Ухвала суду № 32372923, 04.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/597/13-а(в 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

04 липня 2013 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроекспортгруп" до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроекспортгруп", звернулось до суду з позовом Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.02.2013 року № 188/0000392230, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток підприємств" на загальну суму 62462,00 грн., з яких: 62125,00 грн. - за основним платежем; 337,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; від 01.02.2013 року № 187/0000402230, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" на загальну суму 236676,00 грн., з яких: 189341,00 грн. - за основним платежем; 47335,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.02.2013 року № 187/0000402230; від 01.02.2013 року № 188/0000392230.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у січні 2013 року посадовими особами Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 02.08.2011 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 02.08.2011 року по 30.09.2012 року (акт перевірки від 18.01.2013 року № 169/223/37547551/6).

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог: підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пункту 10 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у загальній сумі 62125,00 грн., у тому числі по періодах: за ІV квартал 2011 року - на суму 60777,00 грн.; за І квартал 2012 року - на суму 1576,00 грн.; за ІІІ квартал 2012 - на суму 228,00 грн.; абзаців першого та другого пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у загальній сумі 189341,00 грн., у тому числі по періодах: за листопад 2011 року - на суму 106000,00 грн.; за грудень 2011 року - на суму 50005,00 грн.; за січень 2012 року - на суму 33336 грн.

За результатами перевірки Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби прийнято податкові повідомлення-рішення: від 01.02.2013 року № 188/0000392230, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток підприємств" на загальну суму 62462,00 грн., з яких: 62125,00 грн. - за основним платежем; 337,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; від 01.02.2013 року № 187/0000402230, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" на загальну суму 236676,00 грн., з яких: 189341,00 грн. - за основним платежем; 47335,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із рішеннями, прийнятими відповідачем, позивач оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено тих обставин, що господарські операції з поставки товарів є фіктивними або безтоварними, недобросовісності позивача, оскільки висновки податкового органу не мають фактичного та правового обґрунтування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідач, приймаючи оскаржувані повідомлення-рішення дійшов висновку про те, що позивач незаконно відніс до складу валових витрат кошти, сплачені контрагенту за вказаними господарськими операціями, а також сформував податковий кредит з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених вказаному контрагенту у складі ціни придбаного товару, оскільки податковий ревізор-інспектор іншого податкового органу - Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби зазначив в акті від 13.03.2012 № 27/3-22-80 "Про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплект сервіс К" щодо підтвердження господарський відносин за січень-вересень, листопад-грудень 2011 року, січень 2012 року", що вказане підприємство відсутнє за адресою місцезнаходження.

В акті перевірки відповідач зазначає, що вказана юридична особа має усі ознаки фіктивного підприємства, а відтак її діяльність з іншими суб`єктами господарювання, у тому числі з позивачем, спрямована виключно на отримання податкової вигоди шляхом вчинення фіктивних правочинів.

Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені відповідачем обставини, не є такими, з огляду на які закон пов'язує можливість дійти висновку щодо укладення сторонами спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зважаючи на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроекспортгруп" є юридичною особою, що зареєстрована 02.08.2011 Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Білоцерківській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області Державної податкової служби. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача є: виробництво олії та тваринних жирів; діяльністю посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

У період з 2011 року по 2012 рік між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс сервіс К" укладено п'ять договорів від 01.11.2011 року № 3, від 10.11.2011 року № 4, від 10.11.2011 року № 5, від 01.12.2011 року № 000015 та від 03.01.2012 року № 2/01-12 на поставку товару (сої) на загальну суму 1136050,08 грн., у т.ч. ПДВ - 189341,68 грн.

Факт поставки товару за вказаними договорами підтверджується дослідженими у суді першої інстанції та доданими до матеріалів справи письмовими доказами: копіями видаткових накладних; товарно-транспортними накладними, складеними уповноваженими особами позивача і контрагента; актами приймання товарно-матеріальних цінностей (сої) на склад позивача; картками складського обліку.

Оплата товару здійснювалась позивачем на підставі рахунків. В оплату за поставлену продукцію позивач перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплект сервіс К" кошти в загальній сумі 1136050,08 грн., у т.ч. ПДВ - 189341,68 грн., факт перерахування коштів підтверджується дослідженими у суді першої інстанції банківськими виписками, що містяться у матеріалах справи.

На підтвердження факту розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни за поставлену продукцію за вказаними господарськими операціями позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплект сервіс К" податкові накладні на загальну суму 1136050,08 грн., у т.ч. ПДВ - 189341,68 грн. Вказану суму податку на додану вартість позивач включив до складу податкового кредиту за відповідні податкові (звітні) періоди, відобразив у податкових декларацій з податку на додану вартість та реєстрі отриманих податкових накладних.

Під час судового розгляду позивачем надано копії первинних документів, що підтверджують факт подальшого використання придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплект сервіс К" товару у господарській діяльності позивача та його подальшу реалізацію (остаточну калькуляцію вартості виробництва продукції, дані про перероблену сою в олію, макуху соєву; видаткові накладні тощо).

Крім того, позивач надав суду копії документів, що підтверджуються наявність у нього адміністративно-господарських можливостей для виконання зобов'язань за вказаними договорами (наявність нерухомого майна для розміщення виробничих потужностей, офісних та складських приміщень, інших основних фондів, залишків товарних запасів).

З приводу юридичної особи контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплект сервіс К" суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплект сервіс К" є юридичною особою, що зареєстрована 17.09.2010 року Сквирською районною державною адміністрацією Київської області, місцезнаходження - м. Київ, Голосіївський район, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 94/1, офіс 37. Записи про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням у ЄДР відсутні, стан юридичної особи - зареєстровано.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що представником відповідача не заперечувалось, що складені позивачем та його контрагентом первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, відповідали вимогам законодавства.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

В силу статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті:інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, кошти сплачені позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Комплект сервіс К" в оплату за поставлену продукцію, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Фактів порушення позивачем обмежень, установлених статтею 139 Податкового кодексу України, податковим органом суду не наведено і не доведено.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що зазначені обставини підтверджують можливість здійснення позивачем операцій з придбання у контрагента товару (сої) з урахуванням видів його економічної діяльності та використання вказаних матеріальних активів безпосередньо у господарській діяльності платника податків.

Крім того, факт товарності угод та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування валових витрат та податкового кредиту підтверджується податковими накладними.

У свою чергу, про отримання позивачем від контрагента товару свідчать також складені сторонами правочину акти здачі -прийняття робіт, які містять повну інформацію про надані послуги, їх кількісне та вартісне вираження.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції, що господарські операції позивача з контрагентом підтверджуються необхідними документами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за недоведеності відповідачем того факту, що товар контрагентом не поставлявся, висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем валових витрат, також про заниження податку на прибуток підприємств є безпідставними, отже податкове повідомлення-рішення від 01.02.2013 № 188/0000392230, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток підприємств", підлягає скасуванню як безпідставне.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині та зазначає.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив на підставі оцінки наявних у справі матеріалів, що факт поставки товару (сої) та оплати його вартості підтверджується документально. Твердження податкового органу про безтоварність господарської операції у судовому засіданні не були доказані, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 01.02.2013 № 187/0000402230, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)", підлягає скасуванню.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З долучених до матеріалів справи документів вбачається, що посадові особи податкового органу в дійсності факт поставки товару не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а відобразили в акті лише суб'єктивні думки посадової особи іншого податкового органу щодо контрагента позивача.

Таким чином, висновок податкового органу про безтоварність господарських операцій, що виникли між позивачем та його контрагентом, є бездоказовим, а тому безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст.71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 09 липня 2013 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.