Рішення № 32437913, 10.07.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" липня 2013 р.Справа № 916/579/13-г

За позовом: приватного підприємства "Альянс-Інвест"

до відповідачів: 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про визнання договору недійсним та застосування наслідків його недійсності

Суддя Цісельський О.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача ФОП ОСОБА_1: ОСОБА_3, довіреність від 17.06.2013р.

Від відповідача ФОП ОСОБА_4: ОСОБА_3, довіреність від 17.06.2013р.

СУТЬ СПОРУ: Позивач, приватне підприємство "Альянс-Інвест", звернувся до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, в якому просить суд визнати недійсним договір №373 від 12.02.2007р. купівлі-продажу нежилого приміщення магазину №31, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, укладений між приватним підприємством "Альянс-Інвест", фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.03.2013р. позовну заяву (вх.№940/2013) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Позивач в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідач ФОП ОСОБА_1 заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити позивачу у їх задоволенні у повному обсязі, однак відзив на позов суду не надав.

Відповідач ФОП ОСОБА_2 заявлені позивачем позовні вимоги не визнає з підстав викладених у відзиві на позов (вх.№15930/13 від 22.05.2013р.) та просить суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідачів, суд встановив:

20 червня 2006р. між приватним підприємством "Альянс-Інвест", ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу, згідно умов п.1 якого, приватне підприємство "Альянс-Інвест" передає у власність, а громадяни ОСОБА_5, ОСОБА_7 приймають у власність, в рівних частинах кожний, нежиле приміщення магазину АДРЕСА_2, та складається і цілому з нежилого приміщення другого поверху, загально площею 206,2 кв.м. Вказане нежиле приміщення належить на праві власності Продавцю, приватному підприємству "Альянс-Інвест", на підставі свідоцтва про право власності САА №438557, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 26 серпня 2004 року, та зареєстрованого в Комунальному підприємстві "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" у книзі 37 неж на стор.32 №3119, реєстраційний №7758670.

12 лютого 2007р. між ОСОБА_5, ОСОБА_7 (Продавці) та ОСОБА_2, ОСОБА_8 (Покупці) було укладено договір купівлі-продажу, згідно умов п.п.1.1., 1.2. якого, Продавці продали, а Покупці в рівних частках кожний купили нежиле приміщення магазину №31, що знаходиться в АДРЕСА_2, та складається в цілому з нежилого приміщення другого поверху, загальною площею 206,2 кв.м., (надалі Приміщення). Приміщення належить Продавцям в рівних частках на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 20.06.2006 року за реєстровим №3601. Право власності зареєстровано в реєстрі права власності на нерухоме майно за №7758670, номер запису 3119 в книзі 54 неж-10. Витяг про реєстрацію право власності виданий Комунальний Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" 21.06.21006р. за №11009948.

Обґрунтовуючи свої позивні вимоги позивач вказує, що ухвалою господарського суду Харківської області від 14 червня 2010 року за заявою ФОП ОСОБА_10 порушено провадження у справі №Б-39/72-10 про банкрутство ПП "Альянс Інвест" та введено процедуру розпорядження майном. Постановою господарського суду Харківської області від 23 січня 2012 року по справі №Б-39/72-10 про банкрутство ПП "Альянс-Інвест" останнього визнано банкрутом, та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду Харківської області 10 травня 2012 року ліквідатором по справі №Б-39/72-10 призначено арбітражного керуючого Лєснова С. О. (Свідоцтво НОМЕР_2 від 13.02.2013року, місце проживання 83054, АДРЕСА_1, ІПННОМЕР_1).

Частиною 1 статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що ліквідатор з дня свого призначення очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу.

Згідно з частиною 4 статті 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", при реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.

Позивач вказує, що у зв'язку із вищевикладеним, ліквідатором були здійсненні заходи щодо виявлення майна банкрута, шляхом направлення запитів до усіх установ, які мають необхідний обсяг інформації щодо активів підприємства - банкрута.

Крім того, ліквідатору ПП "Альянс-Інвест" випадково стало відомо, що нерухоме майно - нежиле приміщення магазину АДРЕСА_3, до порушення справи про банкрутство останнього, належало ПП "Альянс-інвест", однак на підставі договору купівлі-продажу від 12.07.2007 року за №373, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12 - власником вказаного майна стали ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2

Частиною 1 статті 25 Закону встановлено, ліквідатор з дня свого призначення з підстав, передбачених статтею 17 Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника.

Як зазначає позивач у позові, що вартість нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу була надзвичайно занижена в порівнянні з дійсною ринковою вартістю об'єкта нерухомості, що дає усі підстави стверджувати, що укладання вказаної угоди спричинило збитки кредиторам боржника, оскільки об'єкт нерухомості не увійшов до складу ліквідаційної маси, а фактично, з метою ухилення від розрахунку із кредиторами, боржником було вилучено об'єкт нерухомості із ліквідаційної маси та продано за ціною, значно нижчою від ринкової вартості, наслідком чого є те, що кредитори боржника позбавлені можливості задовольнити свої кредиторські вимоги до боржника, що й зумовило в свою чергу звернення позивача до господарського суду Одеської області з відповідним позовом, за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних правових підстав.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: зокрема, визнання правочину недійсним.

Частина 1 статті 92 ЦК України зазначає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частини 1, 4 ст. 202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільне законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1,4 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач у якості підстави визнання оспорюваного договору недійсним, зазначає про невідповідність ціни договору фактичному рівню ринкових цін.

З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Із системного аналізу тексту, укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1,4 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина 1 ст. 181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 ГК України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни.

Згідно ч. 2 ст. 190 ГК України вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 11 ЗУ "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Як встановлено судом при укладанні оспорюваних договорів, сторони погодили всі істотні умови цих договорів, зокрема й ціну. Враховуючи зазначене погодження сторонами ретельно було виконано оспорювані договори.

Приписи п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99).

За положеннями абз.5 п.5 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Дана позиція також викладена ВАСУ у Роз'ясненні "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99р.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, тому обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Крім того позивачем не надано належних та припустимих доказів отримання підприємством збитків при продажу нерухомого майна за оскаржуваним договором, оскільки приватне підприємство "Альянс-Інвест" взагалі не є стороною за оспорюваним договором купівлі-продажу.

З урахуванням вищезазначеного, укладений 12.02.2007р. між ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_2, ОСОБА_8 договір купівлі-продажу вчинено з дотриманням всіх передбачених законодавством умов, його зміст не суперечить нормам діючого законодавства та жодним чином не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.

Одночасно, суд, перевіривши доводи та докази, якими приватне підприємство "Альянс-Інвест" обґрунтовує свої вимоги, дійшов висновку про відсутність підстав для правового захисту його інтересів в межах даного спору, з огляду на заявлені позовні вимоги позивача.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, судом встановлено не обґрунтованість, недоведеність заявлених позивачем позовних вимог щодо наявності його порушених прав та охоронюваних законом інтересів спірним договором, що є підставою для суду відмовити приватному підприємству "Альянс-Інвест" у задоволенні заявлених позовних вимог у повній мірі.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові - відмовити повністю.

2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Одеської області від 07.03.2013.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Повний тест рішення складено 15.07.2013р.

Суддя Цісельський О.В.