Постанова № 32416530, 16.07.2013, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2013 року Справа № 912/336/13-г

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,

суддів: Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.

при секретарі: Вовк Ю.В.

за участю представників, які були присутні у судовому засіданні 09.07.2013 року:

прокурора: Кутузова В.О.- посвідчення №012329 від 01.11.2012 року

позивача: не явився

відповідачів: 1. Матковська О.С.- предст., дов.№01-12/217 від 18.03.2013 року

2. Матковська О.С.- предст., дов. від 09.09.2012 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги заступника прокурора Кіровоградської області (м. Кіровоград) в інтересах держави в особі головного управління Держземагенства у Кіровоградській області (м. Кіровоград), товариства з обмеженою відповідальністю «Тофлер-Агро» (с. Вишняківка Кіровоградської області) і Білоцерківського національного аграрного університету (м. Біла Церква Київської області) на рішення господарського суду Кіровоградської області від 13.05.2013р. у справі №912/336/13-г

за позовом: заступника прокурора Кіровоградської області (м. Кіровоград) в інтересах держави в особі головного управління Держземагенства у Кіровоградській області (м. Кіровоград)

до: 1. Білоцерківського національного аграрного університету (м. Біла Церква Київської області)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Тофлер-Агро» (с. Вишняківка Кіровоградської області)

про: визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 13 травня 2013 року (підписано 17.05.2013р.) у справі №912/336/13-г (суддя Тимошевська В.В.) частково задоволений позов заступника прокурора Кіровоградської області (м. Кіровоград) в інтересах держави в особі головного управління Держземагенства у Кіровоградській області (м. Кіровоград) до Білоцерківського національного аграрного університету (м. Біла Церква Київської області) і товариства з обмеженою відповідальністю «Тофлер-Агро» (с. Вишняківка Кіровоградської області) про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку. Зазначеним рішенням визнаний недійсним договір про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 року, укладений між відповідачами і стягнено з останніх на користь державного бюджету по 573,50 грн. судового збору; у позовних вимогах про зобов'язання повернути земельні ділянки відповідачу-1 відмовлено.

Прокурор Кіровоградської області (м. Кіровоград) в інтересах держави в особі головного управління Держземагенства у Кіровоградській області (м. Кіровоград), товариство з обмеженою відповідальністю «Тофлер-Агро» (с. Вишняківка Кіровоградської області) і Білоцерківський національний аграрний університет (м. Біла Церква Київської області) на погодившись із судовим рішенням, подали апеляційні скарги.

Прокурор Кіровоградської області просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання ТОВ «Тофлер-Агро» повернути Білоцерківському національному аграрному університету земельні ділянки загальною площею 2934,6 га, вартістю 60056589 грн. і прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Прокурор посилається на ті обставини, що на момент укладення спірного договору розпорядження Кабінету Міністрів України було відсутнє. При цьому, суд не врахував доводи про існуючу судову практику з питань розгляду спорів про визнання недійсними договорів про спільну діяльність з підстав їх невідповідності чинному законодавству. Крім того, зміст підписаного 30.09.2009 року сторонами у справі акту приймання-передачі свідчить, що відповідач-1 не вніс спірні земельні ділянки у спільну діяльність, а передав їх у користування відповідачу-2. Суд мав застосувати до спірних відносин ст.134 Земельного кодексу України,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тофлер-Агро» (відповідач-2) в апеляційній скарзі зазначив, що має місце недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, а рішення суду в частині визнання договору про спільний обробіток земельної ділянки суперечить приписам ст.ст.92, 96 ЗК України, ч.1 ст.203 і ст.215 ЦК України. Відповідач-1 має право постійного користування земельними ділянками загальною площею 3188,27 га в силу державних актів серії ЯЯ №№155785, 155784. В порядку ст.6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Міністерством аграрної політики України (органом управління відповідача-1) розглянуто та погоджено в березні 2009 року договір про спільний обробіток земельної ділянки, що підтверджується листами-погодженнями за №37-18-1-13/4116 від 17.03.2009 року. В оспорюваному договорі сторони погодили усі суттєві умови, у тому числі і правовий статус виділеного для спільної діяльності майна - земельних ділянок (п.6.1.4). Земельні ділянки за договором використовуються за їх цільовим призначенням - як землі сільськогосподарського призначення. Висновки суду, що укладений договір передбачає використання земельної ділянки не за її цільовим призначенням не відповідає дійсності, а посилання суду на акт перевірки Держсільгоспінспекції в Кіровоградській області від 31.01.2013 року є посиланням на не доведений доказ. Судом не було досліджені обставини складання цього акту.

Білоцерківський національний аграрний університет (відповідач-1) в апеляційній скарзі зазначив, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. Так, вид користування земельними ділянками був погоджений із органом управління - Міністерством аграрної політики та продовольства України, договір відповідає вимогам ст.ст.1130-1143 ЦК України. Договір належним чином зареєстрований. Не відповідає дійсності твердження господарського суду, що університетом передано право користування земельними ділянками, які перебували і перебувають у користуванні відповідача-1, останні використовуються за призначенням. Перевірка дотримання вимог земельного законодавства, яка була здійснена Державною інспекцією сільського господарства в Кіровоградській області в січні 2013 року, проведена з порушенням встановленого порядку, який затверджений наказом Міністерства аграрної політики і продовольства України від 12.07.2012 року №424 (за відсутності користувача, відсутності повідомлення про проведення позапланової перевірки, відсутності протоколу про виявлене порушення, відсутності інформації про питання, які підлягали перевірці, тощо).

Сторонами і прокурором надані відзиви на апеляційні скарги інших сторін по справі, у яких сторони і прокурор наполягають на своїх доводах.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 10.20 16 липня 2013 року.

Вислухавши представника сторін і прокурора, переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що Білоцерківський національний аграрний університет (надалі - університет) згідно Державних актів №№155784, 155785 від 30.10.2008 р. має в постійному користуванні земельні ділянки загальною площею 3188,27 га, що розташовані на території Андріївської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області.

20.03.2009 р. між університетом (сторона 1) та товариством з обмеженою відповідальністю «Тофлер-Агро» (сторона 2) був укладений договір про спільний обробіток земельної ділянки, за умовами якого сторони зобов'язались шляхом об'єднання зусиль досягти наступні господарські цілі: вирощування зернових культур; вирощування олійних культур; вирощування буряків; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; заготівля, виробництво та переробка сільськогосподарської продукції; надання послуг у сфері сільського господарства (інші необхідні види діяльності згідно класифікатору КВЕД).

Пунктом 9.1. договору сторонами визначено термін його дії: з моменту його підписання і до 31 грудня 2025 р.

Положеннями пунктів 3.1.1., 3.1.2., 4.1.1.- 4.1.8. вказаного договору сторони визначили зобов'язання сторін. Так, сторона-1 зобов'язалась у термін протягом 15 днів із моменту підписання цього договору надати земельні ділянки, які підлягатимуть обробітку згідно Додатку №1, що є невід'ємною частиною даного Договору; здійснювати у разі потреби додаткові внески для виконання умов Договору шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок сторони-2 або шляхом оплати витрат відповідно до калькуляції, наданих стороною-2. Сторона-2 зобов'язалась у термін протягом 15 днів після підписання цього Договору приступити до здійснення комерційних проектів, передбачених умовами даного Договору; в строк не пізніше 20 числа місяця, що слідує за звітним кварталом надавати стороні-1 фінансовий звіт про результати виконання даного договору; у встановленому порядку вирішувати питання фінансування виробництва, транспортування та реалізації продукції; проводити поставку необхідних матеріально-технічних ресурсів та основних засобів для виконання робіт та ін.

Згідно з пунктами 5.3.-5.6. договору керівництво за даним договором, а також ведення справ, доручається стороні-2; сторона-2 діє на підставі довіреності, яку сторона-1 зобов'язується видати протягом 1 місяця з моменту підписання договору; сторона-2 є повноважним представником сторони-1, керує усією загальною діяльністю та виконує усі необхідні юридичні дії та акти для досягнення поставленої за договором мети; усі фінансові операції сторін за договором здійснюються через розрахунковий рахунок сторони-2.

Внеском сторони-1 є земельні ділянки, надані для спільного обробітку на період дії даного договору згідно Додатку № 1, технології по вирощуванню сільгосппродукції (п. 6.1.1. договору). Частка сторони-1 складає 17 відсотків, що в грошовому вимірі становить 900000,00 грн. (п. 6.1.3. договору). Згідно з п. 6.1.4. договору земельні ділянки сторони-1 є державною власністю, знаходяться в постійному користуванні останнього і підлягають використанню за призначенням, передбаченим Земельним законодавством України та іншими нормативними актами.

Внеском сторони-2 є особиста трудова участь, майно та грошові кошти, згідно Додатку №2, що є невід'ємною частиною даного договору (п. 6.2.1. договору). Частка сторони-2 складає 83 відсотки, що в грошовому вимірі становить 4668442,00 грн. (п. 6.2.3. договору).

Пунктом 6.3. договору передбачено, що внески сторін здійснюються по актам приймання-передачі, підписаними їх повноважними представниками.

Фактичний розподіл результатів діяльності здійснюється шляхом перерахування відповідної частки стороні-1 та утримання відповідної частки стороною-2 (п. 8.2).

Договір підписано та скріплено печатками обох сторін.

Також сторонами підписано додатки до договору, а саме: Додаток № 1, в якому наведено перелік (номера полів та розміри земельних ділянок), на яких проводиться вирощування сільськогосподарської продукції, якими є земельні ділянки загальною площею 2934,6 га на території Андріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (внесок сторони-1); Додаток №2, в якому зазначено найменування, технологія та приблизна вартість робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції на 2009 р. (внесок сторони-2).

20.03.2009 р. сторонами внесено зміни до договору про спільний обробіток земельної ділянки шляхом доповнення договору підпунктом 8.4. наступного змісту: « 8.4. У зв'язку з відмінністю технологій вирощування сільськогосподарських культур, сторона-2 компенсує стороні-1 витрати під урожай 2009 року (незавершене виробництво) в сумі 602454 тис. грн. 44 коп. (в т.ч. ПДВ 100 409 тис. грн. 07 коп.)».

Зазначені обставини правильно встановлені місцевим господарським судом при розгляді справи і не спростовуються сторонами.

Відповідно до статуту Білоцерківського НАУ, університет є вищим навчальним закладом четвертого рівня акредитації державної форми власності та підпорядкований Міністерству аграрної політики України. Як передбачено розділом 10 статуту, за університетом, з метою забезпечення його діяльності, Міністерством аграрної політики України закріплюється державне майно, на правах оперативного управління.

Закон України "Про управління об'єктами державної власності", який визначає правові основи управління об'єктами державної власності, відносить до об'єктів управління державної власності:

майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління;

майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям;

майно, яке передане державним господарським об'єднанням;

корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій;

державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію;

державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій;

державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;

безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

За приписами частини другої статті 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» дія цього Закону не поширюється на управління об'єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України, а також на здійснення прав інтелектуальної власності. Частиною першою статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У зв'язку з зазначеним обґрунтованим слід вважати висновок господарського суду про відсутність підстав для отримання відповідного рішення Кабінету Міністрів України на укладення договору про спільний обробіток землі, оскільки укладений між відповідачами договір не стосується об'єктів державної власності, перелік яких наведено в Законі України "Про управління об'єктами державної власності" та по відношенню до яких Кабінет Міністрів України здійснює функції з управління.

Крім того, апеляційний господарський суд враховує також ту обставину, що відповідно до розділу 3 статуту Білоцерківського національного аграрного університету, останній має право укладати угоди про спільну діяльність з підприємствами, установами та організаціями Україні і за її межами для виконання статутних завдань, відповідно до чинного законодавства, а листом від 17.03.2009р. №37-18-1-13/4116 університет отримав погодження Міністерства аграрної політики України на укладення з ТОВ «Тофлер-Агро» договору про спільний обробіток земельної ділянки.

Статтею 1130 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до статті 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки (ч. 1 ст. 1133 Цивільного кодексу України).

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном. ( ч. 1 ст. 1134 Цивільного кодексу України).

Внеском Білоцерківського НАУ у спільну діяльність є земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні названого університету і знаходяться у державній власності. В силу ст.92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння та користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Отже, право постійного користування земельною ділянкою здійснюється шляхом реалізації таких правомочностей як володіння і користування. Правомочності по розпорядженню земельними ділянками відсутні.

Поміж тим, Білоцерківський НАУ за умовами укладеного з ТОВ "Тофлер-Агро" договору про спільний обробіток фактично розпорядився земельними ділянками, які перебувають у його постійному користуванні, передавши право користування такими земельними ділянками відповідачеві ІІ, чим порушив положення ст. 92 Земельного кодексу України.

Факт розпорядження земельними ділянками підтверджується і змістом оспорюваного договору і вимогами чинного цивільного законодавства, яке встановлює правовий статус майна, переданого у спільну діяльність.

Суд також обґрунтовано звернув увагу на те, що згідно Державних актів №№155784, 155785 від 30.10.2008 р. земельні ділянки передані в постійне користування Білоцерківському НАУ для дослідних та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства. Однак, за умовами спірного договору передбачено ведення на вказаних земельних ділянках товарного сільськогосподарського виробництва.

Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Укладений між відповідачами договір про спільний обробіток земельної ділянки суперечить приписам ст. ст. 92, 96 Земельного кодексу України, що було підставою для визнання його недійсним у відповідності до ч. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України.

Отже, судове рішення у зазначеній частині повністю відповідає вимогам чинного законодавства і повинно бути залишено без зміни.

Щодо апеляційної скарги прокурора, то останній не погодився із судовим рішенням в частині відмови в позові про зобов'язання повернути земельні ділянки. Але рішення суду в цій частині також відповідає вимогам чинного законодавства, виходячи із наступного: частина 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до положень абзацу 2 частини 1 статті 1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном. Тобто, внесене за договором про спільну діяльність майно належить одночасно обом сторонам договору, а правомочності володіння і користування майном здійснюються обома сторонами спільно.

За таких обставин, позовні вимоги до ТОВ «Тофлер-Агро» про зобов'язання повернути Білоцерківському НАУ земельні ділянки внаслідок визнання недійсним договору про спільний обробіток обґрунтовано визнані судом безпідставними, оскільки земельні ділянки фактично не вибували з володіння і користування університету.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги заступника прокурора Кіровоградської області (м. Кіровоград) в інтересах держави в особі головного управління Держземагенства у Кіровоградській області (м. Кіровоград), товариства з обмеженою відповідальністю «Тофлер-Агро» (с. Вишняківка Кіровоградської області) і Білоцерківського національного аграрного університету (м. Біла Церква Київської області) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 13 травня 2013 року у справі №912/336/13-г залишити без зміни.

Головуючий О.С.Євстигнеєв

Судді: Л.О.Лотоцька

Р.М.Бахмат