банку додатково до встановленої відсоткової ставки за кредит пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з умов кредитного договору, сторонами при укладенні договору не погоджено, що при нарахуванні штрафних санкцій не застосовується ч. 6 ст. 232 ГК України.

Додатковою угодою № 3 від 20.04.2010 р. про зміну договору про кредитну лінію № 0297 від 31.10.2007 р. сторонами встановлено, що кредит надається на строк з 31.10.2007 р. по 20.04.2011 р.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені у договорі цілі та повернути одержаний кредит та сплатити нараховані відсотки в строки, обумовлені договором.

Отже, зобов'язання з повернення кредитних коштів мало бути виконане відповідачем 20.04.2011 р., а тому з 21.04.2011 р. відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення кредитних коштів.

З урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування пені на зазначену заборгованість припинилось 21.10.2011 р. (21.04.2011 р. + 6 місяців).

Отже, позовна вимога в частині стягнення з відповідача пені за період з 22.10.2011 р. по 30.06.2013 р. не підлягає задоволенню, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку пені за вказаний період порушено вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач в судовому засіданні 11.07.2013 р. надав заяву про застосування строку позовної давності до позовної вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну сплату заборгованості за кредитом, яка нарахована за загальний період з 29.04.2011 р. по 30.06.2013 р.

Позовна заява подана до суду 01.06.2013 р.

Отже, на позовну вимогу про стягнення пені за період з 29.04.2011 р. по 21.10.2011 р., яка розрахована з дотриманням вимог п. 6 ст. 232 ГК України, пропущено строк позовної давності про застосування якої відповідачем подано заяву та про поновлення якої клопотання під час розгляду справи не заявлено, а тому позовна вимога про стягнення пені за період з 29.04.2011 р. по 21.10.2011 р. також не підлягає задоволенню.

Крім того, позивач відповідно до п. 5.6. кредитного договору просить стягнути з відповідача штраф за невиконання умов договору у сумі 2100,00 грн.

Пунктом 5.6. кредитного договору встановлено, що у разі невиконання умов договору, виявлення факту нецільового використання кредитних коштів, погіршення фінансового стану позичальника, ухилення його від банківського контролю, а також у випадку, коли виданий кредит виявився з різних причин незабезпеченим, банк має право в односторонньому порядку розірвати договір і достроково стягнути кредит, нараховані відсотки із застосуванням штрафу у розмірі 10% від суми кредиту.

В обґрунтування вказаної позовної вимоги позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору в частині повернення 21000,00 грн. кредитних коштів та сплати процентів за користування ними.

Як встановлено господарським судом, про порушення відповідачем умов договору позивач дізнався 21.04.2011 р., а тому відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України останнім днем строку позовної давності за вимогою про стягнення штрафу є 21.04.2012 р.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача 2100,00 грн. штрафу лише 01.06.2013 р., тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якої відповідачем зроблено заяву, то суд дійшов висновку, що вказана позовна вимога не підлягає задоволенню.

Як вже зазначалось, позивачем разом з позовною заявою подано суду заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд в якості забезпечення позову накласти арешт в межах суми позовних вимог на майно відповідача, яке належить їй на праві власності та на яке згідно чинного законодавства може бути звернуто стягнення.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на те, що 01.04.2013 р. з офіційного веб-сайту Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивачу стало відомо, що відповідач ФОП Міхеєва О.В. перебуває в стані припинення підприємницької діяльності, що за твердженням позивача, може суттєво утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі, оскільки існує загроза втрати майна відповідача, в тому числі майна, яке було передано позивачу в заставу відповідно до умов договору про заставу майна № 1177 від 31.10.2007 р.

Згідно з ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Посилання позивача на те, що прийняття відповідачем рішення про припинення підприємницької діяльності свідчить про небажання відповідача виконувати взяті на себе договірні зобов'язання щодо сплати заборгованості та може призвести до втрати переданого в заставу майна є необґрунтованим з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зверталася до позивача із заявами про реструктуризацію заборгованості у сумі 21000,00 грн. (заява від 27.03.2013 р.) та погашення заборгованості за рахунок заставного майна (заява від 11.05.2013 р.), що свідчить про визнання відповідачем суми боргу та намагання вчинити дії щодо його погашення.

Крім того, в судовому засіданні 18.06.2013 р. відповідач визнала заборгованість у сумі 21000,00 грн. та запропонувала позивачу в рахунок погашення існуючої заборгованості звернути стягнення на майно, передане відповідачем у заставу за договором про заставу майна № 1177 від 31.10.2007 р.

З огляду на вищевикладене у суду відсутні підстави вважати, що відповідач якимось чином ухиляється від виконання своїх договірних зобов'язань та вчиняє дії щодо реалізації заставного майна.

Водночас, суд не вбачає наявності зв'язку між прийняттям відповідачем рішення про припинення своєї підприємницької діяльності та загрозою втрати заставного майна, про що зазначає позивач, оскільки припинення діяльності фізичної особи-підприємця не має безумовним наслідком втрату належного їй майна.

На підставі викладеного та враховуючи те, що предметом позову у даній справі є стягнення грошових коштів, а не вимога про звернення стягнення на заставлене відповідачем майно, господарський суд дійшов висновку, що вказана заява не підлягає задоволенню з огляду на її безпідставність та необґрунтованість застосування обраного заявником виду забезпечення позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Міхеєвої Ольги Володимирівни (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Банкова, буд. 14, кв. 3, код 1986515747) на користь публічного акціонерного товариства «Автокразбанк» (39600, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Київська, буд. 8, код 20046323) 21000,00 грн. (двадцять одну тисячу грн. 00 коп.) заборгованості за кредитом, 8759,61 грн. (вісім тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять грн. 61 коп.) заборгованості зі сплати нарахованих процентів та 1323,61 грн. (одну тисячу триста двадцять три грн. 61 коп.) судового збору.

2. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Рябцева О.О.

Рішення підписано 18.07.2013 р.