Ухвала суду № 32426464, 03.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2013 р. м. Київ К/9991/31329/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - Петренко Я.В.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Черкаси Державної податкової служби (правонаступника державної податкової інспекції у м. Черкаси, далі - ДПІ)

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 31.01.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012

у справі № 2а/2370/8751/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Малбі Беверідж" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2011 року Товариство звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.08.2011 № 0002942301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 31.01.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012, позов задоволено з тих мотивів, що реальний характер операцій з придбання позивачем товару (цукру) у товариства з обмеженою відповідальністю «Майра» (далі - ТОВ «Майра») підтверджується документально.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та вимогам Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення та повністю відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011, оформлену актом від 19.07.2011 № 1815/23-2/36492837.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 683 234 грн. (у тому числі 546 587 грн. за основним платежем та 136 647 грн. за штрафними санкціями).

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає у тому, що операції з придбання позивачем цукру в рамках виконання договору поставки від 08.02.2011 № 0311-2, укладеного з ТОВ «Майра», носили фіктивний характер. При цьому ДПІ посилається на те, що: у названого контрагента відсутні необхідні умови для провадження господарської діяльності (основні фонди, виробничі та складські приміщення, транспортні засоби); позивачем не представлено належних чином оформлених первинних документів на підтвердження факту транспортування товару, його дійсного руху від постачальника до Товариства у процесі виконання спірних поставок.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ складення платником пакету документів для збільшення валових витрат з метою мінімізації сплати податку до бюджету, позаяк застосований позивачем механізм господарсько-правових правовідносин з ТОВ «Майра» створює лише видимість товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення фактичної господарської діяльності.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У справі, що переглядається, суди встановили, що факт поставки цукру ТОВ «Майра» в адресу позивача підтверджується необхідними первинними документами, а саме - договорами, видатковими накладними, приймальними актами, податковими накладними, платіжними дорученнями; транспортування товару здійснювалося товариством з обмеженою відповідальністю «Архар», яке було залучено ТОВ «Майра» до процесу перевезення, та було опосередковано складенням товарно-транспортних накладних, що відповідають за формою та змістом вимогам Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363.

Наведені документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки.

Посилання ДПІ на відсутність у зазначеного постачальника об'єктивної можливості для виконання поставки товарів в силу відсутності основних засобів за даних обставин були об'єктивно відхилені судами. Адже податкове законодавство не ставить право платника на формування валових витрат в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, ДПІ не довела неможливості поставки спірним постачальником товарів наявними у нього силами та засобами.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати, не спростовано.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком попередніх судових інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Черкаси Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 31.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 у справі № 2а/2370/8751/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько