Рішення № 32354961, 11.07.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.07.2013р. Справа № 905/3094/13

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при помічнику судді Ґатунок Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м. Київ

про визнання договору фінансового лізингу №576-04/07 від 16.04.2007р. недійсним в частині встановлення у пункті 6.1. права відповідача на вилучення у позивача предмета лізингу у безспірному порядку.

за участю представників сторін:

від позивача: Логвиненко О.С. - за довіреністю;

від відповідача: Рудяк О.І. - за довіреністю;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м. Київ про визнання договору фінансового лізингу №576-04/07 від 16.04.2007р. недійсним в частині встановлення у пункті 6.1. права відповідача на вилучення у позивача предмета лізингу у безспірному порядку.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між сторонами був укладений договір фінансового лізингу №L576-04/07 від 26.04.2007р. відповідно до умов п.6.1. якого, у випадку настання обставин передбачених п.6.1.1.-6.1.5. договору, відповідач має право достроково в односторонньому порядку розірвати договір та вилучити предмет лізингу у безспірному порядку. Позивач вважає даний пункт договору таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, а саме ст.782 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим позивач просить суд визнати п.6.1. договору недійсним.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 17.06.2013р. проти позову заперечує та зазначає, що відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Також відповідач зазначає, що чинним законодавством України встановлено право лізингодавця відмовитися від договору та вимагати повернення предмету лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку. Крім того відповідач зазначив, що Загальними умовами фінансового лізингу передбачений обов'язок лізингоодержувача щодо повернення предмету лізингу у разі дострокового припинення дії договору та прийняти при цьому рішення про повернення предмету лізингу.

Позивачем одночасно із позовною заявою було надано клопотання про забезпечення позовних вимог шляхом зупинення стягнення майна на підставі виконавчого напису №2686 від 05.11.2012р.

Ухвалою господарського суду від 29.04.2013р. суд вжив заходи до забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення за виконавчим написом, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенко Миколою Івановичем, зареєстрованим в реєстрі за №2686 про повернення позивачем ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком» предмету лізингу - екскаватора-навантажувача KOMATSU WB93R-15, реєстраційний номер 4394АА на користь відповідача ТОВ «Райффазен Лізинг Аваль» (виконавче провадження №35644528).

За клопотанням представника відповідача справа слухалась за допомогою технічних засобів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» (Лізингоодержувач) 16 квітня 2007р. був укладений договір фінансового лізингу №L576-04/07, за умовами якого (п.1.1.) Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації у володіння та користування протягом усього строку лізингу за плату (лізингові платежі) майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в Специфікації, а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2. договору строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в графіку платежів та не може бути менше одного року.

За умовами п.2.1. договору Лізингоодержувач самостійно на власний ризик обирає предмет лізингу та продавця.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що вартість предмету лізингу складає 572838,18грн., в тому числі 20% ПДВ: 95473,03грн.

Згідно п. 4.1. договору лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та комісію лізингодавця. Розмір лізингових платежів за кожний період лізингу, їх загальна сума та порядок сплати зазначаються в Графіку (п.4.2. договору).

Відповідно до п.6.1. договору Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити у лізингоодержувача предмет лізингу у безспірному порядку у випадках встановлених п.п. 6.1.1.-6.1.5. договору.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу згідно графіку і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором. (п.8.1. договору).

Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.

За твердженням позивача ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» 29.10.2012р. надіслав телеграму №105102 та №105103 про прийняття рішення про дострокову відмову від даного договору фінансового лізингу №576-04/07 від 16.04.2007р. Після цього відповідач звернувся до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису щодо повернення предмету лізингу.

Держаним виконавцем відділу державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку 11.12.2012р. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом №2686 виданого 07.12.2012р. приватним нотаріусом Кондратенко М.І. про повернення лізингоодержуваем ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком» на користь лізингодавця ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» предмету лізингу - екскаватора-навантажувача KOMATSU WB93R-15, реєстраційний номер 4394АА, 2007 року випуску.

За твердженням позивача п.6.1. договору суперечить вимогам чинного законодавства, а саме ст. 782 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим позивач просить суд визнати умови п.6.1. договору недійсним.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне:

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до приписів ст.15 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів передбачених у частині 1 ст. 12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно приписів частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Крім того приписами п.2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України).

Абзацом 4 пункту 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема у частині першій цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до вимог передбачених частиною 7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно приписів ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнута згода.

Частиною 2 ст.9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Загальні правові й економічні засади фінансового лізингу визначено у Законі України "Про фінансовий лізинг".

За приписами статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч.1 ст.2 Закону України від "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до приписів статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Частиною 1 статі 292 ГК України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем у виключне користування другій стороні лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника продавця)майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Приписами п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що згідно зі статтею 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до умов п.6.1. Договору фінансового лізингу (оренди) № L576-04/07 від 16 квітня 2007р. сторони домовились, що Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір та вилучити у Лізингоотримувача Предмет лізингу у безспірному порядку у таких випадках, коли Лізингоодержувач:

Абзацом 2 пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Відповідно приписів частини 2 та частини 3 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг", яка є спеціальною по відношенню до норм ЦК України, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, а у ж ніяким чином достроково в односторонньому порядку його розірвати, як це зазначено в умовах п.6.1. Договору фінансового лізингу (оренди) № L576-04/07 від 16 квітня 2007р.

Ніяким чином не можна ототожнювати слово розірвати зі словом відмовитись, оскільки, правові відношення відносно розірвання договірних зобов'язань регулюються одними правовим нормами ЦК України, ГК України на відміну від інших правових норм, які регулюють відносини між сторонами щодо відмови від договору.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Приписами пункту 2.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що за загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання.

Отже, з наданих сторонами доказів під час розгляду зазначеної справи вбачається, що умови п.6.1. Договору фінансового лізингу (оренди) № L576-04/07 від 16 квітня 2007р. не відповідають приписам ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг", а саме у тому сенсі, що сторони домовились достроково в односторонньому порядку розірвати зазначений договір, тоді як законодавець надав сторонам право відмовитися від договору лізингу, що саме і є невідповідністю до приписів Закону України "Про фінансовий лізинг.

За приписами абзацу 2 п.2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що за змістом частини третьої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Заперечуючи проти позовної заяви відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження своєї правової позиції, яка б спростовувала вимоги позивача.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідачем через канцелярію суду 14.05.2013р. та 22.05.2013р. були надані заяви про передачу справи за підсудністю до господарського суду м. Києва. Ухвалою господарського суду від 29.04.2013р. було порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 14.05.2013р.

Розглянувши дані заяви відповідача суд дійшов висновку, що вони не підлягають задоволенню, оскільки за приписами частини 3 ст.17 ГПК України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

11 липня 2013р. відповідач надав заяву про застосування строків позовної давності та зазначив, що спірний договір був укладений 16.04.2007р., у зв'язку із чим про всі обставини, на які посилається позивач, як на підстави задоволення позову, останній дізнався не пізніше ніж з моменту підписання договору. Відповідач просить суд задовольнити заяву та відмовити у позову.

Розглянувши дану суд дійшов висновку, що вона не підляже задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до приписів ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Частиною 4 ст.179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Згідно приписів частини 1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 ст.261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Вимогами частини 5 ст.261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

В даному випадку перебіг строку позовної давності необхідно розраховувати з дати, яку ж саме і передбачили сторони в умовах п.8.1. договору, а саме коли сторони дійдуть згоди, що за спірним договором виконано зобов'язання та затвердять виконання умов договору бажано у письмовому вигляді (окремими документом або додатком до даного договору).

Тобто сторони у зобов'язанні встановили строк виконання, а саме до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором. Як вбачається з матеріалів справи обов'язки за цим договором сторонами у повному обсязі не виконані, а отже враховуючи вищевикладене заява відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.129 Конституції України, пунктів 2.3., 2.6., 2.9., 2.11.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», пунктів 2, 8, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", ст. 1, 2, 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 1, 6, 9, 11-16, 202, 203, 215, 217, 261, 626-628, 638, 806 ЦК України, ст.ст. 20, 67, 174, 179, 181, 292 ГК України та керуючись ст.ст.1, 2, 4, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 17, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 66-69, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м. Київ про визнання договору фінансового лізингу №576-04/07 від 16.04.2007р. недійсним в частині встановлення у пункті 6.1. права відповідача на вилучення у позивача предмета лізингу у безспірному порядку.

Визнати недійсним п. 6.1. договору фінансового лізингу (оренди) №L576-04/07 від 16.04.2007р. недійсним щодо права відповідача на вилучення у позивача предмета лізингу у безспірному порядк.

Скасувати заходи забезпечення позову, які було вжито ухвалою господарського суду Донецької області по справі за №905/3094/13 від 29.04.2013р. до закінчення розгляду справи по суті.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (04073, м. Київ, пр-т Московський, 9, корп. 5, код ЄДРПОУ 34480657, п/р №2600514928 в АТ «Райфайзен Банк Аваль», МФО 300335) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» (83060, м. Донецьк, вул. Шахтарів Донбасу, 163, код ЄДРПОУ 32794511, п/р 26006055576000 в Донецькій обласній дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 335076) витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50грн. та витрати по сплаті судового збору за подання заяви до забезпечення позову в сумі 1720,50грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 12.07.2013р.

Суддя С.В. Тоцький