Ухвала суду № 32437818, 12.07.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

УХВАЛА

Справа № 34/321 12.07.13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус», м.Дніпропетровськ

за участю: Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, м.Київ

про визнання бездіяльності відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України протиправною та зобов'язання вчинити певні дії

Суддя Любченко М.О.

Відповідно до ст.77 ГПК України в судовому засіданні 10.07.2013р. оголошувалась перерва до 12.07.2013р.

Представники сторін:

від позивача: Атаманюк Т.О. - по дов.

від відповідача: Мазур І.О. - по дов.

від ВДВС: Рубель І.В. - по дов.

Рішенням від 01.09.2010р. господарського суду міста Києва по справі №34/321 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ» задоволено повністю: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ» заборгованість за кредитним договором №15-93/17-555/07 від 23.02.2007р. в сумі 30 441 677,31 грн., з яких: 23 364 626,99 грн. заборгованість за кредитом, 5 265 249, 02 грн. заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом; 3 600 грн. заборгованість по сплаті комісійної винагороди; 1 595 092,10 грн. пені; 213 109,20 грн. 3% річних, а також 25 500 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання рішення господарського суду міста Києва від 01.09.2010р. було видано наказ суду від 07.10.2010р.

Постановою від 23.04.2012р. Київського апеляційного господарського суду рішення від 01.09.2010р. господарського суду м.Києва залишено без змін.

07.05.2013р. відповідач звернувся до господарського суду міста Києва зі скаргою б/н від 07.05.2013р. про:

- визнання протиправною бездіяльності відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо відмови у надісланні виконавчого документу - наказу господарського суду м.Києва №34/321 від 07.10.2010р. на виконання голові ліквідаційної комісії боржника, Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус», зняття арешту з майна та закінчення виконавчого провадження;

- зобов'язання відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України вчинити наступні дії:

а) надіслати виконавчий документ - наказ господарського суду м.Києва №34/321 від 07.10.2010р. у виконавчому провадженні №35471875 голові ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» Барановському Миколі Володимировичу;

б) зняти арешт з майна боржника, Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус»;

в) скасувати розшук майна боржника, Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус»;

г) закінчити виконавче провадження по відношенню до боржника, Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус».

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що станом на теперішній час відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» розпочато процедуру ліквідації на підставі рішення його засновників, у зв'язку з чим відповідачем було подано державному виконавцю заяву про направлення виконавчого документу голові ліквідаційної комісії, зняття арешту та закінчення виконавчого провадження в порядку ст.67 Закону України «Про виконавче провадження». Проте, відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України у задоволенні поданої заяви відповідача було відмовлено з посиланням на відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців запису про припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус».

Позивач в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечив з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, просив залишити скаргу без задоволення.

Від відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України надійшли письмові заперечення вих.№34/321/44 від 21.06.2013р., відповідно до яких доводи скарги є необґрунтованими, оскільки виконавче провадження здійснювалось в порядку і у межах повноважень, передбачених законом. За твердженням державного виконавця, вимоги відповідача є безпідставними, оскільки відповідно до п.7 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» для закінчення виконавчого провадження необхідним є завершення ліквідації боржника.

Розглянувши матеріали скарги відповідача, заслухавши пояснення представників сторін та представника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, господарський суд встановив.

Згідно з положеннями ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.

Відповідно до ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Рішення, ухвали, постанови суду, які не виконуються боржником добровільно у встановлений строк та у яких допущено негайне виконання, виконуються примусово органами Державної виконавчої служби, що входять до системи органів Міністерства юстиції України, в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно з ч.2 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ч.5 ст.25 вказаного Закону України копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

За приписами ч.1 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.11.2012р. стягувач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ», звернувся до Державної виконавчої служби України із заявою б/н від 07.11.2012р. про примусове виконання рішення від 01.09.2010р. господарського суду м.Києва по справі №34/321.

21.11.2012р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було відкрито виконавче провадження №35471875 з примусового виконання рішення господарського суду м.Києва по справі №34/321 на підставі наказу суду від 07.10.2010р., про що винесено відповідну постанову про відкриття виконавчого провадження.

Даною постановою було встановлено строк для самостійного виконання боржником рішення в 7-денний термін з моменту винесення (отримання) постанови про відкриття виконавчого провадження та вказано, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення, буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

При цьому, постанову про відкриття виконавчого провадження від 21.11.2012р. було направлено на адреси стягувача та боржника лише 04.12.2012р., тобто з порушенням встановленого ч.5 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» строку, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку №0637 від 04.12.2012р та списку від 04.12.2012р. згрупованих рекомендованих відправлень, що пересилаються в межах України.

20.02.2013р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на виявлені транспортні засоби відповідача.

Крім того, постановами від 20.02.2013р. державним виконавцем оголошено розшук майна боржника, Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус», а також стягнуто з відповідача виконавчий збір в сумі 3 044 167,73 грн.

Постановою від 12.04.2013р. державного виконавця було накладено арешт на грошові кошти боржника, які містяться на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус».

25.04.2013р. державним виконавцем з метою повного та своєчасного виконання рішення суду складено акт опису й арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус», за змістом якого було описано та накладено арешт на транспортний засіб марки VOLVO, модель FM6X4, тип - вантажний бетонозмішувач, державний номер АА9760ВУ, який було передано на зберігання Бондарю Валерію Миколайовичу.

Відповідно до постанови від 06.06.2013р. державним виконавцем було призначено експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Згідно з заявою вих.№120/07-lz від 20.03.2013р. відповідач звернувся до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з вимогами надіслати виконавчий документ голові ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» Барановському М.В., зняти арешт та скасувати розшук майна боржника, закінчити виконавче провадження, з огляду на прийняття засновниками відповідача рішення про ліквідацію товариства.

Листом вих.№13-0-35-1070/5-667/3 від 17.04.2013р. відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України за результатами розгляду заяви боржника вих.№120/07-lz від 20.03.2013р. повідомлено про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження до моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців запису про припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус».

За таких обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» звернулось до суду зі скаргою про визнання бездіяльності відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Порядок оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби у процедурі виконання рішення господарського суду передбачено ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Оскільки відповідачем не було пропущено строк, який встановлений ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» було прийнято до розгляду ухвалою від 13.05.2013р. господарського суду м.Києва.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що скарга б/н від 07.05.2013р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами, а також за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які неможливо усунути, чи в інших випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст.59 Господарського кодексу України встановлено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.

При цьому, згідно з положеннями ч.6 ст.59 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання ліквідується: за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті; у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено; у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом; у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.59, п.«ї» ч.5 ст.41 Закону України «Про господарські товариства» прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу належить до компетенції загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» відомості щодо юридичної особи, у тому числі, відомості про перебування юридичної особи у процесі припинення, зокрема про дату реєстрації рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи; дату публікації у виданні спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи; персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії), її голову, дату обрання (призначення) або дату обрання (призначення) ліквідатора містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з ч.1 ст.16 вказаного Закону України «Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до витягу серії АВ №168101 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 19.03.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» перебуває в стані припинення підприємницької діяльності за рішенням засновників. Головою ліквідаційної комісії відповідача є Барановський Микола Володимирович.

Порядок здійснення розрахунків з кредиторами, вимоги яких, у тому числі, підтверджені рішенням суду, у разі ліквідації суб'єкта господарювання за рішенням власника (власників) встановлюється ст.ст.111, 112 Цивільного кодексу України, ст.ст.60, 61 Господарського кодексу України.

Зокрема, ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки (ч.3 ст.60 Господарського кодексу України).

Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. У разі ліквідації платоспроможного суб'єкта господарювання вимоги його кредиторів задовольняються в порядку черговості, встановленої Цивільним кодексом України. (ч.ч.1, 2 ст.61 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.9 ст.111 Цивільного кодексу України виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу України. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.

Частиною 1 ст.112 Цивільного кодексу України передбачено наступну черговість задоволення вимог кредиторів у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Таким чином, викладеними вище нормами закону встановлено порядок задоволення вимог кредиторів, у тому числі, які підтверджені рішенням суду, який відмінний від порядку, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження». Зокрема, у даному випадку стягнення заборгованості здійснюється ліквідаційною комісією або іншим органом, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, проте не державним виконавцем.

Такі висновки суду кореспондуються зі змістом положень ст.67 Закону України «Про виконавче провадження», за приписами ч.ч.2, 3 ст.67 якої у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. У разі якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом України.

Тобто, у разі проведення ліквідації юридичної особи, яка є стороною виконавчого провадження, за рішенням уповноваженого органу товариства, наказ суду направляється до ліквідаційної комісії відповідно до вимог ст.67 Закону України «Про виконавче провадження». У даному випадку виконавчий документ не направляється до суду або іншого органу, який його видав, відповідно до ч.2 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки такий документ підлягає подальшому виконанню органом, що проводить ліквідацію юридичної особи. Після отримання виконавчого документу ліквідаційною комісією виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом України.

Як вже зазначалось судом, згідно з заявою вих.№120/07-lz від 20.03.2013р. відповідач звернувся до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з вимогами надіслати виконавчий документ голові ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» Барановському М.В., зняти арешт та скасувати розшук майна боржника, закінчити виконавче провадження, з огляду на прийняття засновниками відповідача рішення про ліквідацію товариства.

Проте, листом вих.№13-0-35-1070/5-667/3 від 17.04.2013р. відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України за результатами розгляду заяви боржника вих.№120/07-lz від 20.03.2013р. повідомлено про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження до моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців запису про припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус».

За висновками суду, така відмова державного виконавця виконати вимоги ст.67 Закону України «Про виконавче провадження» є необґрунтованою та безпідставною.

При цьому, господарський суд виходить з того, що за змістом ч.2 ст.67 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) саме для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку, а у разі закінчення ліквідації та внесення до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців запису про припинення юридичної особи виконання рішення суду вже буде неможливим.

Господарський суд також враховує, що у разі наявності підстав, передбачених ст.67 вказаного Закону України для закінчення виконавчого провадження, за змістом цієї статті таке виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом України, тобто ст.49 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, посилання державного виконавця на невідповідність вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» положенням ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, судом не приймається до уваги, оскільки державним виконавцем не враховано, що вказаною статтею Закону України передбачено не лише підстави, а й порядок закінчення виконавчого провадження. Зокрема, відповідно до ч.3 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

У даному випадку підстава для закінчення виконавчого провадження передбачена спеціальною нормою, яка міститься в ст.67 Закону України «Про виконавче провадження», та при застосуванні якої загальні норми ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» не порушуються.

Доводи відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про те, що закінчення виконавчого провадження шляхом направлення виконавчого документу ліквідаційній комісії (ліквідатору) є можливим лише у випадку визнання боржника банкрутом та лише на підставі п.7 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 02.10.2012р., яка набрала чинності 04.11.2012р.) є також необґрунтованими та безпідставними, оскільки, як вказувалось судом раніше, відповідно до ст.110 Цивільного кодексу України, ст.59 Господарського кодексу України юридична особа ліквідується як за рішенням її учасників, так і за рішенням суду у разі визнання суб'єкта господарювання банкрутом.

За таких обставин, судом встановлено наявність підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» та направлення виконавчого документу голові ліквідаційної комісії відповідача, скасування арешту та розшуку майна боржника, закінчення виконавчого провадження у зв'язку з проведенням ліквідації боржника. Одночасно, за висновками суду, бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України не відповідає вимогам ст.67 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з п.9.13 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Враховуючи висновки суду про недотримання державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України вимог ст.67 Закону України, з огляду на встановлений судом факт проведення ліквідації відповідача, скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» про визнання бездіяльності відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України протиправною та зобов'язання вчинити певні дії є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При цьому, господарський суд звертає увагу, що виконання державним виконавцем необхідних дій, а саме направлення виконавчого документу, скасування арешту та розшуку майна боржника, закінчення виконавчого провадження, повинно здійснюватись у визначеній послідовності з неухильним дотриманням вимог ст.67 Закону України «Про виконавче провадження».

Викладені висновки суду підтверджуються позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постановах від 03.06.2013р. по справі №5023/1509/12, від 07.11.2012р. по справі №26/4, від 19.12.2012р. по справі №10/47/08.

За таких обставин, керуючись ст.ст.53, 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

Задовольнити скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус», м.Дніпропетровськ про визнання бездіяльності відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо відмови у надісланні виконавчого документу - наказу господарського суду м.Києва №34/321 від 07.10.2010р. на виконання голові ліквідаційної комісії боржника, Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус», зняття арешту з майна та закінчення виконавчого провадження.

Зобов'язати відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України вчинити наступні дії:

а) надіслати виконавчий документ - наказ господарського суду м.Києва №34/321 від 07.10.2010р. у виконавчому провадженні №35471875 голові ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» Барановському Миколі Володимировичу за місцем роботи ліквідаційної комісії за адресою: 49098, м.Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, вул.Прогресивна, буд.1 кв.69;

б) зняти арешт з майна боржника, Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» (49098, м.Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, вул.Прогресивна, буд.1 кв.69; ЄДРПОУ 33791401) у виконавчому провадженні №35471875;

в) скасувати розшук майна боржника, Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» (49098, м.Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, вул.Прогресивна, буд.1 кв.69; ЄДРПОУ 33791401) у виконавчому провадженні №35471875;

г) закінчити виконавче провадження №35471875 по відношенню до боржника, Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» (49098, м.Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, вул.Прогресивна, буд.1 кв.69; ЄДРПОУ 33791401).

Суддя М.О. Любченко