Постанова № 32470520, 18.07.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

16.07.2013 р. справа №913/805/13-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Діброви Г.І.суддівБойченка К.І., Стойки О.В.при секретарі Гриньовій О.В.від позивача:Челноков О.В. - за дов. № 91 від 24.12.12 р.від відповідача:Близнюк О.С. - за дов. № 2 від 03.01.13 р. Джунь С.В. - за дов. №6 від 01.01.2013 р.розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», м. Лисичанськ Луганської області на рішення господарського суду Луганської областівід25.04.2013 рокуу справі№ 913/805/13-г (суддя Седляр О.О.)за позовомПублічного акціонерного товариства «Укртранснафта», м. Київдо відповідачаПриватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», м. Лисичанськ Луганської областіпростягнення 5 065 068 грн. 57 коп.ВСТАНОВИВ:

У 2013 році Публічне акціонерне товариство «Укртранснафта», м. Київ звернулося до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», м. Лисичанськ Луганської області про стягнення 5 065 068 грн. 57 коп., з яких 4 850 400 грн. 00 коп. - сума боргу, 214 668 грн. 57 коп. - сума пені за договором про надання послуг з транспортування нафти № 78-10К від 14.10.2010 р.

Позивач до прийняття рішення по справі в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України звернувся до господарського суду Луганської області з заявою про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим позивачем остаточно заявлені до стягнення з відповідача наступні позовні вимоги: основний борг у розмірі 4 850 400 грн. 00 коп. та пеня в розмірі 288 421 грн. 24 коп. за договором про надання послуг з транспортування нафти № 78-10К від 14.10.2010 р.

Рішенням господарського суду Луганської області від 25.04.2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», м. Лисичанськ Луганської області на користь Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта», м. Київ заборгованість у розмірі 4 850 400 грн. 00 коп. та пеню у розмірі 288 421 грн. 22 коп. В задоволенні решти позовних вимог у розмірі 0 грн. 02 коп. пені відмовлено.

Відповідач, Приватне акціонерне товариство «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», м. Лисичанськ Луганської області, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального права України, внаслідок неповного з»ясування обставин, що мають значення для справи, та на підставі невідповідності висновків суду обставинам справи. Тому він звернувся з апеляційною скаргою з додатком до неї, якими просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Луганської області від 25.04.2013 р. скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі за безпідставністю.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, яким просив суд апеляційної інстанції рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Сторони у судовому засіданні підтримали свої вимоги та заперечення щодо апеляційної скарги.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи № 913/805/13-г та наданих представниками сторін пояснень.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає справу та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.04.10 року між Відкритим акціонерним товариством «Укртранснафта» та Приватним акціонерним товариством «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» було укладено договір про надання послуг з транспортування нафти № 78-10К.

Позивач на виконання вимог п. 4 ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства» та ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» змінив найменування з Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта» на Публічне акціонерне товариство «Укртранснафта», про що зазначено у п. 1 додаткової угоди № 2 від 12.07.11 року до договору.

Пунктом 1.5 Статуту Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» зазначено, що Товариство є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ «Укртранснафта».

Згідно п. 1.1 договору, Виконавець (позивач) зобов'язався надати Замовнику (відповідачу) послуги з резервування виробничих потужностей, транспортування нафти системою магістральних нафтопроводів Виконавця територією України і послуги з приймання, здавання та оперативного зберігання нафти в системі нафтопроводів Виконавця в обсягах, визначених умовами Договору, а Замовник зобов'язався прийняти та оплатити такі послуги Виконавця в термін та в порядку, що визначені умовами даного Договору.

У відповідності до п. 1.2 додаткової угоди № 3 від 19.12.11 р. до договору, гарантовані (зарезервовані виробничі потужності) обсяги нафти, що здаватимуться відповідачем в систему магістральних нафтопроводів позивача для подальшого транспортування складають: у листопаді 2012 року - 150 000 тн. на суму 1 692 000 грн. 00 коп. та у грудні 2012 року - 280 000 тн. на суму 3 158 400 грн. 00 коп.

Пунктом 3.1 договору зазначено, що відповідач здійснює 100% попередню оплату за послуги позивача шляхом банківського переказу на його рахунок.

Так, позивач виставив відповідачу для оплати рахунки-фактури № 53 від 23.10.12 р. на суму 1 836 000 грн. 00 коп. та № 58 від 20.11.12 р. на суму 3 427 200 грн. 00 коп., на загальну суму у розмірі 4 850 400 грн. 00 коп., однак відповідач оплату не здійснив.

Згідно п. 3.9. договору, у випадку якщо у звітному періоді відповідач взагалі не надав для транспортування обсягів нафти, передбачених п.1.2 договору, його передоплата буде вважатися оплатою послуг позивача з резервування виробничих потужностей для надання транспортних послуг відповідачеві. Кінцевий розрахунок за послуги позивача проводиться на підставі акта виконаних послуг та звірки взаєморахунків, що надається позивачем відповідачеві не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг.

Відповідно до п. 3.10 договору, якщо акт виконаних послуг та звірки не буде підписаний відповідачем та позивачем не буде отримана мотивована відмова по факсимільному зв'язку протягом 10 календарних днів з моменту одержання цього акту, послуги позивача за звітний період відповідачем вважаються прийнятими.

Оскільки відповідач Акти виконаних послуг за період листопад-грудень 2012 року не підписав та не надав мотивованої відмови від підписання Актів, позивач направив на його адресу претензії № 14-00/195/5494 від 26.12.12 р. та № 14-00/17/556 від 08.02.13 р. щодо здійснення оплати виконаних послуг за листопад-грудень 2012 року, однак відповідач залишив їх без відповіді та задоволення.

Враховуючи наведене, позивач звернувся із позовом до господарського суду Луганської області про стягнення з відповідача на його користь заборгованості у розмірі 4 850 400 грн. 00 коп. та пені в розмірі 288 421 грн. 24 коп.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що:

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаться, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої договірні зобов»язання та виставив відповідачу для оплати рахунки-фактури № 53 від 23.10.12 р. та № 58 від 20.11.12 р. на загальну суму у розмірі 4 850 400 грн. 00 коп. Проте відповідач Акти виконаних послуг за період листопад-грудень 2012 року не підписав, мотивованої відмови позивачу не надав і, незважаючи на узгоджений сторонами в добровільному порядку, без заперечень та зауважень, п. 3.10 договору щодо прийняття відповідачем у такому випадку послуг позивача, оплату рахунків не здійснив.

Позивач у свою чергу направив на адресу відповідача претензії № 14-00/195/5494 від 26.12.12 р. та № 14-00/17/556 від 08.02.13 р. щодо здійснення оплати виконаних послуг за листопад-грудень 2012 року, однак відповідач залишив їх без відповіді та задоволення.

Враховуючи вищевикладене та те, що на момент прийняття судом першої інстанції рішення по справі, відповідач, відповідно до вимог статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції письмових належних та допустимих доказів оплати позивачу заборгованості за договором № 78-10К про надання послуг з транспортування нафти від 14.04.10 р., Донецький апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції правомірно зроблений висновок про неналежне виконання відповідачем його договірних зобов'язань всупереч вимогам статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та задоволення позовних вимог в цій частині.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 4 850 400 грн. 00 коп.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню відповідно до п. 4.2 договору за період з 29.10.2012 р. по 11.04.2013 р. у розмірі 288 421 грн. 24 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2. ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно приписів ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.96 р. № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до п. 4.2 договору, за несвоєчасне виконання зобов'язань по передплаті та/або оплати послуг відповідачем сплачує позивачеві пеню в розмірі 0,5% від суми невиконаних платежів за кожний день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Таким чином, судова колегія вважає, що господарським судом правомірно частково стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 288 421 грн. 22 коп. за період прострочки виконання відповідачем його грошового договірного зобов»язання з 29.10.2012 р. по 11.04.2013 р., оскільки в розрахунку позивача, доданому до заяви про збільшення позовних вимог, є арифметична помилка у пені за несплату з 06.03.2013 р. по 11.04.2013 р., яка фактично становить 48 024 грн. 98 коп., а не 48 025 грн. 00 коп., як зазначено позивачем.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено вимоги позивача частково та правомірно стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», м. Лисичанськ Луганської області на користь Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта», м. Київ заборгованість у розмірі 4 850 400 грн. 00 коп. та пеню у розмірі 288 421 грн. 22 коп. з відмовою в іншій частині позову внаслідок помилки в розрахунку позивача.

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення. Зокрема, в додатку до апеляційної скарги скаржник висловився щодо зменшення розміру пені, але будь-якого клопотання суду не надав для можливості розгляду цього питання. До того ж між тими ж сторонами за цим же договором, але за інший період вже були прийняті судові рішення, які набрали законної сили і якими встановлений факт наявності у відповідача грошового обов»язку перед позивачем, що в силу норм ст. 35 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційним фактом, який не потребує доказуванню в даному випадку.

Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Луганської області від 25.04.2013 р. у справі № 913/805/13-г ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», м. Лисичанськ Луганської області на рішення господарського суду Луганської області від 25.04.2013 р. у справі № 913/805/13-г залишити без задоволення, рішення господарського суду Луганської області від 25.04.2013 р. у справі № 913/805/13-г - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І. Діброва

Судді К.І. Бойченко

О.В. Стойка

Надр. 5 прим:

1 - у справу;

2 - позивачу;

3 - відповідачу;

4 - ДАГС;

5- ГС Дон. обл.

Вик.Гриньова О.В.