Рішення № 32398511, 09.07.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.07.2013 Справа № 901/365/13-г

За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО»

Феодосійської міської ради

про визнання недійсними пунктів рішення та державного акту

Головуючий суддя Пукас А.Ю.

Судді Башилашвілі О.І.

Гаврилюк М.П.

Представники:

Від позивача ОСОБА_5, ОСОБА_6 представники за довіреністю № 157 від 16.02.2013.

Від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» Купрієнко М.Д., представник за довіреністю від 01.10.2012.

Від відповідача Феодосійської міської ради не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» та Феодосійської міської ради про визнання недійсними пункту 1.2 рішення 13 сесії 22 скликання Феодосійської міської ради № 208 від 31.10.1997, пункту 1.1 рішення 19 сесії 22 скликання Феодосійської міської ради № 303 від 13.03.1998; визнати недійсним Державний акт на право постійного користування землею I-КМ № 001522 від 18.11.1998.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі спірних рішень Феодосійської міської ради відповідачу, Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання ІНМО», передано земельну ділянку, на якій розташований магазин, що на праві власності належить позивачу, у зв'язку з чим позивач позбавлений права оформити земельну ділянку під будівлею, оскільки власник земельної ділянки відмовляється добровільно відмовитись від цієї ділянки.

Також, за твердженням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» отримало Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою без врахування того, що позивач є власником нерухомості, яка на цій ділянці розташована, а відповідно до статті 30 Земельного кодексу України, що діяв на момент отримання Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, при переході права власності на будівлю, переходить також право користування даною земельною ділянкою.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2013 позовна заява прийнята до розгляд суддею Пукасом А.Ю. та призначено її до розгляду.

Відповідач, Феодосійська міська рада, позов не визнав, у відзиві зазначив, що спірні рішення прийняти радою у відповідності до вимог законодавства, чинного на момент їх прийняття та до моменту набуття позивачем права власності на нерухоме майно, у зв'язку з чим підстави для визнання таких рішень недійсними відсутні.

Одночасно, відповідач заявив про пропуск позивачем строків позовної давності для звернення із вимогами про визнання недійсним рішень та державного акту на право постійного користування землею, про існування яких позивачу було відмово з 1998 року (а.с. 108-109).

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО», позов не визнав, у відзиві зазначив, що набуття позивачем права власності на нерухоме майно не може бути підставою для визнання вже прийнятих на той момент рішень Феодосійської міської ради. Також відповідач зазначив, що на момент реєстрації та видачі оспорюваного позивачем Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, позивач не набув права користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим підстав для визнання його недійсним також немає (а.с. 130).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.03.2013 строк розгляду справи продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 153).

15.03.2013 позивачем заявлено клопотання про збільшення позовних вимог, відповідно до якого позивач просив визнати недійсним рішення виконавчого комітету Феодосійської міської ради № 128/1 від 25.03.1994 (а.с.155).

Клопотання про збільшення позовних вимог повернуто позивачу без розгляду, з огляду на те, що зазначене клопотання подано позивачем усупереч положень статті 22 Господарського процесуального кодексу України, а саме після переходу до розгляду справи по суті.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.04.2013 для подальшого розгляду даної справи призначена колегія у складі трьох суддів. Склад колегії ухвалено визначити за допомогою автоматизованої системи документообігу суду.

За результатами автоматичного розподілу членами колегії визначені суддя господарського суду Автономної Республіки Крим Пєтухова Н.С. та суддя господарського суду Автономної Республіки Крим Гаврилюк М.П.

Розпорядженням керівника апарату суду № 41 від 17.05.2013, відповідно до пункту 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, частини 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, підпункту 2.1.1 пункту 2.1 рішення зборів суддів господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.12.2010, визначено здійснити заміну судді Пєтухової Н.С. у складі колегії суддів по справі № 901/365/13-г за допомогою автоматизованої системи.

За результатами автоматичного розподілу замість члену колегії - судді господарського суду Автономної Республіки Крим Пєтухової Н.С. визначена суддя господарського суду Автономної Республіки Крим Башилашвілі О.І.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 08.07.2013 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО», проти позову заперечував, з мотивів, що викладені ним у відзиві на позов, а також додаткових запереченнях.

Представник відповідача, Феодосійської міської ради, в судове засідання не з'явився. В процесі розгляду справи відповідач надіслав клопотання про розгляд справи без його участі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що позивач, фізична особа-підприємець

ОСОБА_1 та її чоловік фізична особа-підприємець ОСОБА_9 були засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче-комерційне об'єднання «ІНМО».

Рішенням виконавчого комітету Феодосійської міської ради № 128/1 від 25.03.1994 Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» відведена земельна ділянка площею 0,03 га по АДРЕСА_1; затверджений акт вибору ділянки від 20.05.1993 та дозволено проведення проектно-вишукувальних робіт для будівництва « ІНФОРМАЦІЯ_1» на земельній ділянці площею 0,093 га по АДРЕСА_1 (а.с. 132).

23.01.1997 рішенням виконавчого комітету Феодосійської міської ради АР Крим Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» надано дозвіл на проведення реконструкції магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1», із збільшенням етажності та доведення його площі до 600 кв.м.

31.10.1997 рішенням Феодосійської міської ради АР Крим № 208 затверджено технічну документацію по встановленню меж земельної ділянки в натурі та відповідно до пункту 1.2 рішення, Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» надано у постійне користування земельну ділянку 0,10 га, розташовану по вул. Первушина для обслуговування магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1» (а.с. 12).

Пунктом 2 вказаного рішення зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» оформити Державний акт на право постійного користування вказаною земельною ділянкою.

04.03.1998 рішенням виконавчого комітету Феодосійської міської ради № 139 затверджений Акт Державної технічної комісії про готовність закінченої будівництвом будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1» Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» , розташований по АДРЕСА_1 (а.с. 159).

13.03.1998 рішенням Феодосійської міської ради № 303 «Про надання земельних ділянок» Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» надано із вільних земель м. Феодосії в постійне користування земельну ділянку площею 0,10 га до раніш наданої рішенням виконавчого комітету від 25.03.1994 № 12/1 земельної ділянки під будівництво магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1» по вул. Первушина для благоустрою території магазину, вважати загальну площу земельної ділянки 0,2 га (а.с. 13).

Як стверджує позивач, у 1998 році вона разом з чоловіком вирішили вийти зі складу засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО».

13.07.1998 зборами засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» вирішено вивести ОСОБА_9 та ОСОБА_1 зі складу засновників та продати їм приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1», складу, майстерні, сторожки, котельної та туалету, розташованих по АДРЕСА_1, а також передати їм в користування земельну ділянку, площею 0,152 га із складу земель товариства, розташовану в м. Феодосія, по Керченському шосе під комплекс магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1».

04.08.1998 директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» звернувся із заявою до міського голови

м. Феодосія із заявою про вилучення частини земель Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» площею 1520 кв.м та передачу такої ділянки ОСОБА_1 та її чоловіку, як власникам магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1» (а.с.36).

06.08.1998 директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» звернувся із заявою про видачу Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, у тому ж числі і на магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1» (а.с. 160).

21.08.1998 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційне об'єднання «ІНМО», ОСОБА_9 та ОСОБА_1 укладений Договір купівлі-продажу магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого за адресою АДРЕСА_1, який складається з літ «А» - магазину, площею 130,8 кв.м., літ «а» - пристрою, літ. «Б» - прохідної, площею 9,1 кв.м., літ «В», «Г» складів, площею 102,7 кв.м. та 48,4 кв.м. відповідно, літ «Д» - котельної з вбиральнею, площею 8,3 кв.м., літ «Е» 0 навісу, літ «К» - сараю, № 1 - паркана, № 3- мощення (а.с. 11).

18.11.1998 Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» отриманий Державний Акт на право постійного листування землею І-КИ № 001522.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер і його правонаступником стала ОСОБА_1 (а.с. 27-28).

Стверджуючи, що пункт 1.2 рішення 13 сесії 22 скликання Феодосійської міської ради № 208 від 31.10.1997, пункт 1.1 рішення 19 сесії 22 скликання Феодосійської міської ради № 303 від 13.03.1998 та виданий на їх підставі Державний акт на право постійного користування землею І-КМ № 01522 від 18.11.1998 порушують право позивача як власника будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1», оскільки будівля магазину розташована на земельній ділянці, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» на праві постійного користування, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим із даною позовною заявою.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову, з огляду на наступне.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частині 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування в якості способів захисту земельних прав передбачено також частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Частиною 10 статті 59 Закону України встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування визнаються незаконними в судовому порядку лише з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України.

Під час розгляду даної справи, позивач, обґрунтовуючи свою позицію стосовно визнання недійсними спірних пунктів рішень Феодосійської міської ради, якими Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» надано у постійне користування земельну ділянку під будівництво магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1» по

АДРЕСА_1, зазначав, що зазначені пункти рішень є недійсними не через порушення законодавства в момент їх прийняття, а з підстав того, що названі рішення надають Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» права користування земельною ділянкою, яке в силу переходу права власності на нерухоме майно до позивача, також належить позивачу, тобто відповідач такого права користування позбавився через укладення відповідного договору купівлі-продажу.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними пункту 1.2 рішення 13 сесії 22 скликання Феодосійської міської ради № 208 від 31.10.1997, пункту 1.1 рішення 19 сесії 22 скликання Феодосійської міської ради № 303 від 13.03.1998. суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до пункту 2 роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» № 02-5/35 від 26 січня 2000 року з наступними змінами та доповненнями, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Так, судом встановлено, що право власності на будівлю магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1» у позивача виникло 20.08.1998 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО», в той час як оспорювані рішення прийняті відповідачем, Феодосійською міською радою у 1997 році.

З огляду на викладене суд вважає безпідставними твердження позивача про порушення спірними рішеннями його прав, оскільки на момент їх прийняття, права на відповідну земельну ділянку (під будівлею магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1»), у позивача ще не існувало, що виключає підстави для скасування таких рішень.

Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на статтю 30 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договором відчуження - будівлі та і споруди.

Так, на думку позивача, при переході права власності на нерухоме майно, до нього перейшло і право власності на земельну ділянку під цим майном.

Як встановлено судом, земельна ділянка, розташована під будівлею магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1», перебуває на праві постійного користування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-КМ № 001522 від 18.11.1998.

Відповідно до пункту 2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України

№ 16 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України перелік яких є вичерпним.

Згідно зі статтею 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Тобто, підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою дійсно, є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Порядок припинення прав на землю також визначені в главі 22 Земельного кодексу України та передбачає добровільну відмову від земельної ділянки, а також примусове вилучення.

З огляду на викладене, переходу права постійного користування земельною ділянкою до власника нерухомого майна повинно передуватись вилучення цієї ділянки від попереднього власника або особи, у якій така ділянка знаходиться на праві постійного користування.

З матеріалів справи вбачається та не оспорювалось сторонами під час розгляду даної справи, що із заявою про вилучення земельної ділянки позивач у встановленому порядку звернувся лише 16.04.2013, тобто після звернення із даним позовом до суду

Виконавчий комітет Феодосійської міської ради 19.06.2013 відповів фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, що оформлення права постійного користування за нею можливо за умовою добровільної відмови від частини земельної ділянки землекористувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне об'єднання «ІНМО» в порядку статей 141, 149 Земельного кодексу України або в судовому порядку (а.с. 221).

Матеріали даної справи не містять, а позивачем в період розгляду даної справи не надано доказів того, що позивач зверталась до відповідача із заявою про вилучення земельної ділянки.

Пленум Вищого господарського суду України № 16 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» в пункті 2.12 постанови зазначив, що відповідно до частини другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я шляхом укладення договору оренди. Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Таким чином, позивачем, при зверненні до суду із вимогами про визнання недійсними пунктів рішення Феодосійської міської ради, не дотриманий порядок, який встановлений для оформлення права користування на земельну ділянку, якому, як вже зазначалось повинно передуватись вилучення такої земельної ділянки від попереднього користувача.

Більш того, матеріли справи свідчать, що відповідачі не оскаржують права позивача на земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно, яке належить йому на праві власності.

У порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не надано доказів викладених у позовній заяві обставинам, що в свою чергу виключає підстави для задоволення позовних вимог.

Щодо вимог позивача про визнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею, суд має зазначити наступне.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку (підпункт 2.3 постанови пленум Вищого господарського суду України № 16 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

Таким чином, оскільки в задоволенні вимог про визнання недійсними рішень, на підставі яких виданий оспорюваний Державний акт на право постійного користування землею, судом відмовлено, відповідно і підставі для визнання недійсним такого Акту, також відсутні.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Виходячи зі змісту позовної заяви та наступних пояснень представника позивача, суд дійшов висновку, що дійсною підставою звернення позивача до суду, стала неможливість в обраний позивачем спосіб оформити права користування на земельну ділянку, на якій розташоване належне позивачу нерухоме майно.

Суд вважає за необхідне роз'яснити, що правові наслідки оспорення рішень міської ради та виданого на їх підставі Державного акту на право постійного користування землею, на підставі яких уже виникло право, унеможливлює відновлення порушеного права (якщо на думку позивача таке відбулось) таким позовом.

Саме по собі оскарження зазначених рішень та Державного акту не є захистом інтересів позивача, воно не відновлює права позивача на земельну ділянку, а визнання оспорюваних актів недійсними не призведе до отримання статусу користувача земельною ділянкою.

Метою правосуддя є забезпечення ефективного поновлення порушеного права.

Навіть у випадку визнання окремих частин рішень Феодосійської міської ради недійсними, рівно і як визнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею, мета правосуддя залишиться не досягнутою.

В судовому засіданні 09.07.2013 оголошені вступна та резолютивні чистині рішення.

Повне рішення складено 15.07.2012.

Керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити в повному обсязі.

Головуючий суддя А.Ю. Пукас

Судді О.І. Башилашвілі

М.П. Гаврилюк