Постанова № 32369951, 04.07.2013, Марганецький міський районний суд Дніпропетровської області

1-14/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2013 р.

Марганецький міський суд Дніпропетровської областіу складі:

головуючого: судді Янжули О.С.

при секретарі: Івановій О.А.

за участю прокурорів Мануйленка І.М., Ломакіна В.В.

захисника ОСОБА_1

потерпілого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Марганець кримінальну справу по обвинуваченню: ОСОБА_3 по ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 371 КК України, ОСОБА_4 по ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 371 КК України, ОСОБА_5 по ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 371 КК України, ОСОБА_6 по ч. 2 ст. 366 КК України, ОСОБА_7 по ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 374, ч.2 ст.357 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_7 обвинувачується в скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст.364, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 357 КК України, скоєних при наступних обставинах.

17 серпня 2003 року в період часу з 17.00 до 17.30 години на галявині, розташованому в 300 метрах від будинку №4 по вулиці Фрунзе в селі Чапаєвка, Пологівського району Запорізької області, не встановленою на той момент особою, із застосуванням фізичного насильства, була зґвалтована малолітня ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Того ж дня по даному факту прокуратурою Пологівського району порушена кримінальна справа №280328 по ознаках складу злочину, передбаченого ч.4 ст.152 КК України (зґвалтування малолітньої), яке до свого провадження прийняв слідчий даної прокуратури ОСОБА_16

Для розкриття цього тяжкого злочину 17 серпня 2003 року розпорядженням начальника Пологівського РО УМВС України в Запорізькій області №13 була створена оперативна група з працівників Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області, діями яких керував перший заступник начальника - начальник кримінальної міліції ОСОБА_4 Згідно вказаному розпорядженню на ОСОБА_4 покладався контроль, керівництво оперативною групою, розподіл обов'язків, обмін інформацією між оперативними працівниками, розробка плану оперативно-розшукових заходів, аналіз матеріалів слідства, складання сумісного зі слідчим прокуратури Пологівського району Запорізької області ОСОБА_7 плану слідчих дій. До складу вказаної оперативної групи входив старший оперуповноважений кримінального розшуку ОСОБА_5 Крім того, активну участь в проведенні оперативно-розшукових заходів брав оперуповноважений кримінального розшуку ОСОБА_3

18 серпня 2003 року в ранковий час в ході заходів, що проводилися, направлених на встановлення особи, що здійснила зґвалтування малолітньої ОСОБА_8, співробітниками кримінальної міліції в Пологівський РВ УМВС України в Запорізькій області, розташований за адресою: вулиця Жовтнева, 61, м. Пологи, був доставлений житель АДРЕСА_1 ОСОБА_2, який в поясненні на ім'я начальника районного відділу внутрішніх справ заявив про свою непричетність до даного злочину, детально описавши обставини проведеного ним дня 17 серпня 2003 року. Цього ж дня ОСОБА_2, в період часу з 10 годин до 10 годин 30 хвилин, в службовому кабінеті ОСОБА_4 був допитаний як свідок слідчим прокуратури ОСОБА_7, де підтвердив свою непричетність до зґвалтування малолітньої ОСОБА_8

Під час знаходження ОСОБА_2 18 серпня 2003 року в приміщенні райвідділу міліції, туди звернулася мешканка села Чапаєвка ОСОБА_10, яка повідомила ОСОБА_4 і ОСОБА_3, що вранці 18 серпня 2003 року, коли з дочкою ОСОБА_11 вона йшла на роботу, то недалеко від місця зґвалтування малолітньої ОСОБА_8 побачила хлопця з велосипедом, який спочатку котив його в руках, а потім поїхав на ньому. При цьому ОСОБА_10 пояснила, що хоча обличчя цього хлопця не розглянула, але можливо зможе пізнати його по статурі і ході. Враховуючи ці обставини, ОСОБА_4 і ОСОБА_3, порушуючи вимоги статей 114, 174 і 175 КПК України, якими встановлено, що слідчий по кримінальним справам, які розслідує, має право дати органу дізнання доручення на виконання розшукових і слідчих дій і що особа, яка підлягає впізнанню, пред'являється тому, що пізнає, разом з іншими особами цієї ж статі в кількості не менше трьох, які не мають різких відмінностей в зовнішності і одязі, а також що у випадку, якщо особа, що пізнає, є свідком, то попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, сама ця слідча дія проводиться в присутності не менше два понятих і про пред'явлення особи для впізнання складається протокол з дотриманням правил, вказаних в статті 85 КПК України, не маючи такого доручення слідчого у кримінальній справі, спільно прийняли рішення пред'явити ОСОБА_10 для пізнання ОСОБА_2 З цією метою вони запропонували ОСОБА_10 вийти з будівлі райвідділу на вулицю і відразу ж після цього вивели туди ж ОСОБА_2 По його фігурі і ході ОСОБА_10 впізнала в ОСОБА_2 того хлопця, якого вона бачила вранці 18 серпня 2003 року в селі Чапаєвка на стежині недалеко від місця зґвалтування малолітньої ОСОБА_8 При цьому ОСОБА_10 про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань не попереджалася, ОСОБА_2 для впізнання пред'являвся один і про пред'явлення його для пізнання ОСОБА_10 протокол не складався.

Потім, у зв'язку з отриманням від ОСОБА_10 вказаної інформації, ОСОБА_4 запросив до себе в службовий кабінет слідчого прокуратури ОСОБА_7, разом з яким почав пропонувати ОСОБА_2 зізнатися в здійсненні зґвалтування малолітньої ОСОБА_8 Оскільки ОСОБА_2 продовжував наполягати на своїй непричетності до скоєння цього злочину і ніяких достовірних доказів того, що ОСОБА_2 здійснив зґвалтування малолітньої ОСОБА_8 не було, то після вказаної бесіди він був відпущений додому. Наступного дня - 19 серпня 2003 року, вранці, перший заступник начальника - начальник кримінальної міліції Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_4, оперуповноважений кримінального розшуку і старший оперуповноважений кримінального розшуку цього ж райвідділу відповідно ОСОБА_3 та ОСОБА_5 для створення видимості розкриття тяжкого злочину і належного виконання своїх службових обов'язків, тобто діючи з особистої зацікавленості, вступили в злочинну змову щодо схилення ОСОБА_2 до самообмови в здійсненні зґвалтування малолітньої ОСОБА_8 шляхом застосування до нього фізичного і психічного насильства.

Реалізуючи даний сумісний злочинний умисел, ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 у вказаний день, приблизно о 10.00 годині, на не встановленому слідством службовому автомобілі приїхали за ОСОБА_2 до місця його роботи в ТОВ «Агрохімсервіс» села Чапаєвка, Пологівського району. Там вони стали вимагати від ОСОБА_2 проїхати з ними на службовому автомобілі в Пологівський райвідділ міліції, на що ОСОБА_2 погодився, але, у свою чергу, попросив перед цим заїхати до нього додому за адресою: АДРЕСА_2, щоб залишити там мопед, на якому він приїхав на роботу. Отримавши на це згоду, ОСОБА_2 на мопеді поїхав за вищезгаданою адресою, а ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 на службовому автомобілі прослідували за ним. Прибувши до вказаного житлового домоволодіння, ОСОБА_2 зайшов в будинок, щоб попередити своїх родичів про те, що їде в міліцію.

Коли ОСОБА_2 виходив з будинку АДРЕСА_2, то у цей момент ОСОБА_3, діючи спільно і погоджено з ОСОБА_4 і ОСОБА_12, в період часу, приблизно між 10.00 і 11.00 годиною, явно виходячи за межі повноважень, наданих йому як працівникові міліції, порушуючи вимоги статті 12 Закону України «Про міліцію», якою встановлені підстави для фізичної дії, а саме, що воно застосовується лише у випадку, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю громадян або співробітника міліції, не дивлячись на відсутність таких підстав, раптово наніс ОСОБА_2 удар кулаком в область грудної клітки, заподіявши йому біль, після чого той впав. Скориставшись цим, ОСОБА_4, діючи умисно, спільно і погоджено з ОСОБА_12 і ОСОБА_3, явно виходячи за межі наданих йому прав і повноважень, передбачених статтею 14 Закону України «Про міліцію», в якій визначені підстави застосування співробітниками міліції спеціальних засобів, а саме, що співробітники міліції мають право застосовувати наручники для затримання і доставки в міліцію осіб, що здійснили правопорушення, а так само для конвоювання затриманих і тих, що підлягають арешту, узятих під варту, для припинення опору співробітникові міліції і іншим особам, виконуючим службові і цивільні обов'язки по охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю, не дивлячись на відсутність таких підстав, незаконно застосував відносно ОСОБА_2 спецзасіб - наручники, одягнувши їх йому на зап'ястя рук, і позбавивши його таким чином свободи переміщення. Потім, ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 помістили ОСОБА_2 в автомобіль і, 19 серпня 2003 року, приблизно о 12.00 годині, доставили в Пологівський РВ УМВС України в Запорізькій області, де, діючи умисно і взаємоузгоджено, здійснюючи загальний злочинний умисел, направлений на створення видимості розкриття тяжкого злочину і належного виконання своїх службових обов'язків, продовжили утримувати його в службовому кабінеті першого заступника начальника - начальника кримінальної міліції, розташованому на першому поверсі будівлі райвідділу.

У вказаному місці ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5, будучи службовими особами і представниками влади, явно виходячи за межі наданих йому прав і повноважень, всупереч волі ОСОБА_2, ображаючи його особисту гідність, під загрозою застосування фізичного насильства почали схиляти його до самообмови в здійсненні зґвалтування малолітньої ОСОБА_8, проте ОСОБА_2 продовжував стверджувати про свою непричетність до даного злочину. Не добившись такими незаконними методами від ОСОБА_2 визнання в скоєнні злочину, якого він не здійснював, ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 спільно вирішили заподіяти йому побої, застосувати інші насильницькі дії, які доставлять потерпілому сильний фізичний біль і моральні страждання, і в такий спосіб отримати від нього визнання в зґвалтуванні малолітньої ОСОБА_8, що повинно було виразитися в складанні ОСОБА_2 завідомо неправдивого офіційного документа - явки з повинною.

При цьому ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5, розподілили ролі кожного в здійсненні ними злочину, тобто домовилися, що безпосередньо фізичне насильство до ОСОБА_2 у вигляді катування застосовуватиме ОСОБА_3, а потім ОСОБА_4 і ОСОБА_5 оформлять документально здобуте злочинним шляхом визнання ОСОБА_2 в скоєнні злочину, якого той фактично не здійснював. Таким чином, вони сумісними злочинними діями змусять ОСОБА_2 скласти і підписати завідомо неправдивий документ - явку з повинною з тим, щоб згодом передати їх слідчому прокуратури ОСОБА_7 для залучення до матеріалів кримінальної справи.

Реалізуючи сумісний злочинний умисел, ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_4 і ОСОБА_12, виконуючи свою роль в скоєнні злочину, явно виходячи за межі наданих йому законом прав і повноважень, передбачених статтею 14 Закону України «Про міліцію», 19 серпня 2003 року, приблизно між 12.00 і 13.00 годиною, знов незаконно застосував відносно ОСОБА_2 спецзасіб - наручники, пристебнув його зап'ястя правої руки наручниками до батареї опалювання в службовому кабінеті першого заступника начальника - начальника кримінальної міліції Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області за адресою: вул. Жовтнева, 61, м. Пологи, позбавивши тим самим ОСОБА_2 свободи пересування, ОСОБА_3, здійснюючи сумісний з ОСОБА_4 і ОСОБА_12 злочинний умисел, направлений на примушення ОСОБА_2 до самообмови в здійсненні зґвалтування малолітньої ОСОБА_8, тобто в здійсненні дій, що суперечать його волі, використовуючи незаконні методи ведення дізнання, застосував до нього катування, тобто фізичне насильство шляхом нанесення безлічі ударів руками і ногами в область тулуба і кінцівок (всього біля 80 ударів). В результаті цих насильницьких дій ОСОБА_3 заподіяв ОСОБА_2 сильний фізичний біль, а також тілесні ушкодження у вигляді садна, синців, забиття, що відносяться до тілесних ушкоджень, що не призвели короткочасного розладу здоров'я, а також внутрішньо-суглобний перелом медіальної кісточки лівої великої гомілкової кістки, що кваліфікується як середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Застосування ОСОБА_3 катувань до ОСОБА_2 продовжувалося протягом 30-40 хвилин доти, коли той, будучи не в змозі переносити сильний фізичний біль і моральні страждання, був вимушений заявити про свою згоду навести на себе наклеп в зґвалтуванні малолітньої ОСОБА_8, тобто того злочину, якого він не здійснював і скласти про це потрібний від нього завідомо неправдивий документ - явку з повинною. Про це ОСОБА_3 тут же повідомив ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які згідно досягнутої домовленості не були присутні при побитті ОСОБА_2

Безпосередньо після цього ОСОБА_4 і ОСОБА_5 зайшли в кабінет, де знаходився ОСОБА_2 і, діючи незаконно, погоджено з ОСОБА_3, проінструктували його про те, які саме помилкові свідчення він повинен буде надати слідчому прокуратури при його допиті, яким чином повинен буде описати механізм спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень.

Далі ОСОБА_4, діючи умисно, протиправно, продовжуючи реалізовувати сумісний з ОСОБА_3 і ОСОБА_12 злочинний умисел, направлений на схилення ОСОБА_2 до самообмови і складання бажаного ним завідомо неправдивого документа, - явки з повинною, цього ж дня, тобто 19 серпня 2003 року, приблизно о 15.00 годині, в своєму службовому кабінеті в будівлі Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області, надиктував ОСОБА_2 офіційний документ - явку з повинною. У даний документ ОСОБА_2 зі слів ОСОБА_4 вніс завідомо неправдиві відомості про те, що нібито саме він здійснив зґвалтування малолітньої ОСОБА_8 і вказав обставини, при яких він цей злочин, нібито, зробив. Тобто в результаті злочинних дій ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 ОСОБА_2 був складений завідомо неправдивий документ - явку з повинною, передбачений статтею 95 КПК України, такий, що є, згідно частини 3 пункту1 статті 94 КПК України, одним з приводів для порушення кримінальної справи.

В цей час ОСОБА_5, діючи умисно і взаємоузгоджено з ОСОБА_4 і ОСОБА_3, виконуючи свою роль в скоєнні злочину, склав від імені ОСОБА_2 письмове пояснення про обставини, викладені в явці з повинною, в яке умисно вніс ті ж помилкові відомості про причетність ОСОБА_2 до зґвалтування малолітньої ОСОБА_8, які були викладені в явці з повинною, тим самим склавши від імені ОСОБА_2 завідомо неправдивий офіційний документ. Далі це пояснення ОСОБА_5 надав ОСОБА_2 для підпису і виконання в ньому запису про те, що воно складене з його слів і записано вірно, що той і зробив.

Крім того, ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5, діючи з метою штучного створення хибних доказів у кримінальній справі про зґвалтування малолітньої ОСОБА_8, під загрозою застосування знов фізичного насильства зажадали від ОСОБА_2 підтвердити слідчому прокуратури Пологівського району при допиті ті обставини здійснення злочину, які були вказані в явці з повинною і поясненні, зміст яких завідомо для них не відповідав дійсності.

19 серпня 2003 року ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5, враховуючи наявність на тілі ОСОБА_2 тілесних ушкоджень в результаті застосування до нього фізичного насильства, спільно прийняли незаконне рішення про затримання ОСОБА_2 і поміщення його в слідчий кабінет ізолятора тимчасового тримання Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області. При цьому ОСОБА_4 виходив з того, що він, як перший заступник начальника - начальник кримінальної міліції районного відділу внутрішніх справ, мав право давати вказівки працівникам ізолятора тимчасового тримання по поміщенню в камери осіб, підозрюваних в скоєнні злочинів, а також на проведення в даному приміщенні певних оперативно-розшукових заходів.

Реалізуючи цей умисел, ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5, діючи незаконно, всупереч вимогам Закону України «Про попереднє ув'язнення» і не маючи передбачених законом підстав, без винесення яких-небудь процесуальних документів, передбачених статтями 106, 115 КПК України, для ізоляції ОСОБА_2 до тих пір, поки у того на тілі перестануть бути видно сліди застосування фізичного насильства, явно перевищуючи надані їм законом прав і повноважень, помістили його в слідчий кабінет ізолятора тимчасового тримання Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області, розташований на першому поверсі будівлі райвідділу, що знаходиться за адресою: вулиця Жовтнева, 61, м. Пологи. У вказаному слідчому кабінеті, не передбаченому для тримання слідчо-арештованих і затриманих за здійснення правопорушень, оскільки в ньому були відсутні ліжко, нормальна система вентиляції, туалет, ОСОБА_2 знаходився в період з 19 серпня 2003 року по 7 годин 30 хвилин 03 вересня 2003 року.

Окрім цього, ОСОБА_4, порушуючи вимоги статті 96 КПК України, з метою приховати свою, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 причетність до здійснення протиправних дій відносно ОСОБА_2, не почав реєструвати 19 серпня 2003 року отриману від того незаконно, шляхом застосування фізичного насильства, явку з повинною, а також ставити на ній дату.

Надалі, 02 вересня 2003 року ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 прийняли рішення про реалізацію неправдивих доказів у кримінальній справі про зґвалтування малолітньої ОСОБА_8, а саме отриманою злочинним шляхом явки з повинною ОСОБА_2 про скоєння даного злочину, що містила завідомо неправдиві відомості. Проте, приймаючи заходи по приховуванню слідів своєї злочинної діяльності, того ж дня, запропонували старшому оперуповноваженому кримінального розшуку Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_6 підписати цей завідомо неправдивий офіційний документ, як посадовій особі органу дізнання, яким, нібито, прийнята явка з повинною від ОСОБА_2 Не обізнаний про обставини написання ОСОБА_2 вказаної явки з повинною, ОСОБА_6, діючи умисне, з метою догодити своєму безпосередньому керівникові ОСОБА_4 і товаришам по службі ОСОБА_3 та ОСОБА_5, погодився на цю пропозицію і в будівлі Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області 02 вересня 2003 року, в невстановлений слідством час, підписав написану ОСОБА_2 19 серпня 2003 року явку з повинною про здійснення зґвалтування малолітньої ОСОБА_8 від імені посадової особи органу внутрішніх справ, що, нібито, він прийняв цю явку з повинною, що завідомо для нього не відповідало дійсності, а також вказав дату прийняття від ОСОБА_2 явки з повинною - 02 вересня 2003 року, що також не відповідало дійсності.

У один з днів в період з 26 серпня по 01 вересня 2003 року в денний час, слідчий прокуратури Пологівського району Запорізької області ОСОБА_7, продовжуючи розслідування кримінальної справи про зґвалтування малолітньої ОСОБА_8, в своєму службовому кабінеті в приміщенні прокуратури Пологівського району Запорізької області за адресою: вул. Горького, 28, м. Пологи, Запорізької області пред'явив потерпілій ОСОБА_8 у присутності її матери ОСОБА_13 для впізнання фототаблицю з відображеними на ній фотографіями чотирьох передбачуваних злочинців, в числі яких була і фотографія ОСОБА_2 Ознайомившись з пред'явленою нею фототаблицею, малолітня потерпіла ОСОБА_8 не впізнала ОСОБА_2, як чоловіка, що скоїв відносно неї злочин. Проте ОСОБА_7, зловживаючи своїм службовим положенням, умисно, з інтересів служби, що помилково розумів, і всупереч ним, порушуючи вимоги ст.22 КПК України, що зобов'язує слідчого виявити як обвинувальні, так і виправдувальні обставини, не взяв до уваги показання потерпілої ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_2 не скоював відносно неї злочину, не склав у присутності понятих відповідний протокол впізнання і не залучив його до матеріалів кримінальної справи.

Вранці 03 вересня 2003 року ОСОБА_4 запросив до себе в робочий кабінет слідчого прокуратури Пологівського району Запорізької області ОСОБА_7, якому передав явку з повинною ОСОБА_2 і його письмове пояснення, що містили неправдиві відомості про здійснення ним зґвалтування ОСОБА_8 Вказані процесуальні документи ОСОБА_7, який не був обізнаний про злочинні дії ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5, які схилили до самообмови ОСОБА_2, прийняв ці документи і залучив до матеріалів кримінальної справи. Разом з тим, маючи об'єктивну можливість діяти так, як того вимагають інтереси служби, ОСОБА_7 не прийняв заходів по перевірці вказаних в явці з повинною і поясненні ОСОБА_2 обставин здійснення злочину, які суперечили зібраним матеріалам кримінальної справи, у тому числі і його попереднім показанням, а відразу порушив відносно ОСОБА_2 кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ч.4 ст. 152 КК України - зґвалтування малолітньої.

Потім о 07 годині 30 хвилин в слідчому кабінеті ІТТ Пологівського РВ, в якому ОСОБА_2 знаходився з 19 серпня 2003 року, ОСОБА_7, не будучи обізнаний про це, затримав його в порядку ст. 115 КПК України, помісти в той же ІТТ Пологівського РВ і без присутності понятих провів його особистий огляд. Після цього, в період з 7 годин 50 хвилин до 09.00 години в приміщенні ІТТ Пологівського РВ ОСОБА_7, за наявності письмової заяви ОСОБА_2 про його бажання мати захисника ОСОБА_14, порушуючи вимоги ст. 431 КПК України, згідно якої слідчий зобов'язаний надати підозрюваному побачення із захисником до першого допиту, грубо порушуючи права ОСОБА_2 на захист і зловживаючи своїм службовим положенням, допитав його в якості підозрюваного без присутності захисника. В ході допиту ОСОБА_2, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є співробітниками міліції, сприймаючи погрози з їх боку у разі відмови здійснення наклепу на себе як реальні, виконуючи їх незаконні вимоги, був вимушений здіснити наклеп на себе, давши слідчому прокуратури Пологівського району Запорізької області ОСОБА_7 неправдиві показання про те, що він, нібито, зробив зґвалтування ОСОБА_8, а також про те, що на наступний ранок після зґвалтування, бажаючи упевнитися, чи жива потерпіла, був на місці злочину.

При цьому ОСОБА_7 усвідомлював, що допит підозрюваного ОСОБА_2 без участі адвоката може негативно вплинути на розгляд кримінальної справи в суді по суті, свідчити про порушення права обвинуваченого на захист і являтися однією з підстав для повернення кримінальної справи на додаткове розслідування. Це, у свою чергу, могло б негативно позначитися на діловій характеристиці і службовому зростанні ОСОБА_7 05 вересня 2003 року, в період часу до 9 годин 52 хвилин, бажаючи уникнути вказаних негативних наслідків для себе, ОСОБА_7 в службовому кабінеті ОСОБА_4, що знаходиться в приміщенні Пологівського РВ за адресою: вулиця Жовтнева, 61, місто Пологи, діючи з особистої зацікавленості, умисно, явно зловживаючи своїм службовим положенням, ознайомивши адвоката ОСОБА_14, що фактично не приймав участі в допиті ОСОБА_2, з протоколом допиту останнього, переконав його підписати цей протокол, тим самим створивши видимість дачі ОСОБА_2 показань у присутності захисника. Разом з тим, навіть ці свідчення ОСОБА_2 суперечили показанням потерпілої ОСОБА_8 в частині опису останньої нападаючого, розмови між потерпілою і нападаючим, а також в частині механізму спричинення їй тілесних ушкоджень.

Крім того, 03 вересня 2003 року в період часу з 9 годин 52 хвилин до 12 годин 45 хвилин ОСОБА_7 провів відтворення обстановки і обставин події злочину за участю ОСОБА_2 При цьому ОСОБА_3 і ОСОБА_5, бажаючи контролювати поведінку ОСОБА_2 під час цієї слідчої дії і підтримування в ньому рішучості до дачі неправдивих, бажаних їм і ОСОБА_4 свідчень, взяли участь в проведенні цієї слідчої дії як конвоїри ОСОБА_2 У зв'язку з цим, ОСОБА_2, під страхом за своє життя, не маючи реальної можливості відмовитися від своїх колишніх показань, продовжив оговорювати себе в скоєнні цього злочину, на місці вказавши ті обставини зґвалтування ОСОБА_8, що стали йому відомими від ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 В ході даної слідчої дії, порушуючи вимоги ст. 194 КПК України, брав участь лише один понятий, а дані другого понятого були внесені ОСОБА_7 в протокол пізніше, лише по приїзду в Пологівський РВ. Перед закінченням відтворення обстановки і обставин події, ОСОБА_7, порушуючи вимоги ст. 852 КПК України, що передбачає обов'язкову демонстрацію відеозапису всім учасникам слідчої дії, такої демонстрації фактично не провів, хоча склав про це відповідний протокол, який надав на підпис учасникам відтворення, що вони і виконали.

Тоді ж в тому ж приміщенні ОСОБА_7 в період часу з 14.00 до 14.30 години, порушуючи вимоги ст. 181 КПК України, що зобов'язує слідчого проводити виїмку у присутності двох понятих, провів виїмку одягу підозрюваного ОСОБА_2 без присутності таких.

05 вересня 2003 року в період з 9.00 до 9 годин 30 хвилин ОСОБА_7 в своєму службовому кабінеті в приміщенні прокуратури Пологівського району Запорізької області за адресою: вул. Горького, 28, м. Пологи, Запорізької області, провів допит свідка ОСОБА_15, який повідомив, що 17 серпня 2003 року в день здійснення зґвалтування ОСОБА_8, він і ОСОБА_2 до 18.00 години знаходилися вдома по АДРЕСА_2, де займалися ремонтом мопеда, а в перервах розпивали спиртні напої. Приблизно о 18-19 годині ОСОБА_2 пішов за спиртним і був відсутнім не більше 10-15 хвилин.

Таким чином, показання свідків ОСОБА_15 прямо указували на непричетність ОСОБА_2 до зґвалтування ОСОБА_8, оскільки цей злочин був здійснений 17 серпня 2003 року в період з 17.00 до 17.30 години, а ОСОБА_2 в цей час знаходився разом з ОСОБА_15 і фізично не міг скоїти цього злочину. Проте, діючи з інтересів служби, що неправильно розумів, безпідставно прийшовши до висновку про причетність ОСОБА_2 до згвалтування ОСОБА_8, ОСОБА_7 вирішив внести до протоколу допиту свідка ОСОБА_15 завідомо неправдиві відомості. Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_7, зловживаючи своїм службовим положенням слідчого прокуратури, діючи незаконно, умисно і самостійно, без участі ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5, не знаючи про здійснення ними раніше злочинних дій, в своєму службовому кабінеті вніс до протоколу допиту свідка ОСОБА_15 завідомо неправдиві відомості про те, що 17 серпня 2003 року в день зґвалтування малолітньої ОСОБА_8 ОСОБА_2 був відсутній впродовж 30-40 хвилин.

Окрім цього, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, зловживаючи своїм службовим положенням, ОСОБА_7 за своєю особистою ініціативою і з інтересів служби, що неправильно розумів, не будучи обізнаним про фактичну дату затримання ОСОБА_2 19 серпня 2003 року вніс до того ж офіційного документа - протоколу допиту свідка ОСОБА_15 завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_2 був затриманий співробітниками міліції 03 вересня 2003 року. Після цього ОСОБА_16 шляхом обману, використовуючи свої службові повноваження слідчого, всупереч інтересам служби, переконав ОСОБА_15 підписати протокол допиту, що він і виконав, не знайомлячись з текстом самого документа. Протокол допиту свідка ОСОБА_15 ОСОБА_7 залучив до матеріалів кримінальної справи №280328.

05 вересня 2003 року слідчий ОСОБА_16 на підставі сфальсифікованих доказів, у тому числі і ним особисто, виніс ухвалу про пред'явлення ОСОБА_2 звинувачення в зґвалтуванні малолітньої ОСОБА_8, тобто скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.152 КК України. Того ж дня, в невстановлений слідством період часу, ОСОБА_7, знаходячись в своєму службовому кабінеті в прокуратурі Пологівського району Запорізької області, порушуючи вимоги ст.22 КПК України, фактично не допитуючи ОСОБА_2, самостійно від його імені вніс до бланка протоколу допиту, що стали йому відомими попередні свідчення ОСОБА_2, які той дав в ході допиту в якості підозрюваного від 03 вересня 2003 року, а потім цей протокол допиту від 05 вересня 2003 року ОСОБА_7 в приміщенні ІТТ Пологівського РВ надав для підпису ОСОБА_2, що той і виконав.

Того ж дня, тобто 05 вересня 2003 року ОСОБА_7 виніс подання про обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2, на підставі якого за погодженням з прокурором району ОСОБА_17, який також не був обізнаний про злочинні дії ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, суддя Пологівського місцевого суду Запорізької області Мосейко В.Я., виніс постанову про обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

08 вересня 2003 року, ОСОБА_7 в своєму службовому кабінеті в приміщенні прокуратури Пологівського району Запорізької області за адресою: вул. Горького, 28, м. Пологи, Запорізької область, в період часу з 08.00 до 08 годин 30 хвилин, провів допит свідка ОСОБА_18, яка повідомила, що 18 серпня 2003 року приблизно о 6 годині 30 хвилин, тобто наступного дня після здійснення зґвалтування ОСОБА_8, проходячи разом зі своєю матір'ю ОСОБА_10 в районі вул. Фрунзе, села Чапаєвка, вона бачила, як недалеко від кущів, де була зґвалтована потерпіла, проїздив ОСОБА_2 Проте ОСОБА_7, що раніше допитав в якості підозрюваного і обвинуваченого ОСОБА_2, який під фізичним і психічним насильством з боку ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5, здійснив наклеп на себе і заявив, що вранці 18 серпня 2003 року він, нібито, знаходився в кущах, прийшовши на місце здійснення зґвалтування ОСОБА_8, продовжуючи зловживати своїм службовим положенням, умисно, з інтересів служби, які невірно розумів, і всупереч ним, з метою усунення суперечностей в показаннях ОСОБА_2 і ОСОБА_18, які надалі могли послужити підставою для повернення судом цієї кримінальної справи для додаткового розслідування, порушуючи вимоги ст.22 КПК України, вніс до офіційного документа - протоколу допиту свідка ОСОБА_18 завідомо неправдиві відомості про те, що вранці 17 серпня 2003 року вона бачила ОСОБА_2, коли він виходив з кущів, де було здійснено зґвалтування ОСОБА_8 Після цього ОСОБА_7 шляхом обману переконав ОСОБА_18 підписати протокол допиту, що вона й виконала, не знайомлячись з текстом самого документа. Протокол допиту свідка ОСОБА_18 слідчий ОСОБА_16 залучив до матеріалів кримінальної справи № 280328.

Того ж дня, тобто 08 вересня 2003 року, ОСОБА_7 в своєму службовому кабінеті в приміщенні прокуратури Пологівського району Запорізької області за вищезгаданою адресою, в період часу з 08 годин 30 хвилин до 9 годин 00 хвилин, проводив допит свідка ОСОБА_10 В ході допиту ОСОБА_7, що раніше допитав як свідка її дочку - ОСОБА_18 і що вніс до протоколу її допиту завідомо неправдиві відомості, продовжуючи зловживати своїм службовим положенням, умисно, з інтересів служби, які невірно розумів, і всупереч ним, порушуючи вимоги ст.22 КПК України, фактично не допитуючи ОСОБА_10 і не з'ясувавши у неї питання про те, чи бачила вона ОСОБА_2, який вранці 18 серпня 2003 року виходив з кущів в місці здійснення зґвалтування, самостійно вніс до протоколу її допиту завідомо неправдиві відомості про те, що вранці 17 серпня 2003 року вона бачила ОСОБА_2, який виходив з кущів, де було здійснено зґвалтування ОСОБА_8 Після цього ОСОБА_7 шляхом обману переконав ОСОБА_10 підписати протокол допиту, що вона виконала, не знайомлячись з текстом самого документа, а сам протокол залучив до матеріалів кримінальної справи № 280328.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_7, невірно розуміючи інтереси служби і зловживаючи своїм службовим положенням, не будучи обізнаним про злочинну роль ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 у схиленні ОСОБА_2 до самообмови, 03 листопада 2003 року, в ранковий час, знаходячись в своєму службовому кабінеті в прокуратурі Пологівського району Запорізької області, порушуючи вимоги ст.22 КПК України, фактично не допитуючи ОСОБА_2, самостійно від його імені вніс до бланка протоколу допиту обвинуваченого раніше надані ним свідчення, в яких той оговорював себе, боячись за своє здоров'я і життя. В період часу з 08 годин 40 хвилин до 08 годин 50 хвилин, знаходячись в приміщенні ІТТ Пологівського РВ, ОСОБА_7 пред'явив ОСОБА_2 обвинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.152 КК України в остаточній редакції. Після цього, фактично не допитуючи ОСОБА_2, ОСОБА_7, зловживаючи своїм положенням слідчого, дав підписати ОСОБА_2 раніше складений без його участі і від його імені протокол допиту обвинуваченого від 03 вересня 2003 року, що той і виконав.

03 листопада 2003 року слідчий ОСОБА_16 склав у кримінальній справі №280328 по обвинуваченню ОСОБА_2 обвинувальний висновок і передав його для затвердження прокурору. При складанні 03 листопада 2003 року в приміщенні прокуратури Пологівського району Запорізької області обвинувального висновку, слідчий ОСОБА_16, не будучи обізнаним про злочинні дії ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, і діючи в цій частині самостійно від них, як докази, підтверджуючі винуватість ОСОБА_2 вказав протокол його явки з повинною, протоколи допитів останнього в якості підозрюваного від 03 вересня, обвинуваченого від 05 вересня і 03 листопада, а також протокол відтворення обстановки і обставин події злочину від 02 вересня 2003 року, при яких він надавав неправдиві показання, бажані вищевказаним співробітникам міліції і, крім того, протокол допиту свідка ОСОБА_10, в який він також особисто вніс завідомо неправдиві відомості.

При складанні 03 листопада 2003 року в приміщенні прокуратури Пологівського району Запорізької області опису матеріалів кримінальної справи слідчий ОСОБА_16, продовжуючи свою злочинну діяльність, направлену на фальсифікацію матеріалів кримінальної справи відносно ОСОБА_2, діючи в цій частині самостійно і відособлено від ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5, умисно, порушуючи вимоги ст.22 КПК України, вніс до неї протокол допиту свідка ОСОБА_15 від 03 вересня 2003 року, а також протоколи допитів свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_18 від 08 вересня 2003 року, які містили внесені ним раніше завідомо неправдиві відомості.

03 листопада 2003 року обвинувальний висновок у вказаній кримінальній справі був затверджений прокурором Пологівського району Ніколаєнком Р.А., який не був обізнаний ні про злочинні дії ОСОБА_7, ні про злочинні дії ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 Після цього кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_2 в здійсненні зґвалтування малолітньої ОСОБА_8 була направлена до суду для розгляду по суті.

18 листопада 2003 року ОСОБА_2 вироком судді Пологівського районного суду Запорізької області Омельчука В.Є., який не був обізнаний ні про злочинні дії ОСОБА_7, ні про злочинні дії ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5, був визнаний винним в здійсненні зґвалтування малолітньої ОСОБА_8 і засуджений до покарання у вигляді 10 років позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20 лютого 2008 року вирок Пологівського районного суду Запорізької області від 18 листопада 2003 року скасований в порядку виняткового провадження за нововиявленими обставинами у кримінальній справі про зґвалтування ОСОБА_8 Тією ж ухвалою апеляційного суду запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 скасований.

08 квітня 2008 року кримінальна справа відносно ОСОБА_2 про зґвалтування малолітньої ОСОБА_19 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.4 ст.152 КК України закрита за відсутністю в його діях складу злочину.

Також ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що він, працюючи на посаді слідчого прокуратури Пологівського району Запорізької області, будучи посадовою особою, при розслідуванні кримінальної справи зловжив своїм службовим положенням, а також скоїв інші посадові злочини при наступних обставинах.

Так, наказом №143-1 прокурора Запорізької області від 14 жовтня 1991 року ОСОБА_7 призначений на посаду слідчого прокуратури Пологівського району Запорізької області.

Працюючи на вказаній посаді, ОСОБА_7 згідно вимогам п.7 ст.32 і ст.114 КПК України при провадженні досудового слідства самостійно приймав всі рішення про напрям слідства і провадження слідчих дій, за винятком випадків, коли законом передбачено отримання згоди від суду (судді) або прокурора, і ніс повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення, мав право давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових і слідчих дій, які є обов'язковими. Крім того, постанови слідчого, винесені відповідно до закону у кримінальній справі, що знаходиться в його провадженні, обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Згідно ч.2 ст.17 Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_7, як слідчий прокуратури, проводив досудове слідство у справах про діяння, які містять ознаки злочину і віднесені законом до перебування під слідством органів прокуратури, а також по інших справах, переданих йому прокурором.

Крім того, відповідно до ст.22 КПК України ОСОБА_7, як слідчий, був зобов'язаний приймати всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявляти як обвинувальні, так і виправдувальні обвинуваченого, а також пом'якшувальні і обтяжуючі його відповідальність обставини, і не має права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.

Крім того, ОСОБА_7, як особа, що постійно здійснює функції представника влади, був, згідно положенням частини 1 Приміток до статті 364 Кримінального кодексу України, посадовою особою.

Згідно положенням ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» №3935-ХХII від 02 березня 1994 року ОСОБА_7, як слідчий прокуратури, був співробітником правоохоронного органу. Проте свої службові повноваження слідчого прокуратури ОСОБА_7 використовував в злочинних цілях.

Так, 30 квітня 2004 року, в період часу з 15.30 до 16.00 години, на пустирі біля нежилого будинку №1, розташованого по провулку Одеському, АДРЕСА_1, Запорізької області, невстановленою на той період часу особою було здійснено напад на малолітню ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_3, дії якого на той час були кваліфіковані, як зґвалтування малолітньої.

По даному факту прокуратурою Пологівського району Запорізької області 30 квітня 2004 року порушена кримінальна справа №100428пр за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.152 КК України, яку цього ж дня до свого провадження прийняв слідчий прокуратури Пологівського району Запорізької області ОСОБА_7

Оперативно-розшукові заходи щодо розкриття цього злочину проводили співробітники Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області.

30 квітня 2004 року в ході заходів, що проводилися, направлених на встановлення особи, причетної до зґвалтування ОСОБА_20, оперативними співробітниками кримінальної міліції в Пологівський РВ УМВС України в Запорізькій області, розташований за адресою: вулиця Жовтнева, 61, м. Пологи, Запорізької області, був доставлений житель АДРЕСА_3 ОСОБА_21

Того ж дня вечірньої пори ОСОБА_7 в приміщенні Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області при спілкуванні з ОСОБА_21 прийшов до висновку про те, що той має явні ознаки відхилення психіки, що виражалися в утрудненому контакті, низькому запасі знань, недорікуватості, відсутності інтелекту.

При цьому ОСОБА_7 явно усвідомлював, що наявність у нього в провадженні чергового (четвертого по рахунку) нерозкритого злочину відносно малолітніх і неповнолітніх на статевому ґрунті може привести до настання для нього негативних наслідків у вигляді заслуховувань його роботи при керівництві прокуратури району і області, можливого у зв'язку з цим залучення його до дисциплінарної відповідальності, депреміювання, погіршення ділової репутації слідчого.

У зв'язку з цим, помилково розуміючи інтереси служби, ОСОБА_7 ухвалив злочинне рішення скористатися недоумством ОСОБА_21 і виготовити від його імені процесуальні документи, що викривають останнього в здійсненні зґвалтування ОСОБА_20

З цією метою ОСОБА_7, не допитуючи ОСОБА_21 щодо обставин скоєного відносно ОСОБА_20 злочину, виніс 30 квітня 2004 року постанову про призначення судово-медичної експертизи на предмет наявності на його тілі тілесних ушкоджень, а також направив запит в Пологівську районну лікарню, чи знаходиться ОСОБА_21 на обліку у лікаря-психіатра.

Зловживаючи своїм службовим положенням, 01 травня 2004 року, о 19.00 годині, ОСОБА_7 знаходячись в приміщенні Пологівського РВ УМВС України, розташованому в м.Пологи по вул. Жовтневою, 61, діючи умисно, не допитуючи ОСОБА_21, склав від його імені на печатній машинці «Optima SM 40» завідомо підроблений документ, а саме протокол його допиту в якості свідка. У вказаний офіційний документ ОСОБА_7 вніс не відповідні дійсності відомості про те, що 30 квітня 2004 року ОСОБА_21, проїжджаючи по селу Чапаєвка на велосипеді, у відповідь на образу раніше незнайомої йому дівчинки ОСОБА_20, напав на неї, повалив на землю, двома руками стискував їй органи шиї, від чого та знепритомніла. Після цього він переніс потерпілу в розташованих поряд кущі, де оголив її статеві органи і зґвалтував. Даний протокол допиту на вимогу ОСОБА_7 ОСОБА_21 через своє недоумство підписав, явно не розуміючи настання у зв'язку з цим для нього негативних наслідків у вигляді можливого притягнення до кримінальної відповідальності, а ОСОБА_7 залучив його до матеріалів кримінальної справи №100428пр.

Далі ОСОБА_7, зловживаючи своїм службовим положенням, діючи умисно всупереч інтересам служби, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на штучне створення доказів винності ОСОБА_21 в скоєнні злочину відносно ОСОБА_20, 02 травня 2004 року о 21 годині 57 хвилин, знаходячись в своєму службовому кабінеті прокуратури Пологівського району, розташованому за адресою: вул. Горького, 28, м. Пологи, Запорізької області, за допомогою комп'ютера «Maxtor» моделі 2F030J0, серійний номер F11S355E, виготовив від імені ОСОБА_21 офіційний документ - явку з повинною, в яку також вніс завідомо хибні відомості про те, що саме ОСОБА_21 здійснив зґвалтування малолітньої ОСОБА_20 і вказав обставини, при яких він цей злочин нібито скоїв. Надалі, по вказівці ОСОБА_7 в невстановлений слідством час і в невстановленому місці ОСОБА_21 підписав дану явку з повинною, а ОСОБА_7 залучив її до матеріалів кримінальної справи №100428пр, як ще один доказ винуватості ОСОБА_21

Крім того, діючи всупереч вимогам кримінально-процесуального закону, ОСОБА_7 не прийняв заходів по перевірці первинних свідчень потерпілої ОСОБА_20 від 01 травня 2004 року відносно прикмет злочинця, які повністю відрізнялися від прикмет ОСОБА_21, не встановив точного часу скоєння злочину, що дало йому можливість продовжувати фальсифікацію матеріалів кримінальної справи в частині можливого знаходження ОСОБА_21 у момент зґвалтування ОСОБА_20 в селі Чапаєвка, Пологівського району.

05 травня 2004 року ОСОБА_7, продовжуючи розслідувати вказану кримінальну справу, в період з 12.10 до 12.50 години, в своєму службовому кабінеті прокуратури Пологівського району допитав в якості потерпілого малолітню ОСОБА_20 В ході допиту ОСОБА_7 пред'явив ОСОБА_20 для впізнання фотографію ОСОБА_21, якого потерпіла не пізнала, заявивши, що злочин відносно неї скоїв інший чоловік. Даний протокол допиту ОСОБА_20 і її мати ОСОБА_22, як законний представник потерпілої, підписали.

Проте ОСОБА_7, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на штучне створення доказів винуватості ОСОБА_21 в скоєнні злочину, з метою не допустити суперечностей в свідченнях ОСОБА_20 і ОСОБА_21, які надалі могли послужити підставою для повернення судом кримінальної справи для додаткового розслідування, діючи умисно, порушуючи вимоги ст.22 КПК України, за своєю особистою ініціативою, з помилкового зрозумілих ним інтересів служби, і всупереч ним, вилучив з матеріалів кримінальної справи №100428пр протокол допиту ОСОБА_20 від 05 травня 2004 року, згідно якому ОСОБА_21 не скоював відносно неї злочину, який умисно знищив в невстановлений слідством час і в невстановленому місці.

Продовжуючи зловживати своїм службовим положенням слідчого прокуратури, діючи умисно і самостійно, 08 травня 2004 року, в період часу з 11.00 до 12.00 годин, ОСОБА_7 в своєму службовому кабінеті в приміщенні прокуратури Пологівського району провів додатковий допит потерпілої ОСОБА_20, яка знову категорично заявила про непричетність ОСОБА_21 до здійснення відносно неї злочину. Проте ОСОБА_7, з метою усунення суперечностей в свідченнях ОСОБА_20 і раніше сфальсифікованих ним свідчень ОСОБА_21, порушуючи вимоги ст. 22 КПК України, шляхом настійних бесід і обману переконав малолітню потерпілу ОСОБА_20 і її законного представника в тому, що саме ОСОБА_21 здійснив зґвалтування, про що вже той дав свої свідчення.

При цьому ОСОБА_7, не дивлячись на наполегливі ствердження ОСОБА_20 про непричетність ОСОБА_21 до злочину, вніс до офіційного документу - протоколу її додаткового допиту від 08 травня 2004 року завідомо неправдиві відомості про те, що можливо ОСОБА_21 був тим чоловіком, який скоїв відносно неї злочин. Після цього ОСОБА_7 шляхом переконання наполіг на підписанні ОСОБА_20 та її законним представником ОСОБА_22 цього протоколу допиту, що вони і зробили.

Сфальсифікувавши, таким чином, протокол додаткового допиту потерпілої ОСОБА_20, ОСОБА_7 залучив його до матеріалів кримінальної справи №100428пр, як ще один з доказів провини ОСОБА_21 в скоєнні злочину, якого той не здійснював.

Крім того, ОСОБА_7, продовжуючи зловживати своїм положенням слідчого, 13 травня 2004 року в період часу з 15 годин 11 хвилин до 16 годин 10 хвилин, порушуючи вимоги ст.ст.194, 168 КПК України, провів відтворення обстановки і обставин події злочину за участю малолітньої потерпілої ОСОБА_20 без залучення понятих і її законного представника. Пізніше, в невстановлений слідством час, ОСОБА_7 вніс до даного протоколу завідомо неправдиві відомості про участь у відтворенні обстановки і обставин події жителів с.Чапаєвка ОСОБА_23 і ОСОБА_24, що проживали недалеко від місця скоєного злочину, а також матері потерпілої, - ОСОБА_22

29 травня 2004 року в прокуратуру Пологівського району поступив висновок судово-медичної експертизи №189 про відсутність у потерпілої ОСОБА_20 тілесних ушкоджень, характерних для зґвалтування.

При цьому ОСОБА_7, розуміючи, що раніше виготовлені ним від імені ОСОБА_21 завідомо неправдиві явка з повинною і протокол допиту від 01 травня 2004 року протирічать висновкам експертизи і не узгоджуються з обставинами справи, продовжуючи зловживати своїм службовим положенням шляхом фальсифікації доказів провини ОСОБА_21, діючи умисно з невірно зрозумілих ним інтересів служби, 30 травня 2004 року о 18 годині 32 хвилини, знаходячись в своєму службовому кабінеті прокуратури Пологівського району, склав завідомо неправдивий документ - протокол допиту свідка ОСОБА_21, який датував 01 травня 2004 року. У цьому протоколі ОСОБА_7 вказав, що ОСОБА_21 30 квітня 2004 року, знаходячись в с. Чапаєвка, напав на малолітню ОСОБА_20, повалив її на землю, здавив їй шию, після чого переніс в кущі, де зняв з неї одяг і вводив їй пальці рук в статеві органи. Даний протокол допиту з внесеними до нього не відповідними дійсності даними, за наполяганням ОСОБА_7 ОСОБА_21, що не розумів через свій низький інтелектуальний розвиток настання негативних для нього наслідків, підписав, а ОСОБА_7 залучив його до матеріалів кримінальної справи №100428пр.

Разом з тим, завідомо неправдивий протокол допиту ОСОБА_21 і його явку з повинною від 01 травня 2004 року, в яких було вказано про зґвалтування ОСОБА_20, ОСОБА_7 в невстановлений слідством час і невстановленому місці умисно знищив.

У подальшому, на підставі цього завідомо неправдивого документа - протоколу допиту свідка ОСОБА_21 від 01 травня 2004 року і відсутності в матеріалах кримінальної справи інших доказів його винуватості в здійсненні зґвалтування ОСОБА_20, ОСОБА_7 29 червня 2004 року виніс постанову про зміну юридичної кваліфікації скоєного з ч.4 ст. 152 КК України (зґвалтування малолітньої) на ч.2 ст. 156 КК України (розбещення малолітньої). У зв'язку з такою перекваліфікацією дій ОСОБА_21, 09 липня 2004 року кримінальна справа №100428пр в порядку ст.112 КПК України була передана за підслідністю до Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області.

30 вересня 2004 року на підставі тих офіційних документів, що були в матеріалах кримінальної справи, сфальсифікованих ОСОБА_7, слідчий Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_33, який не був обізнаний про фальсифікацію ОСОБА_7 матеріалів кримінальної справи, виніс постанову про направлення кримінальної справи №100428пр у Пологівський районний суд для застосування до ОСОБА_21 примусових заходів медичного характеру. Дана постанова того ж дня була затверджена прокурором Пологівського району Ніколаєнко Р.А., який також не був обізнаний про злочинні дії ОСОБА_7 Після цього кримінальна справа відносно ОСОБА_21 по ч.2 ст.156 КК України в порядку ст.418 КПК України була направлена до Пологівського районного суду.

11 березня 2005 року постановою судді Пологівського районного суду Запорізької області Мосейко Я.В., який не був обізнаний про ці злочинні дії ОСОБА_7, у зв'язку з психічним захворюванням до ОСОБА_21 були застосовані примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації в психіатричну лікарню із звичайним режимом спостереження.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 травня 2008 року постанова Пологівського районного суду Запорізької області від 11 березня 2005 року скасована в порядку виняткового провадження за нововиявленими обставинами. Цією ж ухвалою апеляційного суду примусовий захід медичного характеру відносно ОСОБА_21 був скасований.

Вищеописані злочинні дії ОСОБА_7, як співробітника правоохоронного органу, який неправильно розумів інтереси служби, і всупереч ним, зловживаючи своїм службовим положенням, з метою штучного створення доказів винуватості ОСОБА_21, вніс до офіційних документів - протоколу допиту свідка ОСОБА_21 від 01 травня 2004 року, явки з повинною ОСОБА_21 від 01 травня 2004 року, протоколу додаткового допиту потерпілої ОСОБА_20 від 08 травня 2004 року завідомо неправдиві відомості, а також вилучив з матеріалів кримінальної справи і знищив явку з повинною ОСОБА_21 від 01 травня 2004 року і протокол додаткового допиту потерпілої ОСОБА_20 від 05 травня 2004 року, спричинили тяжкі наслідки, що виразилися в застосуванні до ОСОБА_21 примусових заходів медичного характеру і необґрунтоване знаходження його в психіатричній лікарні в період з 05 квітня 2004 року по 30 липня 2008 року, чим була завдана істотна шкода охоронюваним законом правам ОСОБА_21, а також державним інтересам у вигляді підриву престижу і авторитету правоохоронних органів в особі прокуратури Запорізької області, що в сукупності спричинило настання тяжких наслідків.

Крім того, ці дії ОСОБА_7 дали можливість залишатися на волі особі, що скоїла злочин відносно ОСОБА_20, а також продовжити свою злочинну діяльність відносно інших малолітніх і неповнолітніх дівчаток.

Захисник - адвокат ОСОБА_1 в судовому засіданні заявилв клопотання про направлення кримінальної справи на додаткове розслідування, оскільки після проведення судового слідства вбачається, що у справі допущено неправильність і неповноту досудового слідства, які перешкоджають завершенню її судового розгляду по суті і не можуть бути усунені в судовому засіданні.

Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством (ст.ст.43, 132 КПК України) обвинуваченому мають бути роз'яснені його права, зокрема - у чому він обвинувачується, за якою статтею КК України йому пред'явлено обвинувачення. Як роз'яснив Пленум Верховного суду України, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб постанова про притягнення в якості обвинуваченого була конкретна за змістом. Недодержання органами досудового слідства вимог ст.132 КПК України є підставою для повернення справи на додаткове розслідування (Постанова Пленуму ВСУ № 8 від 24.10.2003 року «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві», п.10). У той же час при пред'явленні органом досудового слідства обвинувачення ОСОБА_7 за епізодами відносно ОСОБА_2 і ОСОБА_21, опис злочинних, на думку слідства, дій ОСОБА_7 дано загалом, не розмежовані конкретні дії ОСОБА_7, які ставляться йому в провину за кожною з інкримінованих статей КК, не зазначені місце, час та інші обставини кожного із злочинів.

Згідно ст.64 КПК України підлягає доказуванню мотив злочину. Однак у обвинуваченні відсутнє зазначення мотиву для кожного із злочинів.

Постанова про притягнення в якості обвинуваченого містить опис ряду подій, частина з яких не мають відношення до обвинувачення (наприклад: «оперативно - розшукові заходи щодо розкриття цього злочину проводили співробітники Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області» та ін.)

У обвинуваченні за епізодами відносно ОСОБА_21 не конкретизовано, в чому на думку слідства полягає використання ОСОБА_7 влади, у чому службового становища по ч.3 ст.364 КК України.

У обвинуваченні за епізодами відносно ОСОБА_21, в абзаці, де дії ОСОБА_7 кваліфікуються по ч.2 ст.366 КК України, описується внесення завідомо неправдивих відомостей в офіційні документи, а кваліфікуються ці дії як внесення завідомо неправдивих відомостей в офіційні документи та складання завідомо неправдивих документів. У чому саме полягає друга форма - складання завідомо неправдивих документів - з обвинувачення зрозуміти неможливо.

Обвинувачення ОСОБА_7 по ч.3 ст.364 КК України полягає, згідно з його текстом, у скоєнні тих же дій, які інкримінуються ОСОБА_7 для кваліфікації по ч.2 ст.366, ч.2 ст.357 КК України - по суті у вчиненні вказаних злочинів. У той же час, склади злочинів, передбачених ч.2 ст.366, ч.2 ст.357 КК України є самостійними і додаткової кваліфікації по ч.3 ст.364 КК України не вимагають. Ніяких дій ОСОБА_7 які б можна було кваліфікувати по ч.3 ст.364 КК України, в обвинуваченні не вказано.

Зазначені в обвинуваченні за епізодами відносно ОСОБА_21 наслідки злочинів - 1) застосування до ОСОБА_26 примусових заходів медичного характеру, та 2) необґрунтоване знаходження його в психіатричній лікарні є одним і тим же, так як застосування примусових заходів медичного характеру полягає в знаходженні в психіатричній лікарні.

При цьому слідство у обвинуваченні вказує, що знаходження в психіатричній лікарні ОСОБА_21 було необґрунтованим, а застосуванню примусових заходів медичного характеру таку оцінку не надано. Також слідством необґрунтовано зроблено висновок про те, що застосування примусових заходів медичного характеру і знаходження ОСОБА_26 у психіатричній лікарні із звичайним типом спостереження є саме тяжкими наслідками. Згідно з висновками проведених по справі судово-психіатричних експертиз ОСОБА_26 страждає психічним захворюванням і потребує застосування заходів медичного характеру. Законом України «Про психіатричну допомогу» передбачено поміщення в психіатричну лікарню і тих осіб, які не вчиняли суспільно небезпечних діянь, але страждають розладом психіки. За таких обставин зазначені наслідки не можуть бути тяжкими, навіть оцінка їх як істотного збитку викликає сумнів.

Під час судового слідства встановлено, що знаходження ОСОБА_21 у психіатричній лікарні продовжувалося кожні півроку саме за медичними показниками, що було визнано навіть представниками державного обвинувачення. У той же час, як наслідки, що настали від дій ОСОБА_7, у обвинуваченні зазначено знаходження ОСОБА_21 у лікарні з 05 квітня 2004 року до 30 липня 2008 року. Відповідні зміни до обвинувачення не внесені.

У обвинуваченні також не вказано, в чому саме полягає істотна шкода охоронюваним законом правам ОСОБА_21 і яким саме. Не конкретизовано, яким чином дії ОСОБА_16 підірвали авторитет і престиж правоохоронних органів в особі прокуратури Запорізької області, в чому це виразилося.

Наслідки, інкриміновані ОСОБА_7 за епізодом ОСОБА_2: «незаконне притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого злочину та його знаходження під вартою в місцях позбавлення волі понад чотири з половиною роки, чим спричинено істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих фізичних громадян, що потягло тяжкі наслідки. Окрім того, ці дії дали можливість залишатися на волі особі, яка скоїла зґвалтування малолітньої ОСОБА_8, продовжити свою злочинну діяльність» - не зазначено, до якого саме складу злочину (ст.364, 366, 374 КК України) вони відносяться. Не зазначено, яким саме державним інтересам та охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих фізичних осіб, та яких саме спричинено істотну шкоду, яку там же названо «тяжкими наслідками».

Крім того, у обвинуваченні наслідки, що настали, кваліфіковані «в сукупності» як тяжкі, що є неконкретним і неправомірним, оскільки залежно від того, які саме настали наслідки: істотна шкода або тяжкі наслідки, злочини підлягають кваліфікації за різними частинами відповідних статей КК України.

Під час додаткового розслідування органу досудового слідства необхідно вжити заходів для усунення зазначених порушень кримінально-процесуального закону, конкретизувати пред'явлене обвинувачення, зазначити, у чому конкретно виразилися злочинні дії, які кожна з них потягла наслідки - за кожною статтею КК, зазначивши для кожного злочину обставини, які підлягають доведенню відповідно до вимог ст.64 КПК України.

Окрім того, наслідки, інкриміновані ОСОБА_7 за епізодом ОСОБА_2, інкриміновані також і ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, а також ОСОБА_6, співучасть у вчиненні злочинів з якими ОСОБА_7 не інкримінується Таким чином, органом досудового слідства не встановлено, від чиїх саме дій, і яких саме настали ці наслідки. У той же час для інкримінування особі спричинення (заподіяння) її діями певних наслідків необхідно наявність прямого, безпосереднього, а не опосередкованого причинного зв'язку між її діями і певними наслідками. Така правова позиція висловлена, зокрема, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Лист №223-286/0/4-13 від 12 лютого 2013 року, та Верховним судом України, постанова від 19 грудня 2011 року №5-18кс11.

Під час додаткового розслідування органу досудового слідства необхідно з'ясувати, чиї ж саме злочинні дії, які саме перебувають у прямому, безпосередньому, а не опосередкованому причинному зв'язку, відповідним чином конкретизувавши обвинувачення, виключивши зазначені наслідки з обвинувачення осіб, у яких вони не перебувають у прямому безпосередньому причинному зв'язку.

В порушення вимог ст.26 КПК України кримінальна справа відносно ОСОБА_7 об'єднана в одне провадження з кримінальною справою відносно ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_27, ОСОБА_6, які не є співучасниками вчинення одного чи кількох злочинів.

Під час досудового слідства було допущено ряд порушень прав обвинуваченого на захист. Так, вищенаведені факти не дають змоги належним чином захищатися від пред'явленого обвинувачення, що є неконкретним, з якого неможливо встановити, у чому саме, за якими елементами складу злочину, кваліфікуючими ознаками за кожним епізодом обвинувачується ОСОБА_7

Окрім того, 14 червня 2010 року, після ознайомлення з матеріалами кримінальної справи за епізодами щодо ОСОБА_21 в порядку ст.218-220 КПК України, ОСОБА_7 та його захисником було заявлено клопотання в порядку ст.221 КПК України. Згідно отриманим повідомленням, слідчий з ОВС Генеральної прокуратури України ОСОБА_28 відмовив у задоволенні заявленого клопотання. Однак в порушення ч.2 ст.221 КПК України, слідчий з ОВС ОСОБА_28 не оголосив обвинуваченому та його захиснику постанову про відмову в задоволенні клопотання, в тому числі не направив його копію поштою. Крім того, вищевказане клопотання від 14 червня 2010 року було скаргою на незаконні дії органу досудового слідства, яку відповідно до ч.ч.1, 3 ст.234 КПК України слідчий ОСОБА_28 зобов'язаний був направити прокурору. Однак ця скарга на дії слідчого не розглянута прокурором у порядку, передбаченому ст.235 КПК України, що також є істотним порушенням права обвинуваченого на захист.

Також органу досудового слідства необхідно встановити місцезнаходження оперативно-розшукових справ категорії «Злочин» № 40650328, 40530328, 41000428, які заводились Пологівським РВ ГУ МВС України в Запорізькій області, та провадження у яких повинно бути завершене на теперішній час через розкриття злочинів та набрання вироком відносно ОСОБА_29 законної сили. Вилучити їх для їх огляду в судовому засіданні, оскільки копії окремих документів, отримані з ОРС, використовуються як докази у кримінальній справі.

Однак у матеріалах оперативно-розшукових справ можуть також міститися інші документи, крім витребуваних слідчим, що можуть свідчити про те, що з ОСОБА_21 проводилися слідчі дії, оперативно-розшукові заходи іншими особами, крім ОСОБА_16, і які могли застосовувати незаконні методи дізнання і слідства до ОСОБА_21 для його самообмови. До того ж, за наявності в матеріалах ОРС оригіналів документів, по ним повинні бути призначені відповідні криміналістичні почеркознавчі та авторознавчі експертизи. Не встановлення цих фактів є порушенням права ОСОБА_7 на захист. Необхідно з'ясувати можливість впізнання ОСОБА_8 в серпні 2003 року особи, яка на неї напала шляхом допитів свідків осіб, які брали участь у її допитах на той час, проведення очних ставок (одночасних допитів) цих осіб з ОСОБА_8 У випадку наявності суперечностей в їх показаннях, призначити судово-психологічну експертизу ОСОБА_8 - для підтвердження або спростування можливості її категоричного заперечення слідчому ОСОБА_7 причетності ОСОБА_2 до нападу на неї. З'ясувати причини заяви нею та її матір'ю цивільного позову до ОСОБА_2 у випадку впевненості у його невинуватості.

Шляхом проведення відповідних слідчих дій - допитів свідків, експертів, обвинувачених, призначення відповідних експертиз з'ясувати можливість довільної зміни системної дати в електронних файлах з документами, фальсифікація яких інкримінується ОСОБА_7 на підставі даних експертизи про дати складання документів щодо ОСОБА_21 (явки з повинного та протоколу допиту свідка).

Встановити коло осіб, що мали доступ до робочого комп'ютера ОСОБА_7 з 2005 року і до часу його вилучення, зокрема - членів СОГ ГПУ ОСОБА_28, ОСОБА_31, ОСОБА_32 та інших, шляхом допиту працівників прокуратури Пологівського району, огляду системного блоку і дисків, отриманих при його оглядах раніше.

Оскільки в матеріалах справи відсутній оригінал явки з повинною ОСОБА_21 від 1 травня 2004 року, а є лише її незавірена копія, надана з матеріалів ОРС, необхідно слідчим шляхом встановити походження даної копії в матеріалах ОРС і особу, яка долучила її до ОРС.

Після отримання необхідних зразків та матеріалів для експертах досліджень провести почеркознавчу і криміналістичну експертизу наявної копії явки з повинною ОСОБА_21 від 1 травня 2004 року для з'ясування можливості встановлення, ким саме вони підписані і чи виключається внесення до них підписів методом копіювання з іншого документа (це питання раніше ніким не досліджувалося та потребує застосування спеціальних знань).

Після отримання необхідних зразків та матеріалів для експертних досліджень провести судову авторознавчу експертизу наявної копії протоколу допиту ОСОБА_20 від 5 травня 2004 року, на предмет відповідності його стилістики та оформлення оформленню слідчим ОСОБА_7 інших аналогічних документів, оскільки предметом дослідження цього документа є його форма та стилістика, отже, наявність оригіналу документу для цього дослідження не є необхідною (це питання раніше ніким не досліджувалося та потребує застосування спеціальних знань).

Після встановлення місцезнаходження та вилучення відповідної медичної документації ОСОБА_2 провести додаткову судово-медичну експертизу для з'ясування, чи можливо походження виявленого у ОСОБА_2 перелому гомілки від захворювання на туберкульоз (це питання раніше ніким не досліджувалося та потребує застосування спеціальних знань).

Необхідно також ретельно, шляхом проведення відтворення обстановки та обставин події, перевірити показання ОСОБА_2 щодо можливості його пристібування наручниками між секціями чавунної батареї у службовому кабінеті ОСОБА_4, оскільки під час судового засідання він давав суперечливі показання щодо цього, така можливість є сумнівною.

Також шляхом проведення відповідних слідчих дій слід з'ясувати, коли саме здійснювався відеозапис ОСОБА_2 як доставленого до Пологівського РВ, чому на відеозапису міститься дата - 02 вересня 2003 року та як, з урахуванням зовнішнього вигляду ОСОБА_2 (поголений, чистий одяг) ця дата співвідноситься з датою його фактичного доставлення до Пологівського РВ.

З'ясувати наявність чи відсутність причинного зв'язку між інкримінованими ОСОБА_7 діями і застосуванням примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_21, з урахуванням того, що слідчий прокуратури Пологівського району Запорізької області ОСОБА_7 не порушував щодо ОСОБА_21 кримінальну справу, не затримував його як підозрюваного, не обирав йому запобіжний захід і не виносив стосовно нього постанову про притягнення в якості обвинуваченого, а також про направлення справи до суду для застосування примусових заходів медичного характеру.

Після направлення кримінальної справи за підслідністю до Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області, воно було прийнято до провадження слідчим Пологівського РВ ОСОБА_33., який вже сам на підставі ст.22, п.7 ст.32, ст.114 КПК України зобов'язаний був приймати всі передбачені законом заходи для всебічного, повного, об'єктивного дослідження обставин справи.

Зокрема, слідчий ОСОБА_33 допитав ОСОБА_21 як свідка у присутності захисника ОСОБА_30, при цьому ОСОБА_21 дав свідчення, аналогічні свідченням, даним їм слідчому ОСОБА_7, пред'явив потерпілій ОСОБА_20 та її матері ОСОБА_22 матеріали справи для ознайомлення перед направленням до суду.

Саме ним 30 вересня 2004 року було прийнято рішення про направлення справи до суду для застосування примусових заходів медичного характеру. Перелік доказів, на підставі яких прийнято таке рішення, міститься в відповідній постанові, до більшої частини яких ОСОБА_7 не має ніякого відношення і які не інкримінуються йому в обвинуваченні.

До теперішнього часу ніким не спростовані висновки судово-медичної (цитологічної) експертизи, згідно з якою в піднігтьовому вмісті ОСОБА_21 виявлені клітини піхвового епітелію, походження якого можливо від потерпілої ОСОБА_20

Під час розгляду справи у суді було з'ясовано, що згідно інформації до прокуратури Запорізької області, підготовленої ОСОБА_7 за підписом прокурора району Ніколаєнка Р.А., для визначення винуватості чи невинуватості ОСОБА_21 у вчиненні злочину, необхідно було проведення експертизи ДНК піднігтьового вмісту ОСОБА_21. У той же час після передання справи за підслідністю до Пологівського РВ, така експертиза не проведена, а справа без участі ОСОБА_7, направлена до суду.

Рішення про направлення справи до суду для застосування примусових заходів медичного характеру затверджено прокурором Пологівського району Ніколаєнком Р.А., який зобов'язаний був здійснювати нагляд за слідством, а примусові заходи медичного характеру були застосованої до ОСОБА_21 постановою судді Пологівського районного суду Запорізької області Мосейко Я.В. від 11 березня 2005 року. Жоден з документів, підроблення яких інкримінується ОСОБА_16, у постанові суду як підставу застосування примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_21, не зазначено.

Органом досудового слідства не надано належної оцінки окремій ухвалі апеляційного суду Запорізької області від 25 травня 2008 року, згідно якої саме суд першої інстанції під головуванням судді Мосейко Я.В. при проведенні судового слідства у справі ОСОБА_26 допустив грубі порушення кримінально-процесуального закону, не в повному обсязі дослідив докази у справі. У судовому засіданні ні малолітня потерпіла, ні її законний представник, жоден свідок допитані не були.

Отже, органу досудового слідства слід встановити, за наявності якої саме дії ОСОБА_7 перебувають у прямому причинному зв'язку із винесенням судом постанови про застосування примусових заходів медичного характеру відповідним чином уточнити обвинувачення.

Органу досудового слідства необхідно встановити та зазначити у обвинуваченні, на підставі чого, яких нормативних актів наявність у провадженні слідчого якоїсь кількості нерозкритих злочинів певної категорії може привести до настання для нього негативних наслідків і чому «заслуховування роботи при керівництві прокуратури району та області» вважаються негативними наслідками, відповідним чином відобразити це у обвинуваченні.

Необхідно дослідити роль працівників Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області у розслідуванні та розкритті кримінальної справи стосовно ОСОБА_21 Надати оцінку тому, що за наявними у справі відомостями, ОСОБА_21 з моменту його доставлення до Пологівського РВ 30 квітня 2004 тривалий час перебував там, виконував господарські роботи, у тому числі лише 10 діб за вчинення адміністративного правопорушення, дрібного хуліганства.

Не досліджена можливість самообмови ОСОБА_21 при проведенні слідчих дій з ним ОСОБА_7 під впливом погроз і незаконного позбавлення волі з боку працівників міліції (що стверджує сам ОСОБА_21 - т.1 а.с.29), можливість зміни показань ОСОБА_21 від вчинення зґвалтування до вчинення розпусних дій потерпілої ОСОБА_20 також під впливом працівників міліції чи навідних запитань з боку будь-кого, оскільки це має істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність складу злочину у діях ОСОБА_7, кваліфікацію його дій.

Органу досудового слідства необхідно у повному обсязі вивчити, дослідити та перевірити показання ОСОБА_7, надані ним у судовому засіданні, про його невинуватість у вчиненні інкримінованих злочинів. У зв'язку з цим існує необхідність допитати ОСОБА_7 у справі як обвинуваченого у присутності захисника, про що обвинувачений просив орган досудового слідства по закінченні розслідування, але йому в цьому було необґрунтовано відмовлено.

Органу досудового слідства необхідно усунути порушення вимог ст.98 КПК України, оскільки кримінальна справа стосовно ОСОБА_7 по епізоду підроблення протоколу відтворення обстановки і обставин подій з потерпілою ОСОБА_20 від 13 травня 2004 року по ст.366 КК України не порушувалася, проте увійшло в обвинувачення. В обвинуваченні не вказано, які наслідки настали від складання, на думку слідства, даного протоколу без понятих та представника потерпілої, однак за цим епізодом дії ОСОБА_7 кваліфіковані по ч.2 ст.366 КК України. Тому обвинувачення у цій частині теж підлягає уточненню.

Органу досудового слідства необхідно з'ясувати та обґрунтувати в обвинуваченні, чому, на думку органу досудового слідства, документи матеріалів кримінальної справи є предметом злочину, передбаченого ч.2 ст.357 КК України, як документи особливої важливості, з урахуванням того, що поняття «особливої важливості» в законодавстві України міститься лише у Законі України «Про державну таємницю» та до матеріалів кримінальної справи не відноситься, відповідний гриф їм не присвоювався.

Посилання в обвинуваченні про те, що інкриміновані обвинуваченому ОСОБА_7 дії дали можливість залишатися на волі іншій особі, яка вчинила злочини щодо ОСОБА_20 та ОСОБА_8, а також продовжити свою злочинну діяльність щодо інших малолітніх і неповнолітніх дівчат, є неконкретними, у обвинуваченні необхідно зазначити цю особу та відомості про її притягнення до кримінальної відповідальності.

Суд, вислухавши заявлене клопотання захисника підсудного, думку прокурорів, які заперечували проти задоволення клопотання, оскільки під час досудового слідства виконані всі необхідні слідчі дії і вина доказується повністю, потерпілого, який залишив дане питання на розсуд суду, вважає, що клопотання захисника не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

На думку суду кваліфікація діям ОСОБА_7 надана в достатньому обсязі, що повністю розкриває зміст пред'явленого обвинувачення. Посилаючись на п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 24 жовтня 2003 року в частині того, що недодержання органами досудового слідства вимог статей 132 і 142 КПК може бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування, слід мати на увазі, що це все ж таки прерогатива суду. Окрім того, в цьому самому пункті в п'ятому абзаці зазначено, що складаючи вирок, суд зобов'язаний додержувати вимог ст. 334 КПК. У мотивувальній частині обвинувального вироку, зокрема, має бути чітко сформульовано обвинувачення, яке визнається судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення злочину та його наслідків, форми вини і мотивів злочину тощо, а також доказів, якими суд обґрунтовує свої висновки, обставин, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, пом'якшують або обтяжують покарання. Порушення при складенні вироку вимог статей 332 - 335 КПК може бути підставою для його скасування.

В даному випадку мова йдеться про те, що суд у випадку неправильної кваліфікації діяння органом досудового розслідування може самостійно корегувати фабулу обвинувачення та кваліфікацію дій винного з тією умовою, щоб обсяг обвинувачення не було збільшено.

Стосовно посилання на відсутність доказування мотивів інкримінованих злочинів, слід зазначити, що мотив є факультативною ознакою суб'єктивної сторони злочину і підлягає доказуванню лише при прямому зазначенні його в диспозиції статті кримінального закону. З Ч.2 ст.366, ч.2 ст.357 та ч.2 ст.374 КК України витікає, що встановлення мотиву злочину не є обов'язковою умовою, а з диспозиції ч.2 ст.364 КК України витікає встановлення необхідності корисливого мотиву чи інших особистих інтересів або інтересів третіх осіб для використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби. Органом досудового слідства дії ОСОБА_7 були зазначені як такі, що скоєнні через невірне розуміння інтересів служби, переслідуючи свій інтерес закінчити розслідування злочину будь-яким шляхом.

Оцінку цього судом буде надано під час винесення вироку.

Щодо незаконного застосування до ОСОБА_21 примусових заходів медичного характеру слід зазначити, що вони застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними, а саме: до осіб, які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; які вчинили у стані обмеженої осудності злочини; які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Законом України «Про психіатричну допомогу» хоча і передбачено поміщення психічнохворих на стаціонарне лікування, але цей порядок регулюється нормами Цивільного процесуального кодексу України, і воно може мате місце лише при наявності висновку комісії лікарів-психіатрів, який складається у зв'язку з певною поведінкою хворої особи.

В даному ж випадку застосуванню примусових заходів медичного характеру, які по своїй суті межують з призначенням покарання за скоєний злочин, передувало інкримінування психічнохворому ОСОБА_21 скоєння суспільно-небезпечного діяння, що і було критерієм визнання його суспільно-небезпечним.

Усунення можливих порушень кримінально-процесуального закону, конкретизування пред'явленого обвинувачення, зазначення, у чому конкретно виразилися злочинні дії, які кожна з них потягла наслідки як по епізоду ОСОБА_21, так і по епізоду ОСОБА_2, аналіз порушення права обвинуваченого на захист, цілком можливе при винесенні справедливого вироку.

Стосовно об'єднання кримінальних справ відносно ОСОБА_7 та відносно ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_27, ОСОБА_6, які не є співучасниками вчинення одного чи кількох злочинів, можна зазначити, що це виправдана міра, оскільки по них більшість свідків та потерпілих є одними й тими самими, і діяння обвинувачених осіб скоєнні відносно одного й того ж потерпілого з одного і того ж приводу.

Неповідомлення про результати розгляду клопотання та можливе його ігнорування не є підставою для направлення справи на додаткове розслідування, оскільки це не позбавляє підсудного звернутися до суду з аналогічною вимогою, так само, як і з клопотанням про проведення будь-яких експертиз, оглядів, допитів тощо, оскільки кримінально-процесуальним законом передбачено проведення певних судових дій під час судового розгляду, що є аналогічними дослідчим діям.

Таким чином ніяких приводів для повернення справи на додаткове розслідування не мається, оскільки всі викладені можливі недоліки та неповноту досудового слідства можливо усунути у судовому засіданні шляхом проведення відповідних судових дій та під час вирішення спірних питань та їх аналізу при постановленні вироку, що цілком відповідає вимогам ст.281 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.273, ст.281, ст.296 КПК України, - суд

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні клопотання захисника - адвоката ОСОБА_1 про повернення кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_3 по ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 371 КК України, ОСОБА_4 по ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 371 КК України, ОСОБА_5 по ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 371 КК України, ОСОБА_6 по ч. 2 ст. 366 КК України, ОСОБА_7 по ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 374, ч.2 ст.357 КК України, для проведення додаткового розслідування відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя: О. С. Янжула