Постанова № 32457090, 10.07.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2013 р. Справа№ 911/633/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Тищенко О.В.

Чорної Л.В.

при секретарі: Гордова Г.Л.

за участю представників:

від позивача: Бован К.О., довіреність б/н від 06.02.2013;

від відповідача: Горкуша В.В., довіреність №329/12 від 28.12.2012;

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1»

на рішення Господарського суду Київської області від 22.04.2013

у справі №911/633/13-г (судя Скутельник П.Ф.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1»

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Київської області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 №03-12/07-1, а саме: основного боргу у сумі 920458,73грн., пені у сумі 71530,98грн., інфляційних нарахувань у сумі 61459,60грн., трьох процентів річних у сумі 58968,58грн. та неустойки за несвоєчасне звільнення орендованого приміщення у сумі 40490125,86грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.04.2013 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП» заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 №03-12/07-1 у вигляді основного боргу у розмірі 920458,73грн., неустойки за несвоєчасне звільнення орендованого приміщення у розмірі 40490125,86грн., пені у розмірі 71530,98грн., інфляційних нарахувань у розмірі 61459,60грн., трьох процентів річних у розмірі 58968,58 грн. та судовий збір у розмірі 68820,00грн. і судовий збір у розмірі 1720,50грн.

Не погоджуючись з рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.04.2013 у справі №911/633/13-г та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2013 для розгляду справи №911/633/13-г сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Гончарова С.А. та ЧорноїЛ.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2013 відновлено строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.07.2013.

Через відділ документального забезпечення від відповідача надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги доказів.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому останній заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити рішення суду у даній справі без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2013 у зв'язку з великою завантаженістю судді Гончарова С.А. було доручено здійснити розгляд справи №911/633/13-г колегією суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів ТищенкоО.В. та ЧорноїЛ.В.

В судове засідання 10.07.2013 з'явились представники позивача та відповідача.

Через відділ документального забезпечення від представника позивача 2 надійшло клопотання про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судовому засіданні 10.07.2013 здійснено фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Через відділ документального забезпечення від відповідача надійшло клопотання про призначення судової економічної експертизи.

Відповідно до статті 1 Закону Украіни «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Таку ж вимогу вміщує і стаття 41 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), згідно з частиною першою якої експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від від 23 березня 2012 року N4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").

Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, колегія суддів відхиляє клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» про призначення у справі судової економічної експертизи, оскільки для встановлення фактичних даних по даній справі, що входять до предмету доказування непотрібні спеціальні знання.

Крім того, від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У відповідності до статті 77 ГПК України, враховуючи відсутність підстав, які б свідчили про неможливість розгляду справи у даному судовому засіданні, а також явку в судове засідання представників сторін, колегією суддів відхилено клопотання відповідача.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду - без змін.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

03.12.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» укладено договір оренди нежитлового приміщення №03-12/07-1 (далі - Договір), згідно п. 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування частину нежилої будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Кільцева, 4, загальною площею: 4610,4 кв.м., що складається з приміщення, що розташоване на 1 поверсі загальною площею 25,6 кв.м., та приміщення, що розташоване на 2 поверсі загальною площею 4584,8 кв.м.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що орендодавець передає приміщення орендареві не пізніше ніж через 15 календарних днів після дати набрання чинності цього договору. Передача приміщень орендодавцем орендареві оформлюється підписанням початкового акту приймання-передачі приміщень. Початковий акт приймання-передачі приміщень, форма якого наводиться у додатку №2 до цього договору, підписується уповноваженими представниками сторін. В разі припинення, або одностороннього розірвання договору відповідно до умов цього договору, сторони розглядатимуть початковий акт приймання-передачі як базовий документ, на основі якого відбуватиметься повернення приміщень від орендаря до орендодавця із урахуванням: всіх поліпшень, які було погоджено між сторонами та які було здійснено стосовно приміщень впродовж строку оренди, включаючи роботи з перепланування та нормального зносу приміщень.

Відповідно до п. 2.4. Договору приміщення вважається переданим в оренду з моменту підписання сторонами початкового акту приймання-передачі №1.

Договором у п. 3.1. визначено, що цей договір набуває чинності з 16.12.2007 та діє до 30.11.2010 або до припинення договору з інших підстав.

Згідно з п. 3.2. Договору, строк оренди починається з моменту підписання сторонами початкового акта приймання-передачі приміщення в оренду.

Пунктом 4.1. Договору визначено, що місячна орендна плата становить 141,40грн. за 1 кв.м. орендованої площі. Загальна сума складає 651910,56грн. у тому числі ПДВ 108651,76 грн. Місячна орендна плата, починаючи з другого місяця, розраховується з урахуванням індексу інфляції по формулі: Cn=C(n-1) x Iінф, де Cn - скоригована орендна плата звітного місяця, з урахуванням ПДВ, C(n-1) - орендна (скоригована на індекс інфляції) плата попереднього місяця, з урахуванням ПДВ, Iінф - індекс інфляції за попередній місяць.

Пунктом 4.3. Договору встановлено, що орендна плата перераховується в безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавця: 50% від загальної суми сплачується до 15 числа поточного місяця, за який вноситься орендна плата, та 50% від загальної суми сплачується до 30 числа кожного місяця, за який вноситься орендна плата, згідно з рахунками орендодавця.

Відповідно до п. 4.4. Договору, за несвоєчасну сплату орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,25% від несвоєчасно перерахованої суми за кожен день прострочки терміну сплати.

Згідно п. 9.2. Договору, якщо орендар не сплачує щомісячний орендний платіж впродовж 30 днів після дня настання зобов'язання, то орендодавець має право розірвати цей договір в односторонньому порядку без компенсації орендарю всіх витрат, пов'язаних з асфальтуванням, перепланування, поліпшенням та ремонтом приміщення.

Цивільний кодекс України в ст. 526 передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Цивільним кодексом України у ч. 1 ст. 759 визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 795 Цивільного кодексу України встановлено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

16.12.2007, на виконання п. 2.1. Договору, з дотриманням вимог ч. 1 ст.795 Цивільного кодексу України, товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 16.12.2007 №1, згідно п. 1.1. якого, орендодавець передав, а орендар прийняв в оперативне орендне користування нежитлове приміщення площею 4610,4кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Велика Окружна,4.

27.02.2009 між товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» укладено додаткову угоду від 27.02.2009 №1 до Договору (далі за текстом - Додаткова угода №1), відповідно до п. 1. якої, сторони домовились вилучити із тексту п.4.1. Договору такі слова: «Місячна орендна плата, починаючи з другого місяця, розраховується з урахуванням індексу інфляції по формулі: Cn=C(n-1) x Iінф, де Cn - скоригована орендна плата звітного місяця, з урахуванням ПДВ, C(n-1) - орендна (скоригована на індекс інфляції) плата попереднього місяця, з урахуванням ПДВ, Iінф - індекс інфляції за попередній місяць».

Згідно п. 2. Додаткової угоди №1, сторони домовились доповнити текст п. 4.1. договору наступними словами: «Розмір місячної орендної плати, у будь-якому випадку, не може перевищувати 651910,56 грн., у тому числі ПДВ 108651,76 грн.».

Пунктами 3, 4 Додаткової угоди №1 визначено термін дії цієї додаткової угоди №1 з 01.03.2009 по 30.09.2009 включно, при умові, що індекс інфляції не більше 20% на рік. Місячна орендна плата, починаючи з 01.09.2009 розраховується згідно попередньої редакції п. 4.1. Договору, без вказаних змін, з урахуванням скоригованого індексу інфляції станом на 01.03.2009.

31.08.2010 між товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» укладено додаткову угоду від 31.08.2010 №5 до Договору (далі - Додаткова угода №5), відповідно до п. 1 якої, сторони дійшли згоди вилучити із тексту п. 4.1. договору оренди такі слова: «Місячна орендна плата, починаючи з другого місяця, розраховується з урахуванням індексу інфляції по формулі: Cn=C(n-1) x Iінф, де Cn - скоригована орендна плата звітного місяця, з урахуванням ПДВ, C(n-1) - орендна (скоригована на індекс інфляції) плата попереднього місяця, з урахуванням ПДВ, Iінф - індекс інфляції за попередній місяць».

Відповідно до п. п. 2, 3 Додаткової угоди №5, термін дії додаткової угоди №5 з 01.09.2010 по 30.09.2010. Місячна орендна плата, починаючи з 01.10.2010 розраховується в старій редакції п. 4.1. Договору без вказаних змін, з урахуванням скоригованого індексу інфляції станом на 01.03.2009.

Судом встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» на виконання умов Договору, виставлено для оплати рахунки-фактури від 23.09.2010 №136 на суму 325955,28грн. за оренду нежитлового приміщення за другу половину вересня 2010 року, від 07.10.2010 №145 на суму 418854,70грн. за оренду нежитлового приміщення за першу половину жовтня 2010 року, від 21.10.2010 №148, на суму 175648,75грн. за оренду нежитлового приміщення за другу половину жовтня 2010 року.

У зв'язку з несплатою Відповідачем орендної плати згідно вищезазначених рахунків-фактур, за Відповідачем утворилась заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 920458,73 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем», з дотриманням вимог ч. ч. 1, 2 ст. 188 Господарського кодексу України, на адресу Відповідача надіслано лист від 22.10.2010 №191, в якому товариство з обмеженою відповідальністю «Боедем» повідомляло, що згідно п. 9.2. Договору за несплату орендної плати за вересень-жовтень місяці 2010 року в односторонньому порядку розриває з 22.10.2010 договір оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 №03-12/07-1. В зв'язку з розірванням Договору Відповідач зобов'язаний: 1) провести оплату заборгованості по орендній платі згідно рахунків-фактур від 23.09.2010 №136, від 07.10.2010 №145 та від 21.10.2010 №148 та оплату по комунальним послугам; 2) провести передачу орендованого приміщення з укладенням акту прийому-передачі до 25.11.2010.

У відповідь на лист товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» від 22.10.2010 №191, Відповідач надіслав лист від 27.10.2010 №1/1056, у якому повідомляв, що вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» суперечать положенням договору, чинному законодавству України та по причині того, що у листі від 22.10.2010 №191 зазначена інформація, що не відповідає дійсності, такі наміри щодо вимоги виселення з приміщення можуть бути кваліфіковані як намір протиправного перешкоджання законній господарській діяльності Відповідача у приміщенні.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не були оплачені виставлені позивачем рахунки-фактури.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» у п. 9.2. Договору визначено підстави для розірвання договору орендодавцем в односторонньому порядку.

У зв'язку з порушенням Відповідачем умов Договору з оплати орендної плати, з урахуванням положень п. 9.2. Договору, ч. ч. 1, 2 ст. 188 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 №03-12/07-1 було розірвано товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» в односторонньому порядку.

30.11.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та товариством з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП» укладено договір відступлення права вимоги (цесії) №1 (далі - Договір відступлення права вимоги).

Пунктом 1 Договору відступлення права вимоги визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за договором оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 №03-12/07-1, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1».

Згідно з п. 2 Договору відступлення права вимоги, за цим договором цесіонарій набуває право вимагати від боржника сплати на свою користь сум, пов'язаних з неналежним виконанням боржником умов договору оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 №03-12/07-1, а саме: а) суми заборгованості по орендній платі за договором оренди, нарахованої за період з 15.09.2010 по 22.10.2010, що враховуючи розмір щомісячної орендної плати, встановлений договором оренди, складає 940275,51грн.; б) суми пені, передбаченої договором оренди за прострочення сплати боржником орендної плати в розмірі 73070,99грн.; в) суми інфляційних нарахувань та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України за прострочення сплати боржником орендної плати за договором оренди в розмірі 135604,12грн.; г) суми неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України за несвоєчасне звільнення боржником нежитлового приміщення за договором оренди в розмірі 43895894,98грн.

Відповідно до п. 8 Договору відступлення права вимоги цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Згідно зі ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судовою колегією встановлено, що станом на дату порушення провадження у справі №911/633/13-г, внаслідок порушення Відповідачем положень п.п. 4.1., 4.3. Договору, вимог ст.ст. 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, у зв'язку з тим, що Відповідач належним чином не виконав зобов'язань за Договором з своєчасної та повної оплати орендної плати за користування частиною нежилої будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Кільцева, 4, загальною площею: 4610,4 кв.м., що складається з приміщення, що розташоване на 1 поверсі загальною площею 25,6 кв.м., та приміщення, що розташоване на 2 поверсі загальною площею 4584,8 кв.м., за другу половину вересня 2010 року та жовтень 2010 року, за Відповідачем перед товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» утворилась заборгованість зі сплати орендної плати у сумі 920458,73грн.

Судовою колегією здійснено перевірку розрахунку орендної плати позивача у відповідності до положень договору та додаткової угоди №5, за наслідками чого колегія суддів погоджується з розміром зазначеної вище суми основного боргу відповідача зі сплати орендної плати.

Відповідач посилається на невірність розрахунку позивача з огляду на наявність пункту 4.2.Договору, за приписами якого, у разі якщо співвідношення курсу долара США та ЄВРО (згідно курсу НБУ) зміниться більш як на 5 % в меншу сторону, то Орендодавцем підлягає коригуванню орендна плата на різницю в курсах, про що сторони укладають Додаток до Договору.

В матеріалах справи відсутні укладені сторонами додатки до договору на виконання пункту 4.2. Договору, а отже посилання відповідача на дану обставину не є обґрунтованим.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором зі сплати орендних платежів у сумі 920458,73 грн. вірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Поряд з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача, за несвоєчасну сплату орендної плати за Договором, пеню, передбачену п.4.4. Договору, у сумі 71530,98грн.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Цивільний кодекс України у ст. 611 передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» у ст.ст. 1, 3 встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та п. 4.4. Договору, позивачем відповідачу нараховано пеню за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 71530,98грн.

Судова колегія встановила, що сума пені у розмірі 71530,98грн. визначена позивачем обґрунтовано і вірно.

Також позивач просить стягнути з Відповідача неустойку за порушення обов'язку з повернення орендованого приміщення, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Велика Кільцева, 4, загальною площею: 4610,4 м2, у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, за період з 26.11.2010 по 30.11.2012 у сумі 40490125,86грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Судом встановлено, що у зв'язку з порушенням відповідачем вимог ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України щодо повернення товариству з обмеженою відповідальністю «Боедем» орендованого приміщення, у відповідача виник обов'язок зі сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим приміщенням за час прострочення, передбачений ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

На підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України позивачем нарахована неустойка у розмірі подвійної плати за користування приміщенням з 26.11.2010 по 30.11.2012 у сумі 40490125,86грн.

Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, до нарахування неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, повинні застосовуватися положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З такими твердженням відповідача судова колегія не погоджується на підставі наступного.

Положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Враховуючи те, що Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 785 визначено можливість стягнення неустойки за час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди після закінчення строку дії договору, то положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.04.2011 №3-33гс11.

Перевіривши розрахунок неустойки позивача, судовою колегією встановлено, що остання визначена позивачем вірно і обґрунтовано.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у заяві про застосування строку позовної давності просив суд відмовити позивачу у позові в частині стягнення пені за прострочку орендної плати та неустойки за несвоєчасне звільнення орендованого приміщення на підставі спливу строку позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Цивільний кодекс України у п. 1 ч. 2 ст. 258 передбачає, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України, заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Судом встановлено, що позивач з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Договором, до складу якої входить позовна вимога про стягнення пені та неустойки за порушення обов'язку з повернення орендованого приміщення, звернувся до Господарського суду Київської області 21.02.2013, про що свідчить відбиток штампу відділу діловодства Господарського суду Київської області на першому аркуші позовної заяви.

Щодо тверджень відповідача про застосування скороченого строку позовної давності до позовних вимог про стягнення неустойки за несвоєчасне звільнення орендованого приміщення, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України» від 29.05.2012 №01-06/735/2012 неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним.

Таким чином, ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного суду України від 20.03.2012 у справі №40/117.

Отже, до вимоги про стягнення неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України застосовується загальний строк позовної давності тривалістю три роки, який не сплив станом на момент звернення позивача до суду.

Щодо строку позовної давності щодо стягнення пені за несвоєчасну сплату орендної плати, колегія судів зазначає наступне.

Строк позовної давності щодо стягнення пені за несвоєчасну сплату орендної плати за Договором, нарахованої на підставі наявної заборгованості за оренду нежитлового приміщення за другу половину вересня 2010 року у сумі 325955,28грн., за оренду нежитлового приміщення за першу половину жовтня 2010 року у сумі 418854,70грн. та за оренду нежитлового приміщення за другу половину жовтня 2010 року у сумі 175648,75грн. сплив 01.10.2011, 16.10.2011 та 31.10.2011 відповідно.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Поряд з цим, Позивач у заяві про поновлення строків на подання позовної заяви просить суд: 1) визнати поважним пропущений строк на звернення до суду із вимогами про стягнення заборгованості по орендній платі пені за прострочку платежу з орендної плати у розмірі 71530,98 грн.; 2) поновити строк на стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП» пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за прострочення сплати орендної плати у розмірі 71530,98 грн.

Свою заяву позивач обґрунтовує тим, що за період з 07.09.2011 по 29.02.2012 існувало рішення суду, згідно якого було встановлено, що договір оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 №03-12/07-1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» є нікчемним правочином, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю «Боедем» не могло звернутись до суду із позовними вимогами про стягнення прострочення по Договору та пені Договору, в силу існуючих рішень судів, які зазначали про нікчемність вищезазначеного договору.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2011 у справі №7/478, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 у справі №7/478, визнано відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» права на вчинення будь-яких дій щодо володіння, користування, розпорядження нежитловим приміщенням, яке розташоване у м. Києві, вул. Велика Окружна,4, площею: 10220,8 кв.м. Поряд з цим, в мотивувальній частині рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2011 у справі №7/478, в якому судом зазначено, що договір оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 №03-12/07-1є нікчемним в контексті ст. 215 Цивільного кодексу України.

За результатами перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2011 у справі №7/478 за нововиявленими обставинами, Господарським судом міста Києва прийнято рішення від 29.02.2012 у справі №7/478, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 у справі №7/478, яким скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2011 у справі №7/478.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у зв'язку з тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2011 було визнано відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» права на вчинення будь-яких дій щодо володіння, користування, розпорядження нежитловим приміщенням, яке розташоване у м. Києві, вул. Велика Окружна,4, площею: 10220,8 кв.м., товариство з обмеженою відповідальністю «Боедем» було позбавлене можливості звернутися до суду з вимогою про стягнення пені за Договором в межах строку позовної давності, передбаченого п. 1 ч. 2 ст.258 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судова колегія визнає поважною причину пропуску позивачем позовної давності, у зв'язку з чим, право позивача щодо стягнення пені за несвоєчасну сплату орендної плати за Договором у розмірі 71530,98 грн. підлягає захисту.

Позивач, за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором, просить суд стягнути з відповідача за період з 01.10.2010 по 31.10.2012 три проценти річних у сумі 58968,58 грн. та інфляційні нарахування у сумі 61459,60грн.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України у Інформаційному листі «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 №01-06/928/2012.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів встановила, що позивачем враховано періоди у які індекс інфляції був менше одиниці та здійснено вірний розрахунок у сумі 61459,60грн.

Перевіркою правильності визначення позивачем суми трьох процентів річних, судом встановлено, що остання визначена позивачем вірно і обґрунтовано.

Посилання апелянта на рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2013 у справі №910/3430/13, у мотивувальних частинах яких зазначено, що догорів оренди припинив свою дію з 30.11.2010, не приймається колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Згідно п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями, але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Судом у справі №910/3430/13 лише надано власну правову оцінку факту припинення договору оренди.

Відповідно до ч. 2 статті 35 ГПК України Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Сторонами у справі №910/3430/13 були Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Боедем», що свідчить про відсутність тотожного складу сторін з даною справою та у відповідності до ч. 2 ст. 35 ГПК України виключає можливість використання даної обставини, як факту, що має преюдиціальне значення.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що позивач довів суду та відповідач не спростував належними і допустимими доказами те, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 №03-12/07-1 у вигляді основного боргу у розмірі 920458,73грн., неустойки за несвоєчасне звільнення орендованого приміщення у розмірі 40490125,86грн., пені у розмірі 71530,98грн., інфляційних нарахувань у розмірі 61459,60 грн. та трьох процентів річних у розмірі 58968,58 грн.

Враховуючи вищезазначене, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Київської області у даній справі, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» на рішення Господарського суду Київської області від 22.04.2013 у справі №911/633/13-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 22.04.2013 у справі №911/633/13-г залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/633/13-г повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Смірнова Л.Г.

Судді Тищенко О.В.

Чорна Л.В.