Ухвала суду № 32453161, 17.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" липня 2013 р. м. Київ К/800/8571/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Таранішиної Н.В.,

представника відповідача Грінь А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23.08.2012 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 року

у справі № 2а-1162/12/2170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Тім» (далі - позивач, ТОВ «Грін Тім»)

до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Каховська ОДПІ)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Грін Тім» звернулось у квітні 2012 року до суду з позовом до Каховської ОДПІ про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.03.2012 року за № 0000222301, № 0000231500, № 0000212301, № 0000322301, № 0000272301, № 0000282301, № 0000312301, № 0000292301.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 23.08.2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 року, позов задоволено частково: визнані нечинними податкові повідомлення-рішення від 29.03.2012 року № 0000312301 повністю, № 0000292301 повністю, № 00003223,1 повністю, № 0000282301 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 585 399,00 гривень, № 0000272301 в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2 337 113,00 гривень. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняте нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити, оскільки вони прийняти з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Каховська об'єднана державна податкова інспекція Херсонської області Державної податкової служби підлягає заміні її правонаступником Каховською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Херсонській області.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі висновків акту планової, виїзної перевірки позивача від 15.03.2012 року № 213/22/37249019 відповідачем винесені спірні податкові повідомлення-рішення: № 0000222301, яким збільшені грошові зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 160 700,0 грн.; № 0000231500, яким застосовано штрафну санкцію з податку на прибуток підприємств у сумі 510,0 грн.; № 0000212301, яким збільшені грошові зобов'язання із земельного податку на 41 435,19 грн.; № 0000322301, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 4 квартал 2011 року на 826 737,00 грн.; № 0000272301, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 4 квартал 2011 року на 2 383 363,00 грн.; № 0000282301, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2011 року у розмірі 588 387,00 грн.; № 0000312301, яким зменшено заявлену до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість за окремі перевірені податкові періоди на 25 393 557,00 грн.; № 0000292301, яким збільшено заявлену до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість за окремі перевірені податкові періоди на 9 132 710,00 грн.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги частково, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що за податковим повідомленням-рішенням № 0000222301 відповідач збільшив грошові зобов'язання позивача з податку на прибуток з іноземних юридичних осіб за основним платежем на 160 700,00 гривень через те, що позивач здійснив виплати на користь компанії «Laack Consulting» за розробку стратегії розвиту позивача та компанії «Team Green Holdings Limited» за погашення процентів за користування кредитами для потреб господарської діяльності позивача. Отримувачі коштів є нерезидентами України, надали позивачеві довідки податкових органів своїх країн про те, що вони є резидентами країн, з якими Україною укладено міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування.

Відповідач стверджує, що надані іноземними контрагентами позивача документи не перекладені українською мовою та на них відсутній апостиль. На думку відповідача, ці документи не легалізовані в Україні належним чином і тому не можуть бути підставою для не утримання позивачем з виплат нерезидентам податку на прибуток та не сплати його до бюджету. У зв'язку з тим, що позивач при проведені виплат іноземним партнерам не утримав податок на прибуток та не надав з цього податку звітність за ті періоди, у яких здійснено виплати (І, ІІ та ІV квартали 2011 року), відповідачем за податковим повідомленням-рішенням № 0000231500 застосовано штрафні санкції у сумі 510,00 гривень.

Відповідно до п. 160.1. ст. 160 Податкового кодексу України (далі - ПК України) будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Відповідно до п. 160.2. ст. 160 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), зобов'язані утримувати податок з таких доходів, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

За ст. 103 ПК України застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України. Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента. Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України. Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Відповідно до норм статті 103 ПК України для застосування міжнародних угод для уникнення подвійного оподаткування податковий агент (позивач) під час здійснення виплати на користь іноземної особи зобов'язаний був отримати від іноземного партнера відповідну довідку, легалізовану в Україні.

За наданими суду документами довідку для отримання пільг від компаній «Laack Consulting» та «Team Green Holdings Limited» позивачем було отримано у лютому 2012 року а легалізовано у березні 2012 року. Отже, судами встановлено, що на момент виплат, здійснених у І, ІІ та ІV кварталі 2011 року, позивач не довів наявність у нього документів про надання пільг з оподаткування доходів виплачених компаніям «Laack Consulting» та «Team Green Holdings Limited».

Також, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що за податковим повідомленням рішенням № 0000212301 позивачеві збільшено грошові зобов'язання з земельного податку на 41 436,19 грн., у тому числі за основним платежем на 41 435,19 грн. та за штрафними санкціями на 1 грн. Підставою для такого висновку відповідача було те, що позивач земельний податок із земельної ділянки, на якій знаходиться придбаний у грудні 2010 року торгівельний комплекс, сплатив з квітня 2011 року, виходячи із дати придбання земельної ділянки у власність, а не з моменту фактичного використання земельної ділянки, який визначається датою придбання майна, що розташоване на цій земельній ділянці.

Судами попередніх інстанцій досліджено договір купівлі-продажу від 09.12.2010 року та встановлено, що позивач придбав у ТОВ «Укрексімінвестпром» рухоме та нерухоме майно (майновий комплекс) за адресою Чаплинське шосе 7, м. Каховка, Херсонська область. Акт приймання-передачі майна складений 09.12.2010 року. Договір купівлі-продажу зареєстровано в КП «Каховське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради 10.12.2010 року. Земельна ділянка, на якій розташоване придбане за договором від 09.12.2010 року нерухоме майно, у власність позивачем була придбана 11.03.2011 року, державний акт на право власності на земельну ділянку видано 07.04.2011 року.

Відповідно до розділу ХІІІ ПК України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. За вимогами п. 287.6. ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що залучення позивача до сплати земельного податку за земельну ділянку за адресою Чаплинське шосе 7, м. Каховки з січня 2011 року, тобто з дати реєстрації права на нерухоме майно за договором купівлі продажу від 09.12.2010 року є правомірним.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що за результатами перевірки формування позивачем об'єктів оподаткування з податку на прибуток відповідач за податковим повідомленням-рішення № 000272301 зменшив від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за ІV квартал 2011 року на 2 383 363,00 грн., а за податковим повідомленням-рішенням № 000322301 зменшив від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток (далі - від'ємне значення) за ІV квартал 2011 року на 826 737,00 грн.

Відповідач стверджує, що зменшення від'ємного значення за ІV квартал 2011 року на 826 737,00 грн. проведено через те, що позивач у ІV кварталі 2011 року здійснив реалізацію автомобілів за цінами, нижчими ніж звичайна ціна (ціна придбання) та не задекларував у складі валових доходів декларації з податку на прибуток цей продаж основних засобів, а відповідно і відхилення від звичайної ціни у сумі 826 737,00 грн., чим, на думку відповідача, порушив вимоги п. 146.14. ст. 146 ПК України.

У складі валових доходів декларації з податку на прибуток відображаються результати від продажу товарів (послуг), які були придбані для такого продажу, або для використання у виробничому процесі цього платника податку та підлягали включенню до складу валових витрат такого платника податку на прибуток. Відповідно до Податкового кодексу України вартість придбаних основних фондів до складу валових витрат не відноситься, а переноситься на собівартість у вигляді нарахованої амортизації.

За вимогами п. 146.14. ст. 146 ПК України дохід від продажу або іншого відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів для цілей застосування цієї статті визначається згідно з договором про продаж або інше відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, але не нижче звичайної ціни такого об'єкта (активу).

При цьому, судами вірно зазначено, що відповідач не приймає до уваги те, що при відчужені (продажу) основних фондів до складу валових доходів, або валових витрат відносяться саме наслідки порівняння отриманих доходів з балансною вартістю цих фондів.

За приписами п. 146.13. ст. 146 ПК України сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над балансовою вартістю окремих об'єктів основних засобів та нематеріальних активів включається до доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Судами встановлено, що позивач під час складання декларацій з податку на прибуток вартість проданих основних фондів та збиток від їх продажу до складу валових витрат не включав і тому цей продаж не вплинув на розмір оподатковуваного прибутку позивача за ІV квартал 2011 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що за податковим повідомленням-рішенням № 0000272301 зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за ІV квартал 2011 року на 2 383 363,00 грн. відбулось у зв'язку із збільшенням валових доходів та у зв'язку із зменшенням валових витрат за відповідні періоди 2011 року.

Відповідач стверджує, що валові доходи позивача збільшено на 46 250,00 грн. через те що позивач до їх складу не включив отримані доходи від ПАТ «Дніпровська Перлина» у якості плати за оренду (лізинг) основних фондів.

Відповідно до п. 135.1. ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються з доходу від операційної діяльності, та інших доходів. Інші доходи включають доходи від операцій оренди/лізингу.

Разом з цим відповідач вважає неправомірним збільшення валових витрат позивачем у розмірі 78 456,00 грн. на суму нарахованої амортизації на основні фонди, які передані в оренду ПАТ «Дніпровська перлина» у зв'язку з тим, що ці основні фонди не використовуються у господарській діяльності позивача. Такими діями позивач, на думку відповідача, порушив вимоги статтей 144, 146 ПК України.

Відповідно до п.п. 14.1.3., 14.1.36., 14.1.27. ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами; витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником); амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

За п. 144.1. ст. 144 ПК України амортизації підлягають витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що нарахована амортизація є складовою частиною валових витрат платника податку у разі, коли така амортизація нарахована на основні фонди, які приймали участь в отримані оподатковуваного доходу (прибутку) платника податку, при цьому не має значення вид та розмір отриманого доходу з використанням цих основних фондів.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про неправомірність виключення із складу валових витрат нарахованої амортизації у сумі 78 456,00 гривень на передані в оренду основні фонди.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що за наслідками перевірки відповідач зменшив валові витрати позивача за 1 квартал 2011 року на 425 091,00 грн. та ІІ-ІV кварталу 2011 року на 601 477,00 грн. у зв'язку з тим, що за його даними це сума відсотків за користування позикою, отриманою від засновника компанії «Team Green Holding Limited», а дозволений розмір включення до складу валових витрат перевищує обмеження встановлені пп. 5.5.2 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.21994 року № 334/94-ВР та п. 141.2. ст.141 ПК України.

Відповідач стверджує, що позивач у ІІ-ІV кварталі 2011 року відсотки за користування коштами засновника включив до складу «Плати за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків», додатку «АВ» декларації з податку на прибуток.

Крім цього, судами встановлено, що компанія «Team Green Holding limited» стала засновником позивача у травні 2011 року, а плата за розрахунково-касове обслуговування позивача додатку «АВ» декларації з податку на прибуток складається з комісії банку у сумі 856 196,39 грн. у зв'язку з продажем валюти та 209 323,16 грн. - плати банку за розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку. Документальне підтвердження власної позиції, викладеної у акті перевірки, про витрати позивача на сплату відсотків засновникові включених до декларації з податку на прибуток за ІV квартал 2011 року відповідач не надав.

За таких обставин суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, не вбачають перешкод у віднесенні позивачем до складу валових витрат відсотків за користування коштами компанії «Team Green Holding Limited» та вважають непідтвердженими дані про таке віднесення відсотків у ІІ-ІV кварталах 2011 року.

З аналогічних обставин суди попередніх інстанції, з якими також погоджується колегія суддів касаційної інстанції, вважають протиправними висновки відповідача про безпідставне включення до складу валових витрат позивача витрат на послуги з обслуговування пасажирів в залі VIP, придбання продуктів харчування, послуги з обслуговування бізнес ланчу на загальну сумі 295 365,00 грн., витрат на попередню сплату послуг ПАТ «КПМГ Аудит» у сумі 230 245,00 грн., оплати винагород та заохочень працівникам апарату позивача у сумі 292 000,00 грн. та внесків на соціальні заходи, нараховані на таку оплату у сумі 99 200,00 грн., через відсутність підтверджуючих документів, а також включення документально непідтверджених витрат у сумі 53 919,00 грн.

Суди попередніх інстанцій на підставі наданих доказів встановили, що сума витрат позивача 970 729,00 грн. пов'язана з веденням оподатковуваної господарської діяльності позивача у 2011 році та за своєю суттю не відповідає витратам, визначеним відповідачем.

Судами зазначено, що позивач стверджує, що попередня оплата коштів ПАТ «КПМГ Аудит» у сумі 230 245,00 гривень не включалась до складу витрат на винагороду за консультативні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, а загальна сума задекларованих витрат 838 240,00 грн. включає у себе фактично надані послуги інших СПД. Аналогічно сума витрат 295 365,00 грн. складається з витрат на оренду легкового автотранспорту, послуг охорони, послуг перевезення, придбання МШП та не має нічого спільного з витратами на оплату послуг з обслуговування пасажирів в залі VIP, придбання продуктів харчування, послуг з обслуговування бізнес ланчу.

Також, судами попередніх інстанцій досліджені первинні документ та встановлено, що витрати позивача на заохочення працівників у сумі 391 200,00 грн. до складу валових витрат не включались, що сума витрат 539 109,00 грн. - це витрати на придбання ПММ, МШП та канцтоварів.

Відповідно до приписів п. 83.1. ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Судами встановлено, що під час складення акту перевірки відповідач не надав доказів, які були використані для складення висновків про неправомірне віднесення до складу валових витрат позивачем витрат на обслуговування пасажирів в залі VIP, придбання продуктів харчування, послуг з обслуговування бізнес ланчу, оплати винагород та заохочень працівникам апарату позивача, попередню сплату послуг ПАТ «КПМГ Аудит» та включення документально не підтверджених витрат.

За приписами ПК України платник податків не має право включати до податкового обліку та звітності документально не підтверджені показники, а тому, на думку суду, відповідно податковий орган не має права нараховувати додаткові податкові зобов'язання на підставі документально не підтвердженої інформації. Для забезпечення правомірності своїх висновків податковий орган під час проведення контрольно-перевірочної роботи зобов'язаний вжити всіх заходів для належного документування та підтвердження своїх висновків, без документального підтвердження висновків перевірки перегляд грошових зобов'язань платника податків неможливий.

За таких обставин суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, вірно вважають неправомірним зменшення валових витрат позивача на 970 729,00 грн. та врахування цього висновку для зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за ІV квартал 2011 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідач збільшив валові доходи позивача на 102 547,00 грн. у зв'язку з тим, що, на думку податкового органу, до їх складу слід було віднести вартість послуг інжинірингу, отриманих від нерезидента України, компанії «Laack Consulting» за актом виконання робіт від 21.10.2011 року, оплачених платіжним дорученням від 03.11.2011 року № 2. Включення цих послуг до складу валових доходів, на думку відповідача, передбачена статтями 135, 137 ПК УКраїни.

Разом з цим, судами попередніх інстанцій досліджені надані позивачем документи, з яких вбачається, що операції з компанією «Laack Consulting» є витратами позивача у зв'язку з веденням господарської діяльності, які передбачали грошову компенсацію їх вартості, ця обставина не спростована відповідачам під час перевірки та розгляду справи.

За таких обставин суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, дійшли вірного висновку, що під час перевірки та при розгляді справи відповідачем не доведено обставин, які б дозволили витрати позивача на придбання інжинірингових послуг вважати його валовими доходами, а тому, приймаючи до уваги приписи статей 135, 137 ПК України ці витрати не можуть вважатись валовими доходами позивача та враховуватись при зменшенні його від'ємного значення за ІV квартал 2011 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідач збільшив валові доходи позивача на 106 122,00 грн. через те, що вважає, що позивач у порушення пп. «в» 135.4.2. п. 135.4. ст. 135 ПК України не включив до складу валових витрат належну неустойку за несвоєчасне виконання ПАТ «Дніпровська перлина» зобов'язань з продажу акцій позивачу.

Судами досліджено договір купівлі-продажу від 04.03.2011 року, відповідно до умов якого ПАТ «Дніпровська перлина» протягом трьох днів мало передати позивачу акції власного статутного фонду на суму 1 020 000,00 грн., за невиконання зобов'язань передбачалась неустойка у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на момент прострочення.

Відповідач стверджує, що умови договору від 04.03.2011 року вчасно не виконані, акції не передані, розрахункова сума неустойки становить 10 495 800,00 грн. У зв'язку з чим судами встановлено, що дані про фактичне отримання цієї суми відповідачем не доведені, а позивачем спростовуються.

За приписами п. 137.13. ст. 137 ПК України суми штрафів та/або неустойки чи пені, отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду, включаються до складу доходів платника податку за датою їх фактичного надходження, тому суди правомірно вважають безпідставними висновки відповідача про збільшення валових доходів та зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за ІV квартал 2011 року на 106 122,00 грн.

Крім цього, судами встановлено, що відповідач стверджує, що позивач занизив валові доходи на 4415,00 грн. у зв'язку з реалізацією товару (розсади капусти) за цінам нижче, передбачених у договорі. Відповідач зазначає, що за договором № 2202-К від 22.02.2011 року передбачались поставки розсади капусти ПАТ «Дніпровська перлина» за ціною 0,3137 за одиницю, фактична поставка здійснена за ціною 0,30920 за одиницю. Занизивши валовий дохід від такого продажу позивач, на думку відповідача, порушив вимоги статей 135, 137 ПК України.

Відповідно до п. 137.1. ст. 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Таким чином, ПК України передбачає визначення доходу від продажу товарів саме на підставі документу, що визначає дату переходу покупцеві права власності на товари, таким документом є бухгалтерська накладна. Відмінність цін у договорі та бухгалтерській накладній може свідчити про додаткову зміну умов поставки товару, або порушення умов договору з боку покупця.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що при проведені перевірки відповідач збільшив валові доходи позивача на 18 196,00 грн., на вартість списаної у серпні 2011 року бракованої сільськогосподарської продукції. Відповідач вважає, що при списані придбаної сільськогосподарської продукції на брак, позивач у відповідності із статтями 135, 137 ПК України мав збільшити власний валовий дохід на суму списаної продукції та використаної не у власній господарській діяльності. Позивач, на думку відповідача, зависив від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

З 01.04.20011 року валові витрати платника податку на прибуток формуються виходячи з витрат, які поніс платник для отримання оподатковуваних доходів. При цьому сума таких витрат визначається, виходячи із собівартості проданих товарів та послуг та інших витрат господарської діяльності платника податку. Датою збільшення валових витрат є дата фактичного використання придбаних товарів (робіт, послуг) для отримання оподатковуваного доходу.

За таких обставин суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, дійшли вірного висновку, що під час перевірки та при розгляді справи відповідач не довів що списана у серпні бракована сільськогосподарська продукція була включена позивачем до складу валових витрат попередніх податкових періодів, тому суди вірно вважають неправомірним зменшення валових витрат позивача на 18 196,00 грн. у зв'язку із списанням сільськогосподарської продукції та врахування цього висновку при зменшені від'ємного значення за ІV квартал 2011 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що за податковими повідомленнями-рішеннями № 00003122301, № 0000282301, № 0000292301 за результатами перевірки декларування та сплати грошових зобов'язань позивача з ПДВ відповідач: зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за декларацією позивача за грудень 2011 року на 588 387,00 грн.; зменшив суму бюджетного відшкодування з ПДВ на загальну суму 25 393 557,00 грн. у тому числі за лютий 2011 року на 2 483 717,00 грн., за березень 2011 року на 136 621,00 грн., за квітень 2011 року на 148 561,00 грн., за травень 2011 року на 1 936 800,00 грн., за червень 2011 року на 4 925 585,00 грн., за липень 2011 року на 3 443 476,00 грн., за серпень 2011 року на 6 584 734,00 грн., за листопад 2011 року на 1 394 167,00 грн., за вересень 2011 року на 1 474 853,00 грн. та за жовтень 2011 року на 2 865 043,00 грн., застосував штрафні санкції у сумі 4 471 724,00 грн. за завищене декларування бюджетного відшкодування; збільшив суму бюджетного відшкодування на загальну суму 9 132 710,00 грн. у тому числі за лютий 2011 року на 249 333,00 грн., за червень 2011 року на 1 922 948,00 грн., за липень 2011 року на 1 517 832,00 грн., за серпень 2011 року на 3 225 836,00 грн., за вересень 2011 року на 581 031,00 грн. за листопад 2011 року на 529 053,00 грн., за грудень 2011 року на 1 106 677,00 грн.

Відповідач стверджує, що податкове повідомлення-рішення від 29.03.2012 року № 0000282301 про зменшення від'ємного значення з ПДВ за грудень 2011 року складене у зв'язку із збільшенням податкового зобов'язання позивача на 7353,00 грн. та зменшенням податкового кредиту на 581 034,00 грн.

Судами встановлено, що під час складення акту перевірки відповідач встановив, що позивач занизив податкові зобов'язання на 2987,69 грн. у зв'язку з не включенням до їх складу доходів, отаманих від ПАТ «Дніпровська перлина» та ПП «Майстер-Клас», пов'язаних з орендою основних засобів. Крім того позивач, за даними відповідача, занизив податкові зобов'язання на 4365,31 грн. у зв'язку з не вірним визначенням бази оподаткування при продажі легкового автомобіля фізичній особі.

Відповідно до ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у у грудні 2011 року позивач здійснив продаж автомобіля TUCSON 207888 ВТ0005АН за ціною 133 333,33 грн., балансова (залишкова) вартість автомобіля складала 155 159,87 грн., ПДВ з цього продажу обраховане з реалізаційної, а не з балансової вартості автомобіля. Відповідач стверджує, що під час продажу автомобіля позивач перевів його до складу невиробничих основних фондів у зв'язку з чим використовував його не у господарській діяльності. На думку податкового органу, наслідок такого переведення - основні фонди (автомобіль) вважається умовно проданим, а ПДВ визначається, виходячи з балансової (залишкової) вартості цих основних фондів.

Відповідно до ст. 198 ПК України ПДВ з вартості придбаних товарів (робіт, послуг), у тому числі основних фондів, включається до складу податкового кредиту під час такого придбання незалежно від дати початку використання цих товарів в оподатковуваних господарських операціях платника податку. У разі продажу цих товарів, у тому числі основних засобів, збільшуються податкові зобов'язання платника податків на суму ПДВ, отриманого від такого продажу.

Використання придбаних товарів у господарській діяльності платника податків полягає у їх використанні для отримання оподатковуваного доходу для визначення податкових зобов'язань, при цьому таке використання може полягати як у прямому використані цих товарів так і шляхом їх перетворення у процесі виробничої діяльності платника податків. Не виробниче використання товарів (основних фондів) полягає у тому, що ці товари використовуються для господарської діяльності, яка не спричиняє отримання оподатковуваного доходу (визначення податкових зобов'язань).

Судами встановлено, що позивач за спірними правовідносинами здійснив продаж основних фондів при цьому не змінивши напрямок їх використання, тобто призначення основних фондів полягало у отримані оподатковуваного доходу позивача.

За таких обставин суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, дійшли вірного висновку, що переведення основних фондів до складу основних фондів невиробничих фондів та продаж цих основних фондів не є тотожними поняттями, у зв'язку з чим суди вірно вважають неправомірним збільшення податкового зобов'язання позивача на 4365,31 грн. у зв'язку з продажем автомобіля TUCSON 207888 ВТ0005АН.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідач зменшив податковий кредит позивача за грудень 2011 року на 491 734,02 грн. у зв'язку з тим, що податкова накладна від 14.04.2011 року № 5, складена ТОВ «БЕЛЕКС МЕТАЛЛ», у Єдиному реєстрі реєстрації податкових накладних не зареєстрована. Крім того, відповідач виключив із податкового кредиту грудня 2011 року податкову накладну від 29.04.2011 року на суму ПДВ 42 722,26 грн., складену ТОВ «БАЛЕКС МЕТАЛЛ», тому що податковий кредит не підтверджений жодною із подій (отримання товару чи сплатою коштів).

За приписами пп. 11. підрозділу 2 розділу ХХ ПК України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. До платників податку, для яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого пункту 201.10. статті 201 цього Кодексу.

За абзацами восьмим та дев'ятим пункту 201.10. статті 201 ПК України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період. Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

За приписами п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). З цих обов'язок постачальника товарів ( робіт, послуг) щодо реєстрації податкових накладних виникає у податковому періоді, який припадає на дату виникнення обов'язків із складання цієї податкової накладної. Виходячи з дати сплати коштів та фактичного постачання товарів податкові накладні мали бути складеними у квітні 2011 року, а розмір ПДВ по цим податковим накладним дозволяв формувати податковий кредит без обов'язкової реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі.

Суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, вважають за можливе використання позивачем податкових накладних, які складені у квітні 2011 року для формування податкового кредиту грудня 2011 через те, що за п. 198.6. ст. 198 ПК України, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. Дотримання часового проміжку для формування податкового кредиту позивача по відносинам з ТОВ «БЕЛЕКС МЕТАЛЛ», свідчить що позивач правомірно включив ПДВ у сумах 491 734,02 грн. та 42 722,26 грн. до податкового кредиту грудня 2011 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідач зменшив податковий кредит позивача на 37 644,78 грн. по операціям позивача з ТОВ «Євро Лізинг» з оплати винагороди та за користування і поповнення паливних карток.

Судами зазначено, що позивач стверджує, що для потреб господарської діяльності отримував карки у ТОВ «Євро Лізинг» для заправки паливно-мастильними матеріалами власного автотранспорту. Вартість ПММ визначалася із вартості ПММ та комісійної винагороди, які встановлювались постачальником ПММ. Зауважень стосовно належного використання придбаного ПММ у оподатковуваній господарській діяльності позивача зі сторони відповідача у акті перевірки не зазначалось.

Відповідно до статтей 198-201 ПК України до податкового кредиту платника податку відноситься підтверджена податковими накладними сплата (нарахування) ПДВ постачальниками товарів (робіт, послуг) що до товарів (робіт, послуг), які призначені для використання в оподатковуваній господарській діяльності платника податку. Інших, додаткових обмежень стосовно формування податкового кредиту платника ПДВ ПКУ не передбачено.

Вартість придбаного позивачем ПММ у ТОВ «Євро Лізинг» визначається з вартості ПММ та винагороди постачальника за здійснення цієї господарської операції, така вартість є базою для розрахунку ПДВ постачальником ПММ.

З цих підстав суди попередніх інстанцій правомірно вважають включення ПДВ у сумі 37 644,78 грн. до податкового кредиту позивача з операцій з постачання ПММ ТОВ «Євро Лізинг» за паливними картками.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції дійшли висновку про неправомірність виключення відповідачем із складу податкового кредиту позивача ПДВ у сумі 8333,34 грн. по операціям з ПП «Будсервіс» та 600,00 грн. по операціям з ФОП ОСОБА_3

Судами зазначено, що відповідач стверджує що у податкових накладних від 23.12.2011 року № 2 та від 27.12.2011 року № 3, виписаних на суму авансових платежів, ПП «Будсервіс» не вказав номенклатуру товару, а ФОП ОСОБА_3 податкову накладу від 23.11.2011 року № 7985 на суму ПДВ 600,00 грн. із надання експедиційних послуг не відобразила у складі власних податкових зобов'язань.

Авансова сплата коштів майбутньому постачальникові товарів (робіт, послуг) не засвідчує фактичне здійснення господарської операції, але дозволяє формування податкового кредиту покупця у зв'язку із сплатою коштів, через те визначення номенклатури можливої поставки товарів неможливе. За статтями198-201 ПК УКраїни формування податкового кредиту покупця послуг не ставиться у залежність від сплати (декларування) податкових зобов'язань постачальника цих послуг і тому недекларування зобов'язань з поставки послуг ФОП ОСОБА_3 свідчить про невиконання податкових обов'язків цього постачальника та не є перешкодою у формуванні податкового кредиту позивача.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції дійшли висновку про протиправність зменшення відємного значення з ПДВ позивача за груень 2011 року на 585 399,31 грн. за податковим повідомленням-рішенням № 0000282301.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що за податковими повідомленнями-рішенням № 0000292301 та № 0000312301 позивачеві за одні й ті ж податкові періоди 2011 року збільшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на 9 132 710,00 грн. та зменшено бюджетне відшкодування на 25 393 557,00 грн., а також застосовано штрафні санкції у сумі 4 471 724,00 грн. за виявлене завищення бюджетного відшкодування з ПДВ.

Виходячи з норм ПК України зобов'язання платників податків із сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів можуть бути визначені самим платником податків або податковим органом на підставі податкової звітності чи за наслідками документальних перевірок цих платників податків. Платники податку у Декларації з ПДВ визначають розмір належних до сплати податкових зобов'язань з ПДВ чи суму від'ємного значення з цього податку; у залежності від наявності податкових зобов'язань наступних податкових періодів чи фактичної сплати ПДВ постачальникам визначається розмір бюджетного відшкодування з ПДВ чи розмір від'ємного значення з ПДВ який включається до складу податкового кредиту наступних податкових періодів. Враховуючи специфіку декларування, обчислення та сплати ПДВ, які передбачені у Податковому кодексу України та нормативних документах ДПС України із складання Декларації з ПДВ наслідком перевірки кожного показника декларації з ПДВ можуть бути збільшення (зменшення) або залишення без змін показників цієї податкової звітності. З цих підстав суд вважає некоректним складення висновків стосовно завищення та заниження бюджетного відшкодування з ПДВ за один і той же податковий період.

Судами встановлено, що у 2011 році позивач за уточнюючими деклараціями з ПДВ задекларував бюджетне відшкодування з ПДВ у сумі 25 393 557,00 грн., яке склалось із 9 132 710,00 грн. - суми ПДВ сплаченого ТОВ «Укрексімінвестпром» при придбані основних фондів, решта - 16 260 847,00 грн. сплачена ТОВ «Олеся» у зв'язку проведеними роботами по перебудові придбаних нежитлових приміщень у овочесховище потужністю 200 тис. тон.

Крім цього, судами встановлено, що позивач як платник ПДВ зареєструвався у податковому органі 23.11.2010 року. Відповідач, посилаючись на абзац «а» п. 200.4., п. 200.6. ст. 200 ПК України, стверджує, що позивач при складані основних декларацій з ПДВ за січень-грудень 2011 року не задекларував бюджетне відшкодування з ПДВ у сумі 9 132 710,00 грн. від придбання основних фондів, а тому не мав права на таке декларування в уточнюючих деклараціях. Окрім того відповідач, посилаючись на п. 200.5 ст. 200 ПК України стверджує, що позивач не мав право до закінчення річного терміну з моменту реєстрації декларувати бюджетне відшкодування з ПДВ у сумі 16 260 847,00 грн., яке виникло у зв'язку із сплатою ТОВ «Олеся» вартості робіт по реконструкції нежитлового приміщення у овочесховище потужністю 200 тис. тон. Відповідач стверджує, що без річного обмеження до бюджетного відшкодування відносяться витрати платника податку на сплату ПДВ у зв'язку з придбанням чи будівництвом основних фондів, а роботи з реконструкції приміщення не є тотожними з придбанням чи будівництвом основних фондів, а тому такі суми сплаченого ПДВ не підлягають бюджетному відшкодуванню. Відповідач, посилаючись на Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 18 «Будівельні контракти», затвердженого наказом Мінфіну України від 28.04.2001 року № 205, стверджує, що будівництво - це спорудження нового об'єкту, а позивач замовив саме реконструкцію нежитлових приміщень під овочесховище, що не є новим об'єктом, а є лише перебудовою.

Відповідно до п. 200.5. ст. 200 ПК України не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Статтею 14 ПК України передбачено поняття, які вживаються для визначення положень цього кодексу. Серед таких понять відсутнє визначення поняття придбання, спорудження та будівництва основних фондів, тому для їх застосування в оподаткуванні господарських процесів слід застосовувати визначення цих понять, що передбачені у інших нормативних документах України.

Отже при кваліфікації господарських відносин позивача з ТОВ «Олеся» відповідач використав не повне визначення поняття будівництва, що викладене у П(С)БО № 18 «Будівельні контракти», внаслідок чого був спотворений висновок відповідача про обґрунтованість включення до бюджетного відшкодування цієї операції.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що головна економічна суть п. 200.5. ст. 200 ПК України полягає у тому, що до бюджетного відшкодування з ПДВ незалежно від дати реєстрації та обсягів оподатковуваних операцій платника податку мають включатись всі витрати платника податку у зв'язку з придбанням основних фондів та у зв'язку з введенням цих основних фондів в експлуатацію. Саме тому, суди дійшли вірного висновку, що до бюджетного відшкодування з ПДВ позивача за 2011 рік у зв'язку придбанням або спорудженням (будівництвом) основних фондів має включатись не тільки ПДВ, сплачене ТОВ «Укрсімінвестпром», а і ПДВ сплачене ТОВ «Олеся».

Відповідно до п. 50.1. ст. 50 ПК України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім митної декларації або обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою, чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Таким чином, ст. 50 ПК України передбачено можливість платника податків на внесення виправлень до податкової звітності або шляхом надання уточнюючих декларацій або включення виправлених даних до поточної податкової звітності, при цьому показники декларацій будуть вважатись виправленими, якщо цей платник податків до перевірки податкового органу сплатить уточнене податкове зобов'язання та штраф у зв'язку з заниженням такого уточненого зобов'язання.

За своєю специфікою бюджетне відшкодування підлягає декларуванню безпосередньо у періоді його виникнення, платник ПДВ не має альтернативи щодо декларування або не декларування такого бюджетного відшкодування, використання права на бюджетне відшкодування у інших податкових періодах не допускається, саме тому виправлення помилок при декларуванні бюджетного відшкодування можливе виключно наданням уточнюючих декларацій з ПДВ за той податковий період, коли виник обов'язок з декларування цього відшкодування.

За своєю суттю бюджетне відшкодування - це сума коштів платника податків, які він сплатив іншим платникам податку у зв'язку з веденням власної господарської діяльності, повернення яких гарантує держава та які тимчасово перебувають у розпорядженні Державного бюджету України.

При визначенні напрямку використання бюджетного відшкодування, платник податку має право визначати цей напрямок на власний розсуд протягом строку давності з моменту виникнення права на таке відшкодування. Зміна напрямку використання бюджетного відшкодування повинна відбуватись у порядку, передбаченому для уточнення показників податкової звітності, викладеному у ст. 50 ПК України.

З цих підстав суди попередніх інстанцій правомірно вважають незаконним висновок відповідача про неможливість декларування бюджетного відшкодуваня з ПДВ в уточнюючих деклараціях з ПДВ, у зв'язку з чим вважають за необхідне скасувати податкове повідомленняґ-рішення № 0000292301.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Замінити Каховську об'єднану державну податкову інспекцію Херсонської області Державної податкової служби її правонаступником Каховською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Херсонській області.

Касаційну скаргу Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23.08.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 року у справі № 2а-1162/12/2170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько