Рішення № 32454908, 26.06.2013, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

0520/11754/2012

2/264/169/2013

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2013 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Литвиненко Н. В., при секретарі Рибро С.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до садового товариства «Ікарус» про скасування рішень відповідача, усунення перешкод у користуванні земельними ділянками і майном, яке на них знаходиться та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2012 року позивач звернувся до суду з даним позовом. В заяві вказував, що є членом садівницького товариства «Ікарус», розташованого в АДРЕСА_1, які має намір приватизувати. Однак, останнім часом між ним та членами правління товариства склалися неприязні стосунки у зв'язку з безпідставними звинуваченнями його родини в обкраданні сусідніх земельних ділянок, порушенні правил користування електроенергією, негідного поводження, внаслідок чого правлінням та загальними зборами членів товариства була прийнята низка незаконних рішень. Так, 11 серпня 2012 року правління прийняло рішення про відключення його ділянок від електроенергії та стягнення з нього 500 грн. штрафу, 27 жовтня 2012 року правлінням на нього знову накладений штраф у розмірі 500 грн., 03 листопада 2012 року зборами членів товариства його виключено зі складу товариства і списку на приватизацію земельних ділянок, накладено 2250 грн. штрафу, вирішено відключити його від електропостачання, а також накладено штраф у розмірі вартості майна (будматеріалів, металоконструкцій, споруд у вигляді огорожі, металевого будиночка и т.п.). Просив скасувати зазначені рішення, усунути перешкоди в користуванні земельними ділянками та майном, що на них знаходиться, стягнути з відповідача 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на відповідність оспорюваних рішень статуту товариства та достовірність обставин, на підставі яких вони ухвалені.

Позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статутом товариство (п. 1.1) воно є обслуговуючим кооперативом, який відповідно до ст. 2 Закону України «Про кооперацію» (далі - Закон) утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Таким чином, спірні правовідносини регулюються законодавством про кооперацію, яке базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів з питань кооперації (ст. 5 Закону).

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, позивач був членом садівницького товариства «Ікарус» (а.с.8-10).

11 серпня 2012 року правлінням товариства прийняте рішення про відключення ділянки АДРЕСА_1 від електроенергії за порушення правил користування електричною енергією (неопломбований лічильник, перешкоджання огляду лічильника). Цим же рішенням на позивача накладено штраф у розмірі 500 грн. за неодноразове порушення громадського порядку в садівницькому товаристві і неявку на правління тричі (а.с.76).

Позачерговими загальними зборами членів садівницького товариства 03 листопада 2012 року щодо позивача ухвалені наступні рішення: виключити його з членів товариства і списку на приватизацію земельних ділянок; накласти на нього штраф у розмірі 2250 грн.; підтримати рішення членів товариства, які були присутніми на дачах 28.10.2012р. про відключення від енергопостачання металевих споруд на ділянках АДРЕСА_1 та спільне рішення правління і ревізійної комісії від 29.10.2012р. про заварювання хвірток та входів до металевих споруд, відімкнення від водопостачання з пропозицією протягом місяця вивезти з ділянок своє майно (після сплати 2250 грн. штрафу); при не вивезенні майна до 15.12.2012р. накласти на позивача штраф у розмірі його вартості з метою відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої багатьом членам товариства, повернувши з виручених коштів 350 грн. позивачу за приватизацію і 60 грн. за оплату обмінного файлу ДП «Управління земельних ресурсів»; виділити земельні ділянки АДРЕСА_1 іншим особам; для недопущення самовільного вивозу позивачем власного майна змінити замки на шлагбаумах (а.с.43-46).

Щодо рішення правління товариства від 11 серпня 2012 року про відключення від електричної енергії земельних ділянок, які знаходяться в користуванні позивача, суд зважає на таке.

Судом встановлено, що садівницьке товариство перебуває у договірних відносинах із садівницьким товариством «Надія», яке й постачає йому електричну енергію (а.с.182,185), яку в свою чергу одержує від ПАТ «Донецькобленерго». Садівницьке товариство «Ікарус» забезпечує використання членами товариства електроенергії для своїх потреб.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Нормами ст. ст. 626, 627, 629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

01.05.2012 року між сторонами укладено договір на користування електроенергією (далі - Договір), згідно з яким садівницьке товариство зобов'язалося постачати на земельні ділянки АДРЕСА_1 електричну енергію, а позивач - оплачувати одержану електроенергію в строк та на умовах, визначених цим договором (а.с.70).

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З тексту Договору вбачається, що правовою підставою відповідальність за невиконання чи неналежне виконання його умов сторони визначили порушення Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою КМУ від 26.07.1999р. № 1357 (далі - Правила КМУ), що узгоджується з нормами ст. ст. 6, 8, 227 ЦК України.

Пунктом 48 Правил КМУ та пунктом 20 Договору передбачено, що споживач несе відповідальність згідно із законодавством за прострочення терміну внесення платежів за електричну енергію; порушення правил користування електричною енергією; ухилення або несвоєчасне виконання рішень та приписів Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної енергії; розкрадання електричної енергії у разі самовільного підключення до електромереж і споживання електричної енергії без приладів обліку;пошкодження приладу обліку; розукомплектування та пошкодження об'єктів електроенергетики, розкрадання майна цих об'єктів; насильницькі дії, що перешкоджають посадовим особам енергопостачальника виконувати свої службові обов'язки.

При виявленні у споживача порушення Правил користування електричною енергією для населення (не облікованого споживання електроенергії, пошкодження приладів обліку, схованої проводки тощо) представником енергопостачальника складається відповідний акт порушень. При цьому енергопостачальник вправі відключити споживача. Підключення проводиться після сплати нарахованої по акту суми збитків і сплати витрат енергопостачальника з відключення та підключення споживача (п. 21 Договору).

Крім того, спірні правовідносини регулюються Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.1996 р. (із послідуючими змінами) та Зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 2 серпня 1996 р. за N 417/1442 (далі - Правила НКРЕ). Дія цих правил поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб (крім населення).

Пунктом першим Правил НКРЕ передбачено, що норми розділу "Особливості постачання електричної енергії для населених пунктів" поширюються на всіх споживачів без винятку.

До населених пунктів відповідно до п. 1.2 цих Правил віднесені й садівничі товариства та їх члени.

Згідно з п. 12.3 населений пункт на підставі договору про постачання електричної енергії здійснює закупівлю електричної енергії у постачальника електричної енергії з метою її подальшого використання споживачами населеного пункту для задоволення комунально-побутових потреб споживачів населеного пункту, для технічних цілей та інших потреб населеного пункту. За обсяг закупленої електричної енергії з постачальником електричної енергії розраховується населений пункт відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 12.4 закупівля електричної енергії у постачальника за рахунок коштів споживачів населеного пункту, умови використання електричної енергії, розрахунків за неї, умови технічного забезпечення електропостачання електроустановок споживачів населеного пункту, утримання та обслуговування технологічних електричних мереж населеного пункту регулюються установчими документами населеного пункту та/або укладеними у встановленому законодавством порядку договорами між споживачами населеного пункту та населеним пунктом щодо обслуговування технологічних електричних мереж населеного пункту.

Пунктом 12.10 Правил НКРЕ передбачено, що електроустановки споживачів населеного пункту та споживачів на території населеного пункту, які не дотримуються умов договорів, укладених згідно з вимогами цих Правил з постачальником електричної енергії або населеним пунктом, підлягають відключенню від електричних мереж населеного пункту.

Відповідно до п. п. 10, 35 Правила КМУ прилад обліку повинен мати пломбу з відбитком повірочного клейма енергопостачальник має право відключити споживача, зокрема, у разі навмисного пошкодження приладу обліку та зриву пломби.

Згідно з п. 53 цих Правил у разі виявлення представником енергопостачальника порушення споживачем правил користування електричною енергією, у тому числі фактів розкрадання електричної енергії, складається акт, який підписується представником енергопостачальника та споживачем. Один примірник акта вручається споживачу, другий залишається у енергопостачальника. Споживач має право внести до акта свої зауваження.

У разі відмови споживача від підпису в акті робиться позначка про відмову. Акт вважається дійсним, якщо його підписали три представники енергопостачальника.

Акт про порушення цих Правил розглядається комісією з розгляду актів, що утворюється енергопостачальником і складається не менш як з трьох уповноважених представників енергопостачальника.

Споживач має право бути присутнім на засіданні комісії з розгляду актів.

Енергопостачальник повідомляє споживача не пізніше ніж за 20 календарних днів до дня засідання комісії про його час і дату.

Акт про порушення цих Правил не розглядається у разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживача про час і дату засідання комісії.

Рішення комісії з розгляду актів оформляється протоколом, копія якого видається споживачу.

Рішенням правління товариства від 25.05.2011 року створено бригаду з перевірки та ремонту електромереж, дотримання правил користування електроенергією (а.с.171)

Згідно з актом комісії правління товариства від 21 липня 2012 року позивач перешкоджав доступу членів комісії до огляду електролічильника. Не зважаючи на це, комісією встановлено, що пломба на лічильнику порушена, лічильник не опломбовано, пломба закріплена на дротику без відбитку пломбіра тора, тобто має місце вільний доступ до вхідних клем лічильника (а.с.66).

Від ознайомлення з актом і його підпису позивач відмовився, про що складено відповідний акт (а.с.67).

Достовірність викладених у акті обставин не викликають сумніву і підтверджуються поясненнями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивач не надав жодних доказів на спростування наведених свідчень, у зв'язку з чим суд визнає рішення правління про відключення земельних ділянок відповідача від електричної енергії правомірним.

Стосовно рішень відповідача щодо накладення на позивача штрафів суд виходить з наступного.

Визначення поняття штраф міститься у ст. ст. 53 КК України, 27 КУпАП, 464 МК України, 14.1.265 ПК України, 549 ЦК України, в нормах розділу V ГК України, розділу ХVІІІ Повітряного кодексу України, системний аналіз яких показує, що штраф є фінансовою санкцією за неправомірну поведінку особи, притягнутої до того чи іншого виду юридичної відповідальності (кримінальної, цивільно-правової, адміністративної тощо).

В свою чергу під юридичною відповідальність слід розуміти застосування в особливому процесуальному порядку до особи, яка вчинила правопорушення, засобів державного примусу, передбачених правовими нормами.

Юридична відповідальність, таким чином, характеризується наступними основними ознаками: підставою відповідальності є правопорушення як конкретний факт поведінки, юридична кваліфікація якого вміщена у законі; наявність правової основи , яку складають правові норми; наявність визначеного суб'єкта; юридична відповідальність спирається на державній примус; застосовується уповноваженим законом органом (посадовою особою); метою відповідальності є охорона правопорядку; відображається у настанні певних негативних наслідків для правопорушника; особлива процесуальна форма покладання та реалізації відповідальності.

Наведене свідчить, що рішення відповідача від 11.08.2012р. про накладення на позивача штрафу в розмірі 500 грн. за неодноразове порушення громадського порядку в садівницькому товаристві і неявку на засідання правління є незаконними.

Таким же слід вважати рішення від 3.11.2012р. про оплату штрафу в розмірі 2250 грн. (1500 грн. за порушення правил користування електроенергією, 500 грн. за хуліганські дії щодо ОСОБА_7, 250 грн. відключення електроенергії, 50 грн. за експертизу пломби). Сума штрафу за цим рішенням складається як з адміністративних (за хуліганські дії) так і з цивільно-правових санкцій, що випливають з договору постачання електроенергії, яким встановлена відповідальність споживача і зокрема передбачено штраф у розмірі 1500 грн. за порушення правил користування електричною енергією.

Суд вважає, що накладення на позивача штрафу (500 грн.) за хуліганські дії знаходиться поза межами повноважень відповідача, а отже є неправомірним.

Суд також констатує, що ані Законом (ст. 15), ані статутом (п. 5.4) товариства не віднесене до компетенції загальних зборів застосування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання членом товариства договірних або недоговірних (відшкодування шкоди) зобов'язань, якими в даному випадку є суми, що, на думку відповідача, має сплатити позивач у зв'язку з порушенням правил користування електроенергією. Питання відповідальності суб'єктів цивільно-правових відносин унормовані відповідними положеннями цивільного законодавства і не знаходяться в сфері корпоративних відносин між товариством і його членами.

Корпоративна відповідальність, як вид соціальної (неправової) відповідальності, настає у випадках порушення корпоративних (наприклад статутних) правил, які приймаються певною соціальною структурою (в даному випадку садівницьким товариством) та не мають правового значення. Така відповідальність відображається у осуді членами корпорації чи виразі недовіри порушнику.

Отже товариство має право висловити свою думку щодо обов'язку позивача сплатити певні суми, обумовлені порушенням правил користування електроенергією, але таке рішення повинно носити суто декларативний, претензійний характер, а оскільки означені суми віднесені відповідачем до штрафу, як примусового заходу, таке рішення визнається незаконним.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Отже, оскаржуване рішення відповідача щодо продажу чи здачі в металобрухт будматеріалів, металевих конструкцій, споруд у вигляді огорож, металевого будиночку тощо, як таке, що порушує право власності позивача не відповідає наведеним конституційним нормам та положенням ст. ст. 316, 319, 321 ЦК України і підлягає скасуванню.

Проте вимога позивача про усунення перешкод у користуванні послугами електричної енергії та водопостачання, як спосіб захисту права власності, є неспроможною, оскільки відносини між постачальником і споживачем води та електроенергії не є правовідносинами власності, а відтак питання захисту прав суб'єктів цих відносин не відносяться до сфери захисту прав власності.

За змістом ст. ст. 4, 11 ЦПК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає один з визначених ст. 16 ЦК України чи встановлений іншим законом або договором спосіб захисту цивільного права. Суд не має права обирати спосіб захисту на власний розсуд, оскільки це є виключним правом позивача.

Стосовно незгоди позивача з рішенням відповідача про відключення від енергопостачання металевих споруд на ділянках АДРЕСА_1 і заварювання хвірток та входів до металевих споруд, відімкнення від водопостачання з пропозицією протягом місяця вивезти з ділянок своє майно слід керуватися правилами ст. 11 ЦПК України, за якими суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зазначенні рішення прийняті членами товариства, які були присутніми на дачах 28.10.2012р. та спільно правлінням і ревізійною комісією 29.10.2012р., які позивачем не оскаржені, у зв'язку з чим їх правомірність, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, судом не обговорюється.

Підтримка ж цих рішень позачерговими зборами членів садівницького товариства 03.11.2012р., само по собі, не має жодних юридичних наслідків, а тому суд, керуючись загальновизнаним правовим принципом - «дозволено все, що не заборонено законом», вважає допустимим висловлювання громадського ставлення до рішень, прийнятих органами управління товариства.

Вирішуючи питання щодо правомірності позбавлення позивача членства в товаристві, суд виходить з того, що ст. 13 Закону містить вичерпний перелік підстав припинення членства в кооперативі, яке припиняється у разі: добровільного виходу з нього; припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу; несплати внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу; смерті члена кооперативу - фізичної особи; ліквідації члена кооперативу - юридичної особи; припинення діяльності кооперативу. Виключення з членів кооперативу може бути оскаржене до суду.

Не зважаючи на це, статут товариства (п. 4.13) всупереч вимогам закону передбачає, що членство у товаристві припиняється, зокрема, у разі порушення статуту товариства.

Законодавець невипадково не відніс до підстав припинення членства в кооперативі «порушення статуту», оскільки така підстава має загальних характер і її наявність означала б наділення органів управління товариством необмеженими дискреційними повноваженнями.

За змістом ст. 8 Закону статут кооперативу, як правовий документ, що регулює його діяльність, не може містити положень, які суперечать законодавству.

За таких обставин рішення загальних зборів про виключення позивач з товариства за збір урожаю з чужих ділянок, викрадення предметів домашнього вжитку, порушення правил споживання електроенергії, негідну поведінку, є незаконним.

Рішення товариства про виділ земельних ділянок АДРЕСА_1 іншим, бажаючим членам товариства або стороннім особам, оскільки воно обумовлене виключенням позивача з товариства, яке визнається судом неправомірним, також підлягає скасуванню.

В той же час не може бути визнане протиправним рішення відповідача щодо виключення позивача зі списку на приватизацію земельних ділянок, які були йому виділені товариством для ведення садівництва, що по суті означає незгоду відповідача на вилучення частини належної йому земельної ділянки на користь позивача з метою її приватизації.

З матеріалів справи вбачається і не заперечується сторонами, що товариство створене для ведення колективного саду на земельній ділянці площею 8,4 га, яка розташована у радгоспі «Зірка» та надана товариству у безстрокове користування в порядку передбаченому ЗК УРСР 1970 року, що був чинним на час прийняття виконкомом міської ради рішення про відведення Жданівському автотранспортному підприємству 11431 (тепер ВАТ «Маріуполь-авто»), при якому було організоване товариство, земельної ділянки площею 8,4 га із земель радгоспу «Зірка» для організації колективного садівництва (а.с.180). Наступні Земельні кодекси закріпили право колективної і приватної власності громадян на землю та право постійного користування нею, зокрема право кооперативів громадян на отримання земельних ділянок для ведення колективного садівництва, у зв'язку з чим товариство є законним користувачем земельної ділянки (постанова Верховного Суду України від 06.06.2012р.), частиною якої користується й позивач, котрий відповідно до положень ст. ст. 81, 116 діючого ЗК України може порушувати питання про одержання ним безоплатно у власність чи в користування земельної ділянки, яка є вільною, тобто такою, що не перебуває у власності чи в користуванні іншої особи.

Надання громадянину в користування чи у власність земельної ділянки, що вже перебуває у власності або у користуванні іншої особи, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому ЗК України.

Таким чином, завідомо безпідставним є ініціювання питання про одержання у власність чи в користування земельної ділянки, яка не є вільною (ухвала Верховного Суду України від 19.01.2011р.).

Отже, згода власника (користувача) земельної ділянки на вилучення її частини на користь іншої особи є його виключним правом власника (користувача).

З урахуванням наведеного та положень ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України рішення зборів товариства про виключення позивача зі списку на приватизацію земельних ділянок, які знаходяться в його користуванні не може бути скасоване в судовому порядку.

Разом з тим, позивач, як член товариства, у встановленому законом та статутом порядку набув право користування земельними ділянками АДРЕСА_1. Даний факт не заперечується відповідачем, а відтак за правилами ст. 61 ЦПК України вважається доведеним.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Тому вимога позивача про усунення перешкод у користуванні його ділянками шляхом спонукання відповідача надати йому доступ до земельних ділянок АДРЕСА_1 є обґрунтованою.

Вимога позивача щодо скасування рішення загальних зборів товариства від 27.10.2012 року про накладення на нього штрафу в розмірі 500 грн. за порушення Правил користування приладами обліку електроенергії та підключення під електропостачання металевої споруди на ділянці АДРЕСА_1 є безпідставною, оскільки це рішення скасоване рішенням позачергових зборів членів товариства від 03.11.2012 року.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд виходить з того, що відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вимагаючи стягнення 10000 грн. у якості компенсації моральної шкоди, завданої неправомірними рішеннями відповідача, позивач посилався на те, що відповідач позбавив його можливості користуватися своїм майном та земельними ділянками, безпідставно звинувачував у крадіжках, у зв'язку з чим він був підданий незаконному затриманню працівниками міліції, що призвело до погіршення стану здоров'я і зумовило необхідність звернення до невропатолога, у якого він проходить курс лікування.

Пленум Верховного Суду України в п. 5 постанови N 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової

відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про

відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність

такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність

причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача

та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен

з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві

моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру,

за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в

якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює

заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також

інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем у цій справі не надано жодних доказів на підтвердження як самого факту погіршення стану здоров'я, постійного головного болю, безсоння, так і того, що ці явища обумовлені протиправними рішеннями відповідача. З виписки з амбулаторної карти вбачається, що позивач страждає мозкового кровообігу і хворіє з дитинства.

Не вважається протиправним, а відтак не є підставою для відшкодування шкоди й звернення особи до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину за відсутності ознак наклепу, наявність яких у даному випадку є недоведеним.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а згідно зі ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Враховуючи те, що окремі рішення відповідача визнані такими, які порушують майнові права позивача, суд, виходячи з уявлення про загальнолюдські цінності, вважає, що будь-яка протиправна поведінка зумовлює певні душевні страждання, що підлягають компенсації.

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Виходячи з наведеного, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача 100 грн., вважаючи таку суму розумним, виваженим та справедливим відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Щодо відшкодування судових витрат суд виходить з того, що правила ст. 88 ЦПК України щодо розподілу витрат у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог стосуються майнових спорів, ціна позову у яких визначена конкретною сумою грошових коштів і не поширюється на спори немайнового характеру, оскільки якісна й кількісна оцінка судом пропорційності частини задоволених немайнових вимог неможлива.

З урахуванням наведеного з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати, а саме 107,30 грн. судового збору за подачу позовної заяви та 107,30 грн. за звернення із заявою про забезпечення позову, яка була задоволена.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 79, 88, 169, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 23, 316, 317, 319, 321, 386, 526, 549, 626, 627, 629, 714 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до садового товариства «Ікарус» про скасування рішень відповідача, усунення перешкод у користуванні земельними ділянками і майном, яке на них знаходиться та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Рішення правління садового товариства «Ікарус» від 11 серпня 2012 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 500 грн. скасувати.

Рішення позачергових зборів членів садового товариства «Ікарус» від 03 листопада 2012 року про виключення ОСОБА_1 з членів товариства, оплату ним штрафу в розмірі 2550 грн., накладення штрафу в розмірі вартості майна, його продаж, здачу в металобрухт, виділ земельних ділянок АДРЕСА_1 іншим особам скасувати.

Зобов'язати садове товариство «Ікарус» надати ОСОБА_1 доступ до земельних ділянок АДРЕСА_1 та до майна, яке на них знаходиться.

Стягнути з садового товариства «Ікарус» на користь ОСОБА_1 100 грн. на відшкодування моральної шкоди та 214,60 грн. на відшкодування судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляція до Апеляційного суду Донецької області через Іллічівський райсуд м.Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: Н. В. Литвиненко