Постанова № 32353114, 03.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 липня 2013 року № 826/6666/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю. за участю секретаря Непомнящої А.О., розглянувши на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації Об'єднання профспілок, організацій профспілок у місті Києві "Київська міська рада профспілок"про визнання нечинним пункту 5 постанови № 582 від 15.07.1985 року

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської державної адміністрації (далі по тексту - відповідач-1), Об'єднаної профспілки, організації профспілок у місті Києві «Київська міська профспілка» (далі по тексту - відповідач-2) в якому просить суд: визнати нечинним (у частині прописки та її терміну як обов'язкової умови для набуття можливості взяття громадянина на квартирний облік) пункт 5 постанови Виконкому Київської міської ради народних депутатів і президії Київської міської ради профспілок № 582 від 15 липня 1985 року «Про порядок застосування у місті Києві «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» (в редакції від 30 квітня 1991 року) (далі по тексту - Постанова № 582 від 15 липня 1985 року).

Слід зазначити, що на виконання приписів частини 3 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, судом зобов'язано відповідача розмістити оголошення, відповідно до доказів наявних в матеріалах справи, оголошення про оскарження пункту 5 постанови № 582 від 15 липня 1985 року розміщено в газеті Хрещатик від 18 червня 2013 року, сторінка 7.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункт 5 спірної постанови суперечить статі 13 Загальної декларації прав людини, Міжнародному пакту про громадянські та політичні права, Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також статті 24 Конституції України, яка гарантує кожному громадянину країни рівні конституційні права, свободи та проголошує рівність громадян перед законом.

Представник відповідача у судовому засіданні 13 червеня 2013 року адміністративний позов не визнав, з посиланням на безпідставність позовних вимог просив суд відмовити у задоволенні. Письмових заперечень до матеріалів справи не додано.

Представник відповідача - 2 Об'єднання профспілок, організацій профспілок у місті Києві «Київська міська профспілок» у судовому засіданні 13 червня 2013 року проти позову заперечив.

Враховуючи згоду сторін на розгляд у порядку письмового провадження, суд, керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Позивач зазначає, що, починаючи з 04 липня 2002 року, проходить військову службу у Службі безпеки України; станом на момент звернення до суду обіймає посаду старшого викладача кафедри кримінального права та кримінального процесу Національної академії Служби безпеки України; впродовж понад десяти років фактично проживає у м. Києві та увесь термін військової служби, починаючи із посади курсанта, проходив у НА СБ України.

Водночас, згідно запису у паспорті, позивач зареєстрований у місті Києві з 13 травня 2011 року.

Листом Міністерства юстиції України від 21 січня 2013 року № С-23449-7.1. позивачу роз'яснено, що акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду за захистом порушеного права позивач посилається на лист Головного управління житлового забезпечення від 16 серпня 2012 року № 044-96/3643 яким повідомлено Національну академію Служби безпеки України, що взяття на квартирний облік співробітників, які постійно зареєстровані в місті Києві менше п'яти років і не користуються пільгами, буде порушенням.

Згідно витягу із протоколу № 3 засідання житлово-побутової комісії Національної академії Служби безпеки України від 01 березня 2013 року питання про зарахування на квартирний облік гр. ОСОБА_1 відкладено за його клопотанням останнього у зв'язку із зверненням до суду в адміністративному порядку щодо визнання нечинним (у частині прописки та її терміну як обов'язкової умови для набуття можливості взяття громадянина на квартирний облік) пункт 5 постанови № 582 від 15 липня 1985 року.

Вирішуючи адміністративну справу по суті, суд виходить з того, що визначення обґрунтованості спірної постанови Виконкому Київської міської ради народних депутатів і президії Київської міської ради профспілок № 582 від 15 липня 1985 року полягає у визначенні відповідності прийнятого рішення наданим відповідачу повноваженням, при цьому, із обов'язковим встановленням законності його змісту з приписами чинного законодавства та встановленням наявності порушень прав позивача у сфері публічно-правових відносин.

Постанова Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів, президії Київської міської ради профспілок від 15 липня 1985 року № 582 «Про порядок застосування в м. Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» (далі - Постанова № 582 від 15 липня 1985 року) опублікована в 1987 році в Систематизованому довідковому посібнику «Діючі нормативні акти Київської міської Ради народних депутатів і її виконавчого комітету 1970-1987».

Постановою Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів, Президії Київської міської ради профспілок від 30 квітня 1991 року № 234 «Про внесення змін та доповнень до постанови виконкому міськради і президії міськради профспілок від 15 липня 1985 року № 582 «Про порядок застосування у м. Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР», зокрема було викладено пункт 5 постанови від 15 липня 1985 року № 582 у новій редакції, якою встановлено, що на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, постійно проживають та прописані у м. Києві не менш, як п'ять років. Постанова від 30 квітня 1991 року № 234 опублікована в «Бюлетені виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів» № 5-6 за 1991 рік.

Порядок зарахування громадян на облік потребуючих поліпшення житлових умов (квартирний облік) регулюється Житловим кодексом УРСР, Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затвердженими Постановою Ради Міністрів УРСР, Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470.

Відповідно до статті 60 Житлового кодексу УРСР Постановою Ради Міністрів УРСР, Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня1984 року № 470 затверджені Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР (далі - Правила обліку громадян).

Оскаржувана Постанова № 582 від 15 липня 1985 року була прийнята виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів та президією Київської міської ради профспілок на виконання пункту 4 Постанови Ради Міністрів УРСР, Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 «Про затвердження правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР».

Відповідно до пункту 15 Правил обліку громадян беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також прописані у даному населеному пункті. Виконавчі комітети обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом з радами профспілок можуть установлювати тривалість часу постійного проживання громадян у даному населеному пункті, необхідну для взяття на квартирний облік. При визначенні потреби громадян у поліпшенні житлових умов беруться до розрахунку члени їх сімей, які прожили і прописані у відповідному населеному пункті не менше встановленого строку (крім подружжя, неповнолітніх дітей і непрацездатних батьків).

Вищевикладене свідчить, що постанова № 582 від 15 липня 1985 року не суперечить приписам постанови Ради Міністрів УРСР, Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 «Про затвердження правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», на виконання та у відповідності до якої була прийнята.

Крім цього, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» та Конституції України, з огляду на що, суд зазначає наступне.

Статтею 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» передбачено обов'язок реєстрації місця проживання у випадку його зміни.

Положення статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» не визнані неконституційними та є обов'язковими для всіх громадян.

Відповідно до статті 39 Житлового кодексу Української РСР громадяни беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов: за місцем проживання - виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті; за місцем роботи - спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету. При цьому беруться до уваги рекомендації трудового колективу. Рішення про взяття громадян на облік потребуючих поліпшення житлових умов за місцем роботи затверджується виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції;

документи, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.

Аналіз чинного законодавства дає підстави вважати, що із прийняттям Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» жодні зміни до Житлового кодексу Української РСР та Постанови Ради Міністрів УРСР, Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 не вносились.

Разом з тим, Законом України від 16 квітня 2009 року № 1276-VI були внесені зміни до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Зокрема, у статті 25 Кодексу законів про працю України слово «прописку» замінено словами «реєстрація місця проживання чи перебування».

Згідно позиції відповідача, з якою погоджується і суд, враховуючи такі внесення змін до законодавчих актів, поняття «прописка» та «реєстрація» частково ототожнюються і не можуть бути протилежними. Як «прописка» так і «реєстрація» є підтвердженням місця проживання особи, оскільки чинним законодавством не передбачено іншого підтвердження місця проживання ніж реєстрація.

Як вбачається зі змісту спірної постанови, остання має ознаки підзаконного нормативно-правого акту.

За загальним правилом поняття підзаконний нормативно-правовий акт - нормативний акт, виданий на основі закону, відповідно до закону і спрямований на його виконання шляхом конкретизації законодавчих приписів або встановлення первинних норм.

Дослідивши спірну постанову від 15 липня 1985 року № 582 судом не встановлено наявності ознак колізії між нормами Законів, постанови Ради Міністрів УРСР, Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 «Про затвердження правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», на виконання якої була прийнята спірна постанова, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання».

При цьому, посилання позивача на невідповідність спірної постанови Конституції України суд не бере до уваги, оскільки визнання нормативно-правових актів неконституційними є виключними повноваженнями Конституційного Суду України, тому суд не може виконувати такі повноваження.

За таких обставин, враховуючи, що загальними засадами права передбачено прийняття підзаконних нормативно-правових актів, які видаються на основі закону, відповідно до закону і спрямовані на його виконання шляхом конкретизації законодавчих приписів, посилання позивача на протиправність спірного рішення є непереконливим та таким, що спростовується приписами вищезазначених норм права.

Крім цього, мотивуючи необхідність відмовити позивачу у задоволенні решти заявлених позовних вимог, Окружний адміністративний суд м. Києва відзначає таке.

Як встановлено частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тобто, спірним правовідносинам, що можуть бути предметом розгляду в адміністративних справах, повинні бути притаманні такі ознаки як порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що вчинені обов'язково у сфері публічно-правових відносин.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України під поняттям адміністративний позов визначено - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

З огляду на приписи пункту 6 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, що відносяться до сфери публічно-правових відносин та порушують права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Слід зазначити, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантується кожному (в тому числі юридичним особам) статтею 55 Конституції України.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами.

Відповідно до частини 1 статті 6 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом.

Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально - правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що позивачем не надано належних обґрунтувань наявності порушення його прав чи інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом прийняття постанови від 15 липня 1985 року № 582, оскільки матеріали справи не містять доказів відмови позивачу у прийнятті на квартирний облік із посилання на приписи спірної постанови.

До того ж, як зазначено особисто позивачем у судовому засіданні, станом на момент звернення до суду, останньому не було відмовлено у прийнятті на квартирний облік.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідь на звернення проректора Національної академії СБУ від 01 серпня 2012 року № 29/16-4991 щодо можливості зарахування на квартирний облік співробітників-військовослужбовців та працівників НА СБУ, які постійно проживають у м. Києві більше ніж п'ять років, але зареєстровані менше п'яти років, та правомірності зарахування на квартирний облік ОСОБА_1 листом Управління правового забезпечення Служби безпеки України від 09 серпня 2012 року № 16/2804 повідомлено, що гр. ОСОБА_1 може бути зарахований на квартирний облік в НА СБУ згідно наданих документів, з яких вбачається наявність у останнього п'ятирічного терміну проживання в місті Києві.

За таких обставин суд зазначає, що обґрунтування наявності порушення прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин позивачів шляхом прийняття Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів, президії Київської міської ради профспілок від 15 липня 1985 року № 582 «Про порядок застосування в м. Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» є безпідставним.

Водночас, суд не погоджується із посиланнями відповідача у поданих запереченнях про порушення строків звернення до суду з огляду на наступне.

Посилаючись на лист Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації № 044-96/3643 від 16 серпня 2012 року, відповідач стверджує, що позивачу стало відомо про спірну постанову саме у 2012 році.

Як вбачається зі змісту Витягу із Протоколу № 3 засідання житлово-побутової комісії Національної академії Служби безпеки України від 01 березня 2013 року, позивачу саме на засіданні доведено зміст листа Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації № 044-96/3643 від 16 серпня 2012 року, що взяття на квартирний облік співробітників, які постійно зареєстровані в м. Києві менше 5 років і не користуються пільгами, буде порушенням (п.3 Постанови виконкому Київської міської ради народних депутатів і президії Київської міської ради профспілок № 234 від 30.04.1991 року).

Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу, що у задоволенні клопотань відповідача про залишення позовної заяви без розгляду неодноразово відмовлялось під час розгляду справи через викладені вище обставини.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник