Постанова № 32372779, 12.06.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2013 р. Справа № 804/6575/13-а Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Парненко B.C., розглянувши у місті Дніпропетровську в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного підприємства «ФЕНІКС - 2010» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

15 травня 2013 приватне підприємство «ФЕНІКС - 2010» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому просить:

1. Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000362341 від 26.12.2012 р. про сплату 351 676 грн. податку на додану вартість та 175 838 грн. штрафних санкцій;

2. Скасувати податкове - повідомлення рішення № 0000352341 від 26.12.2012 р. про сплату 792 267 грн. податку на прибуток та 150 483 грн. штрафних санкцій;

3. Скасувати податкове - повідомлення рішення № 0000332341 від 26.12.2012 р. про сплату 792 267 грн. податку на прибуток та 75 241 грн. 50 коп. штрафних санкцій прийнятого за наслідками розгляду скарги.

4. Стягнути на користь приватного підприємства «ФЕНІКС-2010» витрати позивача пов'язані із сплатою судового збору у розмірі 2 294 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки не ґрунтуються на Законі та прийняті податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою, в матеріалах справи.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач перебуває на податковому обліку в Дніпропетровській міжрайонній державній податковій інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Судом встановлено, що з 08.11.2012 р. по 05.12.2012 р. Дніпропетровською міжрайонною державного податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби було проведено планову виїзну перевірку приватного підприємства «ФЕНІКС - 2010 » (код за ЄДРПОУ 36877842) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2012 p., валютного та іншого законодавства за період 01.07.2011 р. по 30.09.2012 р., за результатами проведеної перевірки складено акт№ 706/221/36877842 від 12.12.2012 р.

В ході проведення перевірки були встановлені позивачем наступні порушення:

1. п.п.135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.137.4 ст.137, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2756 - VI із змінами та доповненнями, в результаті чого приватному підприємству «ФЕНІКС - 2010» занижено податок на прибуток суму 792 267 грн., в тому числі за IV квартал 2011 р. у сумі 491 301 грн., за II квартал 2012 р. у сумі 300 966 грн.

2. ст.ст. 203, 205, 208, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного Кодексу України, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755 - VI із змінами та доповненнями, в результаті чого приватному підприємству «ФЕНІКС - 2010» занижено податок на додану вартість всього у сумі 351 676 грн., в тому числі : за грудень 2011 р. на суму 49 773 грн., за січень 2012 р. на суму 44 933 грн., за лютий 2012 р. на суму 99 483 грн., за травень 2012 р. на суму 59 517 грн., за червень 2012 р. на суму 36 850 грн., за липень 2012 р. на суму 61 120 грн.

3. Абз. «б», п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI.

26.12.2012 р. Дніпропетровською міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області на підставі даного акту було винесено:

- податкове повідомлення-рішення № 0000362341 від 26.12.2012р., згідно якого позивачу збільшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 527 514 грн., з яких 175 838 грн. штрафні санкції;

- податкове - повідомлення рішення № 0000352341 від 26.12.2012р., згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 942 750 грн., з яких 150 483 грн. штрафні санкції.

Не погодившись з висновками та рішеннями приватне підприємство «ФЕНІКС - 2010» оскаржило винесені податкові-повідомлення рішення та акт.

Рішенням Державної податкової служби у Дніпропетровській області № 11821/10/10-25 від 15.03.2013 р. було частково задоволено скаргу приватного підприємства «ФЕНІКС - 2010».

26.03.2013 р. Дніпропетровською міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області на підставі даного акту було винесено:

- податкове - повідомлення рішення № 0000332341 від 26.03.2013 р., згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 867 508 грн. 50 коп., з яких 75 241 грн. 50 коп. штрафні санкції.

Рішенням про результати розгляду скарги прийнятим Міністерством доходів і зборів України 25.04.2013р. за№ 1838/6/9888115 у задоволенні скарги було відмовлено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 p. № 996-XIV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Податковим органом встановлено, що у перевіряємому періоді приватне підприємство «ФЕНІКС - 2010» мало господарські відносини з ТОВ «Атава», ТОВ «Авінс трейд» та ПП «Конкорд».

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визнання відповідачем правочину між приватним підприємством «ФЕНІКС - 2010» та ТОВ «Атава» нікчемним та, як наслідок, безпідставне віднесення приватного підприємства «ФЕНІКС - 2010» сум ПДВ по придбаним товарам до податкового кредиту в квітні - червні 2012 р. в сумі 59 837 грн. стали наступні обставини:

згідно отриманого від Західної МДПІ в м. Харкова акту перевірки ТОВ «Атава» № 787/22-417/37997856 від 10.08.2012 р. встановлена неможливість підтвердження господарських відносин між приватним підприємством «ФЕНІКС - 2010» та ТОВ «Атава» у зв'язку з тим, що підприємство ТОВ «Атава» не знаходиться за місцезнаходженням;

згідно з даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, у ТОВ «Атава» в розрізі контрагентів по ланцюгу постачання встановлені постачальники, які мають ознаки фіктивності, діяльність яких спрямована на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям підприємства, з метою штучного формування витрат та податкового кредиту, які не виконують свої податкові зобов'язання, по яким до ЄДР на час перевірки внесені записи про відсутність підтвердження відомостей, про відсутність за місцем знаходження, порушено провадження у справі про банкрутство, визнано банкрутом та припинена діяльність.

Крім того, згідно оскаржуваного акту перевірки ТОВ «Авінс трейд» здійснювало діяльність спрямовану на отримання податкової вигоди від третіх осіб, та ТОВ «Авінс трейд» визнано банкрутом, і з 27.09.2010 р. позбавлено свідоцтва платника ПДВ, це стало підставою для визнання відповідачем правочину між приватним підприємством «ФЕНІКС - 2010» та ТОВ «Авінс трейд» нікчемними та, як наслідок, безпідставним віднесення приватним підприємством «ФЕНІКС - 2010» сум ПДВ 142 583 грн. 33 коп. до податкового кредиту та вартість отриманого товару 712 916 грн.67 коп. до валових витрат.

Актом перевірки також встановлено, що ПП «Конкорд» здійснювало діяльність спрямовану на отримання податкової вигоди від третіх осіб, використовуючи при цьому фінансово-грошові потоки контрагентів, які не виконують своїх податкових зобов'язань, не звітують до податкових органів та здійснюють свої операції через таких же посередників, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди контрагентам з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, стало підставою для визнання відповідачем правочину між приватним підприємством «ФЕНІКС - 2010» та ПП «Конкорд» нікчемним, та, як наслідок, безпідставним віднесення приватним підприємством «ФЕНІКС - 2010» сум ПДВ 149 256, 67 коп. до податкового кредиту та вартість отриманого товару 746 283 грн. 33 коп. до валових витрат.

Суд зазначає, що позивачем на підтвердження господарських операцій було надано первинні документи, а саме: договори поставок, податкові та видаткові накладні, товаро транспортні накладні та платіжні доручення.

Отже, позивачем відображено факт придбання товарів (послуг), що підтверджено належним чином оформленими первинними документами, здійснення розрахунків між сторонами, використання придбаних товарів (послуг) позивачем у власній господарській діяльності.

Таким чином, придбавши послуги, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши їх вартість, у т.ч. ПДВ у вартості послуг, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту підприємства.

Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Крім того, в Акті перевірки Відповідачем був зроблений висновок щодо недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, (п.5 ст.203 ЦК України) та недійсність правочинів по наступним договорам:

- договір поставки між ПП «Фенікс-2010» та ТОВ «Атава» № 0103-2012/1 від 01.03.12р.

- договір між ПП «Фенікс-2010» та ТОВ «Авінс трейд» № 18/10-2011 від 18.10.11р. на поставку нафтопродуктів.

- договір поставки нафтопродуктів між ПП «Фенікс-2010» та ПП «Конкорд» №01/11-11 від 01.11.11р.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Правочини, зазначені в акті перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел приватного підприємства «ФЕНІКС - 2010» на укладення договорів з іншими контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо надання та оплати наданих та отриманих послуг. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним використанням вказаних послуг платником податків у своїй діяльності.

Зазначені обставини залишились не спростованими відповідачем в судових засіданнях.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора - інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Суд критично оцінює використання відповідачем актів інших перевірок як підстав для висновків оскаржуваної перевірки, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов приватного підприємства «ФЕНІКС - 2010» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах загальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов приватного підприємства «ФЕНІКС - 2010» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0000362341 від 26.12.2012 р.

Скасувати податкове - повідомлення рішення Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0000352341 від 26.12.2012 р.

Скасувати податкове - повідомлення рішення Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0000332341 від 26.03.2013р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «ФЕНІКС - 2010» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн. 00 коп. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили 12.06.2013 СуддяВ.С. Парненко В.С. Парненко