Ухвала суду № 32422443, 13.06.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/887/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

при секретарі судового засідання: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача - Стукаленко О.Т., Іллініч М.О., представники на підставі довіреностей

відповідача - Гайдай А.В., представник на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2013 року ПАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» звернулось до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.04.2013 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач вказав, що контрагент позивача - ТОВ ВКФ «Лі» не могло транспортувати та реалізовувати запасні частини через відсутність транспортних засобів, офісних та складських приміщень. А також податковий орган посилався на акт перевірки ТОВ ВКФ «Лі», в якому встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) по ланцюгу, що свідчить про безтоварність операцій.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Представники позивача просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що посадовими особами податкового органу проведено планову виїзну перевірку ПАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2012 року.

За результатами перевірки складено акт №3511/2204/00282435 від 28.12.2012 року про результати планової виїзної перевірки приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.09.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2012 року. в акті перевірки встановлено порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону Уркаїни "Про податок на додану вартість", п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п.198.2 п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201. 8 п. 201.10 ст. 201 ПК України, у зв'язку із чим збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 258323,00 грн.

В подальшому, відповідачем на підставі вищезазначеного акта було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022201 від 21.01.2013 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 258323,00 грн., в тому числі за основним платежем 224599,00грн., штрафна санкція 33724 грн.

Позивач, не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, подав скаргу до Державної податкової служби у Вінницькій області.

За результатами розгляду скарги позивача, відповідач 12.02.2013 року виніс рішення №2003/10/10-02-11, яким залишив без змін податкове повідомлення-рішення № 0000022201 від 21 січня 2013 р., а скаргу без задоволення.

Разом із тим, позивач не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням № 0000022201 від 21 січня 2013 р., звернувся до суду з його оскарженням.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав, що висновки викладені в акті перевірки є необґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкове повідомлення-рішення прийняте на його основі є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Актом перевірки №3511/2204/00282435 від 28.12.2012 року встановлено, зокрема, порушення позивачем п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, 201.8, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено податок на додану вартість до сплати в бюджет на 224599 грн., в тому числі з вересня 2010 року по вересень 2012 року.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 00000 від 21.01.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 258323 грн., з яких 224599 грн. за основним платежем та 33724 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, між ПАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" (Замовник) та ТОВ ТВФ «Лі» (Постачальник) у 2011 році було укладено договори (т.2 а.с. 89-133) про поставку запчастин автомобільним транспортом.

В підтвердження здійснення господарських операцій за вказаними договорами позивач надав відповідні видаткові, прибуткові та податкові накладні, інвентаризаційні описи товарно-матеріальних цінностей, а також товарно-транспортні накладні.

Також позивачем надано документи складського обліку, які підтверджують факт отримання товару на склад та його подальший рух по підприємству, зокрема використання цих товарів у господарській діяльності підприємства.

Щодо доводів податкового органу, що в акті перевірки ТОВ ВКФ «Лі», встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) по ланцюгу, що свідчить про безтоварність операцій, суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників.

Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Вказана правова позиція узгоджується з правовими позиціями викладеними в Постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2012 року у справі № 2а-8203/11/1470 (К/9991/56923/12).

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність у контрагента основних засобів також не свідчить про неможливість здійснення господарських операцій, оскільки для здійснення господарської діяльності підприємство цілком законно може використовувати орендовані приміщення, транспортні засоби, обладнання тощо.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про реальність здійснення господарських операції між позивачем та його контрагентом.

Щодо твердження податкового органу, що судом першої інстанції під час розподілу судових витрат не правильно застосовано положення ч.1 ст. 94 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно скасовано податкове повідомлення-рішення, оскільки правомірність їх прийняття не підтверджена під час апеляційного розгляду справи.

Таким чином, вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 20 червня 2013 року .

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Білоус О.В.

Залімський І. Г.