Постанова № 32357253, 03.07.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

03 липня 2013 року 13:43 Справа № 814/2770/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О.А., секретаря судового засідання Ополинського О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства "Явкинський елеватор", вул.Центральна 1/б, с.Добре, Баштанський район, Миколаївська область, 56156;доБаштанська МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби, вул.Миколи Аркаса 2, м.Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101;провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.01.13р. №0000012201;за участю представників:

Від позивача: Наконечна С.І., довіреність №б/н від 02.07.13р.; Яцков В.В., паспорт серія НОМЕР_1 від 14.07.97р.; Від відповідача: Дудар О.В., довіреність №1255/8/10-003 від 25.03.13р.;

Приватне акціонерне товариство "Явкинський елеватор" (позивач) звернулось з адміністративним позовом до Баштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби (відповідач) з вимогою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.01.13р. №0000012201.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав зазначених у позові, додаткових поясненнях та відповідній судовій практиці (т.1, а.с.4-11, т.2, а.с.179-183).

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що ДПІ прийняло рішення відповідно до вимог чинного законодавства (т.2, а.с.195-201).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд, - встановив:

Відповідачем, на підставі наказу від 17.12.12р. №763 (т.1, а.с.12), було проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача щодо правових відносин з постачальниками: ПП "Енліль-М" за квітень 2010р., ТОВ "Зернопродукт" за жовтень 2010р., ТОВ "Спецмонтаж - СВ" за липень 2011р.

За результатами перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 29.12.12р. №293/22/00955070 (т.1, а.с.14-41), в якому у висновках зазначено, що позивачем порушено:

- вимоги п.п.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (в чинній на той час редакції), п."а" п.198.1, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до штучного формування податкового кредиту у сумі 329569,69грн., в тому числі у квітні 2010р. - у сумі 260408,93грн., у жовтні 2010р. - у сумі 68820,76грн., у липні 2011р. - у сумі 340,00грн.;

- в ході перевірки встановлено відсутність реальності продажу товарів (робіт, послуг) позивачу від ПП "Енліль-М" в квітні 2010р., від ТОВ "Зернопродукт" в жовтні 2010р., від ТОВ "Спецмонтаж - СВ" в липні 2011р., що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, договори відповідно до пп.1,2 ст.215, пп.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України є недійсними, і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків;

- порушено ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Дані, наведені у декларації з ПДВ за квітень 2010р. з обсягами придбання від ПП "Енліль- М", за жовтень 2010р. з обсягами придбання від ТОВ "Зернопродукт", за липень 2011р. з обсягами придбання від ТОВ "Спецмонтаж-СВ" (а отже і задекларований податковий кредит) є недійсними.

Зазначені висновки зроблено відповідачем, виходячи із допущених порушень, на його думку, вимог законодавства контрагентами позивача (ПП "Енліль-М", ТОВ "Зернопродукт" та ТОВ "Спецмонтаж-СВ") та їх постачальниками у ланцюгах.

На підставі акту перевірки та за результатами розгляду заперечень позивача (т.1, а.с.48-57) відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 28.01.13р. №0000012201, яким визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 412048,00грн., в тому числі за основним платежем - 329570,00грн. та за штрафними санкціями - 82478,00грн. (т.1, а.с.42). Зазначене рішення також було оскаржене позивачем в адміністративному порядку, але скарги позивача були залишені без задоволення (т.1, а.с.58-74).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову з наступних підстав:

Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх в обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків та його безпосередньої господарської діяльності.

В свою чергу, позивачем, на підтвердження товарності здійснення господарських операцій у періоді що перевірявся, було надано суду копії відповідних первинних документів:

- договори складського зберігання та купівлі продажу між позивачем та ПП "Енліль-М" з додатками (т.1,а.с.75-78, 134, 142); товарно - транспортні накладні (т.1, а.с.79-103);

- акти виконаних робіт, податкові накладні та видаткові накладні (т.1, а.с.103-117,135-136);

- розрахункові документи (т.1, а.с.137-140);

- договори складського зберігання та купівлі - продажу між позивачем та ТОВ "Зернопродукт" з додатками (т.1,а.с.117-120, т.2, а.с.1);

- товарно - транспортні накладні ТОВ "Зернопродукт" (т.1, а.с.121-126);

- акти виконаних робіт та податкові та видаткові накладні ТОВ "Зернопродукт", складські квитанції на зерно, розрахункові документи (т.1, а.с.127-133, т.2, а.с.2-6); картки обліку (т.1, а.с.141-142); договори комісії та первинні документи до них. складські квитанції, журнали реєстрації лабораторних аналізів (т.2, а.с.7-56);

- реєстр виданих та отриманих податкових накладних (т.2, а.с.57-77);

Зазначені та інші первинні документи були також надані позивачем посадовим особам відповідача, які проводили перевірку позивача.

З аналізу вказаних документів суд встановив, що позивачем було укладено договори складського зберігання зерна з ПП "Енліль-М" та ТОВ "Зернопродукт".

Відповідно до положень даних договорів позивач, окрім послуг по зберіганню, зобов'язується надавати контрагентам додаткові послуги, а саме: приймання, доопрацюванні доробка (сушіння, очищення, фумігація та інші технологічні операції по доведенню якості продукції до рівня, що забезпечує оптимальний режим тривалого зберігання), а також послуги її відвантаженню.

На виконання договорів складського зберігання позивачем прийнято на відповідальне зберіганні від даних контрагентів с/г продукцію (соняшник), про що свідчать складські квитанції, товарно-транспортні накладні, а також документи внутрішнього контролю позивача.

Факт прийняття сільськогосподарської продукції на зберігання було підтверджено товарно-транспортними накладними, журналом складського обліку форми №36, а також документами внутрішнього контролю позивача.

Також позивачем було укладено з ТзОВ "Трайгон-Експорт" договір комісії №3-К від 01.07.10р. та з ТзОВ "Рамбурс-Трайгон" договір комісії №2-К від 01.07.09р., згідно з якими позивач (Комісіонер) зобов'язується здійснювати від свого імені і за рахунок комітентів закупівлю сільськогосподарської продукції у постачальників.

Крім того, у липні 2011р. позивач придбав у ТОВ "Спецмонтаж-СВ" гідравлічне обладнання в кількості 1 комплект на загальну суму 2040.00грн. в тому числі ПДВ на суму 340.00грн., що підтверджується накладною від 28.07.11р. №468. По бухгалтерському обліку позивачем зроблено запис Д-т 207 "Запасні частини", К-т 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками".

Таким чином, на підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що факт надання послуг та реалізація товарів сторонами (позивачем та його контрагентами) підтверджується зазначеними документами.

Суд не приймає в якості належних доказів посилання відповідача на акти перевірки інших податкових органів.

Зазначені акти підтверджують лише факти неможливості проведення перевірок податковими органами контрагентів позивача із різних підстав та містять безпідставні висновки про безтоварність (нереальність, недійсність та нікчемність) правочинів контрагентів позивача та інших суб'єктів (по ланцюгах) господарювання з яким у позивача відсутні будь - які господарські правовідносини.

У зв'язку із цим, суд зазначає, що відповідно до листа ДПА України від 03.02.09р. (п.2.1.2) податковим органам при проведенні перевірок слід врахувати, що не може бути доказом безтоварності посилання в акті перевірки на відсутність інформації щодо підтвердження чи спростування будь-яких фактів переміщення товарів, наявності транспортних засобів, тощо.

Судом також встановлено, що позивач та його безпосередні контрагенти, які виписали податкові накладні, були зареєстровані як платники ПДВ на момент вчинення відповідних господарських операцій. Вказане не заперечувалось відповідачем.

На підставі зазначених доказів та пояснень сторін у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що господарські правовідносини позивача та його безпосередніх контрагентів були реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Правочини не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Безпідставним та необґрунтованим також є посилання відповідача на господарську діяльність контрагентів (у ланцюгах) безпосередніх партнерів позивача. Суд приймає до уваги та досліджує господарські взаємовідносини тільки між позивачем та його безпосередніми контрагентами.

Відповідачем не надано суду будь - яких доказів застосування до контрагентів позивача фінансових санкцій, наявності вироків судів по закінченим кримінальним справам та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності (нереальності) господарських операцій або порушення публічного порядку з боку контрагентів або позивача.

Крім того, посилання відповідача на наявність в деяких товарно-транспортних накладних недоліків щодо оформлення не може свідчити про відсутність господарських операцій позивача з даними контрагентами.

У зв'язку із цим, суд зазначає, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.11р. N1936/11/13-11.

Фактичне здійснення господарських операцій, на думку суду, підтверджено також іншими документами (рахунками-фактурами, податковими накладними, платіжними дорученнями, довіреностями та листами на отримання товару, документами складського обліку тощо), які за своєю формою та змістом повністю відповідають вимогам чинного законодавства та не містять недоліків, що можуть спричинити втрату значення юридичного статусу первинних документів.

Таким чином, проаналізувавши зміст наданих відповідачем доказів, суд встановив, що висновки про безтоварність (нереальність) операцій позивача та нікчемність (недійсність та фіктивність) угод його контрагентів є необґрунтованими, оскільки відповідачем не наведено правової підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди безтоварними або нікчемними (удаваними, недійсними або фіктивними) правочинами. Висновки відповідачем зроблені без дослідження усіх первинних документів та самих оспорюваних правочинів, а також господарських операцій.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними (недійсними) господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону "Про державну податкову службу" та ст.20 Податкового кодексу України.

Слід також зазначити, що відповідно до Порядку оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05р. №327, зареєстрованому в МЮ України 25.08.05р. за №25/11205 (надалі - Порядок), а саме пп.2.4.1, 2.4.2 п.2.4, висновок акту перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у п.4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання, затверджених наказом ДПА України від 11.09.08р. № 584.

При розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства з боку позивача.

Крім того, суд звертає увагу на таке.

В обґрунтування безтоварності правочинів відповідач посилається на акти інших податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.

В той же час, при складанні актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, податковими інспекторами не досліджувались жодні первинні документи. У зв'язку з чим, було порушено вимоги Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10р. №984. Висновки про укладення нікчемних правочинів є суб'єктивними припущеннями перевіряючих і не підтверджуються достатніми та необхідними доказами, в тому числі первинними документами.

Крім того, згідно Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою КМУ від 27.12.10р. №1232, зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Як вбачається з вимог Порядку №1232 за результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка.

Надані відповідачем акти про неможливість проведення зустрічних звірок суб'єкта господарювання є різновидом податкової інформації, необхідної для виконання органами державної податкової служби покладених на них функцій та завдань, право на збір якої передбачено ст.72 Податкового кодексу України.

Але, оскільки зустрічні звірки не є перевірками, то за їх результатами не може складатись акт перевірки, тобто наслідками зустрічної звірки не можуть бути висновки про порушення податкового чи цивільного законодавства платником податків та прийматись податкові повідомлення-рішення про визначення грошових зобов'язань.

Отже, висновки щодо нікчемності угод, що були зроблені на підставі таких актів перевірки є недопустимими та не можуть породжувати цивільно-правові наслідки про недійсність договорів.

В адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч.4 ст.71 КАС України).

Крім того, згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Відповідно до положень ст.ст.69, 71, 76, 86 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд також взяв до уваги витяги з Державних реєстрів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо контрагентів позивача (т.2, а.с.165-173).

Крім того, за результатами перевірки, посадовими особами відповідача було складено протокол про адміністративне правопорушення у відношенні до Голови Правління позивача про порушення ним вимог ч.1 ст.163-1 Кодексу про адміністративні правопорушення.

Постановою Баштанського районного суду від 27.02.13р. провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно голови правління позивача закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.163-3 КпАП (т.2, а.с.176-178).

У Постанові Баштанський районний суд зазначив, що відповідачем безпідставно проведено виїзну позапланову перевірку, оскільки цей період господарської діяльності уже перевірявся відповідачем при проведенні планової перевірки. У Постанові суд зазначив, що відповідач самостійно, не маючи відповідних повноважень, всупереч цивільному законодавству визнав правочини, укладені між позивачем і його контрагентами нікчемними. Також судом встановлено, що на час здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні мали свідоцтво про державну реєстрацію юридичних осіб, були включені в ЄДРПОУ та були платниками ПДВ. Враховуючи те, що будь-яких даних щодо визнання зазначених правочинів компетентними органами недійсними немає, а їх недійсність прямо не зазначена законом, то суд прийшов до висновку, що зазначене в протоколі порушення є припущенням. Постанова Баштанського районного суду від 27.02.13р. набрала законної сили.

Судом також взято до уваги постанову Прокуратури Баштанського району про закриття кримінального провадження від 19.02.2013 року (т.2, а.с.214-218). В постанові зазначено, що в діях посадових осіб Баштанської МДПІ вчинених під час проведення позапланової виїзної перевірки ПрАТ "Явкинський елеватор" вбачаються ознаки дисциплінарного проступку.

В той же час, безпідставним також є посилання відповідача на порушення позивачем Порядку використання товарно-транспортної накладної під час транспортування товарно- матеріальних цінностей затвердженого наказом Мінтрансу/Мінстатистики №488/346 від 29.12.95р. "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", наказом Мінтрансу №363 від 14.10.97р. "Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні".

Відповідно до запиту про надання офіційного роз'яснення та відповіді Міністерства юстиції (т.2, а.с.184-185) судом встановлено, що зазначений документ не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, а отже не може регулювати права та обов'язки суб'єктів господарювання.

Обґрунтованим, на думку суду, є також посилання позивача на відповідну судову практику. Так, в Постанові ВАСУ від 14.11.2012 року по справі №К/9991/50772/12 зазначено, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи із загальних засад судочинства.

Крім того, в Ухвалі ВАСУ від 19.02.2013р. по справі №К/9991/56274/12 було зазначено, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з ПДВ.

Відповідачем не було надано суду доказів наявності фактів узгодженості дій позивача з недобросовісним постачальником або інших неправомірних дій з боку позивача.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями ВСУ при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд у своєму рішенні від 22.01.09р. в п.71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, підкріплені належними та достатніми доказами, та, у зв'язку з цим, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Баштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби від 28.01.13р. №0000012201.

3. Присудити на користь Приватного акціонерного товариства "Явкинський елеватор" (код ЄДРПОУ 00955070) судові витрати у розмірі 2294грн. Державній казначейській службі України стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Баштанська МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Зіньковський О.А.