Постанова № 32354858, 10.06.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2013 року м. Миколаїв Справа № 814/920/13-а

Миколаївський окружний адміністративний у складі головуючого судді Брагар В.С., при секретарі судового засідання Тимошевській О. І. у відкритому судовому засіданні розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенський шкірсировинний завод", вул. Жовтневої революції, 287/3, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500

доВознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, пров. Бр. Іпатових, 6, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500

проскасування податкового повідомлення - рішення від 11.02.2013р. №0000022301,

За участю представників:

від позивача: Абакумов І.Л., довіреність № 85, від 14.01.13;

від відповідача: Шевчук І.М., довіреність № 07/10/10-012, від 22.03.13;

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Вознесенської ОДПІ Миколаївської області ДПС від 11.02.13 №0000022301.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач безпідставно прийняв рішення про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, оскільки позивач правомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ від здійснення угод з контрагентом, які відповідач вважає нікчемними.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що позивач не обґрунтовано включив до податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ, від здійснення угод, які є нікчемними. В зв'язку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

В судовому засіданні оголошену вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, заслухавши пояснення сторін суд, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Вознесенський шкірсировинний завод" зареєстрований як юридична особа та платником податків.

07.12.12-21.01.13 відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства період з 01.01.11 по 30.09.12.

28.01.13 за результатами перевірки відповідачем було складено акт №154/22/35433681, у висновках якого крім іншого зазначено, що позивачем порушено п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.11 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся на загальну суму 515 473грн.

На думку відповідача (позиція викладена в акті) по контрагентам позивача, з якими у нього були правовідносини у перевіряємий період, ФОП ОСОБА_3, ПП "Агрохімтехнологія Інвест", ФОП ОСОБА_4, ТОВ НВП "Металелектромаш", не було фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, а значить, і відсутність наміру реального створення правових наслідків, які обумовлюються правочинами (ст.234 ЦК України), а також той факт, що правочини не відповідають вимогам дійсності правочинів, які передбачені частинами 1, 3 та 5 ст.203 ЦК України, та в наслідок того, що був спрямований конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, згідно до ч.1 ст.228 ЦК України, вважається таким, що порушує публічний порядок.

По контрагенту ПП "Віва-Актив" відповідач вказує на відсутність в ході перевірки оригіналів податкових накладних.

11.02.13 на підставі даного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000022301, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 515 473грн. та штрафними санкціями на суму 249884грн.

Що стосується нікчемності угод укладених позивачем з його контрагентами, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09 було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма, недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на ч.1, 5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст..216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а було надане право звертатися до суду з позовом про визнання угод недійсними.

Аналогічна позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України №К/9991/50772/12 від 14.11.12.

Як вбачається з матеріалів справи позивач здійснив з контрагентами ФОП ОСОБА_3, ПП "Агрохімтехнологія Інвест", ФОП ОСОБА_4, ТОВ НВП "Металелектромаш" та ПП "Віва-Актив" угоди по придбанню товарів, які використовував в своїй господарській діяльності. Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують здійснення цих угод та їх оплату позивачем.

Контрагенти надали позивачу податкові накладні, загальна сума ПДВ за якими склала 515 473грн.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-Х11 (далі Закон №996) встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з аналізу вказаних норм суд зазначає, що для підтвердження факту здійснення господарських операцій законодавство передбачає не тільки наявність самих первинних документів, а й наявність самого факту здійснення господарської операції.

Суд вважає, що на підставі наданих позивачем копій первинних документів позивач довів суду реальність здійснення господарської операції з контрагентом, туму суд вважає, що встановлений факт здійснення господарської операції.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що угоди між позивачем та контрагентами фактично не відбувалася, оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу, який би спростовував факт здійснення цих угод. Заперечення відповідача ґрунтуються виключно на його припущеннях та думці.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача та той факт, що у позивача були відсутні податкові накладні від ПП "Віва-Актив", оскільки ці накладні, оформлені належним чином надані позивачем до суду.

Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на той факт, що у контрагента позивача - ФОП ОСОБА_3 були взаємовідносини з ТОВ "Інтерсервісплюс", яке має ознаки фіктивного підприємства, оскільки суд вважає, що незалежно від того, як ФОП ОСОБА_3 формував свій податковий кредит від угоди з ТОВ "Інтерсервісплюс", це ніяким чином не впливає на податкові зобов'язання, які ФОП ОСОБА_3 сформував від угоди з позивачем, та як наслідок не впливає на формування позивачем податкового кредиту від угоди з ФОП ОСОБА_3, оскільки відповідач не надав суду доказів, та навіть не пояснив, що ці угоди пов'язані між собою.

Вказане вище аналогічно стосується і контрагента ФОП ОСОБА_4, який мав взаємовідносини з ТОВ "Екомтєх".

Суд не приймає до уваги посилання відповідача та той факт, що на час перевірки ПП "Агрохімтехнологія Інвест" ліквідовано, а ТОВ НВП "Металелектромаш" визнано банкрутом, оскільки той факт, що на час перевірки ці підприємства не здійснюють господарську діяльність та їх не можливо перевірити, не яким чином не свідчить про те, що вони в 2011р. не могли здійснювати господарську діяльність та мати взаємовідносини з контрагентом.

Що стосується правомірності віднесення позивачем суми ПДВ отриманих від контрагентів, та віднесення їх до податкового кредиту суд зазначає наступне:

Відповідно до п.198.1 ПК України що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Враховуючи той факт, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт придбання позивачем товарів у контрагентів, суд вважає що позивач, в порядку визначеному вказаними нормами, правомірно відніс до податкового кредиту, отриманий ПДВ при придбані товарів у контрагентів.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.02.13 №0000022301 підлягає скасуванню.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по справі присудити на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Вознесенської Об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 11.02.13 №0000022301.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенський шкірсировинний завод" судові витрати у розмірі 2 294грн. з Державного бюджету України. Державній казначейській службі України стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Вознесенської Об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби.

4. Роз'яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя В. С. Брагар

Повний текст рішення складений відповідно

до ч.3 ст. 160 КАС України та підписаний суддею 14.06.2013 р.