Ухвала суду № 32406428, 12.07.2013, Апеляційний суд Харківської області

Провадження № 22ц/790/4426/13 Головуючий 1 інст. - Скотарь А.Ю.

Справа №2027/12698/2012 Доповідач - Макаров Г.О.

Категорія:договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 липня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Макарова Г.О.,

суддів: Кружиліної О.А.,

Кіпенка І.С.,

при секретарі - Шабас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 29 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, Харківської міської ради, треті особи - 10- та Харківська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання договору недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності у порядку спадкування,

встановила:

14.08.2012 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом в обґрунтування якого зазначала, що є двоюрідною тіткою ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, яка мешкала в квартирі АДРЕСА_5, належній їй на праві власності. Після смерті родички позивач звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини і з'ясувала, що 11.06.2011 між ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_8 на підставі довіреності, та ОСОБА_5 укладено договір-купівлі продажу вказаної квартири. В свою чергу ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 12.10.2011 продав спірну квартиру ОСОБА_2

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_3, а тому не могла укладати будь які цивільно-правові угоди у червні 2011 року, тому позивач, посилаючись на норми ст.ст. 203, 215, 230; 236, 237, 239, 248, 388, 392 ЦК України просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 від 11.06.2011, витребувати квартиру з чужого незаконного володіння та визнати право власності на неї у порядку спадкування.

В суді представник позивача наполіг на задоволенні позову в повному обсязі та дав пояснення відповідно до викладених в ньому обставин.

Представники відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечували, посилаючись на те, що з наданих позивачкою доказів не вбачається її родинний зв'язок з померлою ОСОБА_8, спірна квартира вибула з власності ОСОБА_8 по її волі, про що свідчить довіреність, видана останньою на ім'я ОСОБА_7 Укладення ОСОБА_7 спірного договору купівлі-продажу квартири на підставі зазначеної довіреності, після смерті ОСОБА_8, не суперечить положенням п. 6 ч. 1 ст. 248 ІДК України. Крім того, ОСОБА_2 є добросовісним набувачем і законні підстави для витребування в неї спірної квартири відсутні.

Відповідач ОСОБА_5 та третя особа ОСОБА_7 до суду не з'явились, належним чином сповіщались про час та місце розгляду справи, що не є перешкодою для розгляду справи за їх відсутності.

Представник відповідача, Харківської міської ради, до суду не з'явився, проте надав письмові заперечення на позов.

Третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_6 в суді пояснила, що посвідчені нею довіреність та договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 від 11.06.2011 укладені в рамках закону, проти задоволення позову заперечувала.

Від представника Десятої Харківської державної нотаріальної контори надійшла заява про слухання справи за його відсутності.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 29 квітня 2013 року позов задоволено частково.

Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_8, а саме, що ОСОБА_4, мешкає в АДРЕСА_1 є двоюрідною тіткою ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 та визнано за ОСОБА_4 право на спадкування за законом після ОСОБА_8.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 від 11.06.2011, укладений між ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, і.н. НОМЕР_1, мешкає в АДРЕСА_2, що діяв від імені ОСОБА_8 на підставі довіреності та ОСОБА_5, і.н. НОМЕР_2, мешкає в АДРЕСА_3.

Витребувано з володіння ОСОБА_2, і.н. НОМЕР_4, зареєстрована в АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_5.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_5 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3.

Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_5.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить рішення суду в скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставин справи, оскільки суд безпідставно не узяв до уваги, що факт родинних відносин, позивача з померлою ОСОБА_8 не доведений, а квартира була продана за довіреністю яка не скасована. Крім того, суд безпідставно не застосував п.3 ч.1 ст. 388 ЦК.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Статтями 10, 11, 57, 58, 60, 179 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

За змістом ст. 25 ЦК України здатність фізичної особи мати цивільні права та обов'язки є правоздатністю. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється з її смертю.

Частини 1 і 2 ст. 203 ЦК України встановлюють, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 237, ст. 239 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність.

Оскільки правовими наслідками вчинення правочину представником є створення, зміна, припинення цивільних прав та обов'язків особи, яку він представляє, як зазначено у ст. 239 ЦК України, то у разі її смерті припиняється і її цивільна дієздатність. Тому правочини, укладені після смерті особи, але від її імені, не відповідають вимогам ст. 203 ЦК України.

Частина 1 ст. 215 ЦК закріплює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване встановленням таких фактів та відповідних їм правовідносин.

Смерть ОСОБА_8 сталась ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 6).

ОСОБА_4 (дівоче прізвище «ОСОБА_4» змінено на підставі свідоцтва про одруження від 10.06.1962) є донькою ОСОБА_12 і ОСОБА_13 відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_3 (а.с. 23-24).

Матір позивачки - ОСОБА_13 (дівоче прізвище «ОСОБА_13» змінено на підставі свідоцтва про одруження від 29.01.1960) мала рідну сестру ОСОБА_16, яка змінила своє ім'я на «ОСОБА_16», прізвище на «ОСОБА_16» ІНФОРМАЦІЯ_5, одружившись з ОСОБА_15 (а.с. 26-27).

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14.10.2000 у справі № 2-6133/2000 встановлено, що ОСОБА_16 є матір'ю ОСОБА_17 (дівоче прізвище «ОСОБА_16» на підставі укладеного шлюбу із ОСОБА_18), яка, в свою чергу, є матір'ю померлої ОСОБА_8 (а.с. 30-33).

Зі змісту зазначеного рішення суду та досліджених свідоцтв про народження, одруження і смерть, вбачається, що ОСОБА_16 і ОСОБА_16 це одна й таж сама особа, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Непокрите Вовчанського району Харківської області та змінила ім'я вступаючи до шлюбу. Прізвище її доньки ОСОБА_22 зазнало змін після видачі повторного свідоцтва про одруження, в якому вона записана як «ОСОБА_16», на відміну від первісного свідоцтва (а.с. 28-29, 32- 33).

Отже, суд вважав доведеним, що ОСОБА_4 є двоюрідною тіткою померлої ОСОБА_8.

Будучи допитана в якості свідка позивач надав показання щодо своїх родинних стосунків з померлою ОСОБА_8, вказав, що померла є її двоюрідною племінницею, при цьому чітко відповідала на поставлені питання, з пам'яті називала дати народження та смерті всіх своїх родичів.

Також судом допитана як свідок ОСОБА_23, яка показала, що є шкільною подругою померлої ОСОБА_8, товаришувала з нею все своє життя, і підтвердила, що ОСОБА_4 є двоюрідною тіткою ОСОБА_8

Приватний нотаріус ОСОБА_6 показала, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 11.06.2011 та довіреність, на підставі якої діяв ОСОБА_7, є дійсними, посвідчувалися нею особисто і ніяких перешкод для цього не було.

Зі змісту договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 від 11.06.2011 (далі Договір) вбачається, що ОСОБА_7 на час його укладення діяв від імені померлої ОСОБА_8 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_6 За умовами Договору ОСОБА_8 передала, а ОСОБА_5 прийняв у власність вказану квартиру (а.с. 11-13).

Згідно п. 2.1. вказаного договору ОСОБА_7 отримав для ОСОБА_8 50087,00 грн. як плату за Договором.

Отже, з огляду на обставину смерті ОСОБА_8, яка сталась ІНФОРМАЦІЯ_3, укладений від її імені договір від 11.06.2011 квартири АДРЕСА_5 є недійсним.

Суд не погодився із твердженнями відповідача про те, що дії по продажу квартири є невідкладними та такими, що зроблені в інтересах померлої ОСОБА_8 Це пояснюється тим, що особа, цивільна дієздатність якої припинена у наслідок смерті не може мати будь-яких інтересів, а виручені кошти у результаті купівлі-продажу не могли бути та не були передані ОСОБА_8 Розглядатись як такий, що укладений з метою уникнення збитків, спірний договір також не може. Тобто, припущення представників відповідача про можливість застосування до спірних правовідносин п. 6 ч. 1 ст. 248 ЦК України є помилковим.

12 жовтня 2011 року ОСОБА_5 уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 за умовами п. 1 якого ОСОБА_2 прийняла у власність зазначену квартиру, після чого у встановленому законом порядку зареєструвала своє право власності на неї(а.с. 14-15).

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Добросовісне придбання, згідно ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане небезпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач),власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно положень ч. 1 ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Виходячи з того, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 11.06.2011 є недійсним з зазначених вище підстав, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 236 ЦК України щодо недійсності правочину з моменту його вчинення, ОСОБА_5 є особою який не мав права на її відчуження, отже у відповідності до вимог ст. 388 ЦК України ОСОБА_2 є добросовісним набувачем.

У зв'язку з цим, суд на підставі п. З ч. 1 ст. 388 ЦК України визнав за позивачкою право витребувати з володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_5.

У відповідності до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7 за відсутності умов оформити свідоцтво про права на спадщину у нотаріуса особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження з позовом про визнання права власності на спадкове майно.

Відповідно до інформації Десятої Харківської державної нотаріальної контори єдиною особою, що подала заяву про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_8 є ОСОБА_4 (а.с. 66).

Згідно з ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Частина 2 зазначеної статті закріплює, що кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги.

За положеннями ст, 1265 ЦК України в п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближнього ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Враховуючи встановлені вище факти вимоги про визнання за позивачем права на спадкування за законом після померлого спадкодавця та визнання права власності на спірне майно суд вважав обґрунтованими.

Щодо вимоги про виселення відповідача із займаної квартири і вселення до неї позивача суд зазначив наступне: ч. 1 ст. 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.

За змістом ч. 2 ст. 16 ЦК України зрозуміло, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Суд вважав, аналіз із наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Частина 4 ст. 9 ЖК Української PCP передбачає, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Предметом доказування при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК підстави для позбавлення права на житло.

Враховуючи, що відповідач не має будь-яких законних підстав знаходитися у спірній квартирі суд вважав позовні вимоги з приводу виселення відповідача з квартири підлягають задоволенню.

Разом з тим за висновком суду вимога про вселення до спірної квартири позивачки не підлягає задоволенню через те, що на теперішній час права позивачки щодо обрання місця для проживання і реєстрації за конкретною адресою не порушені. Постановлене у справі рішення, в разі набрання ним законної сили, є підставою для реалізації ОСОБА_4 наступних прав, що випливають з права власності на житлове приміщення, в тому числі права на вселення до нього.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.

Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки та не дістали об'єктивного підтвердження.

Наведені у рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.

Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуємого судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні належить відмовити на підставі ст.308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319, 321, 322, 324, 325 ЦПК України, судова колегія,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 29 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді: