Постанова № 32422315, 09.07.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2013 року справа № 810/2178/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроеталон" до Держаної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроеталон" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Держаної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.01.2012 №0000182300.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про факт не включення постачальником до складу податкового зобов'язання виписаної покупцю податкової накладної, яка відповідає вимогам п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", не позбавляє покупця права віднести сплачені (нараховані) суми податку до складу податкового кредиту, оскільки реальність операцій спростовується належними первинними документами, а відтак, зроблений в акті перевірки висновок щодо безпідставно сформованого податкового кредиту за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, отриманих від ТОВ "ВОЛЮМ-ФС" на загальну суму 333862,68 грн., є помилковим та нормативно необґрунтованим.

У письмових запереченнях, наданих до суду, відповідач проти позову заперечує та просить суд у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що за допомогою бази даних "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" в ході перевірки встановлено розбіжності в Додатку 5 податкової звітності ТОВ "Агроеталон" по контрагенту ТОВ "ВОЛЮМ-ФС", а саме встановлено неправомірне віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 333862,68 грн. по операціях з ТОВ "ВОЛЮМ-ФС", так як ТОВ "ВОЛЮМ-ФС" не задекларовано та не сплачено до Державного бюджету податкові зобов'язання у сумі 333862,68 грн.

Представник позивача 09.07.2013 надав суду заяву про розгляд справи в письмовому провадженні.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні в разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012, адміністративний позов ТОВ "Агроеталон" було задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.04.2013 касаційну скаргу ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС задоволено частково. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 у справі № 2а-1681/12/1070 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи вказані судові рішення, суд касаційний інстанції звернув увагу на таке.

Вирішуючи спір про скасування податкового повідомлення-рішення, судами обох інстанцій не досліджено господарських операцій позивача з ТОВ "ВОЛЮМ-ФС", на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит в травні-червні 2010 року, в розрізі з періодом укладення договору та його виконання, документальним підтвердженням реальності вчинення господарського зобов'язання; не досліджено питання щодо фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаних товарів (робіт, послуг).

Крім того, Вищий адміністративний суд України зазначив, що судами обох інстанцій не враховано, що сам факт наявності у позивача податкових накладних не може бути підставою для формування позивачем податкового кредиту, за встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Разом з тим, суд касаційної інстанції вказав, що при новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

До Київського окружного адміністративного суду вказана справа з Вищого адміністративного суду України для нового розгляду надійшла 07.05.2013.

Судом встановлено, що в період з 30.11.2011 по 08.12.2011 посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області на підставі направлень від 30.11.2011 № 1678, № 1679, наказу від 30.11.2011 № 1721 та відповідно до п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.78.1.1 п. 78.1, п. 78.2 ст. 78 Податкового кодексу України проведена позапланова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ТОВ "Агроеталон" вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02.02.2010 по 30.09.2011.

За результатами проведеної перевірки складено Акт № 1270/23-2/36963983 від 15.12.2011.

Посадові особи податкового органу за результатами перевірки дійшли висновку про порушення позивачем вимог ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, п. 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05 1997 № 165, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 333862,68 грн., в тому числі за травень 2010 року на суму 195966,82 грн. та за червень 2010 року на суму 137895,86 грн.

На підставі висновків Акту перевірки № 1270/23-2/36963983 від 15.12.2011 ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.01.2012 № 0000182300, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у сумі 417327,35 грн., з яких: 333862,68 грн. - за основним платежем; 83465,67 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач 27.01.2012 звернувся із скаргою № 04 до Державної податкової служби у Київській області.

За результатами розгляду скарги Державною податковою службою у Київській області прийнято рішення від 22.03.2012 № 500/10/10-206/89-245, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області від 13.01.2012 № 0000182300, а скаргу позивача - без задоволення.

Не погоджуючись із висновками відповідача щодо заниження сум податку на додану вартість, а також податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, вказані вище порушення пов'язані з придбанням позивачем у ТОВ "ВОЛЮМ-ФС" товарно-матеріальних цінностей.

Перевіркою відображених у р.10.1 Декларацій "придбання з ПДВ на митній території України товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та 0%" сум податкового кредиту за період з 02.02.2010 по 30.09.2011 у загальній сумі 21358840,00 грн. встановлено, що на формування цих показників мало вплив операції з придбання фруктів та овочів, послуг по оренді.

Так, аналізом податкової звітності, а саме декларації з податку на додану вартість з додатком № 5 (Податковий кредит) до Декларації з ПДВ "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів", наданих до ДПІ у Києво-Святошинському районі за перевіряємий період, а також на виконання вимог Наказу ДПА України від 18.04.2008 № 266, податковим органом встановлено, що до складу податкового кредиту включено суму ПДВ у розмірі 333862,68 грн. по постачальнику ТОВ "ВОЛЮМ-ФС", свідоцтво платника податку на додану вартість якого анульовано 25.06.2011.

У зв'язку з вищезазначеним, посадові особи податкового органу дійшли висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 333862,68 грн.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 22.03.2010 між ТОВ "ВОЛЮМ-ФС" (Постачальник) та ТОВ "Агроеталон" (Покупець) укладено договір поставки № 22/03-10, предметом якого є постачання товару партіями згідно накладних у відповідності до замовлень покупця.

Придбання товарно-матеріальних цінностей підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та актами прийому-передачі, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи.

Оплата за придбанні товарно-матеріальні цінності згідно з накладними проводилась протягом 2010 року грошовими коштами, що підтверджується належним чином завіреними копіями банківських виписок та платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи.

Оприбуткування товару (послуг) від ТОВ "ВОЛЮМ-ФС" в бухгалтерському обліку позивача відображалося по кредитному рахунку 631 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками". Станом на 31.12.2010 року заборгованість відсутня.

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом не оспорюється факт надання послуг (робіт) та оплата їх вартості.

Так, суми податку на додану вартість за податковими накладними, отриманих від ТОВ "ВОЛЮМ-ФС", позивачем включено до податкового кредиту відповідного періоду.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались Законами України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв'язку з включенням позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених ТОВ "ВОЛЮМ-ФС" у складі ціни придбаних товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, висновок податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту ґрунтується на тому, що ТОВ "ВОЛЮМ-ФС" не задекларовано та не сплачено до Державного бюджету податкові зобов'язання у сумі 333862,68 грн.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Факти поставки товарів (надання послуг) та оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину щодо постачання товарно-матеріальних цінностей, укладеного між позивачем та ТОВ "ВОЛЮМ-ФС", недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу визнання правочину, укладеного між позивачем та вказаним товариством недійсним.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Але при цьому, суд акцентує увагу на правовій позиції, яка полягає в тому, що Цивільний та Господарський кодекси України не передбачають такого наслідку як визнання правочинів нікчемними, якщо представники юридичних осіб, укладаючи правочини, діяли без повноважень або з перевищенням повноважень.

Відповідно до статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "ВОЛЮМ-ФС" підтверджується наявними у матеріалах справи копіями первинних документів, які складались для певного виду господарської операції - актами прийому-передачі, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками, платіжними дорученнями.

Крім цього, суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість" позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що в акті перевірки від 15.12.2011 №1270/23-2/36963983 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченим вище правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ТОВ "ВОЛЮМ-ФС", про відсутність використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на момент виникнення спірних правовідносин визначались Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".

В силу підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість").

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість").

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбаних товарно-матеріальних цінностей, підтверджені податковими накладними.

Якщо контрагент позивача - ТОВ "ВОЛЮМ-ФС" не виконало свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо контрагента позивача. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку права на віднесення сплачених (нарахованих) ним відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Позивач виконав усі передбачені законом обов'язки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Це означає, що висновки податкового органу про заниження податку на додану вартість на загальну суму 333862,68 грн. є безпідставними.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - визнанню протиправним та скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 13.01.2012 року №0000182300.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.