Постанова № 32461922, 15.07.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2013 р. Справа№ 910/6368/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Скрипки І.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - Левченко О.О. (довіреність №601 від 28.03.2013 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція»

на рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2013 року

у справі №910/6368/13 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Восток»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Восток» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення грошових коштів в сумі 23351,85 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 30.05.2013 р. позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 10843,93 грн. 3% річних, 12507,92 грн. інфляційних втрат та 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу, а також уточнення та доповнення до апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення скасувати.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.

Крім того, колегія суддів зазначає, що ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2013 р. явка представників сторін у судове засідання, призначене на 15.07.2013 р., обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 16.03.1998 р. між ТОВ «Фірма «Восток» та ДП «НАЕК «Енергоатом» було укладено договір № КЕ-ВЗАЕС-2.

У зв'язку з неналежним виконання відповідачем умов договору щодо повноти розрахунків за товар, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 118960,88 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.01.2004 р. у справі № 15/191 з відповідача на корить позивача було стягнуто заборгованість за договором у розмірі 118960,88 грн., 1189,61 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

25.03.2004 р. на виконання даного рішення господарським судом Запорізької області видано наказ № 15/191.

16.04.2004 р. постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Енергодарського міського управління юстиції було відрите виконавче провадження з виконання наказу № 15/191 від 25.03.2004 р.

01.02.2008 р. виконавче провадження, на підставі п. 15 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», було зупинено.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи вищевикладені обставини, факт наявності у відповідача заборгованості за договором перед позивачем встановлений рішенням господарського суду Запорізької області від 16.01.2004 р. у справі № 15/191, яке набрало законної сили та додаткового доказування не потребує.

Отже, у відповідача існує заборгованість перед позивачем в розмірі 120268,49 грн., а саме: 118960,88 грн. основного боргу, 1189,61 грн. держмита та 118,00 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Щодо заперечення відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви останнього на суму 81762,63 грн., колегія суддів зазначає наступне.

10.03.2010 р. відповідач звернувся до позивача з заявою про залік однорідних зустрічних вимог вих. № 42-09/5494 на суму 81762,63 грн. Як вбачається з матеріалів справи дана заява була отримана останнім 15.03.2010 р. (а.с.25).

Не погоджуючись з проведенням заліку однорідних зустрічних вимог на суму 81762,63 грн., 13.04.2010 р. позивачем було направлено на адресу відповідача лист вих. № 30, який було отримано останнім 19.04.2010 р. Даний факт підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення, який міститься в матеріалах справи.

У вказаному листі позивач повідомив, що заява про залік однорідних зустрічних вимог на суму 81762,63 грн. не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю, визначеної у встановленому законодавством порядку, заборгованості ТОВ «Фірма «Восток». (а.с. 97).

Згідно ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

В п. 31 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 07.04.2008 р. № 01-8/211 вказано, що заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

У даному випадку, факт звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення 10843,93 грн. 3% річних та 12507,92 грн. інфляційних втрат, стягнення яких є способом захисту майнового права та інтересу, підтверджує незгоду позивача з заявою відповідача про залік однорідних зустрічних вимог (вих. № 42-09/5494 від 10.03.2010 р.) у зв'язку з відсутністю у позивача заборгованості перед відповідачем, що є необхідною умовою для зарахування зустрічних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заперечення відповідача щодо відсутності частини заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 81762,63 грн. у зв'язку з зарахуванням зустрічних однорідних вимог не знайшли свого підтвердження.

Щодо тверджень відповідача про сплив строку позовної давності, апеляціний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначалось вище, відповідачу було відомо про наявність відповідної заборгованості станом на 15.03.2010 р. (дата отримання заяви про залік однорідних зустрічних вимог), більше того 19.04.2010 р. відповідачем було отримано лист, в якому повідомлялась незгода позивача щодо заліку зустрічних однорідних вимог на суму 81762,63 грн. Таким чином, враховуючи зазначені обставини, строк позовної давності в даному випадку спливає 19.04.2013 р. З даним позовом позивач звернувся до суду першої інстанції 02.04.2013 р., а відтак останнім не пропущено строк позовної давності щодо заявлених позовних вимог.

Отже, на підставі викладеного вище, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем доведено належним чином.

Позивач просить стягнути з відповідача 10843,93 грн. 3% річних та 12507,92 грн. інфляційних втрат.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 10843,93 грн. 3% річних та 12507,92 грн. інфляційних втрат є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не надано.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження, а тому не заслуговують на увагу. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2013 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2013 р. у справі №910/6368/13 залишити без змін.

Справу №910/6368/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Алданова С.О.

Судді Дикунська С.Я.

Скрипка І.М.