Постанова № 32362409, 11.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2013 року Справа № 5023/3668/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя суддіПершиков Є.В., Ходаківська І.П., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_4на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 11.02.2013 рокуу справі№ 5023/3668/12господарського судуХарківської області за позовом ОСОБА_4до 1. Закритого акціонерного товариства Автобаза "Харківводбуд", 2. Приватного акціонерного товариства "Західно-Український консорціум"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 Відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиціїпровизнання недійсним договорув судовому засіданні взяв участь представник відповідача 1 Кошовський С.В. голова ліквідаційної комісії виписка з ЄДРЮОФОП № 514309 від 07.03.2013 року

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до закритого акціонерного товариства Автобаза "Харківводбуд" (далі за текстом - ЗАТ Автобаза "Харківводобуд") та приватного акціонерного товариства "Західно-Український консорціум" (далі за текстом - ПАТ "Західно-Український консорціум") про визнання недійсним договору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.11.2012 року, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі № 5023/3668/12 залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1: відділ державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.12.2012 року у справі № 5023/3668/12 позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено: визнано договір № 1/11-Ф укладений між ЗАТ Автобаза "Харківводбуд" та ПАТ "Західно-Український консорціум" від 28.09.2011 року недійсним.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ЗАТ Автобаза "Харківводбуд" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду, з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.12.2012 року та прийняти нове рішення у справі, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволені позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.02.2013 року апеляційну скаргу ЗАТ Автобаза "Харківводбуд" задоволено, рішення господарського суду Харківської області від 17.12.2012 року у справі № 5023/3668/12 скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.02.2013 року, а рішення господарського суду Харківської області від 17.12.2012 року у справі № 5023/3668/12 залишити без змін, аргументуючи порушенням норм права, зокрема, ст. 10 Закону України "Про господарські товариства", ст. ст. 25, 26, 70 Закону України "Про акціонерні товариства", ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", ст. ст. 12, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 08.07.2013 року № 03-05/797 для перегляду в касаційному порядку справи № 5023/3668/12 у зв'язку із завантаженістю судді Данилової Т.Б., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Першиков Є.В., судді Ходаківська І.П., Яценко О.В.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.09.2011 року між ПАТ "Західно-Український консорціум", сторона-1, та ЗАТ Автобаза "Харківводбуд", сторона-2, укладено договір № 1/11-Ф про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, згідно з яким сторона-1 надає стороні-2 безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, а сторона-2 зобов'язується повернути надані кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором. Договір підписано від сторони -2 головою правління Дроботій О.В.

Згідно п.2.1 договору допомога надається в національній валюті України на загальну суму 395000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору строк, на який надається допомога встановлено до 10.10.2011 року.

Зі змісту укладеного між відповідачами договору не вбачається для якої мети першим відповідачем бралась безвідсоткова поворотна фінансова допомога.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що згідно рішення господарського суду Харківської області у справі № 5023/8986/11 від 29.11.2011 року, другий відповідач виконав свої зобов'язання за договором № 1/11-Ф, а саме перерахував на рахунок ЗАТ Автобаза Харківводбуд" грошові кошти у сумі 395000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №353 від 30.09.2011р., проте в порушення умов договору №1/11-Ф перший відповідач у встановлені строки не повернув обумовлену зазначеним договором суму, тому рішенням суду було стягнуто з першого відповідача на користь другого відповідача 395000,00 грн. заборгованості.

Місцевий господарський суд приймаючи рішення від 17.12.2012 року, яким позов задоволено, визнано договір № 1/11-Ф, укладений між ЗАТ Автобаза "Харківводбуд" та ПАТ "Західно-Український консорціум" від 28.09.2011 року недійсним, виходив з того, що договір поворотної фінансової допомоги, який укладено між першим та другим відповідачами був підписаний з боку ЗАТ Автобаза "Харківводбуд" особою, яка не мала на те повноважень та даний договір був вчинений без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином, а тому даний договір є недійсним та не породжує жодних правових наслідків для його сторін, а тому позовні вимоги акціонера ЗАТ "Автобаза Харківводбуд" є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не належить до тих суб'єктів, котрі мають право оскаржуваний договір оскільки учасники господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших учасників товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших учасників товариства, а тому твердження позивача про те, що наявність його порушеного права є юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення у акціонера права вимагати визнання договорів недійними є помилковим.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що згідно виписки про стан рахунку в цінних паперах на 31.07.2012 року, яка міститься в матеріалах справи, позивачу на праві власності належать прості імені акції, емітентом яких є ЗАТ Автобаза "Харківводобуд", тобто позивач є акціонером товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 3. ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Відповідно до ч. 3 ст. 167 Господарського кодексу України, корпоративними відносинами є відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. При цьому, корпоративними правами, в силу ч.1 цієї норми, є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Пунктом 8 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що корпоративні права це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Так, реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб захисту.

У Рішенні Конституційного Суду України N 18-рп/2004 від 01.12.2004р. у справі N 1-10/2004 щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначено, що "акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Отже, суди у вирішенні спорів за позовами акціонерів про захист прав акціонерного товариства, в тому числі про визнання недійсними угод, укладених товариством, повинні досліджувати, чи уповноважений акціонер на представництво інтересів акціонерного товариства. Відсутність такого уповноваження може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Господарськими судами встановлено, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом, позовні вимоги ґрунтує на тому, що укладенням оспорюваного правочину порушені його корпоративні права як акціонера першого відповідача, зокрема, право на отримання дивідендів, оскільки після набрання рішенням суду по справі №5023/8986/11 законної сили другий відповідач неодноразово звертався з заявою про порушення справи про банкрутство першого відповідача до господарського суду.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що до корпоративних спорів належать також спори за позовами учасників (акціонерів) господарських товариств про визнання недійсними правочинів, укладених товариством, якщо позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів.

Таким чином колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що даний спір є корпоративним спором, у якому позивач звернувся за захистом його корпоративних прав або інтересів.

Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Згідно ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства" право на отримання дивідендів та отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства є основним майновим правом учасників ( акціонерів ) господарського товариства.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду корпоративних спорів" від 24.10.2008 року № 13 акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів самого господарського товариства чи інших акціонерів (учасників) поза відносинами представництва. Заявник-учасник не наділений повноваженнями щодо представництва товариства, а законом не передбачено право учасника господарського товариства безпосередньо звертатись до Господарського суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва.

Учасник (акціонер) товариства не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства. Учасники (акціонери) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших учасників (акціонерів) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших учасників (акціонерів) товариства.

Статтею 3 Закону України "Про акціонерні товариства" закріплено, що акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. До акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами.

Відповідно до п. 51 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду корпоративних спорів" від 24.10.2008 року № 13 законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством.

Так, слід зазначити, що відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства" акціонер не наділений суб'єктивним правом втручатися в господарську діяльність товариства, зокрема шляхом оспорення договорів, які укладені останнім.

Отже, можливість захисту прав товариства його учасником може мати місце лише в рамках представницьких відносин, тобто, коли акціонер уповноважений товариством на вчинення відповідних дій.

Оскільки правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст.1 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні. Позивач повинен довести, що певними діями (бездіяльністю) було безпосередньо порушено його права та інтереси, а саме право на отримання дивідендів та отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства, порядок нарахування та виплати яких регламентовано нормами законодавства.

Проте, як встановлено апеляційним господарським судом, доказів того, що перший відповідач уповноважував позивача - ОСОБА_4 на представництво інтересів акціонерного товариства, або таке право надається йому статутом товариства, а також те, що право позивача вже порушено, зокрема, на отримання дивідендів та у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства, до матеріалів справи не надано, однак суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, не з'ясував наявність факту їх порушення або оспорювання.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність обставин для ототожнення власних прав та інтересів акціонера з правами та інтересами самого товариства.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційної інстанції про те, що позивач не належить до тих суб'єктів, котрі мають право оспорити зазначений договір оскільки учасники господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших учасників товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших учасників товариства.

Отже, помилковим є твердження позивача про те, що наявність його порушеного права є юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення у акціонера права вимагати визнання договорів недійними.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарським судом вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі судового акту.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.02.2013 року у справі № 5023/3668/12 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.02.2013 року у справі № 5023/3668/12 залишити без змін.

Головуючий суддяЄ.В. Першиков СуддіІ.П. Ходаківська О.В. Яценко