Ухвала суду № 32426849, 03.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2013 р. м. Київ К/9991/79401/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2012

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.12.2012

у справі № 2а/0570/13193/2012

за позовом публічного акціонерного товариства "Будмеханізація" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.12.2012, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.09.2012 № 0001442202, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 792 299,25 грн. (у тому числі 528 199,50 грн. за основним платежем та 264 099,75 грн. за штрафними санкціями).

Судові акти по справі мотивовано тим, що Товариством дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту, тоді як податковою інспекцією не доведено факту існування обставин, з яким чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

Посилаючись на невідповідність висновків судів, зокрема, положенням пункту 198.1 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить відмовити у задоволенні позову Товариства, скасувавши ухвалені у справі рішення. На обґрунтування касаційних вимог відповідач зазначає про незаконність формування платником даних податкового обліку за операціями, які мали фіктивний характер.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з липень-серпень 2011 року та податку на прибуток за 3 квартал 2011 року по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Домес» (далі - ТОВ «Домес»).

За наслідками цієї перевірки контролюючим органом складено акт від 13.09.2012 № 2193/22-2/01237738 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.09.2012 № 0001442202, за яким позивача зобов'язано сплатити ПДВ у сумі 792 299,25 грн. (у тому числі 528 199,50 грн. за основним платежем та 264 099,75 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми ПДВ стало невизнання податковим органом права Товариства на податковий кредит за операціями з придбання товару (автомобільних запчастин) в рамках господарських правовідносин з названим постачальником на підставі договору від 10.06.2011 № 95 у зв'язку з фіктивним характером цих операцій.

На обґрунтування своєї правової позиції ДПІ зазначає, що: у цього контрагента відсутня необхідна кількість працівників для вчинення об'єктивно необхідних дій у процесі виконання операцій з поставки товару, а також основні фонди, складські приміщення та транспортні засоби; ТОВ «Домес» відсутнє за місцезнаходженням; провести його зустрічну перевірку немає можливості.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ складення платником пакету документів для збільшення податкового кредиту з метою мінімізації сплати податку до бюджету, позаяк застосований позивачем механізм господарсько-правових правовідносин з ТОВ «Домес» створює лише видимість товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення фактичної господарської діяльності.

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У справі, що переглядається, суди встановили, що факт поставки товарів ТОВ «Домес» в адресу позивача підтверджується необхідними документами первинного обліку, а саме - договором, видатковими накладними, податковими накладними, виписками з банківського рахунку Товариства. Перевезення товару здійснювалось власними силами та засобами позивача та було оформлено подорожніми листами, товарно-транспортними накладними, що також підтверджується і посвідченнями про відрядження водія Товариства. Придбаний товар було належним чином оприбутковано позивачем, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю; використання спірного товару в господарській діяльності Товариства підтверджується актами списання придбаного товару, журналами-ордерами.

Наведені документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки.

Посилання ДПІ на відсутність у спірного контрагента об'єктивної можливості для виконання поставки товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу за даних обставин були об'єктивно відхилені судами. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, ДПІ не довела неможливості поставки спірним постачальником товарів наявними у нього силами та засобами з урахуванням фактичного розподілу обов'язків щодо транспортування, навантаження та розвантаження товару між учасниками розглядуваних господарських операцій.

Суди правомірно відхилили доводи податкового органу про відсутність названого контрагента за місцезнаходженням та про неможливість достовірного встановлення факту декларування та сплати ним відповідних сум податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій, адже такі факти самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету, з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

За таких обставин висновок судових інстанцій про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваного донарахування відповідає наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.12.2012 у справі № 2а/0570/13193/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько