Рішення № 32381602, 08.07.2013, Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 1509/1093/12

Провадження № 2/499/93/13

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"08" липня 2013 р. смт. Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області в складі: головуючого судді Погорєлова І.В. при секретарі Іваницькій І.Р.розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та по зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договорів позики, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

В своєму позові вона посилалася, що 18 березня 2009 року між нею, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до змісту якого вона ОСОБА_1 - позикодавець передала відповідачці - позичальнику у борг грошову суму у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

29 липня 2009 року між ними також було укладено договір позики, відповідно до змісту якого ОСОБА_1 передала відповідачці у борг грошову суму у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.

09 жовтня 2009 року між сторонами було укладено ще один договір позики, відповідно до змісту якого ОСОБА_1 відповідачці у борг грошову суму у розмірі 875 (вісімсот сімдесят п'ять) доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на « 08» серпня 2012 року еквівалентно 7000 (сім тисяч) гривень.

На підтвердження укладених між сторонами договорів відповідачкою було власноручно написано розписки, що у відповідності до ч. 2 ст. 1047 ЦК України є підтвердженням укладення договору позики та його умов.

Відповідно до змісту договору позики, укладеного 18 березня 2009 року відповідачка зобов'язалася повернути взяту у борг грошову суму - 3000 (три тисячі) грн. 18 липня 2009 року.

Згідно договору, укладеного 29 липня 2009 року відповідачка зобов'язалася повернути борг - 5000 (п'ять тисяч) грн. 29 вересня 2009 року.

У договорі позики, укладеного між нами 09 жовтня 2009 рок строку його виконання не зазначено, проте відповідно до абзацу 2 ч. І ст. 1049 ЦК України цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це.

Однак, по сьогоднішній день борг у розмірі 3000 грн., 5000 грн., та 785 доларів США позивачці, як позикодавцеві не повернуто, що підтверджується наявністю у неї боргового документу - розписок.

Неодноразові звернення до боржника з вимогою повернення боргу позитивного результату не дали, лише супроводжувалися постійними обіцянками з боку ОСОБА_2 про нібито намір повернути борг найближчим часом.

В судовому засіданні позивачка підтримала свої позовні вимоги .

Представник відповідачки по справі заперечував проти задоволення позову посилаючись на недодержання письмової форми договору позики, та той факт, що позивачкою не надано основного доказу договору позики та взагалі на безпідставність позовних вимог, про відсутність доказів щодо фактичного передання коштів та ін..

Крім того відповідачка по справі звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позики , посилаючись на таке.

Подаючи свій позов про стягнення боргу за договором позики ОСОБА_1 в якості доказів на підтвердження своїх позовних вимог надала до суду ксерокопії розписок від 18.03.2009р., від 29.07.2009р. та від 9.010.2010р.

Як вбачається із а.с.7-9, одна із нібито розписок із виправленою датою « 18.03.2008-9р.».

Із тексту «Розписки» вбачається, що позивач мала право звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу відповідно до ст.ст. 256-257 ЦК України тільки до 19.07.2012 року. Однак з а.с.2 вбачається, що позивачка звернулася до суду 13.08.2012р.

У відповідності зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідно до викладеного позивач не має права після справи строку позовної давності звертатися до суду з вимогою судового розгляду (спору) по даній розписці.

В позовній заяві позивач зазначає, що нібито неодноразово зверталася до неї з вимогою повернення боргу. Однак, на підтвердження цього факту не надала до суду жодних доказів.

Відповідно до «розписки від 9.010.2010р.» строк виконання її не зазначений.

У відповідності зі ч.1 ст. 1049 ЦК України цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги до боржника.

Однак, позивачем не надано доказів підтвердження факту пред'явлення вимоги боржнику. У зв'язку з цим, відповідно до законодавства, на суму боргу не можуть нараховуватися проценти на рівні облікової ставки НБУ, суми індексу інфляції за час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Нараховуватися проценти на рівні облікової ставки НБУ на суму боргу можуть лише з жов тня місяця 2012 року.

Відповідачка маючи намір заключити з ОСОБА_1 договір позики, сповістила позива чку, що хоче зазначити в договорі позики що він буде являється безпроцентним, відповідно до ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України. Це не влаштувало позивачку у зв'язку із чим, між сторонами так і не був заключний договір позики а грошові кошти не були позивачці передані.

Відповідачка по справі в своєму зустрічному позові просить суд постановити судове рішення, яким: визнати недійсними розписку ОСОБА_2 від 18.03.2009 року на суму 3000 гривень; розписку ОСОБА_2 від 29.07.2009 року на суму 5000 гривень; розписку ОСОБА_2 від 9.010.2010 року на суму 875 доларів, та визнати неукладеним договір позики від 18.03.2009 року на суму 3000 гривень; договір позики від 29.07.2009 року на суму 5000 гривень; договір позики від 9.010.2010 року на суму 875 доларів.

Позивачка по справі надала у судове засідання заперечення на позовну заяву, в яких зазначила , що свої доводи ОСОБА_2 обґрунтовує пропуском позивачкою строку позовної давності.

Однак, позивакою до суду надані докази, що це спростовують. Відповідно до повідомлення № 48, ОСОБА_2 14 вересня 2012 року перерахувала поштовим переказом на користь ОСОБА_1 300 (триста) гривень.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

По-друге, ОСОБА_2 стверджує, що договори позики були вчинені у неналежній формі. У відповідності до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, згідно з положеннями ст. 207 ЦК України зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу, якщб він підписаний його стороною (сторонами).

Розписка не замінює собою договір позики, однак вона являється борговим документом, що підтверджує укладання договору позики. Водночас письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Розписки були виконані позивачем власноручно та підписані нею. В них були зазначені сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яка передається (предмет договору), строк її повернення, особистий підпис позичальника.

Крім того, стаття 545 ЦК України встановлює презумпцію, відповідно до якої наявність боргового документу у кредитора підтверджує невиконання боржником зобов'язання.

Щодо тверджень позивача про недодержання правил написання розписки а також нотаріального посвідчення договору, що на його думку тягне недійсність договору, то вони є такими, що не відповідають положенням чинного законодавства України, проте за домовленістю сторін чи на вимогу однієї зі сторін договір може бути нотаріально посвідчений (ч. 4 ст. 209 ЦК України).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В зустрічній позовній заяві позивачем не зазначено, яким нормативно-правовим актом регулюються правила написання розписки.

Окрім того, як свідчить практика Верховного Суду України іноземна валюта може бути предметом договору позики, оскільки чинним законодавством України не забороняється мати у власності фізичним особам іноземну валюту та розпоряджатися нею. Разом з тим, ст. 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборону щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземної валюти.

Нормативно-правові акти, на які посилається позивач регулюють відносини між учасниками ринків фінансових послуг. Відносини між фізичними особами регулюються ЦК України. Крім того, в даному випадку дії темпоральне правило (застосовується закон, що прийнятий пізніше).

Суд, заслухавши сторони по справі, дослідивши письмові матеріали справи та з урахуванням положень ст. 60 ЦПК України, де зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, та ст. 11 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказі в сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а тому на запитання суду про надання інших доказів, крім наданих, чи неможливості їх витребування і необхідність цієї дії судом, встановлено, що всі докази надані, а тому суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики підлягає задоволенню , а в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договорів позики - відмовити виходячи з наступного.

Дослідивши матеріали справи , судом встановлено, що

18 березня 2009 року між нею, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до змісту якого вона ОСОБА_1 - позикодавець передала відповідачці - позичальнику у борг грошову суму у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

29 липня 2009 року між нами також було укладено договір позики, відповідно до змісту якого вона ОСОБА_1 - позикодавець передала відповідачу - позичальнику у борг грошову суму у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.

09 жовтня 2009 року між нами було укладено ще один договір позики, відповідно до змісту якого вона ОСОБА_1 - позикодавець передала відповідачу - позичальнику у борг грошову суму у розмірі 875 (вісімсот сімдесят п'ять) доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на « 08» серпня 2012 року еквівалентно 7000 (сім тисяч) гривень.

На підтвердження укладених між сторонами договорів відповідачем було власноручно написано розписки, що у відповідності до ч. 2 ст. 1047 ІДК України є підтвердженням укладення договору позики та його умов.

Відповідно до змісту договору позики, укладеного 18 березня 2009 року відповідачка зобов'язалася повернути взяту у борг грошову суму - 3000 (три тисячі) грн. 18 липня 2009 року.

Згідно договору, укладеного 29 липня 2009 року відповідачка зобов'язалася повернути борг - 5000 (п'ять тисяч) грн. 29 вересня 2009 року.

У договорі позики, укладеного між нами 09 жовтня 2009 рок строку його виконання не зазначено, проте відповідно до абзацу 2 ч. І ст. 1049 ЦК України цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це.

У зазначений в договорі строк відповідачка борг не повернула. На неодноразові звернення не виконав взяті на себе зобов'язання, добровільно сплатити борг відмовляється, від зустрічей ухиляється.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонам та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рушення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Крім того, згідно з ч.І ст.131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів.

Відповідно до статті 509 ЦК України, яка передбачає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 11 ЦК України, підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначенні родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже законом встановлено, що на підтвердження укладення правочину - (договору позики) може бути надана розписка . Позивач надав на підтвердження укладення договору позики розписку.

Щодо доводів ОСОБА_2 про пропуск позивачкою строку позовної давності суд погоджується з посиланнями позивачки ОСОБА_1 та вважає їх обґрунтованими так як нею до суду надані докази, що це спростовують, а саме : відповідно до повідомлення № 48, ОСОБА_2 14 вересня 2012 року перерахувала поштовим переказом на користь ОСОБА_1 300 (триста) гривень.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Щодо тверджень ОСОБА_2 стосовно того ,що договори позики були вчинені у неналежній формі. Слід зазначити , що у відповідності до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, згідно з положеннями ст. 207 ЦК України зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Розписка не замінює собою договір позики, однак вона являється борговим документом, що підтверджує укладання договору позики. Водночас письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Розписки були виконані позивачем власноручно та підписані нею. В них були зазначені сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яка передається (предмет договору), строк її повернення, особистий підпис позичальника.

Крім того, стаття 545 ЦК України встановлює презумпцію, відповідно до якої наявність боргового документу у кредитора підтверджує невиконання боржником зобов'язання.

Згідно до вимог ст. 525 та ст. 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом та зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суми позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до положень статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, на підставі вищезазначених положень чинного законодавства України та відповідно до договору позики від 18 березня 2009 року із відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню грошова сума у розмірі 5 184 (п'ять тисяч сто вісімдесят чотири) гри., із них: 3000 грн. - основного боргу, 270 грн. - річні, 1410 грн. - проценти на рівні облікової ставки НБУ за 4 місяці, 504 грн. - інфляційні втрати за весь час прострочення.

Згідно договору позики від 29 липня 2009 року із відповідача підлягає стягненню грошова сума у розмірі 6 270 (шість тисяч двісті сімдесят) грн., із них: 5000 грн. -

основного боргу, 200 грн. - проценти відповідно до договору, 1070 грн. - інфляційні втрати за весь час прострочення.

У відповідності до договору позики від 09 жовтня 2009 року із відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню грошова сума у розмірі 19 390 (дев'ятнадцять тисяч триста девяносто) грн., із них: 7000 грн. - основного боргу, 12 390 грн. - проценти на рівні облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Суд вважає , що посилання позивача є обґрунтованими та відповідно до ст..1047 ЦК України позивач довів, що договір позики укладався, та не виконаний, надавши суду належні та допустимі докази.

Відповідачка та її представник не надали жодного належного та допустимого доказу в обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог та заперечень на позовну заяву.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до матеріалів справи позивачем при подачі позову сплачено судові витрати у розмірі 364, 60 грн., із них: 214, 60 грн. - судовий збір, 150 грн. - витрати на правову допомогу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики підлягає задоволенню , а в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договорів позики - відмовити.

Керуючись ст.ст. 204,509,526,525 , 625,1046,1047 , 1048 ЦК України, ст. 14,57,58,59 60, 61 212, 213 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 5 184 (п'ять тисяч сто вісімдесят чотири) грн., із них: 3000 грн. - основного боргу, 270 грн. -річні, 1410 грн. - проценти на рівні облікової ставки НБУ за 4 місяці, 504 грн. - інфляційні втрати за весь час прострочення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 6 270 (шість тисяч двісті сімдесят) грн., із них: 5000 грн. - основного боргу, 200 грн. - проценти відповідно до договору, 1070 грн. - інфляційні втрати за весь час прострочення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 19 390 (дев'ятнадцять тисяч триста девяносто) грн., із них: 7000 грн. - основного боргу, 12 390 грн. - проценти на рівні облікової ставки НБУ.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 364, 60 грн., із них: 214, 60 грн. - судовий збір, 150 грн. - витрати на правову допомогу.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договорів позики - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

СуддяІ. В. Погорєлов