Ухвала суду № 32453079, 17.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" липня 2013 р. м. Київ К/9991/69359/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.04.2012 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 р.

у справі № 2а-2194/12/0170/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Навікас» (далі - позивач, ТОВ «Навікас»)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Сімферополі)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Навікас» звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до ДПІ у м. Сімферополі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0014812301 від 15.02.2012 р.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.04.2012 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 р., позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі від 15.02.2012 р. №0014812301, яким ТОВ «Навікас» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 324 824,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.04.2012 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 12.01.2012 р. №95 та п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.79.1 ст.79, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.20 Податкового кодексу України ДПІ у м. Сімферополі з 13.01.2012 р. протягом п'яти робочих днів була проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Навікас» з питань перевірки взаємовідносин з ТОВ «ТД «Стренг» за червень 2011 року, за результатами якої складено акт від 25.01.2012 р. №631/23-4/33848871 та встановлено порушення позивачем п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.п.187.1.а п.187.1 ст.187, п.1881 ст.188, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено залишок від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 324 824,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.02.2012 р. № 0014812301 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 324 824,00 грн.

Як вбачається з акту перевірки від 25.01.2012 р. №631/23-4/33848871, висновки податкового органу ґрунтуються на підставою операцій, які були проведені між ТОВ «Навікас» та ТОВ «ТД «Стренг» у червні 2011 року, зокрема, в акті зазначено, що згідно договору № 9 від 01.05.2011 р. ТОВ «Навікас» придбало у ТОВ «ТД «Стренг» автозапчастини, у той час як у податкових накладних наданих до перевірки серед запчастин у більшості вказані авіазапчастини, а саме: авіадвігун, установка для заміни коліс, панелі запуску, що не відповідає документам наданим до перевірки. Перевіркою ТОВ «ТД «Стренг» встановлено, що чисельність робітників складає три особи, що унеможливлює розвантажувально-завантажувальні роботи враховуючи вагу авіазапчастин. Також встановлено, що відвантажений на адресу ТОВ «Навікас» товар отримано ТОВ «ТД «Стренг» згідно договору поставки № 01/06-7 від 01.06.2011 р., укладеному з ТОВ «Таврія-Славутичторг».

Таким чином, виходячи з вказаного акту, перевіркою встановлено, що у ТОВ «ТД «Стренг» відсутні необхідні дозволи, складські приміщення, персонал, транспортні засоби та основні фонди, відсутні трудові ресурси. На підставі зазначених обставин, податковий орган й дійшов висновку, що податковий кредит за червень 2011 року сформовано у порушення норм Податкового кодексу України в наслідок укладення угод з контрагентом ТОВ «ТК «Стренг», фінансово-господарська діяльність якого здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільно-правової дієздатності, фінансово-господарські взаємовідносини між вказаними підприємствами та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків.

З матеріалів справи вбачається, що 01.05.2011 р. між позивачем та ТОВ «ТД «Стренг» укладено договір № 9 купівлі-продажу авіаційно-технічного майна, автозапчастини, що є товаром за цим договором. За умовами вказаного договору продавець зобов'язується поставити товар згідно видаткових накладних та надати необхідну технічну документацію, покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти товар згідно видаткових накладних, сплатити вартість поставленого товару у строки і в сумі, зазначені у договорі і видаткових накладних.

Виконання зазначених вище договорів підтверджують наявні в матеріалах справи накладні № 1-4, № 2-4 від 04.06.2011 р.; податкові накладні; банківські виписки на виконання договору від 01.05.2011 р. № 9 такі суми: 100 000,00 грн. 21.06.2011 р.; 43 865,00 грн. 17.08.2011 р.; 288 220,00 грн. 31.10.2011 р.; 117 360,00 грн. 01.11.2011 р.; 199 000,00 грн. 03.11.2011 р.; 59 000,00 грн. 14.11.2011 р.; 106 598,00 грн. 06.12.2011 р.; видаткові накладні № РН-0000236, № РН-0000237, № РН-0000227; № РН-0000230, № РН-0000229, № РН-0000228, № РН-0000232, № РН-0000231, № РН-0000233, № РН-0000234, №РН-0000235.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Кодексу).

Згідно з п.п.16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що право платника податку на податковий кредит взагалі не залежить від тієї обставини, чи відображалися суми податку на додану вартість у податковій звітності контрагентів платника податку і чи сплачувався ними податок на додану вартість.

Перелік документів, що є підставою для нарахування податкового кредиту визначено ст. 201 Податкового кодексу України і саме наявність цих документів є обов'язковою умовою для формування платниками податків податкового кредиту.

Крім того, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, щодо заперечення проти твердження відповідача, що укладений між позивачем та постачальником правочин є недійсним (нікчемним) відповідно до приписів ст. 228 Цивільного кодексу України, як такий, що порушує публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абз.1 ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених ч.ч.1-3, ч.5, ч.6 ст.203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та контрагентом не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Висновки ДПІ у м. Сімферополі про порушення ТОВ «Навікас» вимог Податкового кодексу України ґрунтуються виключно на судженні про неможливість контрагента позивача здійснювати господарську діяльність у спірних правочинах, а обґрунтованість та правомірність згаданого судження не знайшла свого підтвердження при розгляді даної справи судами попередніх інстанцій, таким чином висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень закону мають характер припущень, а відтак, не можуть бути покладені в основу податкового повідомлення - рішення.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які правомірно визначили необґрунтованість висновків відповідача, викладені в акті перевірки від 25.01.2012 р. № 631/23-4/33848871 про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України та скасували податкове повідомлення-рішення від 15.02.2012 р. №0014812301.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.04.2012 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 р. у справі № 2а-2194/12/0170/16 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М. І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно