Рішення № 32454456, 11.07.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.07.2013р. Справа № 905/3295/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Захарченко Г.В. при секретарі судового засідання Зеленевій Т.М. розглянув в судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СХІД-ПАТЕНТ», м.Петровське, м.Красний Луч, Луганська область

до відповідача Державного підприємства «Орджонікідзевугілля», м.Єнакієве

про стягнення 1 845 706,11грн.

за участю представників:

від позивача: Поплавська І.А. (за довір.)

від відповідача: не з'явився

Суть справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «СХІД-ПАТЕНТ», м.Петровське, м.Красний Луч, Луганська область звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства «Орджонікідзевугілля», м.Єнакієве про стягнення 1845706,11грн., з яких: основний борг в сумі 79590,40грн., пеня в сумі 1757004,32грн., штраф в сумі 5571,33грн., 3% річних в сумі 2838,34грн., інфляція в сумі 701,72грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на договір поставки продукції №30 від 18.01.12р.; накладну №74 від 31.01.12р.; рахунок на оплату №59 від 31.01.12р.; довіреність на отримання цінностей; платіжні доручення.

Ухвалою від 13.05.13р. за вказаним позовом порушено провадження по справі №905/3295/13.

28.05.13р. відповідач надав заперечення на позовну заяву, в яких позовні вимоги визнав частково, а саме в частині: стягнення основного боргу в сумі 79590,40грн., 3% річних в сумі 2635,56грн., інфляції в сумі 701,72грн. В частині стягнення штрафу та пені просив відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

11.06.13р. від позивача надійшло клопотання в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України щодо накладення арешту на грошові кошти відповідача, в якому позивач просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в розмірі суми позову.

11.06.13р. від позивача надійшли пояснення №321 від 07.06.13р., в яких зазначено, що при розрахунку 3% річних позивачем допущені технічні помилки в періоді нарахування, у зв'язку з чим просить вважати вірним розрахунок 3% річних за період з 02.03.12р. 31.03.13р. на суму 2838,34грн.

04.07.13р. позивач надав обґрунтування причини забезпечення позову, в яких зазначив, що не прийняття засобів з забезпечення позову унеможливить виконання судового рішення у даній справі.

В судовому засіданні 04.07.13р. оголошено перерву до 11.07.13р.

Представник позивача в судовому засіданні 11.07.13р. підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 11.07.13р. не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений в судовому засіданні 04.07.13р.

Оскільки в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для вирішення спору, справа розглядається відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд ВСТАНОВИВ:

18.01.12р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «СХІД-ПАТЕНТ» (постачальник) та Державним підприємством «Орджонікідзевугілля» (покупець) укладений договір поставки продукції №30, за яким постачальник зобов'язується замовляти покупцю до виготовлення на підприємстві-виробнику та поставляти покупцю, а покупець приймати, оплачувати та використовувати у власній господарській діяльності промислові вибухові речовини, зазначені в п.1.2 договору, згідно порядку та умов, визначених даним договором (п.1.1 договору).

Продукція за даним договором - речовина вибухова промислового типу запобіжний патронований амоніт Ф5 (код 24.61.1) ТУ У 12.001740881002-95 (п.1.2 договору).

Орієнтовна кількість продукції за даним договором - амоніт Ф5 - 2,280т. (п.1.3 договору).

Ціна 1 тони продукції за даним договором становить 43680,010грн. (п.5.1 договору).

Сума даного договору складає 99590,40грн. (п.5.2 договору).

Згідно п.6.2 договору покупець зобов'язаний здійснити оплату по рахунку протягом 30 днів з дати поставки продукції.

Договір вступає в силу з 18.01.12р. та діє до 29.02.12р. (п.9.1 договору з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 30.12.10р.).

Договір поставки продукції №30 від 18.01.12р. підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств.

Оцінивши договір, з якого виникли права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського Кодексу України.

Відповідно ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається зі змісту укладеного між сторонами договору, сторонами погоджено всі істотні умови вищевказаного договору, відсутні докази визнання його у встановленому порядку недійсним. З наведеного суд робить висновок, що вищевказаний договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до наданої позивачем видаткової накладної №74 від 31.01.12р. постачальником було поставлено, а покупцем отримано товар на суму - 99590,40грн., що підтверджується підписом уповноваженого представника покупця на вищевказаній накладній та довіреністю на отримання цінностей №74 від 27.01.12р.

Постачальником належним чином оформлений та виставлений рахунок №59 від 31.01.12р. на оплату отриманого покупцем товару. Отже, обов'язок позивача вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 ЦК України.

Згідно вимог ст.ст. 525, 615 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна його умов не допускаються.

За приписом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами договору поставки продукції №30 від 18.01.12р. поставлена за накладною №74 від 31.01.12р. продукція мала бути оплачена протягом 30 днів з дати поставки, тобто до 01.03.12р. (включно).

Покупець здійснив часткову оплату отриманого товару на загальну суму 20000,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1547 від 05.07.12р. на суму 8333,33грн., №1547 від 05.07.12р. на суму 1666,67грн., №2148 від 17.08.12р. на суму 833,33грн., №2148 від 17.08.12р. на суму 4166,67грн., №2486 від 19.09.12р. на суму 4166,67грн.; №2486 від 19.09.12р. на суму 833,33грн.

Як вбачається з наданих суду документів, передбачене договором зобов'язання не виконане відповідачем в повному обсязі та у встановлений строк.

Наявність боргу в сумі 79590,40грн. відповідач визнав в запереченнях на позовну заяву та шляхом підписання з позивачем акту звіряння взаємних розрахунків станом на 16.05.13р., копія якого міститься в матеріалах справи. Під час розгляду справи відповідач не надав суду докази сплати позивачу заявленої суми боргу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, фактичний борг ДП «Орджонікідзевугілля» перед ТОВ «СХІД-ПАТЕНТ» становить 79590,40грн.

В силу статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно п.10.2 договору за порушення строків оплати поставленої за даним договором продукції покупець сплачує пеню в розмірі 10% від вартості продукції, за якою допущена прострочка оплати, за кожний день прострочки, а за прострочку понад 30 днів - додатково штраф в розмірі 7% від вартості продукції несплаченої в строк, узгоджений умовами договору.

Позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 1757004,32грн., що нараховувалась на сумі заборгованості 99590,40грн. за період з 02.03.12р. по 04.07.12р., на суму заборгованості 89590,40грн. - з 05.07.12р. по 16.08.12р. та суму заборгованості 84590,40грн. з 17.08.12р. по 31.08.12р.

Відповідач в запереченнях на позов зазначає, що строк позовної давності по стягненню штрафу та пені сплинув 02.03.13р. згідно ст.258 ЦК України та просить застосувати строк позовної давності.

Позивач в поясненнях стверджував, що у зв'язку з тим, що відповідач здійснив часткову оплату суми основного боргу, перебіг строку позовної давності був перерваний та знову розпочався 20.09.12р. Отже, позивач вважає, що звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення пені та штрафу в межах строку позовної давності.

Відповідно п.4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.13р. визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Як встановлено судом, відповідач здійснював оплату в рахунок погашення основного боргу за поставлену продукцію. Оплата пені та штрафу відповідачем не здійснювалася. В акті звірки розрахунків, підписаним сторонами 16.05.13р., відображена лише сума основного боргу. Отже переривання строку позовної давності стосовно пені та штрафу в даному випадку не відбулося.

За приписами п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п.4.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.13р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів» якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Позивачем на підставі п.10.2 договору заявлено до стягнення штраф в розмірі 5571,33грн. за прострочку оплати поставленої продукції понад 30 днів.

Оплата за умовами договору повинна бути здійснена відповідачем до 01.03.12р. (включно). Оскільки протягом 30 днів після встановлено терміну оплати, відповідного платежу відповідачем не здійснено, право нарахування штрафу виникло у позивача зі спливом 30 днів прострочення, тобто - 01.04.12р.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на положення підпункту 1 ч.2 ст.258 ЦК України та ст. 254 ЦК Цкраїни строк позовної давності за вимогою про стягнення штрафу сплинув 01.04.13р.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення пені та штрафу 24.04.13р., беручи до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення пені за період з 02.03.12р. по 23.04.12р. то в частині стягнення штрафу - повністю.

Крім того, пеня розрахована позивачем на підставі зазначеної в п.10.2 договору ставки в розмірі 10%.

Згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.

Згідно ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Отже яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Зазначена правова позиція висловлена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/224/2012 від 27.02.12р. «Про доповнення до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.11р. №01-06/249 «Про постанови Верховного суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів».

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що заявлена до стягнення з відповідача сума пені, розрахунок якої здійснений з урахуванням відсоткової ставки, встановленої в договорі, значно перевищує розмір пені, підрахунок якої здійснений з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ.

З огляду на викладене з урахуванням строку позовної давності, стягненню з відповідача підлягає пеня, обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, за період з 24.04.12р. по 31.08.12р. в сумі 5073,60грн.

Згідно ст.625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 2838,34грн. за період з 02.03.12р. по 31.03.13р. (з урахуванням пояснень №321 від 07.06.13р.).

Крім того, позивачем заявлено до стягнення інфляцію в розмірі 701,72грн. за березень, вересень та грудень 2012 року, а також за січень 2013 року.

Під час розгляду справи №905/3295/13 судом встановлений факт невиконання у встановлений строк зобов'язань щодо своєчасної оплати заборгованості за поставлений товар, з чого суд дійшов висновку про правомірне нарахування позивачем плати за прострочення виконання зобов'язання - 3% річних та інфляції.

Судом перевірена вірність зроблених позивачем розрахунків 3% річних та інфляції та встановлено, що заявлені позивачем вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Беручи до уваги викладене і враховуючи, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляції обґрунтовані, документально доведені і визнані відповідачем, вони підлягають задоволенню в повному обсязі, вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 5037,60грн.; в задоволенні решти вимог суд відмовляє.

Щодо клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в розмірі суми позову, суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Заявлену вимогу про забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що відповідач навмисно ухиляється від обов'язків по сплаті боргу і вчиняє дії, які будуть утрудняти реальне виконання винесеного по даній справі судового рішення. Крім того, позивач зазначає, що відповідач не розрахувався за продукцію, отриману у січні від ТОВ «СХІД-ПАТЕНТ» та придбав продукцію у іншого підприємства. На думку позивача, вказані дії свідчать про заздалегідь заплановану шахрайську схему з коштами позивача.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в такому випадку входить ймовірність припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути на момент виконання рішення. Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини такого звернення, та довести адекватність засобу забезпечення позову.

Позивачем не доведено, що невжиття заходів до забезпечення позову, може утруднити виконання рішення, а також не підтверджено імовірність того, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або зникнути на момент виконання рішення.

На підставі вищевикладеного суд відмовляє в задоволенні клопотання №322 від 07.06.13р. про вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612, 258, 261, 267, 549, 625, 712, §3 Глави 54 Цивільного кодексу України, ст.193, 265, §1 глави 30 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 22, 33-35, 43, 49, 68, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СХІД-ПАТЕНТ» до Державного підприємства «Орджонікідзевугілля» про стягнення 1845706,11грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Орджонікідзевугілля» (86493, Донецька область, м.Єнакієве, м.Юнокомунарівськ, вул.Третьякова, буд.72; ЄДРПОУ 26391908) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СХІД-ПАТЕНТ» (94540, Луганська область, м.Красний Луч, м.Петровське, вул.Леніна, буд.22, кв.6; ЄДРПОУ 34202067) основний борг в сумі 79590,40грн., пеню в сумі 5037,60грн., 3% річних в розмірі 2838,34грн., інфляцію в розмірі 701,72грн.; судовий збір в сумі 1763,36грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 11.07.13р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 16.07.13р.

Суддя Г.В. Захарченко