Рішення № 32413595, 12.07.2013, Харцизький міський суд Донецької області

248/779/13- ц

2/248/491/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2013 року Харцизький міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді ХОМІНЕЦЬ І.В.

при секретарі ХРИСТОФОР Ю.В.

з участю сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харцизьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України у м. Харцизьку про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

22 січня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з останнього на його користь суму моральної шкоди завдану в звязку з професійним захворюванням на виробництві в розмірі 28000 грн. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що у період з 20.05.1965 року по 21.06.1991 року він перебував у трудових відносинах з «Шахта» Комуніст» - дочірнє підприємство ДХК «Жовтеньвугілля», де працював за професіями кріпильника та гірником очисного забою підземним 5 розряду з повним робочим днем у шахті. 12 червня 1991 року він звільнився з роботи за власним бажанням в звязку з виходом на пенсію за віком. За час роботи на шахті «Комуніст» він ушкодив здоровя внаслідок професійного захворювання, що підтверджується висновком лікарняно-експертної комісії Донецької обласної клінічної лікарні профзахворювань, відповідно до якого йому був встановлений основний діагноз пневмоконіоз: анракосілікатоз, легенева недостатність другого ступеню, захворювання професійне, супутній діагноз гіпертонічна хвороба другої стадії Н1. За результатами розслідування хронічного професійного захворювання було складено акт по формі П-4. Відповідно до зазначеного Акту комісією встановлено, що причиною професійного захворювання є тривалий комплексний вплив несприятливих виробничих факторів. Рівень запиленості на місці праці значно перевищував ПДК. Крім того, актом не встановлено його вини в порушенні норм законодавства про охорону праці. Згідно висновків МСЕК йому встановлено стійка втрата професійної працездатності в розмірі 60% та визнано інвалідом ІІІ групи безстроково. Також встановлена потреба у санітарно-курортному та медикаментозному лікуванні після втрати професійної працездатності, протипоказана тяжка фізична праця, праця в підземних умовах, рекомендований нагляд пульманолога, кардіолога та невропатолога. З огляду на встановлення факту безстрокового встановлення стійкої втрати працездатності та групи інвалідності вважає, що він вже ніколи не зможе вести повноцінне життя. Завдану моральну шкоду обґрунтовує наступними обставинами. Зазначив, що у звязку з отриманим професійним захворюванням та усвідомленням своїх недоліків він зазнає значні моральні страждання, через втрату 60% працездатності порушені його нормальні життєві звязки. На теперішній час він не може переносити фізичні навантаження, не здатний виконувати елементарну чоловічу роботу.

Представник позивача адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги повністю та дав суду свідчення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача за дорученням ОСОБА_3 в судовому засіданні заявлений позов не визнала та суду пояснила, що розглядаючи таку категорію справ, слід зазначити, що Пунктом 27 статті 77 ОСОБА_4 України від 20 грудня 2005 року «Про державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 ОСОБА_4 України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «є» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 ОСОБА_4 України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-ХІУ), якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд соціального страхування.

Крім того, ОСОБА_4 України від 23 лютого 2007 року № 717-У «Про внесення змін до ОСОБА_4 України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 717-У), що набрав чинності з ЗО березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 ОСОБА_4 № 1105-ХІУ, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральних збитків.

Таким чином, відтепер застраховані громадяни, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, яке вони мали відповідно до положень первинної редакції цього ОСОБА_4 України.

Окрім того Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-322008 зазначені зміни до ОСОБА_4 України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральний збиток за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Пункт 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного суду від 25.05.2001 р. № 5 (далі - Постанова пленуму ВСУ) містить визначення моральної шкоди: "під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні спілкування з оточуючими людьми, у настанні інших негативних наслідків".

Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму ВСУ при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Відповідно до ст. 23 ЦК України при вирішенні спору про відшкодування моральних збитків суду необхідно встановити характер завданої моральної шкоди, глибину і тривалість моральних та фізичних страждань потерпілого, настання негативних змін у його житті, можливість відновлення стану, який мав потерпілий до нещасного випадку чи професійного захворювання.

Крім того, відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 „Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини...". Тобто, моральна шкода відшкодовується лише за наявності вини особи, яка завдала шкоди. Проте особа (фізична або юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання завдана не з її вини. Доведено, що професійне захворювання у позивача виникло з вини роботодавця, тому підстав для стягнення моральної шкоди з відділення Фонду не має.

Відповідно до копії трудової книжки, яка знаходиться в особовій справі, зазначено, що позивач звільнений за власним бажанням у зв'язку з відходом на пенсію за віком та з 21 червня 1991 року не працює, тобто протягом 22 років та до теперішнього часу ОСОБА_1 виведений зі шкідливих та небезпечних умов праці та відсутні фактори, які б сприяли погіршенню професійного захворювання.

У позовній заяві позивач вказує, що у зв»язку з професійним захворюванням у нього були порушені його нормальні життєві зв»язки, внаслідок чого він був позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Згідно виписки з акту огляду МСЕК № 026626 від 15.01.2004 року ОСОБА_1 було встановлено 60% втрати професійної працездатності та призначені додаткові види допомоги, а саме: санаторно-курортне та медикаментозне лікування. Але з 2004 року та по теперішній час позивач жодного разу не звернувся до відповідача за заявкою щодо отримання медикаментів в аптеці та не надавав направлення у стаціонарне відділення лікарні для оплати його лікування та перебування там.

Відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, до юридичних фактів, які має був довести позивач належить доведення факту завдання моральної шкоди та розміру шкоди. Доведення цих обставин з боку позивача можливе на підставі доказів, перелічених у статті 57 ЦПК України. До таких доказів належить і висновок експертизи, проте він не є єдиним можливим і достатнім доказом спричинення шкоди та підставою визначення її розміру, оскільки згідно з частиною другою статті 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Таким чином, ніяких доказів підтверджуючих заподіяння моральної шкоди, які б можна було дослідити у судовому засіданні, позивач не надав. Акт розслідування професійного захворювання за формою П - 4 від 04.12.2003 року є документом, що підтверджує факт його наявності. Довідка МСЕК є підставою для розрахунку та відшкодування матеріальної шкоди - частини втраченого заробітку і не є підтвердженням факту заподіяння моральної шкоди. Тобто документи, на які посилається позивач ніяким чином не можуть бути доказом заподіяння моральної шкоди. При проходженні огляду МСЕК потерпілому не було визначено факт спричинення морального страждання, а саме на МСЕК покладено обов'язок по визначенню факту спричинення морального страждання. Позивачем не надано відповідного висновку МСЕК щодо встановлення факту моральної шкоди.

У позовній заяві ОСОБА_1 не міститься жодного посилання на те, у чому саме полягає завдання моральної шкоди позивачеві, якими доказами це підтверджується, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір моральної шкоди.

Відповідно до частина 2 ст. 5 ОСОБА_4 України "Про охорону праці" від 14.10 1992 року № 2694-ХП, зі змінами та доповненнями передбачає, що під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про

наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права робітника на пільги та компенсацію за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Згідно ст. 6 ОСОБА_4 України "Про охорону праці" працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Крім того, працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань.

Таким чином, позивач був повідомлений про шкідливі фактори роботи та наслідки їх впливу на його організм, але продовжував працювати знаючи про те, що подальша трудова діяльність може призвести до погіршення здоров'я .

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що у нього порушені нормальні життєві зв'язки та порушені відношення з оточуючими. Крім того, до суду позивач надав тільки ксерокопії документів, які підтверджують сам факт отриманого професійного захворювання, які були використані відділенням Фонду при нарахуванні щомісячних страхових виплат. Тому, вважати їх доказом понесених моральних страждань не можливо.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється у три роки. Позивачем було пропущено строк позовної давності, так як у право на відшкодування моральної шкоди у нього виникло у 2003 році, а в суд з позовною заявою він звернувся в 2013 році. Заяви про поновлення пропущеного строку позовної давності позивачем не надано та поважних причин його пропуску не вказано.

Відповідно до пунктів 4, 6 статті 34 ОСОБА_4 Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві фінансує витрати на медичну і соціальну допомогу, придбання автомобілів, якщо потреба в них визначена МСЕК. Відповідно до висновку МСЕК Фонд може відшкодувати й інші витрати.

Згідно листа Відділу медико-соціальної експертизи № 16.10-67 від 05.03.2012 року та з підпунктом "д" п. 1.1 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом МОЗ України від 22.11.95р. № 212 на медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) покладено обов'язки щодо встановлення факту спричинення моральної шкоди.

Відповідно до п. 3.8 цього ж наказу, висновком медичних органів, як підставою для відшкодування моральної шкоди, може бути висновок, зокрема, МСЕК про стрес, якого зазнав потерпілий у результаті трудового каліцтва чи профзахворювання, чи їх наслідків, про депресію чи інші негативні вияви стану потерпілого (п. 3.8 розділу 3 доповнено абзацом другим згідно з Наказом МОЗ № 238 від 05.08.1998 р.). Такі висновки розглядаються в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого.

Також в аналізі судової практики у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої у зв'язку з ушкодженням здоров'я під час виконання трудових обов'язків, здійснений Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) звернуто увагу судів на те, що факт наявності моральної шкоди встановлюється медичними органами, і повинен зазначатись у висновку МСЕК.

Медико-соціальні експертні комісії відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров»я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 № 212 встановлювали факт моральної шкоди на підставі медичних документів, що підтверджують наслідки перенесеного стресу-депресії чи інші негативні прояви стану потерпілого з урахуванням важкості трудового каліцтва чи професійного захворювання.

У разі відсутності зазначених підтверджуючих документів медико-соціальні експертні комісії факт моральної шкоди не встановлювали. Однак, якщо хворий наполягав на встановленні факту моральної шкоди, комісія направляла його на додаткове медичне обстеження.

Такі вимоги до встановлення факту моральної шкоди визначений і в листі МОЗ від 05.03.2012 №16.10-67.

Спричинення моральної шкоди не є матеріально-правовою презумпцією, тому повинно бути доведено не лише сам факт спричинення моральної шкоди, а й, особливо її розмір.

Згідно позовної заяви ОСОБА_1 у зв"язку з професійним захворюванням у нього порушені нормальні життєві зв"язки, для відновлення яких необхідні додаткові зусилля. Але які конкретно порушені життєві зв"язки позивач не наводить, немає доказів, якими ці ствердження можуть бути доведені.

При розгляді позову ОСОБА_1 просили прийняти до уваги, що позивач одержав від відповідача одноразову допомогу в розмірі 10 640,00 грн., щомісячно та своєчасно одержує від відповідача страхові виплати в розмірі 1 609,58 грн., за рахунок відповідача забезпечується санаторно-курортним та медикаментозним лікуванням. З 15 січня 2004 року та по теперішній час позивачу було надано дві санаторно-курортні путівки: у 2007 року, вартість якої складає 2 499,00 грн. та у 2010 року, вартість якої складає 8 694,00 грн.

Щорічно станом на 1 березня відповідно до ст. 29 базового ОСОБА_4 відповідач здійснює перерахунок страхових виплат потерпілим на виробництві, тобто розмір виплат щорічно збільшується, позивач є соціальне захищеною людиною насамперед з боку відповідача. Позивач на сьогоднішній день не може назвати ні одну організацію (крім відповідача), яка би так турботливо ставилася до стану його здоров"я. Це також безумовно має певний позитивний вплив на душевний та фізичний стан позивача.

З урахуванням роз"яснень, що моральною шкодою є втрата немайнового характер} внаслідок моральних або фізичних страждань вбачається, що ніяких доказів, які б могли підтвердити факт спричинення моральної шкоди позивачем не надано.

Розглядаючи дану категорію спорів, слід зазначити, що пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. № 4 " Про судову практику по справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних наслідків, заподіяних фізичній особі.

Відповідно до діючого законодавства моральна шкода може заключатися, зокрема: у моральних переживаннях у зв"язку з ушкодженням здоров"я, у порушенні нормальних життєвих зв"язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні спілкування з оточуючими людьми, у настанні інших негативних наслідків .

Отже, з урахуванням положень пункту 3 вищевказаної Постанови, позивач повинний надати докази про моральні переживання у зв"язку з ушкодженням здоров"я, про порушення нормальних життєвих зв"язків через неможливість продовження активного громадського життя, дані про порушення спілкування з оточуючими людьми, дані про настання інших негативних наслідків.

В позовній заяві ОСОБА_1 стверджуєте, що проходив чисельні медичні огляди та обстеження. У січні 2004 р. позивач був оглянутий медико-соціальною експертною комісією, в розділі додаткові види допомоги позивачу було призначено санаторне-курортне та медикаментозне лікування. Що таке медикаментозне лікування. Це лікування професійного захворювання в стаціонарі або амбулаторне, яке буде оплачено відділенням Фонду. Позивач за період з січня 2004 р. та по теперішній час жодного разу до відділення Фонду за лікуванням не звертався, що підтверджується довідкою відділення Фонду (№ 01-652/06 від 05.03.2013р.) та особовою справою позивача.

До позовної заяви у якості доказів, позивачем наданий тільки один епікриз півторарічної давнини. Після детального вивчення епікрізу із історії хвороби позивача головним спеціалістом з медичного обслуговування відділення ОСОБА_5 (довідка додається та знаходиться в матеріалах справи) можна зробити висновок, що скарги, з якими звернувся позивач до лікарні стосуються загального захворювання, а не професійного. А саме за період лікування в кардіологічному відділенні Харцизької ЦМЛ за загальним захворюванням, скарг, пов'язаних з

легеневою патологією він не пред'являв та лікування не отримував. В анамнезі захворювання не вказано на те, що ОСОБА_1 хворіє професійним захворюванням. Крім того, рентгенографія ОГК, ЕКГ, об'єктивне обстеження вказують більше на те, що у позивача є патологія серцево-судинної системи.

Таким чином, з цього можна зробити висновок, що страждання, які відчуває позивач, ніяк не пов'язані з професійним захворюванням і тому у нього і не було необхідності в лікуванні професійного захворювання.

Окрім того, позивач у своєму позові стверджує, що він змушений був тривалий час знаходитись на лікарняному. Але ОСОБА_1 звільнився за власним бажанням у 1991р. у зв'язку з виходом на пенсію за віком і більш ніде не працював, отримував 12 років пенсію за віком. І тільки у 2004 році був оглянутий на МСЕК.

Таким чином, ніякими документами дані ствердження не підкреплені, тому можливо вважати такими, що не відповідають дійсності.

З огляду на вказані положення ЦПК України, відділення Фонду у м. Харцизьку вважає, що позивачем не надано доказів, на підставі яких можливо зробити висновок про спричинення моральної шкоди.

Моральну шкоду позивач оцінив у сумі 28 000 грн., не давши при цьому ніякого обґрунтування, з чого він виходив, вказуючи дану суму відшкодування моральної шкоди.

Однак, пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. № 4 " Про судову практику по справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди передбачено, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинно бути зазначено, зокрема, у чому укладається ця шкода, з яких міркувань виходить позивач, визначаючи розмір шкоди і якими доказами це підтверджується.

Ніяких доказів, які можна було дослідити в судовому засіданні позивач не надав. Документи, на які посилається позивач, а саме - довідка МСЕК та акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 є документами, що підтверджують настання нещасного випадку і встановлення в зв"язку з цим стійкої втрати професійної працездатності і ніяким образом не можуть бути доказом заподіяння моральної шкоди.

Вважаємо посилання на ці документи, як на єдину підставу для відшкодування моральної шкоди, безпідставними.

У даному випадку саме підприємство, на якому працював позивач, і є заподіювачем шкоди в тому числі і моральної, а саме дії або бездіяльність роботодавця, який не виконував вимоги охорони праці привели до того, що позивач отримав ушкодження здоров'я, а як слідство і втрату професійної працездатності і можливі моральні страждання.

Просили суд при ухваленні рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 врахувати положення статті 237-1 Кодексу законів про працю України, а саме : відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, як вбачається із підпункту 2 пункту 44 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до пункту 3 розділу XI "Прикінцеві положення" ОСОБА_4 України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" передбачено, що відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року.

На теперішній час відповідальності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві за моральну шкоду немає, тому правових підстав для стягнення сум у відшкодування моральної шкоди згідно ОСОБА_4 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності " не існує.

Таким чином, на момент розгляду справи відсутні норми ОСОБА_4, які передбачають право потерпілих на відшкодування моральної шкоди, тому правових підстав для стягнення з відділення Фонду сум у відшкодування моральної шкоди згідно ОСОБА_4 не існує.

З урахуванням усіх викладених обставин вважає позов необґрунтованим і просить відмовити в його задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача за дорученням ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала повністю та дала суду свідчення, аналогічні свідченням представника відповідача ОСОБА_3

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач на протязі тривалого часу, а саме в період час з 20.05.1965 року по 21.06.1991 року перебував у трудових правовідносинах з «Шахта» Комуніст» дочірнє підприємство ДХК «Жовтеньвугілля», працював за професіями кріпильника та гірником очисного забою підземним 5 розряду з повним робочим днем у шахті, 21 червня 1991 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи за власним бажанням в звязку з виходом на пенсію.

Згідно довідки № 026626 про результати визначення ступеня трати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги ОСОБА_1 встановлено 60% втрати професійної працездатності з 15.01.2004 року безстроково в звязку з професійним захворюванням. Також встановлена потреба у санітарно-курортному та медикаментозному лікуванні після втрати професійної працездатності, протипоказана тяжка фізична праця, праця в підземних умовах, рекомендований нагляд пульманолога, кардіолога та невропатолога.

Згідно ст.21,28,34 ОСОБА_4 України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві, професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла до прийняття ОСОБА_4 України „Про державний бюджет на 2006 рік, ОСОБА_4 України „Про державний бюджет України на 2007 рік , ОСОБА_4 України №717 від 23.02.2007р. „Про внесення змін до ОСОБА_4 України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві, професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності та ОСОБА_4 України „Про державний бюджет України на 2008рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України №107-У1 від 28.12.2007р., передбачали обовязок Фонду провести потерпілому страхову виплату за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому такої шкоди.

За змістом ст.ст. 21,28,30,34,35 ОСОБА_4 України „ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві, професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в січні 2013 року. Втрата 60% професійної працездатності у звязку з професійним захворюванням була вперше встановлена висновком МСЕК від 15.01.2004р. безстроково.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ще до набрання чинності як ОСОБА_4 України „Про державний бюджет України на 2006 рік, яким зупинялось на 2006 рік дія ОСОБА_4 України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві, професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності в частині відшкодування моральної шкоди, так і ОСОБА_4 України „Про державний бюджет України на 2007 рік, ОСОБА_4 України №717 від 23.02.2007р. „Про внесення змін до ОСОБА_4 України загальнообов'язкове державне соціальне страхування від

нещасних випадків на виробництві, професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності та ОСОБА_4 України „Про державний бюджет України на 2008рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України №107-У1 від 28.12.2007р.

Згідно ст.58 Конституції України ОСОБА_4 та інші правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помякшують, або скасовують відповідальність особи.

Також, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він помякшує або скасовує відповідальність особи.

ОСОБА_4 України „Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, тому покладання на відділення Фонду обовязку по сплаті такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що позивач випробував продовж тривалого часу моральні страждання повязані з ушкодженням його здоровя виключно з вини підприємства. Суд вважає доведеним, що внаслідок отриманого професійного захворювання змінився стан здоровя позивача, спосіб його життя, особистий стан, йому важко фізично працювати, він не може в повній мірі працювати ні на підприємстві, ні вдома, не може вести звичний для людини спосіб життя, постійно змушений лікуватися.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивач повинен був звернутися з позовом про відшкодування моральної шкоди в порядку ст.237-1 КЗпП України до роботодавця, тому що саме роботодавець є винним в ушкодженні здоровя позивача, оскільки, як зазначено в п.4.2 вищезазначеного рішення Конституційного Суду України, вказані норми регламентують відшкодування моральної шкоди всім іншим особам, що не є субєктами страхування від нещасного випадку і на які не поширюється чинність розглянутого закону, у тому числі працівники, що виконують роботу не на підставі трудового договору (контракту), а на інших підставах. Позивач є застрахованим робітником, який втратив професійну працездатність, і за таких обставин на підставі ст. 34 закону він має право на відшкодування шкоди, в тому числі і моральної.

Суд також із зазначених вище підстав не може прийняти до уваги при постановлені рішення доводи відповідача про те, що на даний час правових підстав для стягнення сум моральної шкоди не існує.

Крім того, суд не вважає обґрунтованою позицію Фонду про те, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди, оскільки відповідно до діючого законодавства втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров*я потерпілого погіршено. Обовязкове ж призначення судово-медичної експертизи з приводу встановлення факту спричинення моральної шкоди, на якій наполягав відповідач і помилково вважав, що саме вона в змозі встановити ступінь та розмір моральних страждань, передбачається у випадку відсутності вищевказаних доказів, які позивач надав суду в повному обсязі та які є достатніми для позитивного вирішення спору по суті.

Суд встановив факт спричинення позивачу моральної шкоди і вбачає її в тому, що він постійно відчуває болі, через отримане професійне захворювання не в змозі в подальшому працювати на важких роботах, в тому числі на виробництві, потребує безперервного медикаментозного та санаторно-курортного лікування, що призводить до відчуття безпорадності та немічності позивача. Враховуючи всі викладені обставини суд, виходячи з принципу розумності та виваженості, вважає, що позивач постійно випробовує моральні страждання внаслідок неможливості в своєму подальшому житті реалізовувати своє конституційне право на працю в повному обсязі. Медично доведені фізичні болі також є достатньою підставою для випробування позивачем стійких та глибоких моральних страждань. Приведені обставини суд вважає достатніми для переконання в наявності спричинення позивачу моральної шкоди.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що заявлена сума відшкодування моральної шкоди 28 000 гривен занадто велика.

З урахуванням ступеня втрати працездатності, встановленої вперше - 60%, конкретних обставин справи, а також виходячи з принципу розумності і зваженості, розмір відшкодування моральної шкоди має бути встановлений в сумі 18 000 гривен.

В решті позову слід відмовити.

Керуючись ОСОБА_4 України»Про загальнообов»язкове державне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань,що спричинили втрату працездатності»,суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до відділення виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Харцизьку про відшкодування моральної шкоди-задовольнити частково:

-стягнути з відділення виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Харцизьку \рр 37174400901088 в ГУ ДКСУ в Донецькій обл. МФО 834016 код ЄДРПОУ 25967996\ на користь ОСОБА_1,12 червня 1941р.народження \ідн.код 1513813876\ моральну шкоду у сумі 18000 \вісімнадцять тис.грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької обл..протягом 10 днів з моменту його проголошення.

Суддя: