Рішення № 32410407, 04.07.2013, Приморський районний суд м. Одеси

04.07.2013 Справа 2/1522/18497/12

н.п. 2/522/673/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2013 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Бондаря В.Я.

при секретарі Іщик О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним

В С Т А Н О В И В:

До суду звернулась позивач з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просила суд визнати недійсним договір дарування 178/1000 частин квартири АДРЕСА_1, укладений 28.08.2008 року між нею та ОСОБА_2 При цьому посилалась на те, що на підставі договору дарування частини квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 06.12.2000 року, вона є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1 Будучи людиною одинокою, похилого віку, та незадовільного стану здоров'я вона стала піклуватись про те, хто б її доглядав. З близьких родичів мала племінницю ОСОБА_6 та її чоловіка ОСОБА_2. Так, вона надала згоду відповідачеві на укладення договору довічного утримання. Вона вважала, що укладається договір довічного утримання, а фактично, як потім їй стало відомо, був укладений договір дарування. Намірів на укладення договору дарування вона не мала, тому що іншого житла не мала. Після укладення зазначеного договору, який був зареєстрований в реєстрі під №2891, примірник договору отримав відповідач, вона такого примірника не отримувала. Українською мовою вона не володіє, погано бачить, тому не змогла прочитати та опанувати все написане в цьому договорі, переклад тексту не проводився. Після підписання спірного договору, вона залишалась проживати в зазначеній квартирі, та була впевнена в тому , що ОСОБА_2 уклав з нею договір довічного утримання. Відповідач надавав їй щомісяця матеріальну допомогу у вигляді продуктів харчування, яку вона сприймала як виконання вимог договору довічного утримання. Так, вона залишається зареєстрована в квартирі та сплачує за неї комунальні послуги. Відповідач в квартирі не реєструвався, не проживав в ній, фактично дар не приймав. 25 грудня 2008 року ОСОБА_2 подарував зазначену квартиру ОСОБА_3, про що був укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7 Про дарування квартири їй також відомо не було, так як обдарована ОСОБА_3 квартиру не оглядала. Ключі від квартири дарувальник обдарованій також не передавав, так як ключі від квартири, в якій вона проживає, знаходились та знаходяться у неї. Просить визнати договір дарування від 28.08.2008р. недійсним, оскільки вчинений нею внаслідок помилки.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник за довіреністю ОСОБА_8 позов підтримали, просили суд його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнавав, проте, ухвалою суду відповідачу відмовлено у прийнятті визнання позову, оскільки воно не відповідає чинному законодавству.

До суду в ході розгляду справи надходила заява відповідача ОСОБА_3 про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В матеріалах справи міститься копія договору дарування від 27 серпня 2008 року, згідно якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар 178/1000 частин квартири АДРЕСА_1, який зареєстрований під №2890.

Згідно до витягу про право власності на нерухоме майно від 20.10.2008р., ОСОБА_2 є власником 178/1000 частин квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 27.08.2008р. за №2890.

Між тим, в матеріалах справи відсутній договір дарування від 28 серпня 2008 року, згідно якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар 178/1000 частин квартири АДРЕСА_1, який зареєстрований під №2891, на який в своєму позові посилається позивач та який просить суд визнати недійсним.

Згідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, позивачем не доведено, що сторонами був укладений письмово договір дарування від 28 серпня 2008 року, згідно якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар 178/1000 частин квартири АДРЕСА_1, який зареєстрований під №2891.

Суд також враховує, що в матеріалах справи міститься клопотання про виклик свідків (а.с.28-29), проте, клопотання ніким не підписане.

Згідно до ч.1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Крім того, згідно до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У відповідності до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно до ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229- 233 ЦК правочин, вчинений, зокрема, під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.3 ст.213 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи, що позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджується факт того, що договір дарування, укладений 28.08.2008р. між нею та ОСОБА_2, та зареєстрований під №2891 укладений нею внаслідок помилки, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10,60, 81, 88, ч. 3 ст. 209, ст.ст. 213-215,218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: В.Я. Бондар