Рішення № 32354700, 02.07.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2013 р. Справа № 914/1703/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Транспорт Груп», м. Київ

до відповідача-1: Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, м. Львів

до відповідача-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», м. Київ

про зняття арешту з рухомого майна

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Горбань М.Ю.

Представники:

від позивача: Максимів Р.Й. - представник за довіреністю

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті Транспорт Груп», м.Київ звернулося з позовною заявою до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, м.Львів та Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», м.Київ про зняття арешту з рухомого майна.

Ухвалами суду від 30.04.2013р. порушено провадження у справі, призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.06.2013 року, окрім цього задоволено заяву позивача та вжито заходів забезпечення позову, шляхом зупинення продажу арештованого майна. Ухвалою суду від 05.06.2013р. розгляд справи відкладено на 18.06.2013р. у зв'язку з неявкою позивача та відповідача-2. Ухвалою суду від 18.06.2013р. строк розгляду справи за клопотанням позивача продовжено на 15 днів та відкладено розгляд справи на 02.07.2013р.

Представнику позивача роз'яснено його права, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні 02.07.2013р. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених у позовній заяві та обґрунтуванні доводів позовної заяви (вх.№23142/13 від 18.06.2013р.). Ствердив зокрема, що між ТзОВ «Сіті Транспорт Груп» та відповідачем-2 - ТзОВ «Львівські автобусні заводи», м.Київ у квітні 2012 року укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу - автобуса, який того ж місяця оголошеного в розшук постановою підрозділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області. У листопаді 2012 року, актом старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Денисяка Т.Г., вказаний транспортний засіб описано та арештовано. Позивач вважає, що такі заходи, спрямовані на забезпечення реального виконання судових рішень щодо відповідача-2, вжито відповідачем-1 з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження», оскільки описане та арештоване майно на момент вчинення таких дії належало позивачеві, а не ТзОВ «Львівські автобусні заводи», а відтак майно підлягає звільненню з-під арешту.

Представник позивача зазначив, що внаслідок неналежного виконання відповідачем-2 зобов'язань за договором купівлі-продажу, укладеним між сторонами - ухилення від передачі спірного майна за актом приймання-передачі встановленої форми; ненадання сертифікатів відповідності системи УкрСЕПРО, інструкції з експлуатації транспортного засобу та технічного паспорта, ТзОВ «Сіті Транспорт Груп» не мало можливості своєчасно та у встановленому законом порядку провести перереєстрацію права власності, що, однак, не вплинуло на факт набуття позивачем права власності на вказаний транспортний засіб, оскільки останнім виконано умови договору - проведено повний розрахунок за автобус. Просив позовні вимоги задоволити та зняти арешт з автобуса ЛАЗ 5208 ML, зеленого кольору, 2012 року випуску, державний номерний знак ВС 8822 АВ, номер кузова (шасі) Y8A5208MLC3200110.

Відповідач-1 явки повноважного представника в судове засідання 02.07.2013р. не забезпечив, поважності причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду від 18.06.2013р. не виконав, хоча про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідач-2 явки повноважного представника в судове засідання 02.07.2013р. повторно не забезпечив, відзиву на позовну заяву не подав, вимог ухвал суду від 30.04.2013р., 05.06.2013р. та 18.06.2013р. не виконав, поважності причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення (знаходиться в матеріалах справи).

Відповідно до ст.75 ГПК України, суд, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» (відповідач-2 по справі, продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіті Транспорт Груп» (позивач по справі, покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу від 07.04.2012р., за яким продавець зобов'язується у порядку, строки та на умовах, визначених у цьому договорі, здійснити передачу у власність покупцеві наступний транспортний засіб: автобус, зеленого кольору, марка/модель 5208 МL, номер кузова (шасі) Y8A5208MLC3200110, 2012 року випуску, державний номер ВС 8822 АВ, а покупець зобов'язується у порядку, строки та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти транспортний засіб та здійснити оплату ціни договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.п.3.1 та 3.2 договору, товар, вказаний в п.1.1 цього договору, передається покупцеві протягом 2 (двох) днів після підписання даного договору. Місце передачі транспортного засобу: Україна, м.Київ, вул.Івана Лепсе, 6.

Факт приймання-передачі, як передбачено п.3.4 договору, посвідчується підписанням сторонами акту приймання-передачі транспортного-засобу, який підписується в 2 (двох) примірниках. Одночасно із підписанням сторонами акту приймання-передачі транспортного засобу продавець зобов'язується надати покупцю (у якості невід'ємних додатків до акту приймання-передачі транспортного засобу) наступний перелік документів: акт приймання-передачі транспортного засобу встановленої чинним законодавством форми; сертифікати відповідності системи УкрСЕПРО на транспортний засіб; інструкцію з експлуатації транспортного засобу та технічний паспорт на транспортний засіб, а також іншу документацію передбачену чинним законодавством України. Окрім цього, продавець, відповідно до п.4.2 договору, зобов'язується протягом 7 днів після підписання договору зняти транспортний засіб з реєстрації в органах МРЕВ України.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент вирішення спору по суті відповідачем-2 взяті на себе за договором зобов'язання не виконано, транспортний засіб та передбачені договором документи позивачу не передано, хоча ТзОВ «Сіті Транспорт Груп» неодноразово листами вих.№25 від 11.04.2012р. та вих.№31 від 16.04.2013р. (про отримання вказаної кореспонденції зроблена відмітка) зверталось до ТзОВ «Львівські автобусні заводи» з проханням передати визначене за договором майно та зняти його з реєстрації в органах МРЕВ України.

У листі відповідача-2 (вих.№18 від 12.04.2013р.) повідомлено, що у зв'язку із скрутним матеріальним становищем ТзОВ «Львівські автобусні заводи» не змогло вчасно виконати взяті на себе зобов'язання згідно умов договору купівлі-продажу від 07.04.2012р., а саме поставити транспортний засіб покупцю та зняти його з реєстрації в органах МРЕВ України, однак повністю визнає взяті на себе зобов'язання згідно умов вищезазначеного договору та не заперечує проти їх виконання найближчим часом.

Постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень управління виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Мироненка В.В. від 19.04.2012р. у зведеному виконавчому провадженні про стягнення коштів з відповідача-2, оголошено розшук майна боржника, зокрема автобуса ЛАЗ 5208 ML, 2012 року випуску, зеленого кольору, кузов №Y8A5208MLC3200110, державний номерний знак ВС 8822 АВ.

У поданому відповідачем-1 відзиві (вх.№20821/13 від 05.06.2013р.) зазначено, що вказана постанова винесена у зв'язку з тим, що за інформацією, наданою відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Львівській області листами №45/1396, вих.№2379, 2377, 2375 зп від 29.03.2012р., згідно з відомостями бази даних АІС «ІНБД «Автомобіль», станом на 26.03.2012р. вказаний транспортний засіб зареєстровано за ТзОВ «Львівські автобусні заводи» (свідоцтво ДАР307887 від 11.02.2012р.), відтак у державного виконавця відсутні документи, які б свідчили про право власності за ТзОВ «Сіті Транспорт Груп».

Актом від 13.11.2012 року старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Денисяка Т.Г. при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження з виконання виконавчих документів про стягнення з відповідача-2 заборгованості, описано та арештовано транспортний засіб, який є предметом договору купівлі-продажу від 07.04.2012р., а саме: автобус ЛАЗ 5208 ML, 2012 року випуску, державний номерний знак ВС 8822 АВ, номер кузова (шасі) Y8A5208MLC3200110.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Статтею 7 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець, як визначено ч.5 ст.57 вказаного закону, складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

В той же час, ч.1 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до п.3.6 договору, право власності на транспортний засіб переходить від продавця до покупця з моменту підписання даного договору, що не суперечить нормам ст.334 ЦК України, де зазначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно вимог ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Слід зазначити, що чинним законодавством України не встановлено вимоги про обов'язкове нотаріальне посвідчення чи державну реєстрацію договору купівлі-продажу транспортного засобу, укладеного між юридичними особами, відтак, з 07.04.2012р. власником автобуса ЛАЗ 5208 ML, 2012 року випуску, державний номерний знак ВС 8822 АВ, номер кузова (шасі) Y8A5208MLC3200110 є ТзОВ «Сіті Транспорт Груп».

Суд не приймає до уваги зауваження відповідача-1, наведені ним у поданому відзиві на позов (вх.№23322/13 від 18.06.2013р.) про те, що позов не підлягає задоволенню, оскільки Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (затверджений Постановою Кабінету міністрів України №1388 від 07.09.1998р., далі - Порядок) визначено, що транспортний засіб повинен бути зареєстрований (перереєстрований) у реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції протягом 10 діб з моменту придбання, з наступних підстав.

Статтею 34 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів, в тому числі, автобуси. Власник транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти днів після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

Відповідно до п.3 вказаного Порядку, реєстрація транспортних засобів проводиться підрозділами Державтоінспекції з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів передбачає реєстрацію, накопичення, узагальнення, зберігання і передачу інформації про такі засоби та відомостей про їх власників, які вносяться до Єдиного державного реєстру Державтоінспекції.

Проаналізувавши вказані нормативно-правові приписи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що державна реєстрація транспортних засобів органами Державтоінспекції за своєю правовою природою відмінна від державної реєстрації права власності.

Відтак, невиконання позивачем вимог законодавчих актів щодо перереєстрації транспортного засобу в органах Державтоінспекції, придбаного за договором купівлі-продажу від 07.04.2013р., не впливає на момент переходу права власності на придбане майно, не може вважатись підставою недійсності вказаного договору купівлі-продажу, неправомірності набуття покупцем права власності чи припинення права власності.

Окрім цього, як встановлено судом, позивач з об'єктивних причин не мав змоги провести перереєстрацію транспортного засобу у встановленому законом порядку, оскільки, як вже зазначалось раніше, відповідачем-2 не виконано взяті на себе за договором купівлі-продажу зобов'язання та не передано покупцеві автобус та документи, необхідні для його експлуатації.

Суд також звертає увагу, що ТзОВ «Сіті Транспорт Груп» добросовісно виконано умови договору, а саме п.п.2.1 та 2.2, якими визначено, що загальна ціна договору становить 1500000,00грн., в тому числі ПДВ, а розрахунки за договором проводяться в національній валюті України протягом 1 (одного) року з моменту передачі транспортного засобу. Так, незважаючи на те, що ТзОВ «Львівські автобусні заводи» не передало транспортний засіб покупцю в порядку, визначеному договором, позивачем перераховано на користь відповідача-2 визначену договором суму оплати за автобус, про що свідчить платіжне доручення №591 від 30.04.2013р. із відповідним зазначенням в графі «Призначення платежу».

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Як визначено у ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ч.1 та п.1 ч.2 ст.16 ЦК України визначають, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що арешт, накладений актом опису й арешту майна від 13.11.2012р. на транспортний засіб, який відповідно до умов договору купівлі-продажу 07.04.2012р. належить на праві власності ТзОВ «Сіті Транспорт Груп», а не боржнику - ТзОВ «Львівські автобусні заводи», про стягнення коштів з якого відкрито зведене виконавче провадження, позбавляє власника належних йому прав володіння, користування та розпоряджання майном відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317 ЦК України), суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими по справі докази, відповідачами не спростовані та підлягають до задоволення.

Щодо вжитих судом ухвалою від 30.04.2013р. заходів забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна, а саме: автобуса ЛАЗ 5208 ML, 2012 року випуску, державний номерний знак ВС 8822 АВ, номер кузова (шасі) Y8A5208MLC3200110, суд зазначає, що п.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. роз'яснено, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, а тому господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення. Відтак, суд вважає, що підстави до скасування забезпечення позову на момент вирішення спору по суті відсутні.

Позивачем, відповідно до п.п.2, 3 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», належним чином сплачено судовий збір, а саме 1 мінімальний розмір заробітної плати за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру (1147,00грн.) та 1,5 розміру мінімальної заробітної плати за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову (1720,50грн.).

Також ч.2 ст.6 вказаного Закону передбачено зменшення розміру судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про вжиття запобіжних заходів або забезпечення позову, на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р., а саме п.2.5, роз'яснено, що зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі при об'єднанні їх в одному документі. Якщо заяву про забезпечення позову подано після подання позовної заяви, то відповідне зменшення суми судового збору не здійснюється.

В ухвалі господарського суду від 30.04.2013р. зазначено, що заяву про вжиття заходів до забезпечення позову подано одночасно із позовною заявою. Однак, у п.2.5 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що згадане зменшення розміру судового збору не є можливим, якщо сума судового збору, що сплачується за подання позовної заяви, є меншою від суми судового збору, сплачуваного за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч.1, 2 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду №7 від 21.02.2013р. роз'яснено, що зазначена у ч.2 ст.49 ГПК України норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.спору.к неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від резул

Відтак, витрати зі сплати судового збору за подання до господарського суду позовної заяви та заяви про вжиття заходів до забезпечення позову слід покласти на відповідача-2, з огляду на те, що спір виник у зв'язку із неправомірною бездіяльністю ТзОВ «Львівські автобусні заводи», а саме невиконання взятих на себе за договором зобов'язань.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 116 ГПК України, ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Зняти арешт з автобуса ЛАЗ 5208 ML, зеленого кольору, 2012 року випуску, державний номерний знак ВС 8822 АВ, номер кузова (шасі) Y8A5208MLC3200110.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» (м.Київ, бульвар Івана Лепсе, буд.6, код ЄДРПОУ 33894928) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Транспорт Груп» (м.Київ, бульвар Івана Лепсе, буд. 6, код ЄДРПОУ 35122889) 1147,00грн. судового збору, сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви та 1720,50грн. судового збору, сплаченого за подання до господарського суду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

5. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 08.07.2013р.

Суддя Щигельська О.І.